Отчет по практике в «Tez Tour» в Туреччині

Міністерство освіти і  науки України

Чернігівський державний  інститут економіки та управління

кафедра туризма

 

ЗВІТ

З ВИРОБНИЧОЇ

 ПРАКТИКИ

 

 

 

Виконав:

студент групи Т-082

Бруховецький Б.Є.

Перевірила:

Андрєєва Г.П.

                          

                                                         

 

 

Чернігів 2011

 

ПЛАН

1. Інформація про країну
2. Інформація про компанію «TEZ TOUR»
3. Технологія роботи трансфермена

Висновки

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Інформація про країну

Туреччина - це історія, що завжди поруч з нами, що запозбавила отут свої незліченні автографи. Це незліченна кількість пам'ятників тисячолитньої  давнини, середньовічні палаци й  храми, мавзолеї й мечеті. Це й один з найбільших міст-портів Туреччини - Стамбул. Отут пам'ятники старовини  сусідять із сучасними хмарочосами, фабриками, заводами, університетами, театрами, музеями.

     У Туреччині  є багатство, що ніколи не  виснажується, - тисячі кілометрів  узбережжя, сонця й моря, тому  Егейське узбережжя називають  й "бірюзовим намистом Туреччини". І знаючи всі це починаєш  розуміти, чому сюди рвалися завойовники  протягом всієї історії.

ГЕОГРАФІЧНЕ  ПОЛОЖЕННЯ

Туреччина розташована в східній півкулі, між 25 про 40/  й 44про 48/  сх.буд.               35про 51/   й 42про 06/  пн.ш. Її площа (включаючи внутрішні водойми) 779452 кв.км. Основна частина території Туреччини - 97 % - розміщенна в Азії й тільки 3 % - у Європі. Географічна особливість Туреччини - розташування на перехресті важливих шляхів, зі стародавності з'єднуючих Європу з Азією, чорноморські країни й народи із середземноморським. Нині через територію Туреччини пролягають шосейні й залізничні магістралі, що зв'язують Європу з багатьма країнами Азії. Максимальна довжина турецької території з заходу на схід 1600 км, з півночі на південь 600 км. Тобто йз трьох сторін омивається морями: на північ - Чорним морем, на заході - Егейським, на півдні Середземним. Європейська й азіатська частини Туреччини відділений друг від друга водяною системою, що утворює морський прохід з Чорного моря в Егейське й включаюче Мармурове море, протоки Босфор і Дарданелли. У Південній частині Босфору й Золотого Рогові Мармурового моря, розташований одне з найкрасивіших міст світу й найбільше місто Туреччини - Стамбул.

РЕЛЬЄФ

     Туреччина  - гірська країна. Середня висота  її території над рівнем моря  складає 1132 м. Майже вся територія  Азіатської Туреччини зайнята  Малоазіатським нагір'ям, до складу  якого входять високі, розчленовані  питомими й увінчані могутніми  вершинами гірські хребти, обширні  сухі нагір'я й плоскогір'я.  Низинних рівнин у країні мало, смороду розташовані на окремих  ділянках морських узбереж, як  правило, в устях рік.

КЛІМАТ

     Територія  Туреччини знаходиться в межах  середземноморського субтропічного  кліматичного поясу. Однак гірський, сильно розчленований рельєф, дуже  складні умови циркуляції повітря,  наявність кліматичної поясності  - вусі це визначило велику  розмаїтість кліматичних районів.  На внутрішніх нагір'ях клімат  континентальний. Обпаи переважають  у степу до 500 мм у рік.

РІЧКОВА СИСТЕМА Й ОЗЕРА

     Туреччина, за винятком Канійської рівнини, покрита густою річковою мережею. Алі всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами й тому несудохідні. Велика швидкість течії робить їх майже незамерзаючими, навіть у високогірних районах. Основні ріки: Ефрат (2800 км), Тигр (1900 км), Кизил-Ирмак (1355 км), Сакарья (824 км).

     Близько 9,2 тис. кв. км. Площі Туреччини займають  озера: Кратерні, карстові, лагунові, тектонічні, запрудно-вулканические.  Самі великі Ван (3713 км кв.) - солоне, бесточное, Туз (1500 кв.км.) - солоне.

 

РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ  СВІТ

     Флора Туреччини,  що включає близько 6700 видів  рослин, багата й різноманітна. Можна виділити дві великі рослинні зони - приморську й внутрішню. Берегова частина приморської зони - це в основному культурна смуга, тобто ріллі, сади, городи. За нею йде область лісів і чагарників.

     Фауна Туреччини  характеризується статком пустельних-степових  і гірських видів. У гірських  лісах зустрічається шляхетний  олень, лань, козуля, кабан, леопард,  ведмідь, борсук. Для безлісних  гір характерні безоаровий козел  і муфлон. На плоскогір'ях живуть  степова рись і шакали. Такі  широко розповсюджені види тварин, як вовк, лисиця, заєць, у Малій  Азії мають місцеві підвиди.  Багато степових гризунів і  плазуючих.

     Пташиний світ  дуже різноманітний. З великих  хижих птахів водяться Орлі, грифи,  сараш, шуліки, яструби. Зустрічаються  білі лелеки. Дрозди, дятли, зозулі, жайворонки, синиці, солов'ї,  ластівки. Журавлі, чаплі, гусаки, хитавиці, чібіси, чайки.

     Іхтіофауна  представлена усілякими видами  риб, що живуть у морських  басейнах Туреччини. В основному  це кефалеві, скумбрієві, сельдеві, осетрові й ін.

НАСЕЛЕННЯ

     У момент  утворення Турецької республіки  чисельність її населення була  визначена в 12532 тис. чіл. Усього  в країні проведено 12 переписів.  З 1927 р. населення  Туреччини  виросло в 4,4 рази, причому тільки  з 1950 по 1985 - в 2,5 рази. Різко виросла  й щільність населення: з 1,8 до 7,7 чоловік  на 1 кв. км.  Швидкий  ріст населення залишається важливою  проблемою країни.

     Розподіл жителів  по території Туреччини відбувається  вкрай нерівномірно. Найбільше густо  заселені узбережжя Мармурового  й Чорного морів, потім - райони, що прилягають до Егейського моря. Саме густонаселене місто - Стамбул і самий малонаселений  - Ханяри.

     Основне населення  країни - турки (біля 90 %). У відповідності  зі статтею 66 конституції 1982 р., турками вважаються всі "хто  зв'язаний узами громадянства  з турецькою державою". Діти, що  народилися від  чи турка  матері-туркені, вважають турками.  Національні меншості: курди, араби, греки, черкеси, вірмени, євреї, грузини, лази й т.д.

     По віросповіданню  турки-мусульмани суннітського напрямку. Державна мова - турецька.

М УЗЕЇ Й ІСТОРИЧНІ ПАМ'ЯТНИКИ

     На початку 2002 в 53 містах Туреччини працювало 131 музей. У музейних колекціях міститися 2,2 млн. культурних одиниць: археологічні знахідки, предмети матеріальної культури, монети, іконописні таблички, зразки мистецтва каліграфів, архівні документи, рукопису. Щорічно колекції музеїв поповнюються в середньому на 50 тис. експонатів.

     Крім того, під охороною держави знаходиться  13,6 тис. нерухомих об'єктів культури: військові спорудження, ритуальні  й адміністративні будинки, архітектурні  ансамблі, пам'ятники природи й  ін.

     Щорічно музей  відвідують близько 10 млн. чоловік  (музей в Амасьї, археологічний  музей в Евкішехирі, у Стамбулі, музей апатолійської цивілізації  в Анкарі, морський музей у  Стамбулі й т.д.)

І СТОРИЧНІ ПАМ'ЯТНИКИ

     Земля Малої  Азії за весь період існування  цивілізації дала людству цілий  ряд культур світового й місцевого  значення.

     Пам'ятники  культур, що раніше існували, можна  нині побачити в музеях і  численних містах-музеях на території  сучасної Туреччини.

     Аланджахеюк  - заміська резиденція хетських  царів, знаменита "воротами  сфінкса".

     Ефес - давньогрецьке  містечко. Відомий як культурний  центр поклоніння богині Аплодородія  Артеміді, де був побудований  храм  Артеміди (одне йз семи  чудес світу).

     В 7 км від  руїн Ефеса на схилі розташований  Будинок Діви Марії - каплиця,  де по легенді провела останні  роки мати Ісуса.

     Бодрум - давньогрецьке  місто, відомий надгробним пам'ятником  Мавзола (одне йз семи чудес  світла). Загальна висота пам'ятників  40 м.

     Ізмір - давньогрецьке  місто, по легенді його основами  войовничі племена Амазонок. Передбачувана  батьківщина автора "Іліади" й  "Одіссеї" Гомера.

     Стамбул - найбільше  місто Туреччини (заснувань 660 р. до н.е. ) Сучасне місто розташоване  на двох берегах Босфору.

А РХІТЕКТУРА, ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

     На території  Туреччини зберігаються численні  пам'ятники первісного мистецтва  й мистецтва древньосхідних деспотій.

     У стародавності  зводилися шатрові будівлі на  зразок кочових юрт, прикрашених  куполами. Будівельним матеріалом  служили висушені на сонці  цеглини, камінь.

     З привнесенням  ісламу з'явилися культові спорудження,  а також надгробна архітектура.

     Найвищий розквіт  турецької архітектури доводитися  на османський період. Розрізняють  чотири етапи розвитку: ранній (1300-1453), класичний (1453-1720), третій етап  характеризується впливом Заходу (1720-1890), неокласицизм (1890-1930). Після 1950 р. чільним стилем стає модернізм  (містобудування).

