Молодіжний та дитячий туризм в Україні

 

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. Майбутнє кожної держави - це її підростаюче покоління. Діти й підлітки становлять 21,5 %, або близько 11 млн чол., загальної кількості населення України. Виходячи з цього, постає потреба вироблення системного підходу до проведення молодіжної політики, сприяння духовному й фізичному розвитку підростаючого покоління, виховання у нього почуття громадської свідомості та патріотизму. 
 Проте проблеми, пов’язані з бездуховністю, бідністю, безробіттям, відсутністю змістовного дозвілля справили негативний вплив на молодь. Загрозливого поширення серед молоді набули соціально - небезпечні хвороби. Порівняно з початком 90-х років скоротилася кількість молоді, що займається фізичною культурою та спортом. Збільшуються обсяги нелегальної зовнішньої трудової міграції. Зменшується інтерес молоді до літератури, мистецтва, культурної спадщини.

Але державна туристична адміністрація України, інші міністерства та відомства реалізують державну молодіжну політику в контексті виконання загальнодержавної програми "Молодь України".

Значна увага приділяється оздоровленню та відпочинку цієї категорії  населення країни. Так, упродовж 2000 р. в різних типах оздоровчих закладів усіх форм власності відпочивали  понад 3 млн дітей і підлітків, близько 40 тис. школярів і студентів  здійснювали туристські подорожі за кордон. Крім того, екскурсійні послуги  надано 3,5 млн дітей та підлітків.

Водночас матеріальна  база, що перебуває під юрисдикцією  різних міністерств і відомств, не використовується в повному обсязі, а цільові кошти зі спеціалізованих  джерел фінансування, які виділяються  з державного бюджету для відпочинку та оздоровлення дітей і молоді, не завжди використовуються за призначенням.

У зв'язку з цим потрібна координація діяльності всіх міністерств і відомств, проведення протекціоністської (передусім фінансової) політики з боку держави. Це насамперед упровадження спеціалізованих навчальних туристських програм залежно від вікових та освітніх особливостей дітей і молоді, виконання програми оздоровлення та фізичного загартування підростаючого покоління.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження  курсової роботи.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є індустрія туризму.

Предмет дослідження – сучасний стан та перспективи розвитку молодіжного та дитячого туризму в Україні.

Метою курсової роботи є вивчення дитячого та молодіжного туризму, його становлення, аналіз сучасного стану та перспективи розвитку.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• вивчення літературних джерел;
• дослідження історичних засад виникнення та розвитку молодіжного та дитячого туризму в Україні;
• визначення специфіки дитячого та молодіжного туризму;
• аналіз стану розвитку молодіжного та дитячого туризму.

У роботі були використанні наступні методи:

• методи аналізу і синтезу;
• індукції і дедукції;
• описовий метод;
• історичний.

Практичне використання роботи полягає у використанні елементів

розробки досліджень в  начальному процесі, на практиці, семінарських заняттях, під час практики, в  професійній діяльності.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (29). 
РОЗДІЛ 1.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО ТА ДИТЯЧОГО ТУРИЗМУ  В УКРАЇНІ

 

1.1.  Зародження  туризму та екскурсій в Україні

 

Історія розвитку екскурсійної діяльності починається з кінця  XVII – початку XVIII століття, коли у школах Англії, Франції, Німеччині, при вивченні  окремих предметів, вчителя почали використовувати пішохідні прогулянки та поїздки за межі міста. Ці прості форми подорожування і отримали назву екскурсія.

На межі XIX – XX століть під екскурсією розуміли процес отримання інформації про історичні пам’ятники.

Екскурсійна справа в Україні  почала розвиватися в другій половині XIX століття і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства, тобто це була не прогулянка на природу, а вивчення міських пам’ятників.

Велике значення серед  мандрівників посідають члени "Руської  Трійці". Так, у 1832 р. Яків Головацький  ще за часів навчання у Львівському  університеті разом з Іваном Вагилевичем  здійснив подорож до села Дзиків Тарнобжеського повіту (нині Республіка Польща) на запрошення графа Яна Тарновського. В його бібліотеці вони досліджували слов'янські й українські рукописи, грамоти.

Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я. Головацький  здійснив ще одну мандрівку, на цей  раз - з Коломиї через Чорногори  на Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину. Були й інші, менш тривалі  мандрівки. Під час кожної з них  Я. Головацький вивчав рідний край, пам'ятки історії та писемності, побут  населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій. 
 Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку (1856 - 1916). Здійснюючи ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії та студентом Львівського університету мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І. Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей. 
 У 1883 р. І. Я. Франко організував "Кружок етнографічно -статистичний для студіювання життя і світогляду народу", згодом "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю". Результатом його постійних мандрівок стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів. 
 У 1909 році в західноукраїнських гімназіях починають діяти  «Самостійне шкільне товариство», які організовують прогулянки та екскурсії, створюють шкільні музеї та архіви. Одна із самих поширених екскурсій була історична.

З ціллю  релігійно-морального виховання виконувались паломницькі  тури (Києво-Печерська Лавра, Почаївська Лавра). З 1911 року паломницькі екскурсії  входять в учбові програми.

На початку XX століття були зроблені перші кроки для організації літературної екскурсії. Усі екскурсії проводили вчителя.

 

1.2. Розвиток молодіжного  та дитячого туризму в перші  десятиліття Радянської влади  (1917 – 1941 рр.)

 

Туристично-краєзнавча діяльність за період з 1918 по 1928 роки була зосереджена  в позашкільних установах і проводилася  у формі багатоденних (6-10 днів) екскурсій, подорожей, так званих «кочівель».  
Головною їх тематикою було вивчення історичних дисциплін, сільськогосподарської праці та кустарних промислів. Відомо, що вже в  
1918 р. організовується спеціальне бюро шкільних екскурсій. За дорученням наркома А.А Луначарського професор І.І. Полянський організував до травня 1919 6 екскурсійних станцій для екскурсійно-дослідницької роботи з учнями і вчителями єдиної трудової школи Гревса, Н.П. Анциферова, Б.Е Райкова, А.А. Яхонтова, Н. К. Крупської.  
Як писав І.М. Гревс в першому номері журналу «Екскурсійний вісник»:  
«Зробити екскурсію необхідним фактором у шкільному курсі стало завданням нового часу» [14, с. 136 ]. Крупська визначала роль екскурсій так: « Екскурсія має величезне значення, але тільки в тому випадку, якщо вона добре підготовлена. Треба навчитися спостерігати життя і намагатися з неї черпати все, що можливо »[14, с. 137].

Наприкінці 20-х років Товариством  пролетарського туризму і екскурсій  був оголошений Всерадянський дослідний  похід« За сировиною для верстатів  п'ятирічки », в якому взяли участь велика кількість груп юних туристів. Академік А. Е. Ферсман, відразу оцінив можливу користь походів, писав, що «від туризму ми переходимо до цілого ряду етапів нашої роботи в області  не тільки наукових відкриттів, але  і завоювань великого господарського значення».

У тридцяті роки в практиці багатьох радянських педагогів значне місце займали туристські походи та екскурсії. Цікавий досвід А.С.  
Макаренко, який широко застосовував колективні походи з метою виховання.

Видатний педагог використовував походи як стимул, як подарунок колективу  за успіхи навчального та трудового  року. Аналізуючи досвід туристської  роботи в комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, Макаренко вважав, що немає кращого  методу освіти та розвитку молоді, ніж  літні екскурсії та походи,щорічно  влаштовуючи їх для своїх вихованців.

У передвоєнні роки посилення  туристсько-краєзнавчої роботи серед  дітей сприяли ряд заходів. У 1932 р. колегія Наркомосу України  прийняла постанову «Екскурсійно-туристичну роботу серед дітей на вищий щабель», на якому доручалося «крайовим, обласним і районним відділам народної освіти спільно з дитячими комуністичними організаціями вжити всіх заходів до організації в містах, робітників і найважливіших колгоспних районах дитячих екскурсійно-туристичних станцій і баз на них, проводячи через останні методичну роботу ». У 1937 році був оголошений  
Всеукраїнський похід піонерів та школярів за мінеральною сировиною.

У 1940 році був виданий  наказ Наркома освіти України  «Про дитячий туризм». У школах були створені клуби юних туристів. «Дитячий туризм та екскурсії, - заявив нарком освіти Потьомкін на колегії Наркомосу, - це такий вид навчально-виховної роботи, до якого мають бути залучені всі учні». Туризм та екскурсії переслідують перш за все загальноосвітні завдання і в самій своїй організації  несуть елементи фізичного гарту  і підготовки майбутнього бійця. За 1940 році до участі у походах було залучено 261 тисячі школярів. На початку 1941 року було оголошено Всесоюзні  експедиції піонерів і школярів по місцях бойової слави громадянської  війни і з вивчення малих річок.

У роки Великої Вітчизняної  війни туристсько-краєзнавча діяльність школярів була спрямована на допомогу фронту і тилу. Діти збирали дикорослі  корисні рослини, записували біографії  героїв  
Великої Вітчизняної війни, допомагали сім'ям фронтовиків та інвалідів.

