Світовий туризм і готельне господарство на сучасному етапі

Наступна  тенденція в географії міжнародного туризму також була виділена ще на початку 1970-х рр. — проникнення туристських потоків у глиб районів. Але якщо раніше цей процес в основному носив стихійний характер, те тепер він приймає організовані форми. Завдання рівномірного розподілу туристських прибуттів по території країни входить до числа пріоритетних напрямків у роботі багатьох національних туристських адміністрацій.

Нарешті, загальною  тенденцією й однієї з найгостріших світових проблем у міжнародному туризмі є різко виражена сезонність потоків. Згідно зі статистичними даними, за два літніх місяці (липень - серпень) відбувається до половини всіх туристських поїздок у Європі. У міжсезоння й мертвий сезон туристські потоки загасають, і попит на туристські послуги досягає своєї нижньої межі. У Європі частка поїздок в IV кварталі становить 18 % від загального їхнього числа за рік.

Концентрація  туристського попиту в часі обумовлений  впливом різних факторів: насамперед природно-кліматичного, а також економічного, соціального, психологічного. Так, у країнах жаркого пояса туристська активність зростає в місяці, коли температура повітря знижується й закінчується період мусонних дощів. Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.

1.3 ГЕОГРАФІЯ ОСНОВНИХ ТУРИСТИЧНИХ ПОТОКІВ У СВІТІ

Тепер розглянемо міжнародні туристські потоки в закордонній  Європі й Північній Америці - основних туристських регіонах миру.

Сезонні коливання  туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.

В Америці, так  само як і в Європі, що придушує частина  туристських потоків зосереджена  усередині регіону. Особливо інтенсивно обмін туристами здійснюється між  трьома країнами Північної Америки: США, Канадою й Мексикою.

Внутрішньорегіональний  туризм у Європі дає подавляючу частина  всіх туристських прибуттів — близько 90 %, і тільки 10 % доводиться на прибуття туристів у Європу з інших регіонів миру. Внутрішньо регіональний характер туризму в Європі виражений яскравіше, ніж в інших регіонах світу. Велика кількість держав на відносно малій території, між якими існують тісні економічні, культурні й етнічні зв'язки, чудова мережа наземних транспортних комунікацій, спрощення туристських формальностей при великій розмаїтості природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних визначних пам'яток і розвиненій туристській інфраструктурі - все це сприяє інтенсивному внутрішньоєвропейському туристському обміну. На його частку доводиться 4/5 всіх прибуттів у Європу.

Міжрегіональний туристський обмін розвинений слабкіше. Важливу роль у ньому грає Америка, особливо США. Вона є єдиною неєвропейською країною, що входить у першу десятку по числу прибуттів у Європу.

Сама відвідувана  туристська країна Європи й світу - Франція. Вона приймає кожного п'ятого відпочиваючого на старому континенті, в основному із країн ЄС. Найбільш інтенсивний туристський обмін існує з Німеччиною, Великобританією й країнами Бенілюкс. Крім Франції, головними приймаючими країнами Європи є Іспанія й Італія. Разом вони щорічно реєструють понад 80 млн. прибуття переважно на купально-пляжный відпочинок.

Основна частина  туристських потоків у Європі генерується Німеччиною й Великобританією. Хоча й у меншому ступені, але також активні французи й датчани. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристообразуючих країн для Європи (табл. 1).

Таблиця 1. Найбільшісвітові туристські потоки. Європа, 2011 р

Процеси демократизації внесли істотні зміни в географію туристського попиту. Вони сприяли зростанню частки внутрірегіонального обміну між країнами Західної, Центральний і Східної Європи. З падінням тоталітарних режимів і зняттям «залізної завіси» громадяни колишніх соціалістичних країн одержали можливість прилучитися до західних цінностей, а також подорожувати із шопінговими цілями.

В Американському регіоні в'їзний туристський потік  розподіляється між чотирма субрегіонами: Північна Америка, острівні держави й території Карибського басейну, Південна Америка й Центральна Америка. Сім з кожних десяти туристських прибуттів у Західну півкулю доводиться на Північну Америку. Вона залишається лідером, незважаючи на повільне зниження її частки. Одночасно збільшується питома вага країн (територій) Карибського басейну, Центральної Америки й особливо Південної Америки.

В Америці, так  само як і в Європі, що придушує частина  туристських потоків зосереджена  усередині регіону. Особливо інтенсивно обмін туристами здійснюється між  трьома країнами Північної Америки: США, Канадою й Мексикою. Причому туристський потік зі Сполучених Штатів у Мексику є самим великим у світі - понад 20 млн. прибуття щорічно. Друге місце займає потік з Канади в США (табл. 2).

Таблиця 2.

