Застаріла лексика

Історизми у сучасній українській літературній мові не мають   синонімічних замінників. Це слова, вживані для позначення предметів, явищ, понять, які вийшли з ужитку, припинили існування у зв”язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами. Історизми використовуються сучасними письменниками в мові історичних творів. Відтворюючи факти минулих історичних епох, письменник активізує і слова, які цим епохам належать.

Виділяють такі групи історизмів:

1. Які характеризують структури суспільства, соціального стану, суспільних взаємин (боярин, поміщик, князь, купець, наймит, гімназист).

2. Урядові та військові чини, адміністративні посади (війт, городовий, десятник, капрал, осавула, урядник, запорожець, кошовий).

3. Назви установ, організацій (земство, волость, управа, собор, ратуша, магістрат).

4.Назви професій (бондар, вугляр, чумак, кожум’яка, лакей, покоївка).

5. Побутові звичаї, обряди (досвітки, вечорниці).

6. Назви старовинної амуніції, зброї, військових регалій (лати, мушкет, панцир, сагайдак, рогатина, булава).

7.Знаряддя праці (кайло, мотовило,  гребінка, ступа, соха).

8. Одяг і головні убори (очіпок, плахта, сап’янці, жупан, запаска, намітка, сиряк, кирея, кобеняк).

9. Монети, грошові одиниці (алтин, злотий, гульден, катеринка, таляр, крейцер).

10.Одиниці виміру і ваги (аршин, вершок, гони, десятина, ківш, хорець, лікоть, п”ядь).

11.Старовинний посуд (коновки, куфа, куманці).

12. Назви зниклих народів (печеніги, половці, ассірійці).

13.Релігійні організації та їх учасники (орден, єзуїт, домініканець, тевтонець).

Історизми вживаються у наукових, публіцистичних, художніх творах. Історична лексика тут виступає  у звичайній номінативній функції. В інших випадках деякі групи історичної лексики використовуються як засіб створення  урочистості, пафосу, гумору, іронії, сатири.

Архаїзми – це слова, що називають предмети, явища, дії, які зберігаються у сучасному житті, але в процесі розвитку мови втратили свої первісні номінації. Вони використовуються у творах сучасної  тематики для надання  описуваним явищам відтінку урочистості, іронії. Тому їх ще називають стилістичними архаїзмами. Архаїзми і їх сучасні лексичні відповідники у словниковому складі мови сприймаються як синоніми.

Якщо історизмам властива номінативна функція, то архаїзми використовуються як категорія виразно стилістична.

Виділяють такі групи архаїзмів:

1. Власнелексичні – витіснені з мови іншими лексичними одиницями (перст – палець; бран – полон; ректи – говорити; зигзиця – зозуля; зріти – бачити; ланіти – щоки; чадо - дитя).

2.Лексико-словотвірні – застарілі слова, що мають корені як і сучасні, а різняться від них словотвірними елементами (імати – мати; возсіяти – засіяти; урозуміти – зрозуміти; рибар – рибалка; вой - воїн).

3.Лексико-фонетичні – застарілі слова, які різняться від сучасних звуковим оформленням (глас – голос,  піїт – поет,  крівавий – кривавий, сей – цей, серебро - срібло).

4. Семантичні – слова, у структурі лексичних значень яких  є активно вживані і застарілі (живіт – частина тіла; ім. Життя; лікоть – частина тіла; міра довжини).

Архаїзми бувають різними за походженням:

1. Власнеукраїнські (дзигарі, мисник).

2. Старослов’янські (грядущий, десниця, отрок, ратний).

3. Запозичені (баталія, вояж, редут, респективний).

б) неологізми

Неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються у мові. Їх виникнення спричинене потребою давати  назви новим предметам, які постають внаслідок розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв’язків  з іншими народами.

Неологізм, як і будь-яке слово – категорія історична. Нове слово є неологізмом, поки не стане загальновживаним.

Значна кількість сучасних нормативних слів була неологізмами:

-         поч. ХХ ст.: видавець, перекладач, україніст, гуморист, незалежність, співачка, громадянство.

-         середина ХХ ст.: комбайн, кінофільм, генетика, кібернетика, комп’ютер.

-         80- 90- ті роки: дискета, картридж, менеджер, брокер.

Неологізми бувають:

1. Лексичні, в яких новими є зміст і звукова оболонка.

