Удосконалення організації лікувально-профілактичних послуг в санаторіях

Київський університет туризму, економіки і права

Реферат

З дисципліни:

«Організація рекреаційних послуг»

На тему:

Удосконалення організації лікувально-профілактичних послуг в санаторіях.

Виконала:

Студентка гр. 42ТзтГГ

Терен Марина

Перевірив викладач:

Доц.Коржунова Н.В.

Київ 2011

План

Вступ.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України.

2. Санаторно-курортне і туристичне господарство України.

3. Організація санаторного обслуговування.

4. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) в умовах здійснення масштабних реформ адміністративної, політичної, соціальної та інших систем відбувається пошук дієвих засобів підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Політичні й соціально-економічні перетворення в українському суспільстві, утвердження демократичних засад, формування нової концепції функціонування системи охорони здоров’я вимагають наукового обґрунтування й удосконалення державного управління перебудовою галузі відповідно до суспільних потреб та міжнародних норм і стандартів. Саме тому формування відповідних механізмів державного управління шляхом надання якісної та ефективної медичної допомоги є актуальною і складною проблемою в охороні здоров’я України, а недоліки в організації й управлінні національною системою охорони здоров’я в основному спричинюють незадоволеність пацієнтів рівнем надання медичної допомоги, її ефективністю та доступністю.

Актуальність дослідження значною мірою зумовлюється й необхідністю знаходження нових шляхів забезпечення високої якості надання медичної допомоги населенню України з огляду на появу високовартісних технологій, дефіцит фінансування галузі, зростання потреб пацієнтів у якісній медичній допомозі, децентралізацію управління. В таких умовах державне управління якістю надання медичної допомоги є не тільки перспективним напрямом стратегічного управління охороною здоров’я, але й тією його складовою, для якої характерне існування багатьох теоретичних і практичних проблем, вирішення яких забезпечить вихід галузі з тривалої системної кризи.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України

              Проблеми збереження і зміцнення здоров'я населення України складають одну з найважливіших внутрішніх функцій держави, є однією з пріоритетних складових її соціальної політики та основою національної безпеки .

              Однією з основних галузей охорони здоров'я є лікувально-профілактична справа, в якій задіяна більша частина медичних працівників. На забезпечення її функціонування виділяються значні кошти з асигнувань, передбачених на охоро-ну здоров'я загалом.

              Лікувально-профілактична допомога - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, ранню діагностику, медичну допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, на реабілітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх активного довголіття.

              До видів лікувально-профілактичної допомоги належать:

• амбулаторно-поліклінічна допомога;

• швидка медична допомога;

• стаціонарна медична допомога;

• санаторно-курортна допомога.

              Амбулаторно-поліклінічна допомога надається особам, які потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі та проведення профілактичних заходів. її отримують при звертанні безпосередньо в амбулаторно-поліклінічному закладі чи вдома.

              Швидка медична допомога - це вид медичної допомоги хворим при рапто-вих захворюваннях з тяжким перебігом і постраждалим від нещасних випадків. Вона надається закладами швидкої та екстреної медичної допомоги в максимально можливому обсязі за місцем виклику, під час транспортування та госпіталізації.

              Стаціонарна медична допомога надається хворим, які потребують постійного медичного нагляду, застосування складних методів обстеження та інтенсивного лікування, а також оперативних втручань, що не можуть бути виконані в амбулаторних умовах.

              Санаторно-курортна допомога - вид лікувально-профілактичної допомоги, яка надається в санаторіях - спеціальних лікувально-профілактичних закладах, в яких для лікування використовуються переважно природні (клімат, мінеральні води, грязі), фізіотерапевтичні засоби, дієтичне лікування та режим.

              Організація лікувально-профілактичної допомоги ґрунтується на таких принципах:

• єдність лікувальної та профілактичної допомоги;

• безкоштовність надання всім громадянам гарантованого рівня первинної медико-санітарної допомоги (ПСМД), обсяг якої за чинним законодавством має встановлюватися Кабінетом Міністрів України;

• послідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги;

• етапність спеціалізованого медичного забезпечення;

• дільнично-територіальний2;

• спеціалізація та інтеграція лікувальної допомоги.

              1). Крім того, в системі Міністерства охорони здоров'я є 15526 фельдшерсько-акушерських і фельдшерських пунктів

              Як стверджують упорядники збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 - 2004 роках", динаміка розвитку галузі впродовж досліджуваного періоду визначалась різними закономірностями залежно від соціально-економічної ситуації в країні та характеризувалась наступними особливостями.

              По-перше, упорядкування мережі лікарняних закладів відбувалося переважно за рахунок дільничних лікарень, число яких знизилось на 32,1% шляхом їх перетворення у сільські лікарські амбулаторії, диспансери та спеціалізовані лікарні. Паралельно з цим, на чому особливо слід наголосити, не знижувався рівень госпіталізації, зате збільшувалась середня зайнятість стаціонарних ліжок і скорочувалась середня тривалість перебування хворих у лікарнях.

              По-друге, зміни забезпеченості населення стаціонарними ліжками відбуваються у різних регіонах України нерівномірно і тому її показники різняться між собою. Так, якщо середня забезпеченість населення держави стаціонарними ліжками станом на 1 січня 2004 р. становила 87,6 на 10 тис. населення (див. табл. 1), то цей показник помітно коливається у межах від 76,5 у Житомирській до 109,5 у Чернігівській областях.

