Планування в сільському туризмі

      10. Фінансовий план —> джерела інформації: документація фінансового і планово-економічного відділу

      (кошториси,  баланси, обіг грошової маси, прибуток та його розподіл тощо).

11. Юридичний план —> джерела інформації: статут, установчий договір агротурорганізації.
12. Оцінка ризиків —> джерела інформації: документація про реальні втрати внаслідок організації діяльності цим підприємством та його конкурентами.
13. Гарантійні зобов'язання перед інвесторами —» джерела інформації: юридична документація.
14. Якісна характеристика унікальних туристично-рекреаційних ресурсів та популярності регіону діяльності серед основних категорій потенційних споживачів агротуристичних послуг [8].

      У випадку інвестицій у туризм на сільських  територіях і в сільський туризм бізнес-план повинен передбачати  графік повернення кредиту, а також  факт, що вкладені кошти в розвиток туристичного продукту і його рекламу  можуть обертатися і давати прибуток щонайменше через три роки.

      Таким чином, бізнес-план потрібен господарям не лише для отримання кредиту, але, насамперед, для власних потреб.

      План  господарювання (бізнес-план), що передбачає різнопланові елементи сільського туристичного підприємництва, має містити реальну оцінку господарського потенціалу. Тільки в цьому випадку він стане надійним провідником у діяльності і знаряддям для оцінки її успіху.

      Впровадження  інвестиційного бізнес-плану спрямоване на отримання максимально можливого ефекту, тобто очікуються результати від реалізації інвестиційного проекту. Вони можуть бути виражені у досягненні певного рівня економічних показників (максимізувати прибутки, нарощувати або розширювати виробництво тощо).

      У бізнес-плані необхідно обґрунтувати реальні показники ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності, врахувати всі фактори, які можуть вплинути на ефективність проекту, оцінити можливі ризики. Складність розрахунку ефективності зумовлюється тим, що у практичній організації агротуристичного бізнесу досить важко правильно оцінити всі аспекти діяльності як на етапі здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного проекту, точно спрогнозувати і домогтися високого ступеня достовірності інформації.

      Тим, хто прагне започаткувати чи розширити й диверсифікувати власний агротуристичний бізнес, рекомендуємо здійснювати комплексну оцінку ефективності інвестиційних проектів, оскільки окремі показники не дають змоги повністю проілюструвати реальну ситуацію інвестиційного об'єкта. На основі отриманих показників розраховується міра ризикованості інвестиційного проекту з метою максимального ухилення від збитків шляхом відсіювання несприятливих інвестиційних проектів, а також уживання інших відповідних заходів щодо зменшення ризиків.

      При оцінці ефективності інвестиційного проекту  порівняння різночасних показників здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх до вартості в початковому періоді. Для приведення різночасних затрат і фінансових результатів використовується норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі доходу на капітал.

      При плануванні сільського зеленого туризму  особливу увагу належить звернути на фінансове планування, адже воно виступає основою ефективного функціонування. Золоте правило менеджера туризму звучить так: "час — це гроші". Час відіграє ключову роль у тактичному плануванні конкретних ресурсів і етапів робіт зі створення сільського турпродукту.

      Для узгодження часового й грошового  вимірів планових показників, прийнято використовувати дисконтування  — метод урівнювання різночасових грошей. Для цього послуговуються такою формулою:

      Дм=Дс х (1 + Еt) ,

      де  Д_м — майбутня вартість сьогоднішніх грошей; Д_с — сьогоднішня вартість майбутніх грошей; Е — норма дисконту, t — час у роках чи місяцях.

      За  допомогою цієї формули власник  агрооселі може самостійно підрахувати, яку суму прибутку через 1—2 роки необхідно  буде повернути інвестору, який зараз надає кредит в обсязі 1 тис. у. о., або який обсяг майбутнього прибутку буде еквівалентний вкладеним нині коштам у розбудову агрооселі.

      Оцінка  ефективності інвестиційного бізнес-плану  здійснюється на основі таких показників: чистий приведений (дисконтований) дохід, індекс дохідності, індекс (коефіцієнт) рентабельності, термін окупності, внутрішня ставка дохідності. Ці показники використовуються при порівняльному аналізі альтернативних проектів, однак можуть використовуватися і як критерії, що застосовуються при визначенні комерційної та бюджетної ефективності проекту.

      У сільському зеленому туризмі існує  фактор сезонності попиту на агротуристичні послуги. Це породжує проблему раціонального  розподілу грошових надходжень у  часі (в "піковий" і "мертвий" сезони). Тому варто особливо самокритично підходити до планування обсягів надходжень і виплат по календарних місяцях у поточному плані.

      Ефективність  функціонування агротуристичного господарства ґрунтується на трьох "китах": собівартість послуг — прибуток — рентабельність.

      Собівартість  агротуристичної послуги — це вартість затрат ресурсів, часу і праці  на виготовлення одиниці продукції (послуг).

      В економіці діє т. зв. закон пропорційності прямих затрат обсягу запланованих послуг. Існують постійні затрати: амортизаційні відрахування, орендна плата за землю, адміністративні витрати, плата охоронній структурі тощо. Вони не змінюються незалежно від обсягу надання послуг і впливають на їх собівартість.

      Отож, суть цього економічного закону така: при епізодичному наданні агрорекреаційних послуг собівартість утримування приміщень агрооселі зростає. Чим менше відвідувачів упродовж року зможе прийняти під своїм дахом господар, тим більше коштів з власної кишені вкладе у поточний ремонт, оновлення інтер'єрів тощо. Натомість, коли прибуття відвідувачів поставлено на потік і кімнати агрооселі майже ніколи не пустують, за рахунок масовості собівартість перебування в такій агрооселі пропорційно знижується.

