Міжнародні економічні відносини

31

                                                 Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ I. Сутність міжнародного поділу праці…………………………….…..5

1.1. Поняття, види, фактори міжнародного поділу праці………………….….5

1.2. Міжнародна організація праці ………………………………………….....9

1.3.Міжнародний досвід регулювання соціально–трудових відносин …......11

Розділ II. Міжнародні економічні відносини ..…………………………….....18

2.1. Система міжнародних економічних відносин……………………….…..18

2.2. Структура світового господарства……………………………………..…22

2.3.Роль і значення міжнародних економічних відносин…………….……...26

Висновок…………………………………………………….………….............28                                                                                                                

Список використаної літератури…………………………………….………...31                                                                        

Додатки

Вступ

Ринок праці є найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, прагнення до удосконалювання технології і методів обслуговування населення. В міру розширення і поглиблення, особливо в останні два десятиліття, науково - технологічної революції, освоєння складних технологій і масовою комп'ютеризацією, національна економіка вже не може обходитися без масового грамотного працівника.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Поділ праці існував ще в первісному суспільстві. Він формувався з урахуванням фізіологічних особливостей, статі та віку людей. Проявлявся також  поділ праці за статтю: жінка виконувала домашню роботу, займалась вихованням дітей, а чоловік присвячував свій час добуванню їжі, будівництву оселі. Розум та досвід підказували найбільш вдалий порядок розподілу господарських справ між членами груп. Цей розподіл мав стійкий характер, тобто закріплявся на довгий період часу. Люди встановили користь від такої організації праці - досягалось ефективніше забезпечення необхідними життєвими благами, краще задоволення їх потреб.

Сьогодні проблема поділу праці займає провідне місце в наукових економічних дослідженнях та дискусіях. А її можна дослідити лише за умови вивчення принципів функціонування ринку праці. Тому завданням цього дослідження є вивчення закономірностей функціонування ринку праці та можливостей його цілеспрямованого регулювання; з’ясування соціально-економічної сутності і специфіку цього ринку ; дослідження особливостей його функціонування  на міжнародному рівні та в Україні.

Актуальність цього дослідження визначена тим, що функціонування ринку праці тісно пов’язане з людським потенціалом країни, тобто з категорією, яка існувала, існує і буде існувати, вимагаючи до себе пильної уваги і детального вивчення відносин між її учасниками.

Об’єктом дослідження є поділ праці на міжнародному та державному рівнях, місце України в міжнародному поділі праці.

Предметом дослідження є сучасні способи регулювання соціально-трудових відносин. 

Розділ I. Сутність міжнародного поділу праці

1.1. Поняття, види, фактори міжнародного поділу праці 

Сучасний світовий суспільний розвиток  характеризується посиленням зв’язків і взаємодією між країнами. Ні одна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо вона не втягнута в орбіту світогосподарських зв’язків. Міжнародне співтовариство об’єднує держави, які мають свою національну і економічну самобутність. Отже, світове господарство – це сукупність національних економік, пов’язанних міжнародним поділом праці, торговельно-технічними зв’язками. Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв’язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя та міжнародна конкуренція.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певної продукції та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов, що обумовлює і передбачає необхідність обміну результатами різної діяльності на світовому ринку.   Кожна країна або група країн у певному регіоні світу спеціалізується на видобутку тієї чи іншої сировини або випуску конкретної продукції. Спеціалізація даної країни або регіону залежить від природних (географічне положення, наявність корисних копалин, забезпеченість водними ресурсами та іншими ресурсами тощо), соціально-історичних (шляхи розвитку, державний устрій, геополітичне положення, менталітет нації і таке інше), економіко-географічних (ступінь розвитку, кількість і якість трудових ресурсів, структура господарства, економіко-географічне положення, розвиток інфраструктури, в тому числі транспорту) факторів.

   Географічний розподіл праці буває двох видів: міжрайонний (у межах держави) і міжнародний (міждержавний). Міжрайонний розподіл трудової діяльності розвивається в одній країні і зв’язує між собою окремі її регіони.

   Міжнародний розподіл праці полягає в спеціалізації окремих країн чи їх угруповань на виробництві різних видів промислової, сільськогосподарської продукції та обміні цією продукцією. Спеціалізація сприяє ефективнішому використанню соціально-економічного і природно-ресурсного потенціалу країн, налагодженню і розвитку їхніх зовнішньоекономічних зв’язків.

  Міжнародний розподіл праці нерівномірний. У сучасному світі існує принаймні шість соціально-економічних угруповань:

1) розвинуті капіталістичні країни (США, єдина в світі наддержава, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Канада);

2) малі розвинуті капіталістичні країни (Бельгія, Норвегія, Швейцарія, Данія,  Нідерланди, Швеція, Австрія та інші).Обидві ці групи спеціалізуються переважно на машинобудуванні (літако-, судно-, автомобілебудуванні), електроніці розробці нових технологій тощо;

3) соціалістичні країни (КНР, КНДР, Куба);

4) країни східної Європи та СНД (Польща, Угорщина, Росія, Україна), що знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки.

