ЗМІСТ

Вступ

     Телекомунікаційні системи, як основна частина засобів  зв’язку, відіграють все більшу роль, як у діловому житті, так і в  повсякденні. Галузь зв’язку є однією з найбільш наукомістких галузей інфраструктури суспільства, гарантом технологічних інновацій та входження будь-якої країни до світового інформаційного простору, тому вдосконалення телекомунікаційної інфраструктури набуває особливого значення на сучасному етані його формування і розвитку.

     Зв’язок відіграє велику роль у збалансованому розвитку глобальної економіки. Він є зв’язуючим елементом між промисловістю, сферою послуг і користувачами, а також між віддаленими територіями та економічними центрами.

     Протягом  останніх років спостерігається  стрімке зростання та розвиток телекомунікаційного ринку, існує вже досить велика кількість фірм, що надають телекомунікаційні послуги, в тому числі послуги мобільного, супутникового, зв’язку, послуги в мережі Інтернет та комп’ютерні послуги. На сьогодні це одна з найприбутковіших галузей, де обсяг ринку по експертним оцінкам досягає 400 млрд дол, а сегмент ринку послуг комп’ютерного зв’язку є одним з найдинамічніших серед інших сегментів телекомунікаційних послуг. За цих умов особливої актуальності набуває дослідження закономірностей методики обліку та аналізу витрат по наданню послуг зв’язку, формування прозорого і об’єктивного механізму тарифоутворення і тарифного регулювання, який має ґрунтуватись на такому показнику, як «собівартість» та «витрати на надання послуг».

     Загальні  проблеми ціноутворення по наданню послуг зв’язку досліджували у своїх наукових працях українські та зарубіжні вчені-економісти: М. А. Горелик, С. О. Дадеркіна, Л. В. Кузнєцова, Л. Д. Рейман, А. Ю. Щуровська

1. Тенденції  розвитку світового  ринку телекомунікацій

     На  сьогодні розвиток світового ринку зв’язку супроводжується широкомасштабним географічним перерозподілом доходів від продажу телекомунікаційних послуг. Наявні дані демонструють різницю в темпах зростання регіональних ринків галузі. Якщо в 2005 році лідером за показником доходів від надання телекомунікаційних послуг був регіон, що охоплював Європу, Близький Схід та Африку (його частка складала за оцінкою експертів ЮНКТАД близько 34,2%), за ним йшли Північна Америка (32,2%) та азійсько-тихоокеанський регіон (27%), то за прогнозом фахівців зазначеної міжнародної організації вже в 2010 році частки цих регіонів у формуванні доходів будуть приблизно однакові [6]. Це свідчить про те, що вже нині закладаються підвалини для посилення ролі тих регіонів, які донедавна розглядались як світова периферія та були вилучені із міжнародного інноваційного розвитку. З огляду перспективи можна зі значною часткою впевненості прогнозувати бурхливий розвиток в галузі телекомунікаційних послуг саме на ринках країн, що розвиваються, та держав з перехідною економікою [7].

     За  даними Центру медіатехнологій (ЦМТ), світовими  лідерами в галузі експорту і виробництва  телекомунікаційного обладнання є  десять країн: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Швеція, Сингапур, Франція, Китай, Південна Корея і Канада.

     Список основних експортерів обладнання майже збігається зі списком основних імпортерів [8].

     Розвиток  стільникової телефонії набуває  все більшої популярності в світі, і в першу чергу у розвинених країнах. За даними компанії «Еріксон» (США), у середньому в світі за один рік кількість абоненттів стільникового зв’язку зростає в середньому на 27%.

     Найбільша кількість абонентів характерна для Північної Америки (60 млн. чол.), Західної Європи (57 млн. чол.), Азії та АТР (40 млн. чол), Японії (29 млн.чол.), Латинської Америки (13 млн. чол.). За прогнозами «Lucent Technologies / Laboratory Bell, USA», до 2010 р. кількість абонентів телефонних ліній перевищить кількість абонентів кабельних мереж [9].

Таблиця 1

Світові експортери телекомунікаційного обладнання (ТО), 2007 

Таблиця 2

Світові імпортери телекомунікаційного  обладнання, 2007 

     Також популярною технологією на ринку  телекомунікацій, особливо в азійських країнах, є пейджинг. Ще одним лідером ринку телекомунікацій є інтегрована мережа передачі даних. Як у випадку із стільниковою телефонією, розповсюдження послуг ISDN відображає загальний рівень розвитку ринку сучасних телекомунікаційних технологій.

     Обсяги  ринку телекомунікацій мають  експоненційне зростання, однак  лише в індустріальних країнах. Проте  вони недостатньо розвинені в  інших частинах світу. Крім того, існують  різкі диспропорції в доступності  до телекомунікаційних послуг (навіть традиційних) між розвиненими країнами і тими, що розвиваються.

     Всередині великих регіонів також існує  значна відмінність динаміки зростання  окремих національних ринків. Наприклад, ринок Японії в певній мірі вичерпав потенціал до свого зростання, оскільки характеризується високим рівнем технологічного розвитку та насиченням сучасними видами зв’язку, при цьому його вартісні показники фактично не змінюються. У той же час, ринки Індії та Китаю мають значний потенціал ємності, активно зростають. Це також свідчить про нагальну потребу переорієнтації діяльності ТНК, які є рушіями розвитку галузі телекомунікаційних послуг на нові ринки та регіони.

     Сьогодні  телекомунікації – один із найважливіших  сегментів світового та регіональних ринків інформаційних технологій. Вони включають як кабельну, так і безпровідну телефонію, різні види мобільного зв’язку (стільникова, пейджингова, GPRS), передання голосу та даних, інтегровані мережі передачі даних (ISDN), які забезпечують високу якість та швидкість передачі інформації. Згідно з даними Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU) загальносвітові інвестиції в телекомунікації складають 3,161 млрд. дол., у той час як загальний дохід операторів ринку ІТ склав у 2007 році, за оцінками експертів, близько 1,49 трлн. дол. [10.

     За  останнє п’ятиріччя у відносно короткі  строки відбулись докорінні технологічні, організаційно-правові та економічні зміни, що впливають на структуру  та динаміку світового ринку телекомунікаційних послуг. Перехід галузі на якісно новий  рівень, обумовлений впровадженням цифрових технологій, розширенням спектру можливостей та послуг зв’язку ще потребує якісного аналізу цих процесів.

     Протягом 2005-2008 рр. сектор телекомунікацій в  Україні був одним з тих, що демонстрував найбільші темпи зростання  прибутків (до 40% на рік). Розрив з розвитком відповідного сектора Європи скоротився приблизно у 7 разів для сектора мобільних послуг, у 4 рази для Інтернет послуг та майже не змінився з надання стаціонарного телефонного зв’язку [4 с. 56- 61].

     За  прогнозами аналітиків, загальний випуск у галузі телекомунікацій зросте додатково на 8% у довгостроковому періоді завдяки вступу України до СОТ [8], переважно через скасування перешкод для прямих іноземних інвестицій.

     Україна зробила важливі, хоча й недостатні, кроки впродовж кінця дев’яностих років щодо удосконалення базової телекомунікаційної інфраструктури (табл. 3).

     Таблиця 3

     Індикатори  структурних реформ в інфраструктурних секторах: міжнародні порівняння, 2007 [11 

     Примітка: Україна / ІЕД – оцінка Інституту економічних досліджень. Україна / ЄБРР – оцінка Європейського банку реконструкції та розвитку.

2. Стратегії ціноутворення  на світовому ринку  телекомунікацій

     Продукцією  в означеній галузі є не сама інформація, а послуги, пов’язані з її розповсюдженням та отриманням. Тому важливого значення набувають визначені особливості галузі та специфіка продукту що виробляється (передача інформації і повідомлень), що потребують специфічного підходу до організації та методики обліку витрат, визнання витрат, калькулювання собівартості та на їх основі формування тарифної політики телекомунікаційного підприємства .

     Перша особливість визначається специфікою продукту, який не має матеріальної форми, а являє собою кінцевий корисний ефект (результат виробничої діяльності) процесу передавання повідомлень та інформації від відправника до користувача. Неречовий (нематеріальний) характер кінцевого продукту обумовлює відсутність використання у виробничому процесі сировини і матеріалів та їх зв’язок з виробничою собівартістю наданих послуг, що впливає на структуру виробничих витрат телекомунікаційних підприємств.

     Друга особливість послуг зв’язку тісно пов’язана з першою і характеризується нерозривністю у часі споживання послуг зв’язку та процесу їх виробництва. Ця особливість чітко виражена у телефонному зв’язку, де сам процес передавання телефонного повідомлення відбувається за участю абонента, тобто збігається з процесом споживання. Відповідно до цієї особливості кінцевий результат виробничої діяльності галузі — послуга — не може зберігатися на складі, вилучатися із сфери виробництва і надходити до сфери обігу для реалізації. Із цієї особливості випливає вимога підвищення якості наданих послуг і прискорення процесу обліку.

     Третя особливість галузі зв’язку полягає в тому, що на відміну від промисловості, де предмет праці підлягає речовій зміні, а після цього, надходячи до сфери обігу, стає товаром і тільки через певний час використовується користувачем, то у виробничому процесі підприємств зв’язку інформація має піддаватися лише переміщенню у просторі (передавання інформації та повідомлень). Інші зміни означають її викривлення, втрату ознак і цінності та завдають збитків користувачам. З урахуванням цієї особливості велике значення мають достовірність передавання повідомлень, точність їх відтворення і забезпечення в процесі передавання інформації всіх кількісних і якісних параметрів, що характеризують їх споживні властивості.

     Четверта  особливість галузі зв’язку характеризується тим, що процес обміну інформацією завжди двосторонній і, оскільки потреба в передаванні інформації може виникати між абонентами в різних населених пунктах, то передбачає створення надійної і розгалуженої мережі зв’язку. Мережа зв’язку складається із підприємств, об’єднаних між собою лініями і каналами зв’язку, що діють у межах єдиного технологічного процесу. В цих умовах окреме підприємство зв’язку не завжди виступає єдиним виробником послуг, а виконує визначені виробничі функції на конкретних етапах (вхідному, вихідному, транзитному) технологічного ланцюжка.