      Важливе місце в структурі собівартості агротуристичного обслуговування посідає заробітна плата персоналові, задіяному в наданні тих чи інших послуг.

      Для кожного власника агрооселі в  сучасних економічних умовах господарювання пошук шляхів зниження собівартості (ресурсо- і працезатрат на виготовлення агротурпослуг) — це першочергове завдання для виживання і збереження конкурентоспроможності його господарства.

      Пошук варіантів зниження собівартості послуг сільського зеленого туризму економісти радять здійснювати шляхом цільової калькуляції собівартості за статтями витрат.

      Для цього власник агропансіону мусить вміти розраховувати та аналізувати  такі економічні показники: амортизаційні  відрахування, нарахування на зарплату персоналу й управлінського апарату, норму постійних витрат на одиницю  продукції, змінні затрати на одиницю продукції.

      Відповідно  до визначеної собівартості послуг власник  сільської оселі розраховує ціну продажу.

      Існує така універсальна формула ціноутворення: "Ціна турпродукту = затрати на виробництво + затрати на реалізацію + винагорода за затрачені зусилля, ризик, підприємливість".

      В агротуристичному секторі України  здебільшого використовується маркетинговий  підхід до ціноутворення. Суть його полягає  в тому, що ціна на агрорекреаційні  послуги встановлюється господарями  з урахуванням цінової кон'юнктури найближчих прямих конкурентів, вигідності місцерозташування агрооселі, близькості до розрекламованих курортно-рекреаційних центрів, мальовничості довкілля та інших міркувань.

      Встановлюючи  ціни на послуги сільського зеленого туризму, власник агрооселі повинен керуватися обраною ним стратегією продукування й номенклатури послуг та обраним рівнем загального сервісу. Наприклад, якщо господар постановив для себе, що прагне пропонувати туристам елітні умови розташування й респектабельний сервіс, ціни за надані послуги, звичайно, будуть вищими, ніж у пересічних сусідніх агрооселях. Якщо ж господар орієнтується на обслуговування відвідувачів, які схильні до помірних чи економних витрат, ціни за такий сервіс мають бути нижчими. Загалом, чим точніше господар визначає для себе стратегію розвитку свого агротуристичного "бізнесу/підробітку", тим простіше йому буде встановити адекватну ціну.

      Господарям  агроосель необхідно також розробити  та запровадити для певних категорій  клієнтів спеціальні ціни (відмінні від  комерційного тарифу). Зокрема:

• для операторів сільського туризму, які можуть гарантовано закуповувати наперед велику кількість ліжко-місць на визначений період;
• для залучення гостей, які регулярно відвідують цю оселю і широко рекламують її серед своїх друзів і знайомих. У таких випадках власники осель можуть визначити для них спеціальні ціни або навіть час від часу преміювати їх безоплатним наданням ночівель чи інших видів послуг.

      Потрібно  також розробити сезонні знижки — зниження ціни для тих гостей, які прибувають не у "високий" сезон. Такі знижки дадуть можливість утримувати відносно стійкий попит упродовж року.

      Результативне (а не декларативне) планування потребує досвіду та відповідних знань  і вмінь. Тому до розробки планів щодо розвитку сільського зеленого туризму варто залучати інформованих осіб з приватного сектора, громадських організацій, місцевих адміністрацій. Потреба партнерства наразі є актуальною, тому при плануванні треба звертати увагу на вже наявні моделі співпраці між зацікавленими сторонами. 
 

      ВИСНОВОК 

      В даний час в умовах переходу до ринкових відносин на підприємствах  і організаціях бурхливо протікає процес вдосконалення форм і методів  роботи.

      Складність  сучасної економічної ситуації, відсутність  чітких орієнтирів в розвитку підприємств  і організацій, нестабільність фінансових і господарських відносин ставлять сьогоднішнього підприємця в залежність від ряду тих, що важко піддаються аналізу і контролю чинників. Складність ситуації в значній мірі посилюється відсутністю досвіду ведення господарський-економічної діяльності керівниками фірм і компаній в умовах ринкових відносин. Відмова від планових форм господарювання, централізованого управління економікою, планового встановлення цін на продукцію і споживані ресурси ставить перед сучасним підприємцем абсолютно незнайомий йому круг завдань, від якості рішення яких в значній мірі залежить фінансово-економічний стан фірми, її конкурентоспроможність, можливість динамічного розвитку. У круг цих завдань входять: виробнича і цінова політика, маркетинг і збут, питання стратегічного управління і планування, фінансування і кредитування поточних витрат і капітальних проектів. Дана ситуація вимушує керівника до пошуку цілісного методологічного апарату, здібного до комплексної оцінки економічної і фінансової ситуації підприємства, аналізу найбільш значущих чинників, що впливають на підсумкові показники діяльності фірми, вироблення 6на основі регулювання стратегії розвитку підприємства.

      При всьому різноманітті форм ринкового  підприємництва існують ключові  положення, вживані практично у всіх областях комерційної діяльності для різних підприємств і організацій, необхідних для того, щоб своєчасно підготуватися, усунути потенційні труднощі, небезпеки і тим самим зменшити ризик в досягненні поставлених цілей. Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності фірми є найважливішим завданням для будь-якого бізнесу.

      Успіх в звичайній ринковій торгівлі і  у виході фірми з новим виглядом послуг на ринок, і навіть в організації  вільної економічної зони неможливий без повного і ясного уявлення про перспективи підприємницької справи, без розробки надійних попередніх орієнтирів і реального плану дій. Що якнайповніше відповідає пред"явленим вимогам і здібною до рішення широкого круга актуальних завдань є комплексна економічна модель функціонування і розвитку підприємства, іменована бізнес-планом.