Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Мая 2011 в 23:58, курсовая работа
Бажання перекласти свою ношу на іншого – цілком властиво всім мислячим людям. Найбільш яскраво це виражається в організації перевезень в побуті і в мандрівках за допомогою тварин. Людина природно існує в навколишньому його різноманітному тваринному світі, з окремими видами тварин у нього історично склалися цілком раціональні відносини в частині одомашнення і приручення.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КІННОГО ТУРИЗМУ
Історія розвитку кінного туризму та його місце серед інших видів туризму
Рекреаційні ресурси розвитку кінного туризму
Специфіка організації кінного туризму
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ КІННОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ
2.1. Характеристика умов та ресурсів України для організації кінного туризму
2.2. Аналіз інфраструктурного забезпечення в Україні подорожей залізницею
2.3. Аналіз ринку туристичних послуг, які надають туристичні підприємства України
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ КІННОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ
Висновки до розділу 3
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Оздоровчий вплив верхової їзді, кінного туризму на організм людини, в тому чіслі іІ на його перевантаження стреса і псіхіку, безумовно існує. Їзда верхи на лоні природи під годину туристсько походів і прогулянок відповідає всім вимог активного відпочінку в подорожі: вона забезпечує активне навантаження на всю кісткову мускулатуру і внутрішні органи вершника.
Кінні тури репрезентують собою комплекс послуг, що включає навчання верховій їзді, заняття у відкритому манежі, виїзді на кінні маршрути різного ступеня складності, кінне спорядження, проживання, харчування і додаткові послуги.
Кінний туризм пов'язаний з підвищеною травмоопасністю і деяким ризиком для здоров'я людини, тому:
а) перед виїздом на маршрут повинен проводиться докладний інструктаж з техніки безпеки.
б) у похід обов'язково береться аптечка першої медичної допомоги і повинний здійснюватися регулярний зв'язок з базою.
в) похід повинен бути зареєстрований в місцевому відділенні МНС.
[Тому в кінному поході, на будь-якій стоянції або привалі в першу чергу думають про коня – розсідлати або послабити попруги, поставити пастися (або відвести до стайні / на конов'язь), оглянути копита, дати сіна, якщо навколо немає трави. І тільки потім, коли влаштовані коні – дрова, вогнище, намети, їжа для себе та інше. Якщо турист відправився саме в кінний похід, необхідно бути готовим і до того, що ночами доведеться по черзі чергувати – перевіряти коней.
На кожному маршруті є інструктор, а іноді і не один, який може і повинен про все подбати, але краще, якщо турист вирушаючи в похід, буде вже мати елементарні навички поводження з конем, а також верхової їзди. Звичайно, їздити верхи можна навчитися і відразу на маршруті, але, по-перше, на маршруті людині не зможуть приділити стільки уваги, скільки тренер в манежі (інструктор зазвичай їде попереду зміни), по-друге, перші пару-трійку днів туристу з незвички доведеться дуже нелегко.
Обираючи похід, необхідно звернути увагу на те, як перевозяться речі. Якщо похід в'ючний (тобто всі речі перевозяться на конях – або на тих, на яких їдуть туристи, або на додаткових), це накладає суттєві обмеження на швидкість пересування – в основному, це буде крок. Походи, в яких речі перевозять на машині, припускають велику швидкість. З іншого боку, машина не скрізь проїде, відповідно, в самі дикі і незаймані куточки природи забратися, швидше за все, не вдасться. До того ж, з машиною в дорозі можуть відбутися всякі казуси, в результаті яких туристи можуть залишитися ночувати без намету, спальника та їжі.
Якщо турист ще не впевнений, що йому сподобається їздити верхи протягом 5-8 годин щодня, стаціонарне проживання передбачено. Також він зможе пропустити один-два дні або взагалі з’їхати з маршруту.
Любителям комфорту, швидше за все, буде приємніше жити на одному місці, проте потрібно пам'ятати, що на більшості кінних баз є лише мінімальні побутові умови.
Будинок відпочинку, при якому є стайня, - ідеальний варіант для відпочинку з друзями, які не поділяють кінних захоплень.
Дуже важливо переконатися в тому, що умови верхової їзди будуть відповідати навичкам клієнта. Необхідно з'ясуйте, якого рівня набирається група, і чи буде можливість розділитися, якщо рівень учасників буде різним. Що стосується походів, то, як правило, темп їзди задається виходячи з самого слабкого учасника, тому в поході, а так само на невеликих базах, де немає можливості організувати дві-три групи для туристів з різним рівнем підготовки, більш-менш однакова підготовка учасників особливо важлива.
Мантуров В.И. Управление по вопросам путешествий и туризма. Б, 2008 г.]
