Передумови успішного запровадження концепції обов'язкового медичного страхування в трансформаційній економіці

17

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

РЕФЕРАТ

з дисципліни

"Соціальне страхування"

Тема: Передумови успішного запровадження концепції обов'язкового медичного страхування в трансформаційній економіці

Виконав:

студент групи ФК-083                                                                         Борсук К.О.

Перевірив:

асистент                                                                                                Дубина М.В.

              Чернігів, 2012

ЗМІСТ

   ВСТУП.....................................................................................................................3 ст.

  ПЕРЕДУМОВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ОБОВ'ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО              СТРАХУВАННЯ........................................................................................................4 ст.

  ВИСНОВКИ...........................................................................................................15 ст.

  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................17 ст.

ВСТУП

В усіх розвинутих країнах особисте страхування один з найбільш поширених видів страхування. Їм охоплено фактично все населення. А страхова компанія та страхова сума визначають соціальний статус людини.
В Україні ситуація поки що інша. Люди не звикли до страхування, багато українців не знає його переваг, а іноді й просто не довіряє страховим компаніям. Але, з іншого боку, громадянина вже не влаштовує і рівень медичного обслуговування у вітчизняних лікарнях. Коли ж він купує медичну страховку, то одразу відчуває зміни. Лікар страхової компанії стає його опікуном при будь-якій проблемі зі здоров’ям. Він надає не тільки професійну консультацію, а й здійснює контроль за якістю лікування.

Ситуація в медичній сфері наразі перебуває в критичному стані, з бюджету виділяється недостатньо коштів на здійснення послуг медичним персоналом, про вартість медикаментів, опалення лікарень та харчування хворих взагалі можна забути.

В результаті реформи соціального страхування при соціальноорієнтованої ринкової економіки повинні бути досягнуті наступніосновні мети:

. формування різних видів соціального страхування та розгалуженої структури його, що дозволяє забезпечити застрахованим громадянам соціальні гарантії;

. побудова страхових систем з урахуванням професійних і регіональних особливостей, що забезпечують точний розрахунок фінансових коштів, достатніх для виконання зобов'язань щодо конкретних видів страхування;

. розвиток механізмів самоврядування та саморегуляції у страхових структурах.

Та все це можна віднести і до системи обов'язковогомедичного страхування. Звичайно, відразу домогтися здійснення даних цілей дуже важко. Однак, незважаючи на всі проблеми організаційноця система вже впроваджена.

ПЕРЕДУМОВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ОБОВ'ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО            СТРАХУВАННЯ

Вже в середині 80-х років минулого століття стало зрозуміло, що система охорони здоров’я колишнього СРСР, частиною якого була й Україна, вичерпала свої можливості й потребує докорінного реформування. Однак в останні роки існування СРСР ця система за інерцією продовжувала діяти завдяки застосуванню суворих адміністративних методів управління.

З 1991 р. після розпаду СРСР та проголошення державної незалежності Україна залишилася сам на сам з наростаючою економічною кризою. Саме в цей час внутрішні протиріччя чинної системи медичного обслуговування та її недоліки почали проявлятися з особливої силою.

Саме тоді політики та керівники системи охорони здоров’я різних рівнів почали активно обговорювати необхідність запровадження обов’язкового медичного страхування населення як однієї з головних стратегій, що мали допомогти у подоланні дефіциту фінансових ресурсів у сфері охорони здоров’я.

У листопаді 1992 р. Парламентом України було прийнято Закон «Основи законодавства України про охорону здоров’я», стаття 18 якого проголосила, що фінансування охорони здоров’я має здійснюватися за рахунок державного та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Зазначена вище стаття також проголосила, що держава має забезпечити створення і функціонування системи медичного страхування населення. Цією самою статтею було визначено, що страхування громадян має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення та використання страхових коштів, як було встановлено, мають бути визначені спеціальним законодавством.

Певне значення для започаткування розвитку майбутньої системи як добровільного, так і обов’язкового страхування в цілому та медичного страхування зокрема мав і прийнятий 10 травня 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування». У цьому документі, медичне страхування поряд із страхуванням життя та страхуванням від нещасних випадків, було названо одним з видів особистого страхування.

Однак цей Декрет, проголосивши, що страхування (під яким розуміються відносини щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів) може бути добровільним або обов’язковим, тим не менш конкретно не встановив перелік видів відповідно добровільного та обов’язкового страхування. Зокрема, визначення видів, умов та порядку здійснення обов’язкового страхування Декретом було віднесено до компетенції відповідних актів законодавства, які ще потрібно було розробити та прийняти.

Наступним важливим кроком на шляху до створення та визначення принципів функціонування системи медичного страхування в Україні стало схвалення Верховною Радою України у грудні 1993 р. Концепції соціального забезпечення населення України.

Дана Концепція чітко окреслила основні принципи, на яких мала будуватися система соціального страхування в Україні, насамперед принцип солідарності. Медичне страхування було названо одним з видів майбутньої системи соціального страхування. Згідно з викладеним у Концепції тогочасним розумінням майбутнього соціального медичного страхування останнє мало забезпечувати право працюючих громадян і членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в інших випадках.

