Сутність, функції підприємництва

 

Фінансове підприємництво

 

Вище ми говорили про те, що основним полем діяльності фінансового підприємництва є комерційні банки і фондові біржі. Що ж являють собою ці інститути ринку?

 

Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній  основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення  клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів.

 

Операції  комерційних банків поділяються  на три групи: пасивні (залучення  засобів); активні (розміщення засобів); комісійно-посередницькі (виконання  різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).

 

Особливість діяльності комерційних банків України  полягає в тому, що вони залучають  засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного характеру, тому що зобов'язані, виплатити своїм кредиторам гроші у визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на те, що надані комерційним банком кредити можуть бути по тим чи іншим причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви.

 

Інша особливість  комерційних банків України в  сучасний період полягає в тім, що здебільшого вони не мають можливості надання довгострокових кредитів у значних розмірах. Таких засобів у багатьох комерційних банках України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних: банків, нерідке їхнє банкрутство.

 

Ще одним  інститутом ринку, елементом фінансового  підприємництва служить фондова  біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване котирування цінних паперів. Воно складається з регулярної оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всім цінним паперам, що проходять через біржу. При цьому поточні курси постійно демонструються на світловому табло і регулярно публікуються в спеціальних бюлетенях. Поточні курси показують, за якою ціною в даний момент на даній біржі можна купити визначені акції. Ці ціни, перелічені по спеціальній формулі, є основою для одержання індексів біржової активності - своєрідних барометрів економічної кон'юнктури.

 

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане по різних ознаках:

 

¾        виду діяльності;

 

¾        формам власності;

 

¾        кількості власників;

 

¾        організаційно-правовим і організаційно-економічним  формам;

 

¾        ступеня використання найманої праці.

 

По чи виду призначенню підприємницьку діяльність можна підрозділити на:

 

·виробничу;

 

· комерційну;

 

·фінансову;

 

· консультативну.

 

Усі види можуть функціонувати чи роздільно разом.

 

По формах власності майна підприємства може бути

 

· приватним;

 

· державним;

 

· муніципальним;

 

· знаходитися у власності суспільних об'єднань (організацій).

 

При цьому  держава не може встановлювати в  який би те ні було формі чи обмеження переваги в здійсненні прав власності в залежності від перебування майна в приватній, державній, муніципальній чи власності суспільних об'єднань (організацій).

 

По кількості  власників підприємницька діяльність може бути:

 

·індивідуальної;

 

·  колективної.

 

 

      2.1 Сутність підприємництва, його ознаки і функції

 

 

У відповідності  до чинного законодавству підприємництво - це самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи та надає послуги з ціллю задовольняння громадських потреб та отримання прибутку.

 

Підприємництво  як юридична особа повинне відповідати  певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної  особи відносяться:

 

1) наявність  свого майна;

 

2) самостійна  майнова відповідальність;

 

3)право придбати, користуватися, розпоряджатися власністю;

 

4)право бути позивачем та відповідачем від свого імені;

 

5) мати самостійний  бухгалтерський баланс, розрахунковий  та інші рахунки.

 

До підприємництва, як господарюючого суб'єкту пред'являються  певні організаційно-економічні вимоги. Воно повинне діяти на основі певних правил та процедур. До таких вимог належать:

 

·кожне підприємство повинне починатися з визначення місії підприємства, тобто причини  його створення та існування;

 

· мати свою стратегію розвитку та стратегічну ціль.

 

Підприємництва різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

 

Виокремлюють  кілька функцій управління. Структура  цієї моделі містить два елементи:

 

елемент керуючий;

 

елемент виконавчий.

 

Керуючий  елемент сприймає:

 

·через вхідний  канал імпульс із зовнішнього  середовища

 

·через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи

 

На підставі сприйнятих Імпульсів керуючий елемент  починає функціонувати. Спочатку він  визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра , тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.

 

Під впливом  команди керуючого елемента та зовнішніх  перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності - вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної командир через канал зворотного зв'язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.

 

Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати  вихідний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектору. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.

 

По-перше, він  визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти  різними способами, керуючий елемент  мусить вибрати один із них. При цьому  під способом досягнення мети розуміють  розробку алгоритму трансформаційного  процесу, а опрацювання способу  досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового  колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує  функцію планування - процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього  розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання  очікуваного загального результату.

 

По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація - це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

 

По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досягнення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.

 

Для цього  потрібно створити умови, за яких виконавці  відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємництва. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація - це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

 

По-четверте, для того, щоб запобігти появі  зовнішніх перешкод і можливих відхилень  від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен  встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхідності - коригувати діяльність, накопичувати досвід для  вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.

 

Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

 

З урахуванням  цього важливо наголосити, що управління підприємництвом відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємництва.

 

 

     2.2 Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні

 

 

Головною  проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти – 45-55%.

 

Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів і ін.

 

Так, наприклад, правові принципи державної підтримки  суб'єктів малого підприємництва в  Україні визначені в Законі України  «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються згідно з законодавством.

 

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, зокрема такі: – формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ; – розробка і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;

 

– створення  і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.

 

З практичної ж погляду:

 

– з одного боку, більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання про формування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшого розвитку;

 

– з другого  боку, навіть за умови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали б очікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративним інструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів і інститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власні фінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект для економіки на довгострокову перспективу.

 

Одним з ринкових шляхів вирішення фінансових проблем  суб'єктів вітчизняного підприємництва є підтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можуть надаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитними установами (небанківськими мікрофінансовими організаціями - МФО).

 

На сьогодні, мікрокредитування підприємницьких  структур в Україні здійснюється комерційними банками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарок приватний підприємець або підприємство може в банках – учасниках програм мікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк, «Форум», «Надра», Кредитпромбанк, Прокредитбанк. Також передбачається розширити число відділень банків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування до 336.

 

Основні умови  надання мікрокредитів в Україні передбачають:

 

– видачу мікрокредитів  на розвиток бізнесу, але не на його запуск;

 

– наявність  застави (нерухомість, автомобілі, домашні  електропобутові прилади, товарнапродукція на складі, обладнання);

 

– необов'язковість  складання бізнес-плану.

 

Розмір кредиту, в першу чергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і від застави та може становити від 100 до 125 тис. ол. Термін кредиту – від 3-х місяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до 18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розміру кредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативність видачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємства позичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів.