Удосконалення організації лікувально-профілактичних послуг в санаторіях

3.Організація санаторного обслуговування

              Санаторій-профілакторій по праву вважається цехом здоров'я заводу. Перш за все - це санаторій, куди людина їде, щоб поправити здоров'я, а по-друге - це база відпочинку, тому функції санаторію-профілакторію полягають у наступному:

              -лікування та оздоровлення, в основному без відриву від основної діяльності або в період відпусток;

              -надання раціонального і необхідного дієтичного харчування;

              -здійснення повноти й безперервності лікувально-оздоровчого процесу, наступність у роботі з медичними установами.

              Перш за все, в профілакторій направляються особи, які потребують за станом здоров'я у санаторному і фізіотерапевтичному лікуванні, відбір їх проводять лікарі заводської поліклініки, за участю лікаря санаторію-профілакторію.

              Лікарі керуються переліком показань і протипоказань, представлених в рекомендаціях з організації відбору. При цьому враховуються зростання захворюваності за окремими нозологічними формами, сезонність деяких захворювань, а також необхідність проведення окремим хворим протирецидивного курсу лікування.

              У санаторій-профілакторій не приймаються особи в період їх тимчасової непрацездатності, які потребують стаціонарного лікування і спеціального догляду.

              Оформлення в санаторії-профілакторії проводиться адміністратором в день заїзду за наявності паспорта, путівки і обмінної карти.

              Для більш ефективного перебування в профілакторії пацієнти при вступі проходять додатковий лікарський огляд, при якому отримують рекомендації з профілактики свого захворювання. При необхідності можна проконсультуватися не лише у терапевта, а й у фізіотерапевта, стоматолога та інших лікарів.

4. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг.

              До впровадження в Україні медичних стандартів надання медичної допомоги спонукає ще одна гостра проблема сьогодення, а саме необхідність захисту медичних працівників від судових позовів і створення гарантій як для пацієнта, так і для лікаря під час їх професійного контакту.

              Доведено, що для розробки відповідних медичних стандартів доцільно створити робочі групи, у складі яких мають бути: практичні лікарі /представники різних медичних шкіл (тобто ті, хто використовує у своїй практиці різні підходи до лікування певного захворювання)/; професорсько-викладацький склад вищих медичних навчальних закладів; лікарі приватної практики; представники організацій, які фінансують охорону здоров’я, та юристи.

              Аргументовано, що необхідними умовами впровадження медичних стандартів мають бути: колективна участь у їх розробці провідних наукових медичних установ країни; прискіпливе рецензування проектів; правильно організована їх апробація в клініках; науково доведені переваги пропонованих протоколів (стандартів) ведення пацієнтів.

              Основним механізмом забезпечення якості медичної допомоги буде впровадження в лікувально-профілактичних закладах України посади менеджера охорони здоров’я. Розроблено принципову освітньо-кваліфікаційну модель менеджера охорони здоров’я, яка складається з таких блоків знань та вмінь: професійного й юридичного як базових та адміністративного, економічного, соціологічного і блоку соціального та кадрового менеджменту як додаткових.

              Показано, що до основних професійних функцій менеджера охорони здоров’я з управління якістю медичної допомоги слід відносити:

              а) управління ринком медичних послуг, які спрямовані на задоволення потреб споживачів:

-пацієнта як кінцевого споживача послуги;

-лікаря як проміжного споживача медичних послуг (споживач лабораторних та діагностичних послуг);

              б) управління якістю надання медичних послуг;

              в) управління персоналом, добір кадрів, створення сприятливої психологічної атмосфери у відносинах виробник – споживач медичних послуг;

              г) забезпечення працівників лікувально-профілактичного закладу новітньою медичною інформацією із застосуванням принципів “доказової” медицини.

              Обґрунтовано, що впровадження посади менеджера охорони здоров’я в лікувально-профілактичних закладах з делегуванням йому окремих функцій, які сьогодні виконуються головними лікарями і їх заступниками з медичної допомоги та нових функцій приведе до підвищення якості медичної допомоги населенню країни.

              У багатьох країнах світу оцінка якості медичних послуг стала однією з основних проблем удосконалення системи охорони здоров’я. В умовах ринкової економіки проблема якості тісно пов’язана з доступністю та вартістю медичних послуг.

              Аналіз праць зарубіжних авторів свідчить про те, що головними стимулами підвищення якості медичних послуг є :

-розвиток комп’ютерних технологій та інформаційних систем, що дало можливість вдосконалити традиційні методи контролю за якістю;

-підвищений інтерес засобів масової інформації до медичної тематики, що сприяло кращому розумінню суспільством медичних проблем;

-економічні реалії, які спонукають фондотримачів (розпорядників бюджетних коштів чи страхові компанії) до жорсткішого контролю за ефективністю використання коштів.

Висновки

На підставі системного аналізу літературних джерел українських авторів, де висвітлюються питання стану лікувально-профілактичної допомоги населенню України, варто зробити наступні узагальнюючі висновки.

1. Реформуванню системи лікувально-профілактичної допомоги керівництво Міністерства охорони здоров'я України приділяло значну увагу, проте є потреба в її подальшому вдосконаленні з метою реалізації державної політики щодо збереження і зміцнення здоров'я населення України як однієї з найважливіших складових національної безпеки.

2. Одним з основних напрямів реформування галузі охорони здоров'я України слід вважати пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. При цьому важливу роль повинна відігравати відповідна орієнтація державної політики щодо розвитку нових організаційних форм медичної допомоги населенню, затвердження та підтримка на державному і регіональному рівнях комплексних цільових програм, які охоплюють все коло проблем переходу до сімейної медицини.

3. Результати аналізу показників використання ліжкового фонду лікарняних ліжок виявляють певне збільшення середнього числа днів зайнятості ліжок, їх обігу та скорочення середньої тривалості перебування хворого на ліжку. Проте ці показники характеризуються значними коливаннями на регіональному рівні, а також розбіжностями в різнопрофільних стаціонарах та лікарнях різного типу.

4. Прогресивною формою подальшого удосконалення лікувально-профілактичної допомоги слід вважати розвиток стаціонарозамінних форм медичної допомоги, зокрема денних і домашніх стаціонарів.

Список використаної літератури

1. Інформаційно-аналітичні матеріали Кабінету Міністрів України для проведення парламентських слухань "Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання" від 29 березня 2005 р. № 2254/ 0/2-05.

2. Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації"": Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січ. 2002 р. № 4. - К., 2002.

3. Москаленко В.Ф. Основні здобутки у сфері охорони здоров'я за роки незалежно-сті України // Охорона здоров'я України. - 2001. - № 3. - С. 4-12.

4. Москаленко В.Ф., Понамаренко В.М. Реформа системи охорони здоров'я України // Військ, медицина України. - 2001. - № 2. - Т. 1. - С. 121-126.

5. Аракелова Л.Л., Тамбовцева Л.Б. Спелеогалотерапія / Удосконалення санаторно-курортної сфери в сучасних умовах: Матеріали 1-ї науково-практичної конференції. - 2003. - С.93-96.