Туристичні ресурси Естонії

Отже, автор може зробити висновок, що Естонія – одна із найменших країн східної Європи. Не дивлячись на її розміри, вона достатньо багата на рослинний і тваринний світ. Орнітофауна дуже порадує своєю різноманітністю та багатством.

Клімат сприятливий  для екскурсійного туризму, але, на жаль, не для пляжного. Але його дуже легко можна замінити рибалкою у відкритому морі або морськими екскурсіями. Зручне фізико-географічне положення та рельєф приваблюють туристів різного віку. Активного, екстремального туризму у горах Естонія запропонувати не може, так як ландшафт рівнинний і найвища точка сягає у висоту лише 318 м.

Естонія має  досить розгалужену річкову систему, що добре відображається на господарстві та промисловості країни. Естонію  можна охарактеризувати, як країну з високим туристичним, економічним  та фізико-географічним потенціалом і має усі шанси для розвитку туризму.

1.2. Короткий нарис історії Естонії

Історію Естонії  можна поділити на декілька періодів, так як кожний з цих періодів розкривають розвиток територій і показує шлях, який пройшла Естонія, щоб стати величною країною.

 Отже, перший  етап назвемо древній період (VIII тис. до н. е. – ХІІІ ст. н. е.). Життя людей на території сучасної Естонії стала можлива після відступу льодовика під час останнього льодовикового періоду близько 12 тис. років тому. Згідно з археологічними даними, найдавнішим з відомих поселень тут з'явилася стоянка древніх людей на березі р. Пярну біля с. Пулл, що знаходиться поблизу м. Сінді. Стоянка датується початком IX тис. до н. е. Пізніші поселення громад мисливців і рибалок, що датуються серединою VII тис. до н. е., були виявлені в околицях м. Кунда, у північної Естонії. Кістяні і кам'яні предмети, схожі із знайденими під Кунда, знаходять і в інших місцях Естонії, а також у Латвії, Литві, північній і південній Фінляндії. Так звана кундская культура існувала аж до епохи мезоліту (V тис. до н. е.).

У І тис. до н. е. населення території сучасної Естонії переходить до осілого способу  життя, і будує перші укріплені  поселення (городище Іру поблизу  м. Таллін). З середини І тис. до н. е. розвиваються зв’язки з сусідами, виникають сухопутні та морські шляхи, на перехресті яких надалі виникали поселення. [14]

Назва Естонія походить від слова “Aestii”, яке вперше згадується римським істориком Тацитом у 98 р. н. е. в трактаті «Про походження германців і місцеположення Німеччини». Так, за його словами, германці називали народи, що жили на північний схід від р. Вісла.

Сучасні естонці  живуть на своїй території вже 5 тисяч  років, будучи одним із найстаріших  осілих народів Європи. На поч. VІІІ ст. у естонців ще

не склалося своєї держави, а чисельність  населення складала приблизно 200 тис. осіб.[15]

Другий період в історії Естонії автор може назвати періодом Середньовіччя. На поч. VІІІ ст. почалася боротьба, в ході якої відстале язичницьке співтовариство чинило опір натиску більш розвиненого європейського співтовариства. Протягом двох десятиріч естонці чинили опір німецьким і датським загарбникам. До кінця 1227 р. Естонія була підкорена і, як наслідок, включена в систему католицької Західної Європи.[15]

Орденський період (1227-1558 рр.). У ході розділу Естонії між Данією, Лівонським орденом, Тартуським і Сааре-Ляенеським єпископством на її території утворилося кілька малих феодальних держав. Будувалися церкви і фортеці, закладалися мизи, виникали міста (усього дев’ять, причому Таллін, Тарту, Пярну і Вільянді входили до складу Ганзейського союзу). Для селян були введені різні повинності, постійно погіршувалося їх правове положення. З поч. XVI ст. стала складатися кріпосна залежність.[14]

Лівонська війна і шведський період (1558-1710 рр.). У 1558 р. в Естонію вторглися війська Івана ІV, руйнуючи маленькі держави. У 1561 р. Північна Естонія підкорилася Швеції, а Південна – Польщі. До 1583 р. російські війська були витіснені з Естонії в ході бойових дій, що проходили зі змінним успіхом. Підсумком польсько-шведських воєн стало завоювання Швецією в 1625 р. усієї материкової Естонії.[16] Війни повністю розорили країну, чисельність населення впала із 250 тис. осіб перед Лівонською війною до 100 тис. У 1645 р. о. Сааремаа відійшов до Швеції.