2. Семантичні – стара звукова оболонка наповнюється новим змістом (піонер, кулак, петля).

Неологізми, що в останні 50 – 60 років увійшли до словникового складу сучасної української мови, поділяються на такі групи:

1. Суспільно-політична лексика: апартеїд, ескалація, неоколоніалізм.

2. Терміни з різних галузей науки, культури, мистецтва (алгоритм, вірусологія, геохімія, фотонарис, аспірантура, магістратура, бакалавр).

3.Виробничо-технічні терміни (космонавтика, нафтопровід, тракторист, птахоферма).

4.Лексика,  пов”язана з  новими предметами  побуту (відеомагнітофон, метро, лайнер, сканер, радіола, ксерокс, холодильник).

5. Нові терміни у військовій справі (атомна (воднева) бомба, ракетна зброя, авіадесант).

6.Назви осіб  за характером і родом діяльності (ескаваторник, оператор, програміст, дилер, кілер).

              Загальномовні неологізми називають узуальними.  Крім узуальних, виділяють індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми. Як правило, вони  залишаються у межах відповідних контекстів, будучи стилістичними засобами увиразнення мовлення. Наприклад, у романі О.Гончара “Собор” зафіксовано такі оказіоналізми: фальшак, військовик, дошкульник,  безбровко, безвірко, хмурко, вимагач, плюндрувач, придбавач, руйнач, руйнитель, сквернитель, алхімічка, вінценосиця, однодумиця, бездумність, вкрадливість, незрушеність, полігонність, зляскування, непривіття, безприюття, повносилля, потойбіччя, хмаровіття, потойбіччя, верхогір’я, впливологія, руковивертання,  запилюжений, зістарений, набовдурений, цупкорукий, німопромовистий (погляд).

3.3. Лексика сучасної української літературної

мови з погляду сфер вживання

За сферами вживання лексику сучасної української літературної мови поділяють на загальновживану і спеціальну, або лексику обмеженого вживання.

Загальнонародним фондом української мови користуються всі її носії, незалежно від місця проживання, способу життя, суспільного становища, освіти, вікових і статевих особливостей. Загальновживана лексика – це відкрита підсистема, яка може поповнюватись елементами  лексики обмеженого вживання. Загальновживана лексика кількісно перевищує спеціальну й охоплює всі лексико-граматичні  класи слів, будучи основою всіх функціональних стилів сучасної української літературної мови, усного і писемного її різновидів.

б) спеціальна лексика

Спеціальна лексика (лексика обмеженого використання) не має загального поширення і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов”язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній і функціонує в :

1) різних сферах професійної діяльності;

2) різних територіальних діалектах;

3) мовленні різних соціальних груп людей.

Мова жителів певної  місцевості називається діалектною, а слова, вживані на певній території і відсутні у літературній мові, називаються діалектизмами. Функціонування діалектизмів можливе на всіх мовних  рівнях:

-         фонетичному (шос – щось, сатона - сатана);

-         морфологічному (щоби с – щоб, му - йому);

-         синтаксичному (що чути селом; я не требую їхнею згодою).

Приклади взято з “Тіней забутих предків” М.Коцюбинського.

              Нас же цікавлять лексичні діалектизми, які, залежно від того, в якому відношенні перебувають з відповідними елементами мови літературної, можуть бути:

1. Власнелексичні діалектизми – це слова, що за значенням збігаються з літературними нормативними, загальновживаними, але виражені абсолютно іншою основою Це своєрідні дублети загальновживаних слів Найпомітніше  представлені вони у системі повнозначних частин мови (чічка – квітка, крумплі – картопля, кибель – відро, стрий - дядько).

У різних говорах  у складі діалектної лексики помітний шар специфічних емоційно забарвлених вигуків та часток: ади – дивись; бігме, делебі – їй-богу, справді; гейби – немов; к, ік – до.

Іноді лексичні діалектизми поповнюють систему загальнонародної лексики, функціонуючи  у синонімічних рядах загальновживаних слів, часто виступаючи на периферії синонімічного ряду як емоційно забарвлені елементи. На межі діалектної і розмовної   лексики загальнонародного вживання стоять такі слова: банітувати – лаяти; пантрувати – стерегти; файний – гарний; видіти – бачити.

