Молодіжний та дитячий туризм в Україні

Відповідно до Закону України "Про основи туристської діяльності в Україні" від 24.11.1996 р. № 132-ФЗ туризм визначається як «тимчасові виїзди (подорожі) громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, релігійних та інших цілях без  зайняття оплачуваною діяльністю в  країні (місці) тимчасового перебування  » [14, с. 131].

Дитячий туризм передбачає подорожі дітей, в т.ч. школярів, у  віці від 7 до 15 років з різними  цілями. За тематичними напрямками пізнавальні подорожі школярів можна  розбити на етнографічні, геологічні, екологічні, історичні, археологічні та інші види виїздів.

За способом організації  туристські подорожі підрозділяються  на:  
- планові (здійснюються за програмами туристсько-екскурсійних установ); 
- самодіяльні.  
          За тривалістю походів і подорожей розрізняють:  
- одно-дводенні;  
- багатоденні.  
          За ступенем складності спортивно-туристські виїзди ділять на:  
- не категорійні;  
- категорійні походи (1, 2, 3 ступеня складності).

При організації самодіяльних походів зі школярами існують  нормативи, що обмежують вік учасників  та їх підготовку.

Наприклад, до тренувальних виїздам допускаються діти від 7 років  з наданням одного керівника на 6 школярів, в походи 1-ої категорії  складності допускаються учні від 12 років, 2-ої категорії - від 14 років, керівник супроводжує 12-15 дітей. У походи 3-ї категорії складності йдуть школярі від 15 років у супроводі одного керівника на 8-12 чоловік . 
           У дитячому та молодіжному туризмі існує особливість у класифікації на основі такого критерію як сезонність.