В інтересах  держави були дещо урізані права  дворян і впорядкована система збору  податків з селян. Була обмежена свобода  пересування селян. У ці роки закладалась  мережа естонських народних шкіл, для  яких готувала вчителів семінарія Бенгта Форселіуса. У 1632 р. була відкрита Академія Густавіана, попередниця Тартуського університету. Чисельність населення досягла 400 тис. осіб. У 1695-1697 рр. Естонію опанував сильний неврожай. Вибухнув голод, що увійшов в історію під назвою «Великий голод».[15]

Північна війна. Входження  до складу Російської держави. (1700 – 1860 рр.). У 1700 р. почалася Північна війна. Після первинних невдач Петра І до 1710 р. вся територія Естонії була завойована Росією. Остзейське дворянство в обмін на капітуляцію змогло зберегти свої привілеї. Війна і чума зменшили населення до 150 тис. осіб. Ніштадський мир 1721 р. офіційно закріпив приєднав Естонію до Росії.[15] У 1740-ті рр. зміцнилось класичне кріпацтво. До кінця ХVІІІ ст. кріпосний спосіб господарювання практично вичерпав свої економічні можливості, і урядові, і дворянські кола, що надихнулися просвітницькими ідеалами стали проводити реформи, спрямовані насамперед на обмеження зростання панщини.

У 1816-1819 рр. було відмінено кріпосне право. Мережа народних шкіл, яка створювалась, сприяла швидкому підйому освітнього рівня селян. Селяни звільнялись без землі, нові орендні договори укладалися на більш важких умовах. Невдоволення, що охопило селян у 1820-1840 рр., вилилося в еміграцію до Росії, релігійні рухи та хвилювання.

У 1830-1840 рр. почався  повільний промисловий переворот у текстильній промисловості. У 1870-ті рр. відкрилась перша залізниця.[14]

Період національного  пробудження (1860-1885 рр.). Все більше селян викупляло хутори у приватну власність. Йоганн Вольдемар Яннсен приступив до видання регулярної естонської газети «Перно постимеес». Національна інтелігенція почала грати значну роль у суспільному житті. Національна свідомість, що різко почала пробуджуватись, знаходила вираження в масових заходах: зборі коштів для селянської середньої школи (Естонська Олександрівська школа), загальних співочих святах (з 1869 р.), зборі фольклорного матеріалу. У 1857 р. вийшов у світ естонський епос «Кальовіпоег». Створювались різні сільськогосподарські і культурні товариства. Почав працювати театр «Ванемуйне», вчені приступили до дослідження етнічних і мовних проблем. Естонці усвідомили себе як націю.

Помірна течія (Якоб Хурт), що сформувалась в національному  русі, займалась духовними і культурними  проблемами. Більш радикальна течія (Карл Роберт Якобсон) підіймала економічні проблеми, домагалась збільшення частки селян і представницьких органах і скасування привілеїв дворянства. У 1884 р. Естонським студентським товариством в м. Отепя був освячений синьо-чорно-білий прапор, що надалі став національним і державним прапором Естонії.[16]

Русифікація (1885-середина 90-х рр.). Централізм, що посилився в Росії, і навіть шовінізм прагнув як можна сильніше зв’язати околиці імперії з центром. Проведені центральною владою реформи обмежили права остзейських німців, а з допомогою насильницької політики русифікації була пригнічена хвиля національного пробудження.[16]

Утворення громадянської  держави (середина 1890-х – 1917 рр.).

У 1897 р. в Естонії  проживало 986 тис. осіб, в т. ч. 90,6% естонців, з яких освічених було 77,7%, а вміли читати – 96,2%. Почався підйом в металообробній і машинобудівній промисловості. Естонія була однією із найбільш промислово розвинених областей Російської імперії. У сільському господарстві намітився перехід від вирощування зернових до молочного виробництва. У містах зросла частка естонського населення.