Найбільші світові туристські потоки за 2005-2011

Найбільш  ємний ринок в'їзного й виїзного туризму в західній півкулі зложився в США. Всі основні туристські потоки в Американському регіоні беруть початок або, навпаки, закінчуються в цій країні. Пріоритетним напрямком міжрегіонального обміну протягом багатьох років залишається Європа. Туристські потоки зі США направляються у Великобританію, Францію, Італію, Німеччину, Іспанію. Кожна четверта поїздка американців за рубіж доводиться на європейські країни. За прогнозом ВТО, до 2015 р. інтенсивність обміну туристами між Америкою й іншими регіонами миру буде зростати. Гарні перспективи на американському ринку в'їзного туризму мають Європа, Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Близький Схід.

1.4. ВИДИ СУЧАСНОГО  ТУРИЗМУ

Туристський бум, що охопив в останні десятиліття  всю планету, залучає до себе велика увага. Завдяки зусиллям фахівців різних наукових профілів, і в тому числі географів (з вітчизняних учених відзначимо Н. С. Мироненко, А. Ю. Александрову, И. В. Зорина, В. А. Квартально-ва, Л. И. Мухіну, В. С. Преображенський, Н. С. Фаль-ковича), а також співробітників Всесвітньої туристської організації (ВТО) багато хто досить складні термінологічні й класифікаційні питання туристської проблематики в тієї або іншій мері вдалося вирішити. Однак питання про види туризму як і раніше залишається досить заплутаним; існують різні його трактування, найчастіше досить сильно розбіжні. Нова систематика видів туризму пропонується автором (див. схему).

За значенням  туризм підрозділяють на внутрішній і міжнародний. Внутрішній туризм (подорожі усередині країни осіб, що постійно проживають у цій державі) в умовах уповільненого росту обсягу іноземного туризму служить свого роду «амортизатором» для туристської економіки, даючи можливість послабити негативна дія, що відбувається у випадку недовантаження матеріальної бази туризму. Тим більше, що внутрішній туризм залишається основою світового туризму і є необхідною й надійною базою для іноземного туризму. На думку експертів Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), внутрішній туризм становить 75 — 80 % від загального обсягу туризму у світі. У свою чергу, його можна підрозділити на внутріобласний і міжобласний. Наприклад, на частку внутрішнього туризму в Італії доводиться більше 50 % всіх туристських поїздок. Більшість жителів центральної й південної Італії влітку воліють відпочивати на морських курортах своєї області, у зимовий період зростає кількість міжобласних туристських поїздок, що пов'язане з початком гірськолижного сезону в альпійській частині північних областей.

Міжнародний туризм як форма спілкування людей  трансформується відповідно до історичного  розвитку суспільства, постійно розширюючись, видозмінюючись і ускладнюючись. Цей  вид туризму відіграє більшу роль при рішенні політичних, економічних і багатьох інших питань. Він став феноменом XX в. і зайняв певне місце в державних планах розвитку країн, у їхній зовнішньополітичній діяльності. Досить сказати що, по даним ВТО, міжнародний туризм охоплює 693 млн. чоловік, а доходи від нього склали 462 млрд. дол. Міжнародний туризм можна підрозділити на внутріконтинентальний, найбільш розвитий у Європі, міжконтинентальний, що здобуває популярність в Азіатсько-Тихоокеанському макрорегіоні, і кругосвітній. Існує величезна кількість різноманітних програм кругосвітніх подорожей, приведемо лише деякі з них: «Кругосвітній мінімум» (Лондон - Нью-Йорк - Майями - Ріо - Токіо - Кейптаун - Каїр - Рим - Париж); «Слідами древніх цивілізацій» (Лондон - Токіо - Бали - Банкок - Пекін - Делі - Каїр - Стамбул - Афіни - Рим): «Гори миру» (Лондон - Сантьяго - Токіо - Нова Зеландія - Ява - Катманду - Найробі - Афіни - Рим - Сицилія - Женева). Тривалість кругосвітніх турів у середньому становить від 20 до 30 днів.

По характері  організації туризм буває організований  і неорганізований, причому й  ті, і інший туристи можуть подорожувати як індивідуально, так і групами.

По тривалості подорожі підрозділяють на короткочасні й тривалі. У цей час має місце тенденція до скорочення частки тривалих подорожей і збільшенню короткострокових. У зв'язку зі спрощенням туристських формальностей у цілому у світі й особливо в Європі (Євросоюз і країни Шенгенського угоди) різко збільшується кількість короткострокових, 2-3-денних, туристських поїздок на уїк-енди в сусідні країни.

По інтенсивності  туристські потоки підрозділяють на постійні й сезонні. У свою чергу, у сезонних туристських потоках виділяють літні, зимові й міжсезонні. Сезонність деяких туристських потоків зв'язана насамперед з рекреаційним потенціалом і природними умовами території перебування. Так, туристські потоки, спрямовані в міста з високим культурно-історичним потенціалом (наприклад, Париж, Каїр, Пекін і ін.), мають високу інтенсивність протягом усього року, у той час як деякі регіони (північні території, гори й ін.) через суворість клімату стають малопривабливими або недоступними, що приводить до сезонного зниження інтенсивності туристських потоків або їхньому повному припиненню.

