Захист від монополізму у підприємницькій діяльності

Зокрема забороняється реклама:

- з використанням зображень  неповнолітніх, які споживають  або використовують продукцію,  призначену безпосередньо для  дорослих чи заборонену для  придбання або споживання неповнолітніми;

- з інформацією, яка може підірвати  авторитет дорослих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них;

- вміщення прямих закликів до  дітей придбати продукцію або  звернутись до третіх осіб  з проханням здійснити покупку;

- яка використовує легковірність  чи брак досвіду у неповнолітніх;

- з використанням справжньої  або іграшкової зброї.

Вимоги стосуються також і того, що реклама не повинна містити  тверджень або зображень неповнолітніх  у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітньому  або іншим особам, а також інформації, здатної викликати неважливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я життя ситуацій.

Це законодавство все ж таки потребує вдосконалення. Для порівняння можна сказати, що Міжнародний кодекс рекламної практики містить спеціальні, досить чітко розроблені чисельні правила реклами, яка спрямована на дітей, в тому числі стосовно насильства і нав'язування товару.

 

2.3. Створення перешкод господарюючим суб'єктам в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

 

Першим видом усіх правопорушень є дискредитація підприємця.

Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) визначається поширення  в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю підприємця, які завдали або могли завдати шкоду його діловій репутації.

Таким чином ознаками дискримінації  є:

- по-перше це поширення відомостей. Під поширенням відомостей розуміється  повідомлення їх будь-якій третій  особі, декілька особам, або невизначеному  колу осіб. Це може  бути публікація їх у пресі, повідомлення по радіо, на телебаченні, в інших засобах

 

- 17 -

масової інформації, у публічних  виступах, заявах, як усних так і  письмових і таке інше.

- по-друге ці відомості повинні  бути неправдиві, неточні або  неповні, тобто не відповідати  поширеним відомостям в дійсності (не-правдивий характер) або неправдиве викладення, а також неточність чи неповнота. Але якщо ці відомості хоча і негативно характеризують підприємця, відповідають дійсності, то порушення прав підприємця з боку інших осіб не має, бо він особистою діяльністю створює для себе негативний імідж. В цьому разі ці дії не можна розглядати як ознаку дискредитації.

- по-третє поширення неправдивих,  неточних чи неповних відомостей  завдали або могли завдати  шкоду його ділової репутації.  Такі відомості можуть принижувати ділову репутацію підприємця в громадській думці, колективу або окремих осіб, зокрема, партнерів по ділових зв’язках. Це інформація про факти, яким дається негативна оцінка з правових позицій або норм ділового життя. Це може бути, зокрема, інформація про погану роботу суб’єкта підприємницької діяльності, неякісність виробленої ним продукції, виконаних робіт, наданих послуг, неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування товару та інше. Тобто все це завдає шкоди діловій репутації підприємця або іншого господарського суб’єкту.

Створенням перешкод підприємцям  в процесі конкуренції законодавець визнає купівлю-продаж товарів, виконання  робіт, надання послуг з примусовим асортиментом, тобто купівлю-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Останнім часом в умовах жорсткої конкуренції на ринку з метою  створення перешкод у процесі  конкуренції та досягнення неправомірних переваг набули противоправні дії у вигляді схилення: до бойкоту підприємця, постачальника, до дискримінації покупця (замовника); підприємця до розірвання договору з конкурентом. Діє також механізм прямого підкупу. Згідно законодавства про захист від недобросовісної конкуренції схиленням до бойкоту підприємця вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника до відмови від встановлення договірних зв‘язків з цим підприємцем.

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) визнається спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на це підстав.

Схилення підприємця до розірвання договору з конкурентом передбачає вчинення з корисливих мотивів або  в інтересах третіх осіб спонукання підприємця-учасника договору до невиконання  або виконання неналежним чином  договірних зобов'язань перед цим  конкурентом, шляхом надання або пропонування підприємцю учаснику договору, безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Таким чином механізм схилення для  створення перешкод підприємцям  у процесі конкуренції передбачає спонукання однієї сторони здійснити в конкуренції протиправні дії відносно другої сторони і навпаки. Спонукання може бути під впливом матеріального, психологічного і навіть фізичного тиску на підприємців. Мета - практично завжди матеріальний інтерес, який переважає всі інші чинники добросовісної конкуренції.

Як визначалося раніше, для створення  перешкод підприємцям у процесі  конкуренції задіяний механізм підкупу  працівників постачальника і покупця.

Підкуп працівника постачальника (покупця) - це надання або пропонування йому конкурентом покупця-замовника (постачальника) безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей чи нематеріальних благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника (покупця-замовника) службових обов‘язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (постачальника) певних переваг перед покупцем -   замовником,

 

- 18 -

постачальникам.

Виходячи з визначення поняття  підкупу можна прийти до висновку, що складовими цього правопорушення при здійсненні конкуренції є:

- по-перше неналежне виконання  або невиконання працівником  постачальна або покупця своїх службових обов'язків. Ці дій є свідомими і спрямованими.

- по-друге вони випливають з  договору поставки товарів, виконання  робіт, надання послуг, який вже  укладений, або тільки укладається (досягнення згоди щодо його істинних умов) постачальником і покупцем.