 

1.3. Розвиток молодіжного  та дитячого туризму в післявійськовий  період

 

 У післявоєнні і  на початку 50-х років дитячий  туризм став масовим.  
Багато вчителів - колишні фронтовики - організовували походи по місцях боїв, залучали дітей до слави і подвигу нашого народу. Саме в цей час багато вчителів стали використовувати туризм як ефективний засіб виховання і навчання. В. О. Сухомлинський писав: «Справжнє моральне виховання неможливе без емоційного спілкування з природою». Його численні прогулянки з дітьми в ліс, до річки, в полі носили пізнавальний характер, були уроками гуманізму. Наприкінці 40-х початку 50-х років входять в практику щорічні зльоти юних туристів міст, областей, а пізніше - Всеукраїнські і Всерадянські.

24 грудня 1958 Верховна Рада  СРСР прийняла закон «Про зміцнення  зв'язку школи з життям ».  Були затверджені нові навчальні  плани,програми, в яких підкреслювалася  особлива роль краєзнавчого підходу  до викладання шкільних предметів  значення екскурсій, спостережень  у природі. 

У середині 60-х років бере свій початок Всерадянський похід  «Дорогий слави батьків». Перший Всерадянський  зліт учасників походу по місцях революційної, трудової та бойової слави відбувся 19 вересня 1965 року у фортеці-герої  Бресті. У поході взяли участь більше трьох мільйонів чоловік. Під  час походів споруджувалися пам'ятники загиблим, упорядковувалися місця поховань, встановлювалися імена тих, хто  похований у братських могилах. Було проведено 11 етапів походу, продовжена практика проведення Всерадянських  експедицій піонерів і школярів. Було оголошено Всерадянська експедиція «Моя  
Батьківщина - СРСР».

Експедиція була присвячена 50-річчю утворення Радянського  Союзу та 50 - річчя присвоєння комсомолу  і піонерії імені В.І. Леніна. Основною метою було виховання учнів на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу, на прикладах дружби й братерства народів  нашої багатонаціональної країни. У  школах у кожному класі передбачалося  створити експедиційний загін. Як згодом показали звіти з місць, такі загони вдалося створити більш ніж у 20% класів. Проводилися зльоти кращих експедиційних загонів, конференції, виставки краєзнавчих матеріалів, створювалися музеї, велася шефська робота з ветеранами.

У 30-х - на початку 50- х років  створюються дитячі екскурсійно-туристські станції (ДЕТС), які стають інструктивно-методичними  та організаційними центрами туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи на місцях. У їх гуртках одержує широкий розвиток дослідний метод в туристсько-краєзнавчої діяльності учнів.

Аналізуючи роботу гуртків  станцій юних туристів і будинків піонерів С. Істомін писав: "Форми  і методи пошуково-дослідницької  роботи у шкільному туризмі настільки  багатогранні, що дозволяють задовольнити дедалі більші інтереси школярів " [20, с. 239].

З 1992 р. в Україні здійснюється програма туристсько-краєзнавчого руху « Вітчизна », яка прийшла на зміну  експедиції« Моя  
Батьківщина - СРСР ».

 

Висновок до розділу.

 

В соціалістичний період історії  нашої країни  дитячий туризм був добре організований, відрізнявся  масовістю школярів і був підкорений патріотичному та ідейному вихованню. При цьому подорож по СРСР носили і самодіяльній, і організований  характер. Стала більшою географія  подорожей школярів від свого  регіону до великих міст СРСР, інших  республік та закордонних країн. Походи та експедиції планувались централізовано, приймали участь усі школи і вони несли в собі конкретні задачі. Масовість досягалась спланованою  системою нагород за результатами. Крім того, саме в 70-80-і роки в СРСР була сформована велика та дешева матеріальна  база для розвитку дитячого та молодіжного  туризму.

Нажаль, у період початку 1990-х років, під час економічних  реформ, радянська система дитячого туризму керівництву того часу вважалась  неефективною та державна підтримка  організацій та заходів цієї системи  була зведена до мінімуму. Але навіть основи нових економічних відносин у цій сфері створити так і  не вдалось. На теперішньому етапі в  індустрії дитячого туризму існує  достатня для її розвитку матеріально-технічна база.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

СУЧАСНИЙ СТАН МОЛОДІЖНОГО ТА ДИТЯЧОГО ТУРИЗМУ

 

2.1. Класифікація  видів молодіжного та дитячого  туризму