Бурхливі  події революції 1905 р. дозволили  демократизувати суспільство, звільнити соціальну енергію. Створювалися партії, було обрано Всеестонські збори народних представників, що розкололися на помірне (згідне на поступки) крило і радикальне (готове продовжити революцію) крило.[16]

Під час контрнаступу влади, центр боротьби перемістився у село. У ході каральних операцій загинуло бл. 300 осіб, було спалено 120 миз. Після поразки революції було продовжено становлення громадянського суспільства. Йшла подальша диференціація населення на класи і соціальні групи. Виникали кооперативи, на місцях вводилося самоврядування. Розвивалась мережа навчальних закладів з естонською мовою навчання. Активізувалося суспільне життя. З початком Першої Світової Війни центральна влада обмежила права прибалтійських німців. Мірою того, як війна затягувалась, у суспільстві все частіше звучали вимоги щодо надання Естонії автономії.[16] Після падіння царської влади продовжилась боротьба між національними силами та більшовиками. 30 березня 1917 р. Російський Тимчасовий Уряд надав Естонії (першій з усіх областей) статус автономії. Як представницький орган народу була обрана Земська рада. Розруха, що панувала, сприяла швидкому зростанню впливу більшовиків, які безкровно захопили владу в жовтні. Ради не змогли контролювати ситуацію 15 листопада 1917 р. Земська рада, оголосив себе верховною владою Естонії і вперше проголосила право естонців на самовизначення. Після формального розпуску Земська рада діяла у підпіллі.

Народження естонської держави. Визвольна війна (1918-1920 рр.).

Ідея відділення від Росії знаходила все більше прихильників у різних верствах населення. У лютому 1918 р. були перервані мирні переговори між Радянською Росією і Німеччиною. Німеччина почала наступ по всій лінії фронту. Більшовики були змушені відступити з Естонією в Росію.[9;c.259] Земська рада утворила з представників найбільших партій Комітет порятунку Естонії.

24 лютого 1918 р.  в м. Таллінн була проголошена  Естонська Республіка, головою Тимчасового  уряду став Константин Пятс. Республіка  оголосила нейтралітет у війні  між Росією та Німеччиною. Німці  ж не визнали молоду державу  і окупували її територію. Верховна рада перейшла до німецького військового уряду. Була відновлена влада дворянства і повернені мизи. Економіка стала працювати на потреби Німеччини.[9;c.259]

Обрані демократичним  шляхом Засновницькі збори зібрались  у квітні 1919 р. і прийняли Декларацію про незалежність, Закон про землю і Конституцію. У червні-липні 1919 р. Естонія вела успішні бої в Північній 

Латвії проти  ландесверу – армії, створеної прибалтійськими  німцями. Перемога у битві під  Винну 23 червня вважається національним святом – Днем перемоги. Уклавши 2 лютого 1920 р. в м. Тарту мирний договір з Естонією, Радянська Росія тим самим визнала Естонську Республіку. У ході Визвольної війни йшло національно-державне самовизначення естонського народу.[16]

Естонська Республіка (1918 – 1940 рр.).

Економіка. Основою економічного розвитку стала радикальна земельна реформа, в ході якої відчужені поміщицькі землі і сільгоспінвентар були розподілені між селянами. Падіння соціальної напруги, що супроводжувала

реформу, стабілізувало  суспільне життя. У сільському господарстві поглибилася спеціалізація у виробництві масла і бекону, що стала основою естонського експорту. У 1930 рр. зросло виробництво зерна.[9;c.259]

У 1923-1924 рр. промисловість  було переорієнтовано на задоволення  потреб внутрішнього ринку. Почався промисловий видобуток сланцю, в основному завершилося будівництво мережі залізниць. Зростало виробництво в харчовій, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості. У 1928 р. була пущена в обіг гарантована золотим запасом крона.

Внутрішня політика. За конституцією Естонія була парламентською республікою. Влада належала державним зборам (Ріігікогу). Законодавча влада домінувала над виконавчою. Особливості державного устрою була відсутність інституту глави держави.[9;c.259]

У 1920-ті рр. у  Держзібранні посилився вплив правих партій. Позиції нелегальної КПЕ, після невдалої спроби державного перевороту 1 грудня 1924 р., різко слабшали. Політична нестабільність сприяла зростанню впливу вапсів (ветеранів Визвольної війни). На референдум щодо конституції їхній проект з вимогою сильної президентської влади зібрав більшість голосів. 12 березня 1934 р. державний старійшина Пятс і генерал Лайдонер здійснили безкровний державний переворот і розпустили організації вапсів. Настав «період безмовності». Розпускається парламент, забороняються політичні партії, законодавча влада переходить до глави держави.[16]

У 1938 р. набрала  чинності розроблена Національними  зборами нова Конституція, за якою обирався двопалатний парламент, що складається  з Державних Представницьких зборів – 80 членів і Державної ради – 40 членів.

Парламент значною  мірою залежав від президента. У квітні 1938 р. на президентських виборах  перемагає Пятс.