Захист від монополізму у підприємницькій діяльності

Згідно частини першої 1644 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення, правомірне використання винаходів раціоналізаторської пропозиції, товарного знаку або маркування товару , а також неправомірне копіювання форми, установи, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання, прямого відтворення, самовільне використання його імені тягне накладання штрафу в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією виготовленої продукції , засобів виробництва і сировини або без такої.

Однак треба мати на увазі, що існують  протиріччя між статтею 1643 КОАП України із законом України "Про захист недобросовісної конкуренції", які призводять до того, що адміністративна відповідальність встановлена за такі порушення, які не визнаються законом недоброякісною конкуренцією.

Наприклад, неправомірне використання винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка і таке інше.

Оскільки законом України "Про  захист від недобросовісної конкуренції”, розширене поняття недобросовісної  конкуренції зокрема дії –  які визначені главами 2-3 закону і про які йшлася мова вище, то необхідно внести зміни у відповідні статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частина 2 ст. 1643 Кодексу України  про адміністративні правопорушення передбачає накладання штрафу від 5 до 50 мінімальних розмірів заробітної плати за навмисне розповсюдження неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця.

Штраф   від   10  до  20   мінімальних   розмірів   заробітної  плати  встановлено   за

 

- 27 -

одержання, використання і розголошення конфіденційної інформації з метою  завдання шкоди діловій репутації  або майну іншого підприємця.

Новелою закону "Про захист від  недобросовісної конкуренції" є  те, що стаття 23 закону про адміністративну відповідальність громадян розмежовує відповідальність за недобросовісну конкуренцію громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (громадяни- підприємці) і громадянами, що не є підприємцями і які виявляють в інтересах третіх осіб дії визначені як недобросовісна конкуренція.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- 28 -

Розділ 3. Дерегулювання як захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльність.

 

3.1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.

 

Закон України “Про підприємництво”, найважливішою ознакою підприємницької  діяльності визначає її ініціативний та самостійний характер. Підприємець  самостійно планує свою діяльність спираючись на встановлений попит і кон‘юнктуру ринку, розпоряджається чистим прибутком, який остається після сплати податків і інших обов‘язкових платежів.

Але самостійність підприємця в  умовах ринкової економіки у будь-якій країні небезмежна і постійно знаходиться  під регулюючим і координуючим впливом органів державного управління і місцевого самоврядування.

В законі, який закріпляє гарантію підприємницької діяльності міститься  правило яке забороняє втручання  держави і її органів в діяльність підприємців. Разом з тим ця норма має застереження про можливість впливу державних органів на підприємницьку діяльність на підставі і у межах повноважень передбачених законодавством.

В умовах здійснення економічної реформи  перехід до ринку система прямого  адміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена заміна планування і прямого контролю побічним, який спирається головним чином на економічні і правові важелі. У органів державного управління з’явилися в основному нові методи управління через податки, сертифікацію товарів (робіт, послуг), цінову політику, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, недопущення монопольного становища на ринку окремих підприємців, недобросовісної конкуренції про що наводилося нижче в дипломній роботі і тощо.

Підприємці у свою чергу зацікавлені в чітких, визначенних взаємовідносинах з органами управління, тому на перший погляд повинна зростати роль правового регулювання контрольних функцій.

Але правове регулювання підприємницької  діяльності органами управління повинно  здійснюватися в межах їх компетенції з додержанням порядку встановленого законодавством. Мається на увазі також і прийняття відповідним органом владних актів, форма, порядок і строки їх направлення, які чітко визначені в законодавстві. Окрім того при регулювання підприємницької діяльності в діях органів управління повинен бути присутній принцип достатності і здорового глузду, хоча в діючому законодавстві він прямо не закріплений.

Але, як свідчить практика в діях державних  органів мають місце чисельні випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.

Тому з метою зменшення втручання  державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємницької діяльності, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємства з урахуванням його значення для економічного зростання України 7 лютого 1998 р. набрав чинності указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, який був прийнятий 3 лютого 1998 р.

Згідно цього указу визнано  за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, які сприяють розвитку підприємницької діяльності, а також  визначено поняття дерегулювання, як сукупності, заходів спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод в розвитку підприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не тільки одним із пріоритетних напрямів реформування   державного

 

- 29 -

управління, але і одним з  правових заходів здійснення захисту  підприємців.

По-перше ці заходи включають спрощення  порядку створення реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.

Насамперед із прийняттям Верховною  Радою 12 грудня 1997 року закону України “Про внесення змін та доповнень” до закону України “Про підприємництво”, значно спрощена саме для підприємця державна реєстрація суб‘єкта підприємництва. З 2 липня 1998 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів від 25.05.98 р. № 740 “Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності”, якою затверджене нове положення про державну реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.

Це вже третя постанова кабінету Міністрів, що регулює порядок державної  реєстрації суб‘єктів підприємницької  діяльності, тому що дві попередні  мали певні недоліки.

Головним позитивним моментом, що передувало розробці положення є  участь в його розробці практиків з місць самих підприємців. При цьому наголос, як цього вимагав указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, робився на спрощення процедури реєстрації, скорочення її термінів, насамперед для підприємців. Сьогодні збільшився тягар навантаження в основному на органи реєстрації. Відповідно до вимог нового положення про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності значно скорочується шлях підприємця по створення підприємства, як юридичної особи.

Раніше треба було засвідчувати установчі документи нотаріально, подавати на реєстрацію до міськвиконкому (райдержадміністрації), а після  цього знову засвідчувати копії  установчих документів у нотаріаті, отримувати в органах статистики ідентифікаційний код на свідоцтво про державну реєстрацію.

При чому, якщо державна реєстрація здійснювалась  суворо в п‘ятиденний термін, то для одержання коду такого терміну  не існувало, а тому необхідно було знову в нотаріаті знімати  копії свідоцтва про державну реєстрацію, вставати на облік у фондах Пенсійного, соціального страхування, затятості населення. Лише після цього нарешті можна ставати на облік в податковій службі, відкривати рахунки, отримувати дозвіл на виготовлення штампів і печаток. Крім того відомчі інструкції встановлювали свої терміни постановки на облік (від п‘яти до тридцяти днів).

Тепер підприємцю потрібно тільки здати  належним чином пакет установчих документів оформити згідно вимог чинного  законодавства органу державної  реєстрації, а після державної  реєстрації отримати свідоцтво про державну реєстрацію суб‘єкта підприємницької діяльності з проставленим ідентифікаційним кодом та три копії свідоцтва, оригінал та копію установчих документів і можна ставати на облік у податкову службу, якій відводиться на це два дні, після чого потрібно відкрити рахунок в банківській установі та отримати дозвіл на виготовлення печаток.

Орган державної реєстрації самостійно повідомляє відповідні фонди та органи статистики про реєстрацію суб‘єктів  підприємницької діяльності.

Ці зміни насамперед позитивно відчують на собі підприємці в сільській місцевості, тому що за ідентифікаційним кодом та печаткою їм не знадобиться вдруге їхати до обласного центру. Можна тільки уявити, скільки на це втрачалося нервів, коштів, часу, особливо коли підприємець здалеку приїзджав у неприйомний день.

Згідно з новими змінами до чинного  законодавства питання ведення Реєстру суб‘єктів підприємницької діяльності покладено на Ліцензійну палату України.

У всіх країнах світу державна інформація будується за принципом розподілених баз даних. Всі органи влади, як правило, мають свої власні реєстри, які об‘єднуються за певними принципами у державний реєстр. Тому з метою приведення інформаційної системи (про суб‘єктів підприємницької діяльності до загальноприйнятих у світі та можливості інтегрування в Європейську інформаційну мережу Ліцензійною палатою України створено окремий реєстр суб‘єктів підприємницької діяльності. Він є однією з складових частин Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (для

 

- 30 -

юридичних осіб) та Єдиного реєстру  платників податків фізичних осіб –  для приватних підприємців (фізичних осіб). Тобто ще й об‘єднає ці два реєстри в аспекті можливості оперативного внесення змін до реквізитів суб‘єктів підприємницької діяльності, їх пошуку, а також проведення аналітичних досліджень і робити певні прогнози.

До переваг можна віднести і  запровадження цивілізованої норми, за якою підприємець може надіслати  оформлений за вимогами чинного законодавства  пакет документів для державної реєстрації суб‘єкта підприємницької діяльності юридичної особи поштою (п.3 Положення). Відпадає потреба стояти в чергах, кілька раз їздити в районний чи обласний центр.

Виникають ситуації, коли підприємцеві конче потрібно зареєструватись  якомога швидше. Раніше треба було “просити чиновників” про прискорення реєстрації (і вони далеко не завжди йшли на зустріч) чи вдаватись до послуг посередників. Зараз можна сплатити потрібний розмір реєстраційного збору для юридичних осіб – 357 гривень, для громадян – підприємців – 76,5 гривень і протягом одного дня зареєструватись (п.6 Постанови). Але, якщо, орган державної реєстрації зареєструє підприємця більш ніж за п‘ять робочих днів, то за кожний прострочений останньому повертається 20 відсотків реєстраційного збору, але не більше внесеної заявником суми реєстраційного збору (п.8 Постанови). Але необхідно мати на увазі, що виплата 20 відсотків повернених коштів не знімає з реєструючого органу обов‘язку провести реєстрацію. Тобто в даному разі у підприємця є право вибору – або отримати кошти за реєстрацію назад або звернутись з позовом до суду. Але як відомо в суді справи розглядаються досить довго.

Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницької  діяльності” позитивно вирішує  що одне питання, яке пов’язано із складністю отримання приміщень для підприємців, особливо на період реєстрації. Введено в законодавство чітке визначення терміну реєстрації за місцем проживання (місце знаходження) одного із співзасновників. Тобто, якщо підприємець як засновник або співзасновник юридичної особи – суб‘єкт підприємницької діяльності хоче зареєструвати її за своїм місцезнаходженням (точніше місцем прописки), то ніяких документів для підтвердження місця проживання органу державної реєстрації надавати не потрібно, оскільки ці дані в установчих документах вже засвідчені нотаріусом.

У даному разі відпадає потреба і  ще в одному документі. І тільки в  разі, коли підприємство реєструється за іншою адресою, тоді до органу реєстрації надається відповідний документ, що передбачає передану засновнику у власність або користування приміщення або його частину (п.4 Положення).

Впроваджено також і порядок, коли реєструючий орган видає довідку  про прийом пакету документів для  реєстрації. Це надає можливість в  разі необхідності звертатись з позовом до суду при прострочені термінів реєстрації маючи на руках офіційний документ.