Міжнародні економічні відносини

а) науково-технічна революція докорінно трансформує паливно-сировинну базу виробництва;

б) наявність природних ресурсів може мати й негативні наслідки.

Можливості, перспективи та роль міжнародних економічних відносин, значення та співвідношення їх основних форм та напрямів визначаються поглибленням міжнародного поділу праці, переходом від нижчих до вищих його типів.

Загальний тип МПП визначає міжгалузевий міжнародний обмін, зокрема, товарами видобувних та переробних галузей.

Частковий тип міжнародного поділу праці передбачає переважний розвиток міжнародної торгівлі готовими виробами різних галузей та виробництв, у тому числі внутрішньогалузевої.

Одиничний МПП означає спеціалізацію на окремих етапах виробництва (вузлах, деталях, напівфабрикатах тощо), на стадіях технологічного циклу, а також у межах науково-технічних, проектно-конструкторських і технологічних розробок та інвестиційного процесу [18, c.78-80].

Фактори :

1. Динамічність економіки

2. Промислова ефективність

3. Динамічність ринку

4.Фінансова динамічність

5. Людські ресурси

6. Роль держави

7. Природні ресурси та інфраструктура

8. Орієнтація напередові нововведення

9. Орієнтація на зовнішні зв’язки

10. Соціально-економічний консенсус та стабільність

Головними компонентами МПП є міжнародна спеціалізація і спричинене нею міжнародне кооперування.

2.2. Становлення світового господарства

Розвиток міжнародної спеціалізації та кооперації економіки означає зростаючу технологічну взаємопов’язаність певної частини виробничого апарату окремих країн, тобто процес зближення між підприємствами, створення міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств, і дає підстави для формування світового господарства.

Світове господарство – це система відносин взаємозалежності та взаємозв’язку національних господарств, виражена у міжнародних економічних відносинах і тих аспектах внутрішньогосподарських відносин, що зумовлені зворотною дією міжнародних.

Так, збільшення національного доходу в одній країні в умовах інтернаціоналізації виробництва та обміну сприяє зростанню імпорту товарів і послуг. Збільшення доходу та імпорту в одній країні і, відповідно, доходу в інших країнах викликає відповідний попит на імпорт у третіх країнах, що зумовлюється взаємопов’язаністю виробничих процесів.

Цей відповідний ефект на зростання доходів в одній країні, таким чином, робить можливим збільшення сукупного попиту в інших країнах, що виступає додатковою реакцією на попереднє розширення попиту в одній країні.

Тобто, велика в економічному відношенні країна своєю грошовою та фіскальною політикою може стимулювати внутрішнє виробництво і, відповідно, імпорт, що викличе зростання експорту іншої країни. Це спричинить збільшення виробництва і зайнятості в світі («теорія локомотиву»). Загальновизнано, що цифра в 0,5 % ВВП є важливим фактором пожвавлення економіки тієї чи іншої країни.

Розрахунки показали, що збільшення доходів у США на 1 % спричиняє зростання внутрішнього доходу на 1,47 %, а в Німеччині – на 0,23 %, в Японії – на 0,25 %, Канаді – на 0,68 %.

Не менш важливі наслідки для економік інших країн має зворотний ефект. Якщо одна країна змінить свою грошову, фіскальну та кредитну політику в більш жорсткому напрямі, то проміжним наслідком буде зниження попиту на товари та послуги, що виробляються всередині країни, у зв’язку із зниженням доходів та зайнятості. Зниження попиту стосуватиметься також іноземних товарів, що спричинить скорочення імпорту. Це обумовить «стиснення» економік інших країн і, в свою чергу, спричинить зниження експорту першої країни, підсилюючи «стиснення» її економіки.

Існує три підходи до визначення структури світового господарства:

1) світове господарство є системою міжнародних економічних відносин зі спеціалізації і кооперування виробництва, переміщення між країнами капіталу, робочої сили, товарів, валюти;

2) світове господарство – система окремих секторів національних господарств, що безпосередньо беруть участь у міжнародних економічних відносинах;

3) світове господарство це єдність двох підсистем – національних господарств і міжнародних економічних відносин, які об’єднують ці господарства в цілісну систему.

У складі світового господарства виділяють однакові за обраним критерієм типи взаємодіючих національних господарств:

– розвинені країни з ринковою економікою;

– країни, що розвиваються;

– країни з перехідною економікою.

Група розвинених країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вона поділяється, в свою чергу, на класифікаційні підгрупи, що частково співпадають:

– сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП): Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;

– країни Західної Європи;

– країни Північної Америки: США, Канада та Мексика.

Група країн, що розвиваються, налічує близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії [19, с. 105-106].