              По-третє, показники розвитку мережі закладів охорони здоров'я свідчать про виконання постанови уряду, спрямованої на зменшення ресурсних витрат шляхом розвитку маловитратних видів медичної допомоги за рахунок амбулаторно-поліклінічної, впровадження стаціонарозамінних форм медичного обслуговування та упорядкування мережі лікарняних закладів вторинного і третинного рівнів.

              Інфраструктура сімейної медицини в Україні розвивається такими напрямами:

• реорганізація діючої мережі міських амбулаторно-поліклінічних закладів з надання медичної допомоги дорослому та дитячому населенню з перетворенням відділень дільничних терапевтів та педіатрів у відділення сімейних лікарів;

• створення мережі амбулаторій сімейних лікарів у містах та сільській місцевості;

• реорганізація діючої мережі закладів охорони здоров'я сільських адміністративних районів з трансформацією малопотужних, економічно нерентабельних дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії сімейного лікаря.

              Станом на 1 січня 2005 р. медичну допомогу міському населенню на рівні первинної ланки охорони здоров'я надавали 17777 дільничних лікарів, у тому числі 11044 терапевти та 6733 педіатри. Фактична ж кількість сімейних лікарів в Україні станом на 1 січня 2005 р. становила 3791 особу, що ще не відповідає реальній потребі населення у цих фахівцях, яка за розрахунками науковців Українського інституту громадського здоров'я становить 34 - 35 тис. фахівців .

              Важливою складовою системи охорони здоров'я є і підсистема стаціонарної медичної допомоги - один з масових видів медичної допомоги населенню, в якій задіяна більша частина сил і засобів галузі.

              Крім стаціонарних закладів державного сектора в охороні здоров'я України започатковано створення лікарняних закладів інших форм власності, зокрема приватних і кооперативних, що сприяє кращому задоволенню медичних потреб населення в окремих видах медичної допомоги та створює підґрунтя для формування багатоджерельності фінансування галузі.

              Нині в Україні створюються сприятливі умови для розвитку приватного сектора в охороні здоров'я та формування засад справедливої конкуренції серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності. Тільки з 1997 по 1999 р. кількість виданих Міністерством охорони здоров'я ліцензій на право займатися приватною практикою та підприємницькою діяльністю зросла з 1849 до 3300. Наразі налічується близько 3,5 тис. самостійних приватних лікувально-профілактичних закладів і близько 30 тис. індивідуальних медичних підприємств, де ліцензії на право займатися приватною медичною практикою видані фізичним особам .

              Таким чином, викладений вище системний аналіз вітчизняних літературних джерел, серед яких на особливу увагу заслуговують інформаційно-аналітичні матеріали "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003-2004 роках", дає підстави стверджувати, що впродовж останніх років у вітчизняній охороні здоров'я здійснено низку дієвих заходів у напрямі функціонально-структурної перебудови галузі та оптимізації інфраструктури лікарняного сектора, результатом чого стало покращання показників роботи лікарняних закладів на різних рівнях і підвищення якості та ефективності стаціонарної допомоги.

2. Санаторно-курортне і туристичне господарство України.

              Санаторно-курортне господарство — це група спеціалізованих будинків і споруд з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням, які покликані задовольняти потреби населення у лікуванні і відпочинку. Лікування та оздоровлення людей — винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв'язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.

Санаторно-курортне господарство переважно створюється в місцях зосередження сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості. Це визначає спеціалізацію санаторно-курортних регіонів на наданні певних видів лікувальних чи відпочинкових послуг.

              До санаторно-курортного господарства і туризму належать лікувально-профілактичні заклади: санаторії та пансіонати з лікуванням, що на певний час надають хворим лікувальні послуги переважно шляхом використання цілющих властивостей природних ресурсів. До санаторно-курортного господарства і туризму входять також будинки, пансіонати та інші заклади відпочинку населення, що призначені лише для відпочинку. Сприятливі рекреаційні ресурси для лікування і відпочинку, особливо в Криму, на узбережжі Чорного та Азовського морів (морські води, лікувальні грязі, морський клімат), у Карпатах (мінеральні води, ліси, екологічно незабруднені території), на Шацькому поозер'ї (чисті води озер, ліси) та в інших регіонах створюють умови для перетворення України на одну з кращих європейських оздоровниць.

              У країні сформувався досить значний санаторно-курортний комплекс. Природні умови і рекреаційно-ресурсний потенціал сприяють розміщенню об'єктів цього комплексу в регіонах, кожен з яких має певну спеціалізацію.

              Велику ефективність лікування і відпочинку мають санаторії та пансіонати з лікуванням, а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням — це заклади, що на певний час здійснюють так зване реабілітаційне (відновлювальне) лікування хворих. Ці заклади мають необхідне медичне обладнання, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії, пансіонати, бази тощо — це суто відпочинкові заклади. Особливо сприятливими рекреаційними ресурсами відзначається Крим, зокрема його Південний берег з м'яким середземноморським кліматом, де щороку лікується і відпочиває близько 5 млн чоловік. Крим — найбільший санаторно-курортний і туристичний район України. Найбільшими санаторно-курортними центрами є Ялта і Євпаторія.