   Для цих країн характерна суттєва розбіжність показників економічного розвитку (від Китаю, якому притаманні вражаючі темпи економічного прогресу, доТаджикистану, країн колишньої Югославії і Куби, які з різних причин опинилися в ситуації економічного колапсу). Ряд країн цієї групи експортує сировину (нафту, електроенергію та вугілля - Польща, Росія, Україна), сільськогосподарську продукцію (овочі, фрукти - Угорщина, Болгарія, Румунія), продукцію машинобудування, електротехнічні вироби (Угорщина), вантажні автомобілі (Росія), автокари (Болгарія);

5) країни «третього світу» (країни, що розвиваються).Це найчисленніша група. Вона охоплює близько 130 країн і в міжнародному поділі праці займає

«сировинну» нішу, постачаючи на світовий ринок різноманітну мінеральну сировину, сільськогосподарську продукцію (країни Південної Америки,

Африки, Південно-Східної Азії), напівфабрикати. Але головною стратегічною продукцією, яку постачає ця група країн (країни Перської затоки і Близького Сходу, Лівія, Нігерія, Венесуела) і яка забезпечує їм левову частку інвалютних надходжень, є нафта;

6) найбідніші країни (вони власне, належать до країн, що розвиваються), у яких найнижчі у світі показники економічного розвитку, багато невирішених соціально-економічних проблем і переважає сировинна або сільськогосподарська спеціалізація (Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Сомалі, Гватемала, Гондурас, Бутан, країни Океанії).

   У міжнародному поділі праці є певні суперечності. Йдеться про надмірну спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство в залжність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює галузву структуру господарства. Окермі держави обирають галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці і слабко пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа галузі обробної промисловості, в тому числі машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки засновані на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства [9, с. 270-279].

           Існує декілька видів міжнародного поділу праці: загальний, частковий та одиничний.

Загальний поділ праці – це поділ праці за сферами виробництва (добувна й обробна промисловість, сільське господарство). Він проявляється у розподілі країн на сировинні, аграрні й індустріальні.

Частковий поділ праці – це спеціалізація на певних галузях виробництва та вироблюваної продукції. Такий поділ праці означає ширший розвиток міжгалузевого обміну готовою продукцією.

Одиничний поділ праці – це спеціалізація країн на виготовленні окремих агрегатів, деталей і вузлів або на технологічних стадіях процесу виробництва.

Спонукальним мотивом участі країн у міжнародному поділі праці є прагнення якомога повніше використати його переваги для організації оптимального випуску продукції, поліпшення її якості та збільшення обсягів експортної продукції для зарубіжних країн. Міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва – це не тільки форми міжнародного поділу праці, а і його елементи, які визначають його суть.

Міжнародна спеціалізація виробництва – це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або декількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості.

Міжнародна кооперація виробництва – це форма поділу праці, за якою праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в одному або в різних, пов’язаних між собою процесах виробництва.

Слід підкреслити, що однією з найхарактерніших особливостей сучасного світового розвитку є зростаюча взаємозалежність різних країн і господарських регіонів. Тому міжнародні економічні відносини треба не тільки вважати однією з найважливіших сфер прояву зростаючої взаємозалежності країн, а й розглядати як основи цього процесу.

Отже, міжнародний поділ праці – це вища сходинка розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах.

Серед факторів поділу праці слід виділити такі:

1)   індивідуальні особливості чи здібності людей (талант, вік, темперамент, інтелектуальні та фізичні якості);

2)   природнокліматичні умови (ресурсна база, місце розташування, клімат);

3)   фактор традиції, звички [14, с. 58].

Це означає, що слід розглядати проблему поділу праці, характеризуючи в першу чергу людські ресурси та досліджуючи ринок праці. 

.Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці.

Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту. На ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї. Саме через ринок праці найважливіший національний ресурс – людський капітал – розподіляється за регіонами країни, галузями і видами виробництва, професіями і підприємствами. Саме через ринок праці мільйони працівників знаходять підходящу для себе роботу, а сотні тисяч підприємців знаходять потрібних працівників. Саме на ринку праці визначається рівень заробітної плати, яка є фінансовою основою добробуту більшості населення [13, с.56].

1.2. Міжнародна організація праці

У сучасних умовах неможливо розраховувати на успіх в соціально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співтовариства. Тому необхідно згадати про Міжнародну організацію праці(International Labor Organization),  яка за роки своєї діяльності накопичила унікальний досвід і провела величезну роботу з урегулювання соціально-трудових проблем і конфліктів на основі розвитку переговорного процесу. Це одна з найстаріших і найбільших міжнародних організацій. МОП була створена в 1919 р.(нині діє при Організації Об’єднаних Націй);її метою є вивчення і покращення умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. МОП є єдиною організацією ООН, в рамках котрої представники трудящих разом з представниками підприємців та урядів на рівних правах беруть участь у прийнятті рішень шляхом переговорів з найважливіших соціально-економічних питань [16, с. 102].