- по-третє за виконання цих  дій, які вчинені з корисливих  мотивів працівнику постачальника  (покупця) його конкурентом надаються  або пропонуються матеріальні  цінності, майнові чи немайнові  блага. Вони можуть пропонуватися  або надаватися як безпосередньо самим конкурентом так і через посередника)

І нарешті ці дії призводять або  можуть призвести до отримання конкурентом  покупця-замовника (постачальника) певних переваг перед ними.

До працівника постачальника (покупця) прирівнюється та чи інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника (покупця-замовника) про поставку товару, виконанню робіт, наданню послуг, а також впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Досягнення неправомірних переваг у конкуренції передбачає отримання таких переваг відносно іншого підприємця шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідного конституцією.

 

2.4. Неправомірне збирання, розголошення, та використання комерційної таємниці.

 

Збереження комерційної таємниці є одною з правових гарантій захисту  господарчих суб'єктів (підприємців) від недобросовісної конкуренції.

При відсутності спеціального закону про комерційну таємницю відносини  пов'язані з регулюванням цього питання встановлюється окремими законодавчими і підзаконними актами.

Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі відомості пов'язані  з виробництвам, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою  діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам, отже юридичними ознаками комерційної тайни є, ерелік відомостей які складають державну таємницю визначається спеціальними нормативними актами.

Ці відомості можуть бути пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами або з іншою діяльністю господарчого суб'єкта (підприємця). Склад і обсяг цих відомостей, що складають комерційну таємницю визначає керівник підприємства. При класифікації відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства необхідно використовувати слідуючі критерії:

- науково-дослідні роботи, нові  технології, ноу-хау, нові види  продукції, товарів, послуг, які  повинні мати дійсну або потенціальну  комерційну цінність;

- результати науково-дослідних  робіт, які при впровадженні  їх у виробництва підвищують  конкурентну здатність продукції,  яка виробляється;

- не підлягають додатковому  захисту і не можуть бути  комерційною інформація яка є  державною таємницею і захищена патентом або авторським правом.

Розголошення відомостей, які складають  комерційну таємницю передбачає можливість нанесення шкоди інтересам господарюючого суб'єкта (підприємця) внаслідок розголошення комерційної таємниці. Під можливістю нанесенню шкоди інтересам підприємця перш за все треба розуміти економічні втрати, які базуються на розмірі прибутку і які одержує підприємець від втілення або використання нових технологій, продуктів, товарів або послуг. Окрім цього це може бути моральна чи інша шкода завдана суб'єкту господарювання в наслідок розголошення комерційної таємниці.

 

- 19 -

Хоча поняття і ознаки комерційної  таємниці визначені законодавством відносно підприємства воно в повній мірі стосується і інших суб'єктів  господарювання незалежно від форм власності і організаційно-правових форм.

Разом з тим прийнята постанова  Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про термін відомостей, які не є комерційною таємницею". Воно прийнято на підставі статті 30 "Комерційна тайна підприємства" закону України "Про підприємства в Україні". Згідно вказаної постанови, комерційної тайни не складають такі документ і відомості:

- засновчі документи і документи,  які дозволяють займатися підприємницькою  або господарською діяльністю, а  також окремими її видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані необхідні для перевірки  обчислення і сплати податків  та інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність  і склад працюючих, їхню заробітну  плату в цілому та за професіями  і посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків  і обов'язкових платежів;

- інформація про забруднення  навколишнього середовища, недотримання  безпечних умов праці, реалізацію  продукції, що завдає шкоди  здоров'ю, а також інші порушення законодавства України, та розмір заподіяних при цьому збитків;

- документи про платіжеспроможність;

- відомості про участь посадових  осіб в кооперативах, малих підприємствах,  спілках, об’єднаннях та інших  організаціях, які займаються підприємницькою  діяльністю;

- відомості, що відповідно до  законодавства підлягають оголошенню.

Вказані відомості підприємства зобов'язані  надавати органам державної влади, контролюючим і правоохоронним органам  України, а також іншим юридичним  особам по їх вимогам згідно законодавства.

Слід зазначити, що в літературі існує точка зору, яка негативно  оцінює вище згадану постанову, як нормативний  акт, який перекреслює всі досягнення українського законодавства у питаннях захисту секретної інформації підприємств. Наведені аргументи, по-перше, переважна частина вищезгаданих відомостей є об'єктом промислових шпигунів і в розвинутих країнах, по- друге, ця постанова зобов’язує підприємця надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам. Таким чином потенційному шпигуну для одержання важливої інформації досить зареєструвати фіктивне підприємства і подати запит.

Аналогічна ситуація має місце  у всіх країнах СНД, окрім Білорусії, у законах якої автор не знайшов  згадку про що не будь подібне.

Законодавством України декларовано  право підприємства мати секретну інформацію. При цьому держава повинна допомагати підприємствам її за допомогою підзаконних актів. Але такі акти поки ще не прийняті.

Досить великим прогресом було прийняття закону України "Про  банки і банківську діяльність", який передбачає банківську таємницю. Згідно цього закону, банки в Україні гарантують таємницю по операціям, рахункам, вкладам своїх клієнтів, а також по кореспондентським рахункам.