              Ці країни займають майже 70 % території Землі, їх населення становить понад 80 % населення земної кулі, але їх сукупний ВВП досягає тільки 20 % загальносвітового обсягу.

Група країн з перехідною економікою включає країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР.

Головним критерієм Міжнародного Банку реконструкції та розвитку (МБРР) при класифікації економіки країни є валовий національний продукт (ВНП)* у розрахунку на душу населення.

У цьому плані економіки країн характеризуються як:

1) економіки з низьким доходом (580 $ і менше): Китай, Індія. Ефіопія, Сомалі, Лаос, Пакистан, Шрі-Ланка, Судан (усього 41 країна);

2) економіки з середнім доходом (580 – 6000 $). У цій групі існує поділ на економіки з середніми доходами нижче середнього рівня та економіки з середніми доходами вище середнього рівня. Межа, що їх поділяє, – 2335 $. До країн цієї групи, що мають нижчі доходи, належать: Ангола, Болівія, Єгипет, Сенегал, Філіппіни, Марокко, Гондурас, Гватемала, Конго, Камерун, Мексика, Аргентина (всього 41 країна). Більш високий дохід мають: Венесуела, Бразилія, Уругвай, Іран, Португалія, Південна Корея, Лівія, Ірак (17 країн);

3) країни з високим доходом (більше 6000 $): Саудівська Аравія, Ірландія, Іспанія, Ізраїль, Гонконг, Сингапур, Нова Зеландія, Австрія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати тощо [4, c. 17].

Існують частково відкриті національні господарства, групи національних господарств, між якими існує повна відкритість, але уже немає (майже) країн, національні господарства яких були б повністю відірвані від світового господарства. Зауважимо, що міра відкритості невеликих країн є значно вищою, ніж великих [7, с. 224].

2.3.Роль і значення міжнародних економічних відносин

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това­рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між­народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод­на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід­ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов­нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре­су та підвищення рівня життя народу [17, с. 367].

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш­ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко­номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра­хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі, її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб­ництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре­зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов­нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре­дит та ін.

Ось уже понад 17 років Україна виступає на світовій арені як незале­жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям то­варовиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зни­ження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може по­зитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями) [15, с. 18-20].

Висновки

Міжнародна економіка як наука вивчає рух потоків товарів, послуг та платежів на міжнародному рівні з метою виявлення сталих причинно-наслідкових зв’язків між ними та внутрішньогосподарськими явищами і процесами; економічну політику, яка регламентує вищеназвані потоки та їх вплив на суспільний добробут.

Аналіз зовнішньоторговельного обороту свідчить, що на кожні 10 % зростання світового виробництва припадає 16 % збільшення обсягу світової торгівлі. Виробництво і торгівлю слід розуміти як чинники, що взаємно стимулюють один одного. Виробництво ство­рює можливості для розширення торгівлі, а остання прискорює роз­виток виробництва товарів і послуг. Можна сказати ще й так: "Усе, що гарно для виробництва, гарно і для міжнародної торгівлі, і нав­паки".

Найосновнішими чинниками міжнародної торгівлі вважаються такі:

• поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва;

• впровадження досягнень науково-технічної революції, що, зокре­ма, виявляється в оновленні основного капіталу, створенні нових видів продукції, виникненні нових галузей економіки та реконс­трукції традиційних;

• активізація діяльності транснаціональних корпорацій на світово­му ринку;

• лібералізація міжнародної торгівлі на дво- і багатосторонній ос­нові, що виявляється у скасуванні або зниженні тарифних і нетарифних обмежень, утворенні вільних економічних зон, запровад­женні спільного підприємництва;

• розвиток торговельно-економічної інтеграції за допомогою ство­рення зон вільної торгівлі, запровадження єдиного тарифу щодо країн, які не беруть участі в економічних угрупованнях, форму­вання спільних ринків і валютно-економічних союзів;

• отримання політичної незалежності територіями, які раніше нале­жали до колоніальних імперій, і поява "нових індустріальних дер­жав".

Відмітимо, що міжнародні економічні відносини виникають і розвиваються в різноманітних конкретних формах, значення і співвідношення яких неоднакове на різних етапах для різних країн та регіонів світу, а саме: міжнародні валютні відносини; міжнародні фінансово-кредитні відносини; міжнародне виробниче співробітництво; міжнародне науково-технічне співробітництво; міжнародні трудові відносини; міжнародна торгівля товарами; міжнародна торгівля послугами; міжнародні транспортні відносини.

Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, що знаходяться на перетині двох і більше форм, а тому їх можна віднести до тієї чи іншої форми із значною мірою умовності.