Планування в сільському туризмі

      ВСТУП 
 

      Чимало  аматорів-початківців, а такими в  більшості випадків є особи, які  намагаються займатися сільським  зеленим туризмом, спершу недооцінюють значення планування цього підсобного чи основного приватного бізнесу. Опираючись лише на модні тенденції чи міркуваннях знайомих, можна зазнати поразки, коли вкладені кошти й зусилля так і не окупляться, а замість підприємницького азарту в свідомості назавжди залишиться розчарування щодо доцільності займатися цією діяльністю.

      Розвиток  сільського зеленого туризму, як і будь-який інший вид господарської діяльності, вимагає чіткого планування.

      Планування  — це одна з основних форм менеджменту  агротуристичних організацій, що полягає  в чіткому визначенні та конкретній регламентації стратегії, тактики  і виробничого механізму функціонування агротуристичних організацій і закладів у ринковому середовищі з метою забезпечення їх ефективної конкурентоспроможності та економічного процвітання.

      Планування  — це безперервний систематичний  процес обробки внутрішньовиробничої та зовнішньо ринкової інформації, на основі якого менеджер визначає і регламентує в часі майбутні цінності та цілі туристичної організації, а також засоби (інвестиційні, інноваційні, працересурсні тощо) і методи (організаційні, економічні, маркетингові тощо), необхідні для реалізації запланованих стратегічних і тактичних цілей своєї організації чи закладу.

      Методологія планування ґрунтується на оптимальному поєднанні емпіричного та формального підходів. Виділяють такі основні методи планування сільського зеленого туризму.

• емпіричні методи: індукції, дедукції, експертних оцінок, якісного ранжування тощо;
• формальні методи: математичної інтерполяції, екстраполяції, зведення балансів тощо [8].

1. Види  планування

      Сільська  місцевість є непостійним ресурсом, дуже чутливим до екологічних та соціальних змін, тому в кожному окремому випадку може розвинути лише певні види туризму, адекватні її фізичним та соціокультурним характеристикам. Дуже важливо, щоб характеристики, які приваблюють туристів, згодом не зникли внаслідок надлишкового розвитку туризму. Для цього потрібно здійснювати постійний менеджмент туризму та туристів.

      Планування  розробляють із урахуванням чітко  визначених часових рамок із застосуванням  гнучких сучасних інтеґративних, екологічно безпечних та сталих методів.

      Найбільша проблема планування на рівні приватних  власників агроосель полягає  у відсутності в них спеціальних  економічних знань і відповідних  навиків управління сільським туризмом. В Україні нині розширення та розвиток сільського зеленого туризму відбувається не внаслідок продуманої політики реґіонального і місцевого планування, а екстенсивно, як інноваційний продукт ринку, що збільшується стихійно. Однак, не варто й перебільшувати цю проблему.

      Потрібно  враховувати й те, що туризм у  сільських районах — це приватний ініціативний сектор, тому рівень його планування має відбуватися у руслі загального місцевого й регіонального планування соціально-економічного й культурного розвитку сільських громад. Ця проблема має два аспекти, які обов'язково варто розглядати при плануванні сільського туризму:

• необхідність враховувати розміри, місцерозташування, характеристики і потреби ринків сільського туризму;
• розуміння співвідношення політичних впливів та реальної економічної ситуації [67].

      Відтак, успіх розвитку сільського туризму вимагає планування участі і громадського, і приватного секторів у такого типу діяльності.

      Довготривале планування організації сільського зеленого туризму в Україні включає в себе низку завдань:

      —- забезпечення ефективного оперативного планування;

• розвиток регіональних і локальних стратегічних планів для забезпечення стабільної та прогнозованої економічної та соціальної ситуацій;
• спрямування громадських і приватних інвестицій у потрібне русло;
• забезпечення організаторів сільського туризму бізнес-інформацією.

      Основними напрямами планування сільського зеленого туризму є:

      • Планування збору та розповсюдження інформації. Досі в Україні мало уваги приділяють вивченню

      ринкової  інформації стосовно сільського туризму. Без цього виникають складнощі для інвесторів, організаторів ефективного агротуристичного бізнесу та туроператорів, при проведенні маркетингових кампаній тощо.

• Планування комплексу маркетингових заходів з просування, прямої реклами й збуту агротуристичного продукту. У теперішній ситуації власники сільських осель мають ще слабкі й, фактично, аматорські зв'язки з ринком, тому при плануванні потрібно насамперед враховувати маркетингові стратегії просування й збуту.
• Планування характеру освоєння агрорекреаційно-ресурсного потенціалу територій.
• Територіальне планування розподілу та просторово-часової циркуляції туристичних груп (планування раціональної експлуатації рекреаційно-туристичного ресурсу сільської місцевості).
• Бізнес-планування та планування механізмів формування й розподілу інвестиційного капіталу.
• Планування соціально-інфраструктурного розвитку сільських місцевостей.
• Інвестиційне та технологічно-інноваційне планування реконструкції, технічного переоснащення, капітального будівництва, розширення профілю діяльності та сталого стратегічного розвитку в конкурентному середовищі.
• Економічне планування внутрішньорічного та внутрішньосезонного розподілу обслуговуючих потужностей агротуристичної оселі.
• Планування заходів щодо забезпечення екологічної сталості природокористування в сільських районах, збереження етнокультурного, біотичного й ландшафтного різноманіття.

       Розрізняють такі рівні планування:

• за територіальним охопленням: регіональне, районне, селищне, приватногосподарське (мікроекономічне);
• за значущістю цілей і проблем: стратегічне, тактичне, оперативне;
• за часовою протяжністю: довготермінове, однорічне, сезонне.

      Стратегічне планування — це всебічне обґрунтування дороговказів функціонування об'єкта агротуризму в ринковому середовищі, довготермінове прогнозування етапів його економічного поступу, міцності позицій на ринку агротуристичних послуг, конкурентоспроможності й життєвості закладу (території) на тривалу перспективу.

      Основні питання, на яких базується планування:

1. Що саме ми хочемо запропонувати людям.
2. Чим і наскільки наша пропозиція відрізняється від пропозиції наших потенційних конкурентів.
3. Наш сегмент ринку.
4. Наші потенційні клієнти.
5. Наші потенційні можливості.
6. Наші виробничі фонди, технології та ресурси.
7. Наші фірмові послуги.
8. Наш фірмовий стиль.
9. Цінності, на які ми орієнтуватимемося в практичній діяльності.

      Усі перераховані питання підлягають детальному вивченню та логічному розплануванню.

      Розробляючи плани, треба також ураховувати  питання міжнародної кооперації та транскордонного співробітництва, обміну досвідом та інформацією з колегами — представниками інших регіонів України й Євро-союзу.

      Розгортання і конкретизація стратегії в  часі означає для менеджера перехід  до середньотермінового тактичного планування.

      Тактичне  планування — це визначення проміжних завдань на шляху досягнення стратегічної цілі існування агротуристичного господарства.

       При здійсненні тактичного планування враховують такі три ключові аспекти:

1. Ресурсний (мінімізація ресурсозатрат) — план треба складати таким чином, щоб заощаджувати фінансові і матеріальні ресурси та людську працю (особливо, якщо це наймана праця).
2. Економічний (мінімізація вартості та часу) — план треба складати так, щоб максимально заощаджувати обсяг вкладеного капіталу і час, необхідні для втілення задуму в життя.
3. Комерційний (максималізація доходу) — план повинен "підказувати", що необхідно зробити для отримання більшого прибутку на середньо- й довготермінову перспективу [39].

      Сільський зелений туризм, як і сфера послуг у цілому, — вразливий сектор господарської діяльності. Будь-які природні лиха, негода, погіршення іміджу території, загострення криміногенної ситуації та безліч інших обставин кардинально впливають на обсяг потоків споживачів агрорекреаційних послуг. Тому власникам агро-осель важливо планувати (і страхуватися від потенційних ризиків) виникнення непередбачених ситуацій. Тобто варто закладати у план (баланс ресурсів) певну частку потенційних ресурсів, необхідних для здійснення тактичного планового маневрування. 

2. Бізнес-планування

      Намір розпочати діяльність у сфері  сільського туризму мусить бути викладений у формі письмових розрахунків у бізнес-плані господарської діяльності. Це документ, що має як зовнішню функцію (презентація своїх планів споживачам та інвесторам, підстава для отримання фінансових ресурсів), так і внутрішню (стає знаряддям успішного керування підприємством). Щоб бізнес-план був успішним, він має базуватися на реальних даних. При підготовці бізнес-плану треба чітко усвідомлювати й кількісно оперувати такими ключовими бізнес-категоріями, як фінанси, час, людські ресурси, маркетинг, створення туристичного продукту, реклама, канали збуту, складові якості сервісу, складові конкурентоспроможності власного продукту та його особливості.

      Бізнес-план власника агрооселі повинен передбачати  такі типові розділи:

1. Цілі і завдання.
2. Характеристику індивідуального господарства (власник, господарські ресурси, можливість виробництва).
3. Характеристику підсобного підприємництва (вид продукції (послуг), для кого вони призначені, яким чином буде організовано надання послуг, витрати, пов'язані з початком справи).
4. Інвестиції у господарство і сферу агротуристич-них послуг (напрямок та величина сільськогосподарської продукції й кошти, наявні туристичні послуги й кошти).
5. Управління (підготовка і досвід задіяних у справу).
6. Аналіз ринку продукту чи послуг (детальний опис, ціна, реклама, розповсюдження, продаж, ринок діяльності, конкуренція).
7. Аналіз переваг і недоліків, можливостей і перешкод діяльності.
8. Фінансовий аналіз (баланс основних засобів, господарські результати, рух готівки).

      Типова структура бізнес-плану суб'єкта агротури-стичного бізнесу як основної форми підприємництва:

      1. Характеристика суб'єкта господарської діяльності —» джерела інформації: статут, статутний капітал, установчий договір.

2. Економічна оцінка галузі туристичного сектора певного реґіону (готельне господарство, санаторно-курортне господарство, інші агрорекреаційні пансіони, турпосередники тощо) —» джерела інформації: щорічні (щоквартальні) статистичні матеріали.
3. Характеристика власної продукції.
4. Аналіз потенційного ринку -» джерела інформації: матеріали макроекономічного моніторингу, кон'юнктури ринку.
5. Аналіз конкурентів —» джерела інформації: сукупність оприлюднених статистичних матеріалів (тех-ніко-економічних показників діяльності конкурентних туристичних закладів). Оцінка потенційних конкурентів.
6. Маркетинг-план –» джерела інформації: матеріали маркетингових досліджень ринку.
7. Планування структури й обсягів надання турпо-слуг —» джерела інформації: техніко-технологічна характеристика підприємства, виробничо-обслуговуючі потужності, основні фонди, кошторис витрат на організацію виробництва, балансові розрахунки планово-економічного відділу та бухгалтерії.
8. Забезпечення основними видами ресурсів -» джерела інформації: матеріали енерго- та трудомісткості виробництва, договори з підрядниками, компаньйонами, організаціями туристичної інфраструктури, територіальний ресурс, його рекреаційна місткість, пропускна здатність, природна, культурна, ринкова цінність і туристична освоєність.
9. Організаційна форма та управління діяльністю (організаційний план) -» джерела інформації: організаційна структура агротурорганізації, плани трудових ресурсів і фонду оплати праці.