Виділяють:  
- сезонний - канікулярний період (осінь, зима, весна - 8-12 днів, літо - 3 місяці);  
- міжсезонний.  
          Всі ці види дитячого та молодіжного туризму на практиці зустрічаються як окремо, так і в поєднанні один з одним.  
          Можна виділити кілька основних видів дитячого та молодіжного туризму, існуючих в даний час на Україні, а саме:  
             1. Внутрішній туризм:  
- екскурсії для школярів;  
- спортивний туризм (у т.ч. спортивно-туристські змагання);  
- самодіяльні шкільні обміни;  
- пізнавальні та рекреаційні дитячі тури на комерційній основі;  
- оздоровлення та відпочинок у дитячих таборах;  
              2. Виїзний туризм:  
- організація міжнародних безвалютних обмінів;  
- освітні, ділові та заохочувальні виїзди для талановитих підлітків, переможців творчих конкурсів, олімпіад;  
- пізнавальні та рекреаційні тури на комерційній основі;  
- виїзди в міжнародні дитячі центри (табори).  
          Сьогодні в Україні у галузі дитячого та молодіжного туризму одночасно працюють як комерційні, так і некомерційні організації.  
           Комерційна сфера складається з туристських фірм, туристських баз і приватних осіб, що працюють зі школярами та підлітками. Діяльність комерційних структур спрямована на отримання прибутку і здійснюється в умовах конкуренції на ринку дитячого та молодіжного туризму.  
          Некомерційна сфера представлена:  
• державними та муніципальними органами управління,  
• державними і муніципальними освітніми установами, в тому числі установами додаткової освіти  
• громадськими (самодіяльними) об'єднаннями (туристські клуби, спортивні секції, дитячі та молодіжні громадські організації та рухи).  
         Робота структур некомерційної сфери не пов'язана з отриманням фінансового прибутку і здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань і (або) залучених коштів, в т.ч. батьківської плати.  
         В даний час зустрічається і змішаний тип організації дитячого та молодіжного туризму, який об'єднує державні дотації з фінансовими вкладеннями російських і міжнародних комерційних асоціацій, фондів, спілок.  
          Органи управління освітою і (меншою мірою) комітети з фізичної культури і спорту є державними і муніципальними органами управління, які традиційно займаються розвитком дитячо-юнацького туризму. В останні роки в реалізацію програм з розвитку дитячого туризму включилися також органи у справах молоді та управління (департаменти і т.д.) з туризму, а також органи управління змішаного типу, наприклад, Комітети у справах молоді, спорту і туризму.  
          Освітні установи (школи, гімназії, ліцеї і т.д.) в даний час, як правило, теж включають у свої навчальні плани елементи туристської діяльності.  
          Установи додаткової освіти можна підрозділити на різнопрофільні і спеціалізовані. Вони здійснюють свою діяльність або на базі шкіл, університетів та інших установ, або на власній базі.  
          До першої категорії належать численні туристські гуртки та секції, які приписані до різнопрофільних установ додаткової освіти (палаци, будинкам і центрам дитячої творчості, творчості юних і аналогічних).  
          До спеціалізованих установ можна віднести Станції юних туристів, Центри дитячого туризму та аналогічні. У більшості регіонів України в даний час такі Центри також включають у сферу своєї діяльності супутні напрямки, наприклад, краєзнавство, екологію та ін . 
              Ще однією категорією спеціалізованих установ можна вважати дитячо-юнацькі туристські бази. Частина баз зберегла свій державний чи муніципальний статус, інші в 90-ті роки ХХ століття були приватизовані і стали приватними, але не припинили роботу зі школярами та підлітками.  
               Організація відпочинку та оздоровлення в цих установах проходить, як правило, шляхом продажу путівок, причому в якості покупців виступають як органи освіти, так і установи соціального захисту, установи по справах молоді. Частина дитячих туристичних баз фінансується по лінії Фонду соціального страхування.  
               Серед громадських організацій, що розвивають дитячий та молодіжний туризм, можна також виділити спеціалізовані громадські організації (туристські клуби) та багатопрофільні об'єднання (військово-патріотичні, скаутські організації і т.д., а також різні Спілки молоді). Відповідно до чинного законодавства, громадські об'єднання можуть або діяти без реєстрації, або реєструватися як самостійні юридичні особи.  
                На практиці об'єднання першого типу найчастіше працюють на базі будь-яких державних або муніципальних установ освіти, в тому числі на базі вищих навчальних закладів.  
                Від гуртків або секцій, які працюють в установах додаткової освіти, такі громадські об'єднання відрізняються наявністю власних нормативних документів і виборних органів управління і контролю, більш різноманітними формами і напрямами діяльності, які виходять за межі лише освітнього процесу. Метою діяльності такого об'єднання стає не просто отримання учнями якогось обсягу знань, умінь і навичок, а виховання і ефективна соціалізація молодого покоління.  
                 Останнім часом стали з'являтися і туристські клуби, що мають статус юридичної особи, організаційно-правову форму громадського об'єднання, але по суті працюють як туристські фірми, тобто організовують туристичні маршрути і продають туристські путівки.  
                 Від комерційних туристських фірм діяльність такого клубу - громадського об'єднання - відрізняється тим, що отримується від реалізації путівок прибуток не може ділитися між засновниками і членами об'єднання, а повинна використовуватися тільки на реалізацію статутних цілей клубу. У той же час така форма реєстрації не виключає виплат заробітної плати штатним і задіяним фахівцям, придбання туристського обладнання, екіпіровки, спорядження. Громадське об'єднання має права користуватися земельними ділянками, орендувати або купувати нерухомість, в тому числі будівлі, споруди, автотранспортну техніку, інші засоби пересування типу човнів, байдарок і т.д.  
                 Ці громадські об'єднання поряд з туристичними фірмами ліцензуються як туристські оператори та туристські агенти і користуються на туристичному ринку тими ж правами і обов'язками, що і комерційні структури.

2.2. Особливості та напрямки молодіжного та дитячого туризму  
 
          Подорожі для молоді - це стиль життя розвиненого соціального суспільства. Існує концепція, що молоді люди на етапі свого життєвого шляху до 25 років, поки не завели сім'ю і дітей, повинні подивитися світ, зробити подорожі, дізнатися, як живуть інші народи. Це допоможе їм вибрати правильний шлях у житті, сформувати власні життєві принципи.  Студентам денних освітніх установ та нестудентську молоді до 25 років повсюдно надаються істотні пільги для здійснення подорожей, встановлюються знижені тарифи на перевезення практично всіма видами транспорту (але в туристському чи економічному класі), на проживання в спеціальних молодіжних гуртожитках (хостелах), на відвідування музеїв, атракціонів і тематичних парків. Більше того, їм дається особлива знижка в ціні, а іноді зовсім надається можливість безкоштовно зателефонувати батькам.  
          Існує концепція, що у дітей та молоді більш вільний режим життя в сенсі наявності часу на відпочинок і подорожі, вони мають тривалі канікули в зимовий і літній час. Студенти та школярі подорожують групами у супроводі викладача або працівника освітнього закладу. Нерідко студенти об'єднуються в невеликі групи 3-5 чоловік і самостійно здійснюють досить протяжні подорожі по країні і за кордоном.

Організацією пільгового режиму для подорожей займаються міжнародні молодіжні організації. Наприклад, організація подорожей  для молоді входить у функції Federation of International Youth Travel Organisation - Міжнародної  федерації організацій молодих  мандрівників. Федерація створена в 1951р., Штаб-квартира знаходиться в Копенгагені, функціонує федерація під егідою ЮНЕСКО.

2.3. Особливості  діяльності молодіжних організацій.

Більше 90% молоді входять до молодіжних громадських організацій, отже варто  досконало з’ясувати що юнологи  конкретно розуміють під поняттям «молодіжної громадської організації». Зокрема Корнієвський та Якушик дали визначення терміну молодіжної громадської  організації яке є досить точним, проте переобтяжене філософським змістом.

Отже, «МГО – це певні молодіжні  суспільні сили, які: а) в тій чи іншій степені усвідомлюють свою специфічність, особливість своїх  власних інтересів і свого  місця і ролі в суспільстві; б) здійснюють певну суспільно значиму діяльність, яка напрямлена на реалізацію їхніх інтересів; в) мають чіткі внутрішні структури»[18, с. 5].

Серед всіх визначень молодіжних організацій  найбільш науковим, яке відповідає реаліям сьогодення є те, яке дане в Законі України „Про молодіжні  і дитячі громадські об’єднаня”  від 1 грудня 1998 року молодіжні громадські організації – це об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої  на задоволення і захист своїх  законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших суспільних інтересів.

Дитячі громадські організації – це об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, що напрямлена на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, а також соціальне становлення їх як повноправних членів суспільства [6, с. 25].

Іншими словами, молодіжні організації  це те місце де молоді люди можуть розвивати  та представляти свої інтереси. Будь-яка  молодіжна громадська організація  має чотири головні ознаки.

Ознаки молодіжних громадських  організацій:

• офіційно оформлене членство (у різних формах: видача членських квитків, нагрудних значків);
• участь членів об’єднання у створенні його матеріальної бази у тому числі шляхом сплати вступних і членських внесків;
• участь у самоуправлінні об’єднання (тобто участь у загальних зборах організації, бути членом секретаріату, або членом виконавчих органів – правління);
• обов’язкова наявність статуту об’єднання, інколи можливо програми чи іншого програмного документу.

Процес створення і становлення  молодіжних громадських організацій  різноманітний, проте він в цілому має чотири основних стадії. Отже, стадії створення молодіжних організацій  є такими:

• номінальна стадія молоді люди лише об’єднуються в організацію, причому цей процес є стихійним, а тому зв’язки між ними є досить слабкі;
• стадія формування, коли формуються зв’язки між членами організації а також розвиваються внутрішні структури;
• консолідуюча стадія характеризується чітким визначенням лідерів, формуванням активу, розподіленням функцій та обов’язків;
• заключна стадія пов’язана із завершальним оформленням організації, коли вже прийняті основні документи – програми та статут.