2. Етнографічні діалектизми – назви  місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору. У побуті, матеріальній культурі, характері занять і трудової діяльності, у звичаях і традиціях жителів певної території є місцеві особливості, які і відбито у повсякденному  словнику. Етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові і пояснити їх можна лише опосередковано. Серед них виділяють групи:

1. Назви одягу і взуття (кобеняк – верхній одяг без рукавів; крисаня – чоловічий капелюх; сардак – зимовий одяг із домашнього сукна).

2. Назви страв (галагани – вид печива; жур – страва з вівсяного борошна, гуслянка – ряжанка з овечого молока; плачинда – різновид печива; лабухи – від печива; кваша – солодка страва з житнього борошна; потапці – їжа з накришеного хліба, перемішаного з олією).

3. Назви житлових і господарських приміщень та їх частин, знарядь праці, предметів побуту (абцаба – одвірок, лутка, стовп у стіні; ковганка – дерев’яний посуд для затовкування сала; колиба – чабанський курінь; кошниця – повітка для зберігання качанів кукурудзи).

4. Назви народних музичних інструментів (дримба – залізний інструмент у вигляді пружинистої залізної пластинки; трембіта – духовний музичний інструмент).

5. Демонологічні назви (арідник – злий дух; мольфар – чарівник; мавка – казкова лісова істота).

3. Семантичні діалектизми. До семантичних діалектизмів зараховують слова, які однакові щодо вираження з загальновживаними, але відмінні від них   за значенням (вага – колодязний журавель; вино - виноград; губа - гриб; пасіка – просіка; хвиля – гарна погода; берег – гора, схил гори; іти – їхати; підлий –поганий; верх – димар; гостинець – шлях; година – гарна погода).

              Діалектна лексика виділяє найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності, що  дає широкі можливості  в художньому стилі  для максимального наближення до дійсності; для опису життя з усіма подробицями, відтворення місцевого колориту й типізації  характерів. Місцева лексика в художньому творі виправдана лише тоді, коли вона потрібна для кращої характеристики зображуваного, зрозуміла читачам і вживається з почуттям міри  і кількісно не порушує  художньо-естетичних рис тексту.

Розділ ІV. Методи виклдання у школі

4.1. Значення і завдання вивчення лексики в школі. Робота над збагаченням словникового запасу учнів.

Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку, відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з лексикології. Учні знайомляться із словом та його значенням, з багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми, професіоналізми). З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування словом. Адже чим багатший запас слів у людини, тим вищий рівень її загального розвитку, тим кращі в неї знання, бо, як говорив М. Рильський, «слово — одяг усіх фактів, усіх думок» У слові закріплені результати пізнавальної діяльності людини. Разом із словом до людини приходить знання про навколишній світ, розвивається мислення, забезпечується успішне спілкування між людьми. Від багатства активного словника залежать змістовність, яскравість і виразність усного і писемного мовлення.
Праця над лексикою в школі має, отже, велике і загальноосвітнє, і практичне значення.

Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та усвідомлення існуючих зв'язків між лексикою й іншими рівнями мови (фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це формує матеріалістичний погляд на мову.
Жодних понять у дітей не формується, жодних термінів їм не повідомляється, визначень діти не заучують. Спеціально часу на ознайомлення з лексичними явищами не відводиться. Лексичні вправи рекомендується проводити у зв'язку з вивченням граматики і навчання правопису. Діти у ході спостережень переконуються, що слова позначають ті чи інші предмети і явища дійсності, мають певні значення, що, потрапляючи в різні речення, особливо у зв'язному мовленні, слова можуть бути близькими або протилежними за значенням. Така робота сприяє розвиткові мислення і мовлення, збагаченню словника молодших школярів, вихованню любові і інтересу до рідної мови. Відбір матеріалу з лексики підпорядковується віковим можливостям учнів. Мета вивчення лексики в 5 класі, як спеціального розділу, співвідноситься з метою навчання в початковій школі. Співвідношення цього матеріалу з програмою молодших класів забезпечується принципом наступності при відборі лексичного матеріалу. Матеріал, який використовується для лексичних вправ у молодших класах,— це близька і зрозуміла дітям лексика. Щоб зрозуміти саме лексичне явище, вони повинні чітко знати значення тих слів, на яких розглядається явище, співвідносити слова і предмети, порівнювати предмети і дії, названі одним словом.