Міжнародні інвестиції

    Проте, необхідно також назвати можливі недоліки ПІІ з погляду на економіку країни-об'єкта інвестування: усунення з ринку вітчизняних виробників і постачальників; зниження загального рівня добробуту населення та трансферт прибутків на користь іноземного інвестора, що зумовлено надмірними державними пільгами на користь інвестора (наприклад, надання права на безкоштовне використання інфраструктурних сфер, надання пільгових кредитів); сувора експлуатація місцевих сировинних ресурсів; збільшення залежності країни від іноземного капіталу; модифікація структури економіки та їх пристосування до інтересів інвестора; погіршення платіжного балансу; деформація культури підприємництва.

   Іншим проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість,  є питання рівня екологічної  безпеки іноземних інвестиційних проектів. Наприклад, в Україні вже стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров'ю громадян. Проте, на основі досвіду багатьох держав світу доведено, що ПІІ є не лише засобом отримання доступу до зовнішніх джерел фінансування чи сучасних технологій або передового менеджменту, але й виступають чинником сталого економічного зростання країни, засобом забезпечення її конкурентоспроможності на світовому ринку. [8; c. 14].

 Досвід свідчить, однак, що  переваги ПІІ набагато переважають їх недоліки. Усвідомлюючи певні витрати у разі залучення ПІІ, більшість країн-реципієнтів все-таки дійшла висновку про домінування їхнього позитивного ефекту в прискоренні економічної динаміки.

 Підсумовуючи викладене  вище, можна зробити висновок, що  для України, як країни, що переживає системну трансформацію, стратегічною метою зовнішньоекономічної політики має стати максимальне використання позитивних ефектів від залучення прямого іноземного капіталу.

1.3. Вплив іноземних інвестицій  на національну конкуренто спроможність

 На формування конкурентних  переваг приймаючих країн безпосередній  вплив здійснюють прямі іноземні інвестиції, про необхідність залучення яких говорять науковці і керівники різних рівнів. Разом з тим, необхідно враховувати, що ПІІ можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на конкурентні переваги приймаючих країн.

До позитивних наслідків  впливу ПІІ на конкурентоспроможність країни можна віднести такі:

• надання додаткових можливостей і ресурсів (капіталу, виробничих управлінських технологій, доступу до ринків);
• розвиток підприємництва, управлінського стилю, виробничої культури та більш динамічної конкурентної практики;
• підвищення ефективності розміщення ресурсів, рівня внутрішніх можливостей підприємства та продуктивності місцевих підприємств;
• зростання ВВП в результаті вищезазначених факторів і як наслідок – забезпечення податкових надходжень до бюджету;
• поліпшення платіжного балансу в результаті імпортозаміщення, зростання експорту та обсягу прямих іноземних інвестицій.

До можливих негативних наслідків впливу ПІІ на конкурентоспроможність країни можна віднести такі:

• недостатність ресурсів або невідповідність ресурсів, що надаються, та наявних активів;
• неспроможність іноземного менеджменту, виробничої практики адаптуватись до місцевої бізнес-культури або змінити її, що може призвести до неприйнятного рівня ринкової концентрації через анти конкурентну практику;
• обмеження підвищення рівня місцевих ресурсів і можливостей внаслідок спеціалізації лише на діяльності з низькою доданою вартістю та імпортування основної частки компонентів з високою доданою вартістю;
• дезінтеграція місцевих економічних зв’язків внаслідок переорієнтації деяких її ланок на іноземних постачальників або споживачів;
• обмеження зростання ВВП внаслідок негативного впливу на ресурси, підприємництво та ефективність розміщення ресурсів;
• ухилення від сплати податків шляхом, наприклад, трансфертного ціноутворення та ін.;
• погіршення платіжного балансу як результат обмеження експорту, сприяння імпорту.

При цьому найбільшим позитивним наслідком залучення прямих іноземних  інвестицій в країну є створення динамічних порівняльних переваг. У короткостроковому плані це означає підвищення рівня технологічної складності експорту, у довгостроковому – створення передумов забезпечення підвищення технологічного рівня певних видів діяльності у відповідності до змін світового попиту на технології внаслідок більш ефективного використання місцевих факторів – праці, ресурсів і т.і.

Якщо розглядати конкурентоспроможність ширше, ніж експортну конкурентоспроможність, необхідно зазначити, що конкурентоспроможність пов’язана також з такими ключовими здатностями країни:

• здатністю продавати;
• здатністю залучати;
• здатністю пристосовуватись;
• здатністю заробляти.