[Правильна посадка вершника, без переміщень центру ваги, на будь-якому алюрі, а також м'які рухи при полегшенні на рисі позбавлять коня від ушкоджень спини. Давно встановлено, що частіше пошкодження спини і холки відбуваються при роботі у вологому пітник, тому що піт при м'язовому перевтомі більш отруйний. Коли мокрий пітник натирає шкіру, в неї всмоктуються містяться в поті кислоти (мурашина, молочна, оцтова, пропіонова), солі хлористого натрію і т. д. і викликають різні запалення аж до глибокого некрозу. Крім того, під мокрим пітник перегрівається ділянку спини, покритий сідлом. Ось чому Пітники треба просушувати і чистити після кожного вживання, а під них підкладати бавовняні вальтрап.
Якщо у поході йде група коней, то навіть різніця в екстер'єрі, зростанні, ритмі також їх м'язів при дісціпліні маршу веде до роз'єднаності колони: одні коні рухаються швидше.
Дуже
важливим є порядок (режим) руху. Трівалий
рух кроком сильно стомлює коней, тому
рух чергується. Прийнято їхаті так: 1 км
кроком (10 хвилина), 1 км Ріссю (5 хвилина),
1 км кроком (10 хвилина), 2 км Ріссю (10 хвилина).
При нормальном переходе в 50 км средняя скорость движения может колебаться от 6,5 до 8,5 км/ч. В начале всякого марша кони должны пройти до 2 км шагом с малым 10-минутным привалом для поправки седловки; в конце каждого марша, перед привалом, участники проходят 2 км шагом, причём последний километр проходят в поводу со слегка ослабленными подпругами. Продолжительность непрерывного движения с момента выступления в поход не должна превышать 7-8 часов. Нормальным считается переход около 50 км в сутки, а переходы в 75 и в 100 км уже считаются форсированными, после чего лошадям даётся полный отдых в течение не менее двух суток.
В многодневных походах лошадям надо отдыхать по 8-10 часов в сутки, а через каждые 2-3 дня движения предоставлять днёвку. В пути через каждые 3-4 часа - небольшой отдых с кормёжкой травой, а в жару - и поить, только не ледяной водой из колодцев. Лучше всего обратиться к местным жителям - у них всегда найдётся согревшаяся на воздухе вода для полива огородов. Лошадей можно напоить и в чистой реке, ручье, озере.
На отдыхе лошадь следует привязывать, пасти ее надо на длинной верёвке. К этому приучайте коня заранее.
В
сильную жару остерегайтесь тепловых
и солнечных ударов, а также
расстройств желудочно-
Для путешествия по конным маршрутам используется в основном то же снаряжение, что и для пеших походов. Но есть и некоторые особенности экипировки конного туриста. Прежде всего необходимы сапоги даже для сравнительно коротких походов, иначе будут потерты голени. Сапоги желательно иметь офицерского покроя или специально изготовленные для спортсменов-конников. В крайнем случае подойдут и кирзовые солдатские сапоги. Брюки должны быть спортивного покроя с «широким шагом», так как придется высоко поднимать ногу для посадки в седло. Не годятся модные обтягивающие бедра джинсы. В них трудно оседлать лошадь, грубые швы быстро натрут ноги. Необходимо также иметь спортивный костюм, кроссовки или кеды, шерстяные и хлопчатобумажные носки, головной убор, легкий свитер, легкую куртку (ветровку или штормовку), накидку от дождя.
Зимой — это плотные тренировочные брюки или специальные бриджи для верховой езды (что очень удобно и красиво), тёплый свитер и крепкие сапоги с гладкой подошвой и небольшим каблуком. Летняя одежда должна быть лёгкой, но в то же время служить защитой от травм. Здесь подойдут бриджи, футболка, кроссовки или ботинки и краги — голенища, надеваемые на голени всадника поверх бриджей. Они защищают ногу от потёртостей, и в жару в них ноги почти не потеют (не то, что в сапогах!).
Подошва обуви должна свободно входить в стремя и не застревать в нем, это одно из условий вашей безопасности. Категорически запрещается ездить верхом в обуви, с рифленой ("тракторной") подошвой!
Каблук, а вернее, его высота вызывает вечные споры. Каблук обязателен, но небольшой, сантиметра полтора, не более. Если обувь совсем без каблука, то очень узкая ступня просто провалится в стремя и нога застрянет, а это, естественно, может плохо кончиться. В широкой растоптанной обуви да еще с гофрированными подошвами и высоким каблуком в седло лучше не садиться. Не ровен час — упадете с лошади, а нога в неудобной обуви застрянет в стремени. Если лошадь при этом понесет вскачь, то из сапога нога еще может выскользнуть, а вот ботинок или кроссовка превратятся в настоящий капкан.