Молодіжна громадська організація  виконує наступні функції:

• організаційну, вона пов’язана як із процесом об’єднування молоді на основі спільних інтересів в організацію так із навчанням молодих людей жити в колективі, звіряючи свої інтереси з інтересами інших людей даного колективу;
• виховна – тобто організація виховує, вчить як хорошого так і поганому тому що відбувається великий вплив людини на людину;
• комунікативна функція пов’язана із безпосереднім спілкуванням людей цієї організації між собою – це збагачує особистість навиками спілкування в колективі, окремій групі, мікрогрупі ;
• господарська функція полягає у слідую чому: участь молоді у вирішенні як власних так і загальнодержавних задач (наприклад, матеріальна база, засоби забезпечення діяльності організації).

2.4. Дитячі оздоровчі  табори.

 
          Головне завдання оздоровчого  табору - це перш за все організація  відпочинку дітей. Атмосфера в ньому істотно відрізняється від домашньої, що є ключовим чинником у визначенні програм і цілей оздоровчого табору.       Інша важлива особливість життя в таборі - можливість постійного спілкування з природою. Обстановка спільного проживання дітей у групі однолітків дозволяє навчати їх нормам соціального життя, поведінки в колективі, культурі взаємин, розташовує до розкриття здібностей дітей, прояву ініціативи, сприяє залученню до духовності, засвоєнню принципу безпечного та здорового образу життя. Такі можливості рідко де ще можна знайти. Завдання педагогів у дитячому таборі - реалізація цих можливостей.  
  Рішення завдань організації життя дітей в оздоровчому таборі регламентують «Конвенція про права дитини» (1989 р.), «Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей» (1990 р.). Ідеї ​​виживання, зміцнення здоров'я, освіти дітей розглядаються в єдності і становлять основу концепції літнього відпочинку дітей.  
Які позитивні тенденції сучасного розвитку таборів для літнього дитячого відпочинку? Це відмова від непотрібної однаковості; розробка різних форм літнього відпочинку з особистими джерелами фінансування; створення умов для педагогічної творчості колективів; розвиток мережі профільних дитячих центрів, встановлення зв'язків між освітньою діяльністю школи, закладів додаткової освіти та літніх дитячих центрів; гуманізація таборів для задоволення інтересів і творчих потреб дітей та підлітків

Існує наступна класифікація типів дитячих таборів:  
          - Санаторії. Програми включають оздоровчі вправи, спортивні ігри, купання, загартовування і т. д. Тут не планується грандіозних розважальних заходів, основна увага педагогів направлено на утримання здорового способу життя дітей та підлітків.  
          - Профільні табори. У них влаштовуються масові спектаклі, дискотеки, працюють різні гуртки, секції, студії, проходять систематичні репетиції, перегляди, виступи. Основна роль у такому таборі відводиться керівникам гуртків, режисерам.  
          - Заміські центри. У цих таборах дитині допомагають вирішити його психологічні проблеми. Тут передбачено створення атмосфери безпеки для дитини, виявлення його проблем, передбачений пошук способів їх вирішення. Для цього створюються мікрогрупи, організовуються заспокійливі прогулянки і бесіди.  
           - Табори з денним перебуванням дітей. Організовуються з метою розвитку, оздоровлення та відпочинку дітей за місцем проживання.  
          Крім традиційних напрямків з'явилися і нові тенденції в організації літнього відпочинку дітей, які найбільш яскраво виразилися сьогодні у створенні регіональних соціально-педагогічних програм: підтримка обдарованих дітей і підлітків (табір «Талант»), організація активного відпочинку дітей з девіантною поведінкою (оборонно-спортивні табори в Харківській області), патріотичні виховання. Організовуються сімейні табори, плавучі табори, табори інспекторів дорожнього руху, хореографів (Одеська область), табори дитячих громадських організацій (скаутів), літні майстер-школи, профілактичні літні табори, табори з денним перебуванням, історичні табори, табори  народних ремесел, фольклору, дитячі майданчики, центри дитячих громадських організацій .

Висновок до розділу.

