Країнознавча характеристика Індії

Кількість населення  
Станом на 2011 рік населення Індії становило 1,21 млрд. осіб. Індія стала другою країною у світі після Китаю, яка перетнула позначку в мільярд осіб.  
Густота населення  
Середня густота населення - близько 324 особи на кв. км, максимальна - більше 750 осіб на 1 кв. км у Західній Бенгалії (904 особи на 1 кв. км), Біхар (880 осіб на 1 кв. км), Кералі (819 осіб на 1 кв. км). Найгустіше заселені південно-східне і південно-західне узбережжя, дельтові низини сходу і Гангзька рівнина. Найменше обжиті височини Центральної Індії, північно-східні райони і Гімалаї.  
Структура населення за віком та за статтю  
До 14 років - 33,1%, від 15 до 64 років - 62,2%, 65 років і більше - 4,7% населення.  
На 100 жінок припадає 107 чоловіків, причому у віці до 14 років - на 100 жінок 106 чоловіків, від 15 до 64 років - на 100 жінок 107 чоловіків, 65 років і більше - на 100 жінок 103 чоловіка.  
Демографічні показники  
Річний темп зростання населення - 1,55%, коефіцієнт народжуваності - 24,28 немовлят на тисячу осіб, коефіцієнт смертності - 8,74 померлих на тисячу осіб, коефіцієнт міграції - (-0,08) мігрантів на тисячу осіб. Коефіцієнт дитячої смертності - 63,19 на 1000 живих новонароджених.  
Демографічне зростання значною мірою визначається зниженням рівня смертності.  
Середня тривалість життя - 62,86 років (жінок - 62,22 роки, чоловіків - 63,53 роки)  
Середня кількість дітей у однієї жінки - 3,04.  
Етнічний склад

Етнічні групи Індії: близько 300 індо-арійських груп - 72% всього населення, дравідські групи - 25%, монголоїди та інші - 3% населення.  
Арії на Індостані з'явилися близько 1500 р. до нашої ери, "арійська епоха" тривала приблизно до 1000 року до нашої ери.  
Друга вагома етнічна складова населення Південної Азії - аборигени Австралії.  
Третій елемент - монголоїдні народи, які сконцентровані переважно на південному сході Індії. Південна Азія приваблювала іммігрантів із східного Середземномор'я.  
Сучасна Індія - багатонаціональна країна, що населена народами, які відрізняються зовнішнім виглядом, мовою і звичаями.  
Сільське та міське населення  
Близько 65% населення країни проживає у селах. Підсилення міграційних процесів привело за останні півстоліття до формування таких гігантських агломерацій, як Мумбаї (Бомбей), Калькутта і союзна територія Делі з однойменною столицею.  
Найбільші міста: Бомбей, Делі, Калькутта, Хайдарабад, Бангалор, Мадрас.

Релігія 
Індуїсти - 82,6%, мусульмани - 12,2%, християни - 2.34%, сикхи - 1,94%, буддисти - 0,76%, джайністи - 0,4%, та інші .  
Грамотність  
За даними перепису населення Індії у 2001 році частка населення Індії у віці від 15 років і більше, які вміють читати й писати, становить 65,38%. Існує розрив у рівні грамотності чоловіків і жінок (відповідно 75,85% і 54,16%).

                                                РОЗДІЛ 6. Господарство

Для Індії — країни стародавньої цивілізації — зараз  характерні всі риси слаборозвиненості, як їх визначає ООН. В XX ст. в країні з'явилися сучасні підприємства, виробництво засобів виробництва, атомні й космічні дослідження тощо. Проте сотні мільйонів людей тут все ще зв'язані з допотопними формами праці, виробництва й капіталу, з архаїчними традиціями, побутом і ціннісними орієнтаціями. Якщо брати абсолютні показники, то Індія стоятиме в числі перших у світі. Це стосується площі орних земель і зрошуваних територій, виробництва рису, пшениці, олійних, цукрової тростини, джуту, чаю, поголів'я великої рогатої худоби, довжини залізниць. Але в розрахунку на одного жителя ці показники будуть серед найнижчих у світі. ВНП Індії становить 320 млрд доларів США (15 місце в світі), а в розрахунку на одного жителя — 340 доларів США (138 місце).

Структура господарства Індії  є відсталою. Головне місце продовжує займати сільське господарство. Його частка у ВНП — 30 %, у зайнятості населення — 65 % (218 млн чоловік). На обробну промисловість припадає 18 % ВНП і 9 % зайнятих (29 млн чоловік). Враховуючи реальне становище в країні, уряд підтримує плановий державний сектор, який включає стратегічні і високотехнологічні напрямки та найважливішу інфраструктуру.

Для Індії характерна слабка участь у міжнародному поділі праці і відстала структура товарообігу. В експорті головна роль належить текстильним виробам, товарам кустарно-ремісничого виробництва і продуктам сільського господарства. Експорт машин невеликий. В імпорті перші місця посідають нафта і нафтопродукти, машини і прилади, продукти хімії, добрива. В колоніальну епоху головним торговим партнером була метрополія — Великобританія, зараз — США, Японія, країни Західної Європи, Австралія та «азіатські тигри». Торгівля з сусідніми країнами мінімальна. В 60-х роках найважливішим торговим партнером Індії був Радянський Союз. За допомогою Радянського Союзу (в тому числі коштів, обладнання і спеціалістів з України) в Індії були побудовані найбільші об'єкти її важкої промисловості. Частка Індії у зовнішньоторговому обігу України в 1995 р. становила 0,8%.