Концепцією було передбачено, що фонд медичного страхування створюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством України.

Як тоді вбачалося, за рахунок коштів фонду медичного страхування повинні були фінансуватися:

– медична допомога;

– лікування в медичних закладах;

– допомога у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку з хворобою;

– допомога по догляду за хворою дитиною;

– допомога по вагітності і пологах;

– допомога при народженні дитини;

– допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

– санаторно-курортне лікування та відпочинок;

– допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів);

– медична допомога і лікування незастрахованих осіб у випадках, передбачених законодавством.

Серед найважливіших кроків, що мали забезпечити реалізацію Концепції, було визначено необхідність розробки і прийняття закону про соціальне страхування громадян на випадок хвороби (медичне страхування).

Таким чином, згідно з прийнятою у 1993 р. Концепцією медичне страхування мало охоплювати покриття набагато ширшого кола соціальних витрат, ніж власне медичне обслуговування. До кола цих витрат, згідно з тогочасним розумінням, мали входити також витрати, покриття яких пізніше, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, було віднесено до компетенції фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Здавалося, що основні принципи фінансування системи медичного обслуговування та подальшого розвитку системи медичного страхування в Україні (як обов’язкового соціального, так і добровільного) визначено. Основний обсяг найважливіших для забезпечення життя та здоров’я населення медичних послуг, які мають бути доступні всім громадянам, мав би надаватися їм за рахунок коштів обов’язкового соціального медичного страхування, що ґрунтувалося б на принципі солідарності, незалежно від розміру доходів та платоспроможності тієї чи іншої конкретної особи, виходячи лише з її медичних потреб. Ці послуги фактично повинні були б складати перелік державних гарантій забезпечення населення безоплатною медичною допомогою, вартість яких має покриватися за рахунок державних коштів, одним з видів яких є кошти фондів соціального страхування. Вартість же додаткових медичних послуг, що не входять до переліку державних гарантій, мали б відшкодовуватися самими громадянами за рахунок їхніх приватних коштів або шляхом прямих платежів постачальникам цих послуг, або ж на основі добровільного медичного страхування шляхом укладання відповідних договорів зі страховими компаніями, що у встановленому порядку отримали право здійснювати медичне страхування.

Однак подальший розвиток політичних подій, що відбувалися довкола становлення системи обов’язкового медичного страхування в Україні, несподівано набув абсолютно некерованого характеру та призвів до виникнення патової ситуації, що триває вже понад 10 років і внаслідок якої система обов’язкового медичного страхування так і залишається несформованою. А це, в свою чергу, поза всяким сумнівом, продовжує залишатися одним з найсуттєвіших бар’єрів на шляху до підвищення якості та ефективності системи медичного обслуговування.

У 1995–1996 рр. в Україні практично одночасно проводилась робота з розробки двох законопроектів. Одним з них був проект майбутніх Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, другим — проект майбутнього Закону України «Про страхування». І вже тоді, на стадії підготовки цих законопроектів, у процес розвитку системи обов’язкового медичного страхування було закладено потужний конфлікт, підґрунтям якого стали різні політичні та комерційні інтереси.

З одного боку, цілий ряд тодішніх керівників Федерації профспілок України, які водночас були народними депутатами України, несподівано почали виступати проти включення медичного страхування до переліку видів соціального страхування, що мав визначатися Основами. Згідно з висловлюваною ними у той час парадигмою, фінансування системи медичного обслуговування населення необхідно було залишити незмінним, таким, що здійснюється за рахунок загальних податків з державного та місцевих бюджетів. У цьому їх підтримали потужні ліві сили тодішньої Верховної Ради України, для яких завжди була характерною популістська ностальгія за усім радянським і які вважали, що у світі не може бути нічого краще за систему медичного обслуговування. Саме через протистояння з приводу того, бути чи не бути медичному страхуванню одним із видів соціального страхування, проект Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування кілька разів знімався з розгляду Верховної Ради. Зрештою цей законодавчий акт було прийнято, і медичне страхування було визначене як один з видів соціального страхування поряд із пенсійним страхуванням, страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання і страхуванням на випадок безробіття. Але це сталося лише у січні 1998 р.

А перед тим включенню медичного страхування до переліку видів соціального страхування протидіяли й інші потужні сили, зокрема ті, що уособлювали інтереси комерційних страхових структур. І ця протидія виявилася дуже плідною. Завдяки активному лобіюванню приватних комерційних страхових компаній, які з цілком зрозумілих причин бажали і бажають отримати доступ до якомога більш широких джерел фінансування, в тому числі й за рахунок державних коштів, у прийнятий в березні 1996 р. Закон «Про страхування» поряд з абсолютно зрозумілою та обґрунтованою нормою про те, що одними з видів добровільного страхування можуть бути медичне страхування (безперервне страхування здоров’я) та страхування на випадок хвороби, було введено норму, згідно з якою одним з видів обов’язкового страхування, що здійснюється на засадах, встановлених даним Законом, є медичне страхування.