На теперішній час в  індустрії дитячого та молодіжного  туризму існує чимало проблем, які  треба вирішити. Але цей вид  туризму являється одним з  самих надійних сегментів туристичного ринку. При правильній політиці держави, приватних структур та інвесторів у  цієї сфери є всі можливості для  майбутнього росту та розвитку. Навіть історичний досвід розвитку саме дитячого та молодіжного туризму в дореволюційній Україні являється унікальним і заслуговує вивчення та вдосконалення.

РОЗДІЛ 3.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО ТА ДИТЯЧОГО ТУРИЗМУ

Зупинимося на деяких проблемах, які перешкоджають розвитку дитячого та молодіжного туризму. Перш за все, масовий дитячий та молодіжний відпочинок не повинен бути дорогим. Діти та молодь не настільки вимогливі до рівня комфорту: вони згодні жити в чотирьох і в шістьох, подорожувати в плацкартному вагоні. Це допомагає знизити собівартість туру. Для здешевлення дитячого та молодіжного відпочинку необхідно також знизити витрати на транспортні послуги. Ціни на квитки часом складають значну частину вартості відпочинку. У питанні зниження їх вартості держава може виступити як великий туроператор або регулювати ці проблеми через різні економічні важелі.  
          Важлива проблема – відсутність законодавчої бази. У 1998 р. був прийнятий закон "Про внесення доповнень до Закону України про основні гаранти прав дитини та молоді". Поправки передбачали державний захист дитячих оздоровчих установ, фінансування з федерального бюджету та ряд інших положень. Сьогодні щорічно виділяються з бюджету засоби, які доводиться «вибивати». Ситуація змінилася з прийняттям відповідного зако-ну. Розроблено проект стандартів і організації відпочинку та оздоровлення дітей та молоді.  
          З підвищенням податків стали зростати ціни на путівки. Ще одна проблема - податок на землю. Якщо не вирішити ці питання, можна втратити наші дитячі здравниці - вони стануть не по кишені більшості батьків.  
           Одна з істотних проблем - дитячий травматизм. Незважаючи на приголомшливу статистику, в Україні немає жодної державної програми щодо його зниження.  
           Істотним чинником, здатним надати великий вплив на розвиток дитячого туризму, є демографія, причому основний інтерес для даного дослідження викликає аналіз населення України за віковою ознакою від 7 до 15 років, що представляє основний сегмент дитячого туристського ринку. За даними демографічних досліджень чисельність дітей у віці до 15 років буде зменшуватися аж до 2009р., а починаючи з 2010р., вона знову почне зростати. Існуючий прогноз демографічної обстановки в Україні кардинально не змінить ринок споживачів дитячого туризму, проте зможе зробити істотний вплив на ринкову конкуренцію, а точніше, посилить конкурентну боротьбу.  
           На сучасному етапі існує і проблема дифференціаці пропонованих послуг. Турфірми пропонують цілий спектр пропозицій для клієнтів будь-якого достатку, а от стосовно дитячого та молодіжного відпочинку такої гнучкості немає. Частка грошей в оплаті літнього відпочинку дітей та молоді, сьогодні лише 8%, але є серйозний потенціал, з яким потрібно працювати, розширюючи спектр запропонованої пропозиції.  
           Одна з проблем - відсутність необхідних економічних знань у адміністрації дитячих оздоровчих таборів. Це не дозволяє здійснювати правильну політику ціноутворення, що в значній мірі впливає на заповнення таборів та в кінцевому рахунку, на фінансові результати їх діяльності. Слід звернути увагу й на відсутність добре налагоджені зв'язки між турфірмами та оздоровчими таборами. Адміністрації таборів, як правило, не прилучають підприємства турбізнесу до просування та реалізації свого продукту. А якщо й прибігають до їхніх послуг, то в більшості випадків або не бажають надавати знижки на турпутівки, або дають їх виключно в період міжсезоння. При цьому керівництво дитячих оздоровниць не контролюють ціни, за якими путівки реалізуются. Це призводить до перепродажу, в результаті кінцева ціна може значно вирости.  
           Невідпрацьованність механізму ціноутворення і відсутність системи реалізації - найважливіші проблеми всієї курортної сфери України.