Сільське господарство

Це головне заняття  індійського населення зараз  і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і  агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом — гній та солома, транспортом — віл або буйвіл, формою обміну — бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної Індії стала так звана «зелена революція» (впровадження високоурожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.

Природне середовище Індії  дозволяє займатися землеробством  упродовж всього року. Реалізувати  цю можливість і одержувати два, а  то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни — греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні. Найбільш сучасні канальні іригаційні системи характерні для Пенджабу, межиріччя Ґанґу і Джамни, дельт Ґодаварі, Крішни і Кавері. В долинах Ґанґу поширені також колодязі або свердловини, які використовують підземні води. На Декані з його річками, які мають несталий режим, поширені постійні чи тимчасові примітивні водосховища — «танки».

У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».

Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, — головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях. Тут проходить важлива для світового господарства межа, на схід від якої у вологій мусонній Азії аж до Японії основною культурою і продуктом харчування є рис, на захід — у країнах Середнього Сходу, Середньої Азії, Північної Африки і більшої частини Європи — пшениця. Просо (його сортів багато), як більш посухостійку зернову культуру, вирощують на плоскогір'ї Декан, де опади нерівномірні, а іригація розвинена слабо. Це культура сезону «хариф».

Крім зернових, вирощують  багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.

Серед непродовольчих культур  найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут — головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Ґанґському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) — найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує ґрунт. Батьківщиною його є дельта Ґанґу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.

На півдні Індії поширені плантаційні культури. Вирощують прянощі, хінне дерево, кокосову пальму, кавове дерево, каучуконоси тощо. Індія відома як виробник горіхів кеш'ю і бетеля. Особливе місце в Індії займає культура чаю. Як виробник чаю, країна посідає перше місце в світі і є найбільшим його експортером. Якщо рис, пшеницю, цукрову тростину, бавовник індійці знали з давніх часів, то культура чаю запроваджена тут лише в XIX ст. англійцями. Чудові умови для вирощування чаю мають добре зволожені гірські схили з дренованими червоноземами на північному сході і на півдні. Найбільш відомі дарджілінзький і ассамський чай (район Гімалаїв і плато Шиллонг) та нілгірський чай (район південних брилових гір).

Тваринництво Індії  розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн биків і корів і 77 млн буйволів і буйволиць — 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн овець і понад 100 млн кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і для транспортування вантажів.

Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна  і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.

Річний вилов риби в країні — 4,5 млн т. Експортують чай, продукти плантаційного господарства (кава, горіхи кеш'ю, прянощі тощо), тютюн і рибні продукти.

Промисловість Індії

Структура індійської промисловості  відбиває як відсталість, так і досягнення країни. В обробній промисловості  розрізняють три великі групи  виробництв: кустарне і дрібне, традиційне фабрично-заводське і нові галузі важкої промисловості.

Кустарне і дрібне виробництво є пережитком доіндустріальної епохи, що зберігся в умовах дуже низької вартості робочої сили і дуже низької купівельної спроможності населення. Індійські кустарі відомі тонкими шовками, килимами, ювелірними виробами, різьбленням по слоновій кістці, чеканкою по металу. Проте це лише невелика і другорядна частина їхньої продукції. Головне їх призначення — задоволення повсякденних потреб майже мільярдного населення.

Сільська домашня промисловість заснована на праці однієї родини: вона очищає рис, давить олію, вичиняє шкіри, відтоплює масло, виробляє неочищений цукор. Важлива роль у селах ковалів, теслярів і гончарів. Значне місце посідає ручне прядіння і ткацтво.

Дрібна промисловість у містах виробляє сільськогосподарський реманент і вози, ручний інструмент, посуд, меблі та інші предмети домашнього вжитку, шкіряні товари і взуття, дрібні залізні вироби, мило, сірники, цигарки тощо. Частка кустарного і дрібного виробництва в усій промисловій продукції весь час знижується, але й досі стоїть на рівні 1/3 — 1/4. В ньому зайнято мільйони чоловік і його географія збігається з розміщенням населення. В Індії немає жодного міста чи села, в якому не було б кустарів, ремісників і дрібних виробників.

Традиційна фабрично-заводська промисловість з використанням машин і найманої праці зародилася в Індії ще в колоніальну епоху. Вона охоплює галузі легкої і харчової промисловості: бавовняну, джутову, цукрову, олійну, чайну, шкіряно-взутгєву, а також деревообробну та інші. Географія цих галузей тісно пов'язана з розміщенням відповідних сировинних зон. Найголовнішими є бавовняна і джутова. Близько 15 млн чоловік зайнято в текстильній промисловості і її частка у вартості всього промислового виробництва становить майже 20 %. Близько сотні міст, розташованих у зонах вирощування бавовнику в західній частині країни, мають текстильні фабрики. Джутове виробництво, навпаки, вирізняється великою концентрацією в метрополітені Калькутти.

Нові галузі важкої промисловості з'явилися в Індії вже в другій половині XX ст. і є безперечним її досягненням. Як правило, вони представлені новими сучасними підприємствами, що створювалися при фінансовій і технічній допомозі колишнього Радянського Союзу та західних держав. Чимало з них є державною власністю. По суті, заново створені чорна металургія, алюмінієва, нафтопереробна і хімічна промисловість, більшість галузей машинобудування.

Виплавка сталі досягла 13 млн т, алюмінію — 0,5 млн т. З п'яти великих металургійних комбінатів чотири (в Бокаро, Дурґапурі, Роуркелі і Бхілаї) побудовані за роки незалежності. Лише один комбінат у Джамшедпурі існує з початку століття. Всі комбінати мають чудову залізорудну базу, але забезпеченість країни коксівним вугіллям незадовільна.