 Важливість забезпечення  міжнародної конкурентоспроможності  країни обумовлюється також тим, що позитивний і статистично відчутний вплив припливу іноземних інвестицій на динаміку економічних показників знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку країни. При цьому значення залучення ІПП для розвитку конкурентоспроможності економіки України визначається тим, що найбільш відчутно вплив ІПП неефективне засвоєння місцевих ресурсів відчувається у відносно розвинутих країнах - країнах з перехідною економікою. Серед джерел зовнішнього фінансування української економіки надійність прямих іноземний інвестицій є найвищою. [7; c. 39-41].

 Розробка активної стратегії міжнародної конкурентоспроможності має починатись із зовнішнього аналізу, аналізу факторів макро- і мікросередовища, які знаходяться поза сферою контролю і впливу підприємства і можуть вплинути на результату його діяльності на міжнародних ринках.

2.Сучасні тенденції іноземних  інвестицій в Україні.

2.1.Оцінка рівня національної  конкурентоспроможності

Становлення постіндустріальної економічної системи  пов'язане із збільшенням обсягів  національного людського капіталу, інформаційних технологій та інноваційного  розвитку. Однак, вплив світової фінансової кризи негативно позначився на рівні  конкурентоспроможності вітчизняної  економіки і людського капіталу зокрема. Скорочення обсягів міжнародної  торгівлі та інвестицій призвело до зменшення  попиту на експортну продукцію та спричинило девальвацію національної валюти, послаблення стабільності фінансової системи, скорочення масштабів виробництва  і споживчого попиту. Всі ці чинники  негативно впливають на конкурентоспроможність національної економіки, яка визначає її продуктивність, а отже рівень добробуту, норму прибутку та інвестицій [6, с. 7-8] і як наслідок на обсяги інвестування людського капіталу, оскільки рівень його розвитку і нагромадження залежить від економічного становища держави, високий дохід забезпечує додаткові вкладення в освіту та покращення фізіологічного стану, що в свою чергу приводить до ефективнішої реалізації людського капіталу в економічні діяльності, а отже, до зростання економіки та підвищення рівня зайнятості.

Таким чином, для виходу з економічної кризи, покращення добробуту громадян, та збільшення інвестицій в людський капітал, необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. За даними "Звіту про  глобальну конкурентоспроможність 2010-2011" (Global Competitiveness Report), опублікованого Всесвітнім економічним форумом, оцінка рейтингу конкурентоспроможності економіки  України серед 139 країн знизилась  на 7 позицій порівняно із попереднім роком. Країна посіла 89 місце у глобальному  рейтингу з індексом 3,9, який нижче  середньосвітового 4,18, що в першу  чергу викликано негативними  наслідками світової фінансової кризи та погіршенням позицій за 9 з 12 складових індексу [10, с. 334].

 Україну  випередили Естонія (4,61), Чехія  (4,57), Польща (4,51), Литва (4,38), Російська  Федерація (4,24). Очолює рейтинг  Швейцарія (5,63), головною перевагою  якої є висока здатність до  інновацій та висока бізнесова  культура. Другу позицію зайняла  Швеція (5,56), найбільшою перевагою  якої є ефективні та прозорі  суспільні інститути [10].США продовжують  своє падіння, опинившись на 4-му  місці через проблеми, які спостерігаються  вже два роки внаслідок зростання  макроекономічних дисбалансів, пов’язаних  зі значним рівнем бюджетного  дефіциту (Див. додаток А)

Ситуація  з інституційним розвитком була найгіршою. За цим показником Україна  опинилась майже наприкінці рейтингу 134 із 139. Другим найгіршим результатом  серед 12 складових ІГК є погіршення макроекономічної ситуації аж на 26 позицій  порівняно із 2009 р. При цьому значний негативний внесок спричинило погіршення ситуації у сфері державних фінансів (дефіцит бюджету – 134 місце або погіршення на 66 позицій та державний борг – 52 місце або погіршення на 25 позицій) та рівень національних заощаджень (96 місце або погіршення на 24 позиції). Традиційно низьку оцінку отримала ситуація з інфляцією в Україні (134 місце) [10, с. 335]