В 70-80-х рр.. просліджуються спроби реставрації будинків, синтезуються стародавні архітектурні форми йз сучасними  технічними можливостями.

ЖИВОПИС

     До прийняття  ісламу живопис  у середовищі  тюрських племен був подань  у виді тканного одягу, килимів,  виробів зі шкіри, дерева й  т.д.

     Після прийняття  ісламу живопис в основному  розвивалися в жанрі крижської  мініатюри, реалістичні, відрізняються  глибокими, яскравими й чистими  тонами.

     З боку західної  культури вплив був зроблений  в епоху султана Махмеда ІІ  Фатих (15 століття). Пізніше в 18-19 століттях живопис ставши викладатися  у військових і технічних школах. Наприкінці XІ  століття вперше  зафіксоване використання законів  перспективи, світлотіні й об'ємного  зображення. Основним жанром ставати  пейзаж.

     Стали організовуватися  загальнодоступні виставки. В 1883 р. - відкрилася перша школа "образотворчих  мистецтв" (університет Мімара  Синана в Стамбулі). В 1937 р. - перший  Державний музей живопису.

Р ЕЛІГІЙНІ СВЯТА

 Рамазан. Під час Рамазану всі віруючі тримають пост. Протягом  тринадцяти днів до сутінків не можна вживати ні їжу, ні питво. У ранні годинники ранку, зі сходу сонця спеціальна людина стукає в барабани для того, щоб розбудити людей для прийняття ранкової їжі перш, ніж наступить день. У різних регіонах Туреччини можна спостерігати таку картину не тільки в дні святкування Рамазану. Тому необхідно довідатися в гідів або місцевих жителів, по якому графіку працюють ресторани або, наприклад, банки.

Шекер Байрам. Шекер Бейрам являє собою триденне свято, що випливає після Рамазану. Люди обмінюються листівками й насолодами, а також відвідують своїх друзів і родину. Протягом  цього свята багато суспільних установ закриті.

Курбан Байрам. Курбан Бейрам також дуже відоме релігійне свято  в Туреччині. Він відзначається  з тих пор, коли Авраам повинен  був пожертвувати Богові свого сина Исаака. Авраам приготував усе для  жертвопринесення, але коли Бог побачив  його відданість, зупинив Авраама  й сказав йому принести ягняти в  жертву. У Туреччині в цей день готовлять м'ясо і їдять приготовлене блюдо зі своєю родиною й друзями.

П РОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ

 Спостерігаючи холодним  зимовим вечором, як мати готовить  долма (голубці), практично мисляча  дитина може задатися питанням: "И хто тільки видумав змішати  варений рис, соснові орешки, смородину,  трави й спеції й загорнути  цю начинку в блискучі виноградні  листи, так так, що виходять  такі тоненькі трубочки, красиво  розкладені на великому блюді  разом із сонячними часточками  лимона?". Неймовірно, як такі звичайні  продукти можуть перетворитися  у вишуканий делікатес, смачний  і корисний для здоров'я!

Схожі почуття виникають  у сучасної людини, що зашли навіть у саму скромну турецьку кондитерську. Уяву вражають одні тільки назви численних  видів пахлавы: "загорнена чалма", "султан", "палац", "дамський животик" або "гніздо солов'я".

Неважко зрозуміти, що виникнення настільки чудової кухні не було випадковістю. Як й інші великі кухні  миру, турецька кухня одержала розвиток у результаті сполучення трьох ключових елементів - родючих земель, інституту  палацової кухні й стійкої  традиції поважного відношення до їжі.

Достаток і різноманітність  продуктів харчування в Туреччині  обумовлено багатою флорою й фауною, а також географічною несхожістю регіонів цієї країни. У Туреччині їжа й усе, що з нею зв'язане, завжди зводилася в культ, а величезні кухні палацу Топкапы в Стамбулі, розташовані в декількох будинках під десятьма зводами - наочне тому підтвердження. До сімнадцятого століття в палаці проживало до тринадцяти тисяч чоловік кухонного персоналу: серед них сотні кухарів, що спеціалізуються в готуванні якоїсь однієї категорії блюд таких, як супи, плови, кебабы, хліб, тістечка, льодяники, халва й багатьох інших. Годували вони ні більше, ні менше як десять тисяч чоловік у день, так ще відправляли кошика з їжею знатним городянам, до яких благоволили члени султанської родини.

Дотримуючись приклада палацу, всі заможні родини епохи правління  Османської імперії пишалися своїми ретельно продуманими кухнями й  змагалися в проведенні банкетів друг для друга й для публіки  взагалі. Таким чином, перефразовані  слова філософа Ибн-Халдуна про  те, що релігія короля згодом  стає релігією народу, цілком застосовні до національної кухні.