Для защиты ладоней и пальцев существуют специальные перчатки для верховой езды с плотными нашивками на мизинце и безымянном пальце, как раз е том месте, где проходит повод и трение наибольшее. В летнее время надевайте перчатки с отверстиями для вентиляции или открытые с тыльной стороны ладони.
Общепринятое
мнение, что на крутом спуске всадник
должен отклонять корпус от поясницы
и выше назад, отвергают немецкие
авторы. Они объясняют это тем,
что: во-первых, отклонившись назад, всадник
не видит кручи впереди; во-вторых,
не может прижать шенкеля к бокам лошади
и начинает сползать вперед. Поэтому всаднику
нужно наклониться вперед и опереться
руками о холку лошади, чтобы не сползти
ей на шею (рис. 15, а). При подъеме в крутую
гору, на откос не следует сильно наклоняться
вперед, чтобы не сдерживать движения
лошади и не мешать ей. Лучше всего ухватиться
за ее шею или гриву и отдать полностью
повод. То есть, надо отказаться от контакта
поводом (рис. 15, б); так же надо поступать
и во время прыжка: лошадь сама выберет
удобный ей аллюр и установит удобное
ей равновесие. Ливанова Т.К., Ливанова
М.А.Уроки верховой езды, — М.: Компания
Дельта М, 2000. — 96 с.]
Конные прогулки по горным тропам Крыма были популярны среди аристократии уже в XVIII веке, а конные экскурсии появились значительно позже — в конце XIX-го. Организованы они были Крымским горным клубом, который был тогда создан в Ялте. В современном Крыму конный туризм начал развиваться сравнительно недавно — около 10 лет назад.
Количество клубов конного туризма увеличивается каждый год.
В 1894 г. при Крымском горном клубе в Ялте был создан специальный отдел, который занимался организацией экскурсий для публики. Организовывались конные путешествия и прогулки (верхом и в экипажах), которые были очень популярны. А вот в советское время конного туризма в Крыму не было.
Крым действительно великолепное место для конных путешествий. В горах и лесу проложено множество тропинок и дорог, по которым передвигались в давние времена именно на лошадях - верхом или на всевозможных повозках. Да и более экологически чистого вида транспорта для путешествий не придумать.
В курортных городах и поселках местные жители предлагают непродолжительные конные прогулки по окрестностям.
Тем же, кто хочет обучиться верховой езде по-настоящему и жаждет более продолжительных и насыщенных конных путешествий и прогулок по крымским просторам, можно порекомендовать обратиться в один из центров конного туризма.
Бескрайние крымские степи и обширные горные луга издревле обжиты лошадьми, которые чувствуют себя здесь в своей стихии. Гармоничное сочетание красоты грациозного животного и чудесной природы положительно повлияло на перспективы развития конного туризма в Горном Крыму.
В настоящее время на полуострове действует несколько крупных конно-спортивных баз. На основе некоторых из них на протяжении нескольких лет успешно действуют детские лагеря. Наиболее известен из них конно-спортивный лагерь "Карьер", расположенный в горах над Ялтой, который работает с 1988 года и впервые в Крыму организовал проведение многодневных конных туров. Сегодня туры клуба "Карьер", единственные из аналогичных в странах СНГ, включены в международный каталог конных туров.
Из других конно-спортивных баз горного Крыма выделяются база "Атлантика", на основе которой в Байдарской долине также существует детский лагерь, конно-спортивный клуб "Бурульча", конная база "Золотая подкова" в Алуште. Помимо этих крупных лагерей в горных крымских селах ежегодно возникают новые частные конные базы, хозяева которых с огромным радушием примут туристов в любое время года.
Сейчас
вокруг каждого курортного города или
поселка существуют небольшие конные
центры. Местные экскурсионные фирмы
совместно с этими центрами предлагают
непродолжительные (до 2 ч) конные прогулки
по окрестностям.
Тем же, кто хочет обучиться верховой езде
по-настоящему и жаждет более продолжительных
и насыщенных конных путешествий по крымским
просторам, рекомендуем обращаться в крупные
центры конного туризма.
Крым удивительно подходит для конного туризма. Большое количество троп и дорог, проложенных в лесах и горах Крымского полуострова, по которым еще в древние времена ездили на лошадях и повозках, позволяет выбрать очень интересные маршруты и получить удовольствие не только от верховой езды, но и от увиденных красот, достопримечательностей и памятников истории, увидеть в непосредственной близости величественные горы, красивые и, в то же время, мрачноватые ущелья, реки и водопады.