Подальше  зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки носить загрозливий  характер та вимагає покращення соціально-економічної  ситуації, збільшення вартості людського  капіталу. В іншому випадку зростання  безробіття призведе до загострення  гуманітарного розвитку, зростання  бідності, невідповідності систем освіти та соціального захисту поточній ситуації. Отже, для виходу з кризи  необхідно задіяти інструменти  стабілізації фінансової системи, сприяння підвищенню споживчого попиту на основі зростання зайнятості та збільшення сукупного доходу, інвестицій в людський капітал. Людський капітал втілений в досягненнях науки, освіти, медицини, інформаційних технологій, знаннях, професійному досвіді, збільшує економічні ефекти за рахунок реалізації інформаційної та інтелектуальної складових, виступає складовою інноваційного та соціального розвитку держави, є передумовою формування інформаційної економіки та економіки знань. В сучасних умовах нерівності серед країн у забезпеченості природними та фінансовими ресурсами на перший план виходить глобалізація та інтеграція людського капіталу. О. А. Шевчук розуміє під глобалізацією людського капіталу його зростаючу роль в масштабах світового ринку, водночас інтеграція – це пристосування окремої країни до міжнародних стандартів розвитку людського капіталу [24,c.38]а показником, що відображає особливості його формування та розвитку вважається Індекс людського розвитку (ІЛР), який є узагальненим показником, що складається із трьох основних індексів, що відображають рівень розвитку людського потенціалу: рівень очікуваної тривалості життя при народженні, відображає стан здоров’я та умови проживання населення; рівень освіченості вимірюється за допомогою рівня освіченості дорослого населення і сукупної кількості учнів у системі початкової, середньої, професійної і вищої освіти; рівень життя, який визначається обсягом ВВП на душу населення, відображає рівень добробуту населення.

За даними звіту ООН з людського розвитку за 2010 р. "Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку", у якому досліджуються досягнення у галузі охорони здоров`я, освіти та доходів починаючи з 1970 року, охоплюючи 135 країн, у яких існують порівняльні дані, що становить 95% населення світу та опубліковано новий рейтинг Індексу людського розвитку для 169-ти країн [3].

Трьома новими показниками, що не входили до визначення ІЛР раніше, які відображають нерівність розвитку як в середині країн так і між ними, нерівність прав та можливостей жінок і чоловіків, а також розповсюдженість крайньої багатовимірної бідності в країнах є:

- ІЛР, скоригований на нерівність – розглядається через призму нерівності розвитку з урахуванням відмінностей у доходах, сфері охорони здоров’я та освіті;

- Індекс гендерної рівності – новий показник вимірювання гендерної нерівності, який бере до уваги рівень материнської смертності та присутність жінок у парламенті;

- Багатовимірний індекс бідності (БІБ) – багатовимірний показник бідності, який оцінює бідність, не лише з огляду на рівень прибутків, а й враховує численні фактори на рівні домашніх господарств – від основних життєвих стандартів до доступу до шкільної освіти, чистої води і медичної допомоги. Більше 1,7 млрд. людей – третина населення у 104 країнах, для яких обрахований БІБ – живуть у багатовимірній бідності, це більше ніж 1,3 млрд., що живуть на менше ніж $ 1,25 долар на день [28].

Рейтинг за ІЛК очолюють такі країни як Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки, Ірландія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція та Німеччина (Див. додаток Б)

З додатку  ми бачимо, що для України ІЛР у 2010 році становив 0,71, що вказує на відношення до категорії високо розвинутих країн і 69 місце з 169 держав. Водночас, за період з 1990 до 2010 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання збільшилася більш ніж на 2 роки. ВНД на душу населення в Україні за цей період зменшився на 27 % [28].

Низька  якість життя, соціального забезпечення, недостатнього фінансування системи  освіти та охорони здоров’я призводить до депопуляції населення та значних  втрат людського капіталу в результаті погіршення його якісних характеристик  і зростання трудової еміграції. Як наслідок, відбувається знецінення людського потенціалу, неможливість його перетворення на капітал, скорочення продуктивності праці. Водночас значення ІЛР України за 2010 р.  скоригованого на нерівність становить 0,652 або нижче на 8 % порівняно із звичайним ІЛР. У "сусідів" України за ІЛР, Казахстану та Російської Федерації, втрата через нерівність становить відповідно 14 і 12 % [28].

Відповідно до оцінки індексу гендерної  нерівності (ІГН) в Україні жінки  мають 8 % місць у парламенті, 92 % дорослих жінок мають середню або вищу освіту (порівняно з 96 % чоловіків). Частка участі жінок у ринку праці  становить 62 %, тоді як аналогічний показник у чоловіків – 73 %. У результаті значення ІГН для України становить 0,463, що ставить її за даними за 2008 рік  на 44 місце серед 138 країн. До гендерно-рівноправних країн належать Нідерланди з найкращим  показником 0,174, Данія – 0,209, Швеція – 0,212, Швейцарія – 0,228( звіт) [3, c. 156].