У Європі найчастіше відпочивають на узбережжя Середземного моря. Туристи віддають переваги курортам, що належать Франції, Іспанії й Італії. Ці країни сполучають у собі вигідне транспортно-географичес-кое положення, багатство культурно-історичної спадщини й високорозвинену туристичну інфраструктуру.

За віком туристів виділяють дитячий, молодіжний, туризм дорослих людей і туризм людей пенсійного віку. Статистика свідчить про те, що найбільша туристська рухливість спостерігається в людей у віці від 30 до 50 років. Близько 20 % всіх туристів становлять молоді люди, які досить забезпечені, одержали гарне утворення й прагнуть задовольнити свої пізнавальні інтереси. Швидко збільшується частка подорожуючих осіб пенсійного віку, особливо в США й Німеччині, оскільки люди похилого віку звикли до туристських поїздок ще в молоді й зрілі роки, мають у розпорядженні достатні засоби й вільний час.

По засобах  пересування прийнято виділяти авіаційний, автомобільний, морський і річковий, залізничний, а також пішохідний і велосипедний види туризму. На графіку відображений розподіл міжнародних поїздок по видах транспорту в 1980 і 1995 р. (пішохідний і велосипедний туризм через відсутність даних не знайшли на ньому відбиття).

Графік розподілу  міжнародних поїздок по видах транспорту

Аналіз даного графіка показує, що в зазначений період часу основними видами транспорту в міжнародному туризмі були авіаційне й автомобільний, але співвідношення між ними змінилося на користь першого. Значення водного й залізничного транспорту продовжувало зменшуватися. При цьому існує певна закономірність переваги туристами видів транспорту залежно від дальності поїздки: при відносно недалеких поїздках (до 300 км) частіше інших використається автомобіль, при поїздках на відстанівід 300 до 500-600 км воліють використати залізничний транспорт. Число авіаперевезень різко збільшується в подорожах на відстань більше 500 км. Морський і річковий транспорт максимально використається в круїзному туризмі, а пересування на велосипедах або пішки в пригодницьких подорожах.

Але найбільшу  складність, та й найбільший інтерес, являє собою класифікація туризму по його цілям. Аналіз відповідної літератури дозволяє затверджувати, що таких цілей може бути 11, хоча за своїм значенням і «охопленню» вони, звичайно, сильно розрізняються.

Оздоровчий  туризм останнім часом стає одним  з масових видів туризму. І це не дивно, оскільки здоров'я нині — важлива складова частина комплексного поняття про якість населення. З огляду на кількість стресів, що вражають жителів сучасних мегаполісів, і найчастіше несприятливий вплив навколишнього середовища, оздоровчий вид туризму варто розглядати ширше, ніж раніше. У якості головних його підвидів можна назвати бальнеологічний, пляжно-курортний і гірський туризм,

Пляжно-курортний  туризм розвивається практично уздовж усього узбережжя. Туристам пропонуються додаткові послуги, пов'язані з оздоровленням, усілякими розвагами, а також екскурсійної й пригодницької програми. У Європі найчастіше відпочивають на узбережжя Середземного моря. Туристи віддають переваги курортам, що належать Франції, Іспанії й Італії. Ці країни сполучають у собі вигідне транспортно-географічне положення, багатство культурно-історичної спадщини й високорозвинену туристичну інфраструктуру. Півострів Флорида й Гавайські острови — найбільші курортні райони Американського континенту. Обоє ці курорту розташовуються в США. Гавайські острови — це особлива туристсько-рекреаційна зона. Екзотичність даному курорту надають вулкани, деякі з яких діючі, і на 90 % ендемічна флора. Найбільш популярними азіатсько-тихоокеанськими курортами останнім часом були курорти Південного Китаю й країн Південно-Східної Азії. Сянган (Гонконг) — один з найважливіших туристичних центрів регіону. Неподалік від Сянгана розташовується Аоминь (Макао) — інший субтропічний морський курорт із розвинутих індустрій розваг. Сінгапур, Малайзія, Індонезія, Тайвань і Республіка Корея залучають туристів своєю екзотичною природою й можливостями купально-пляжного відпочинку.

В олімпійські  роки й у період проведення чемпіонатів  світу з найбільш популярних видів спорту - футболу й хокею - туристські потоки особливо збільшуються. Тривалість перебування із за рубежем найчастіше збігається зі строком проведення змагань.

Культурно-пізнавальний, або екскурсійний, туризм із кожним роком стає усе більше масовим. Зростає  інтерес до об'єктів всесвітньої  спадщини, що закономірно випливає із загальної тенденції підвищення державної й суспільної уваги до глобальних і регіональних проблем, до загальнолюдських цінностей. Завдяки збільшенню ролі цивілізованого підходу підходу до виховання й утворення особливий інтерес представляють пам'ятники, внесені в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2002 р. список містив у собі 730 об'єктів (563 культурно-історичних, 144 природних і 23 змішаних) в 125 країнах. Біля половини всіх об'єктів доводиться на Європу, що пояснюється особливо широкою розмаїтістю пропонованих екскурсійних програм. Екскурсійні тури можна підрозділити на: