Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини

Міністерство освіти України

Тернопільська академія народного господарства

Івано-Франківський інститут менеджменту

Кафедра підприємництва,маркетингу та

менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

зі світових економічних та міжнародних

відносин:

“Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини ”

                          Виконав: студент ІІ курсу

групи ЗЕДс-2-98

                  Лєпєнін Святослав

    Науковий керівник:Орищин Т. М.

доцент, кандидат економічних наук

м.Івано-Франківськ  2000

Зміст

I. ВСТУП             

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА             

1. Розвиток міжнародних валютних відносин             

1. Національна та світова валютні системи             

2. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту             

3. Бреттон-Вудська валютна система             

4. Кінгстонська валютна система             

2. Світові валютно-фінансові ринки             

1. Девізні ринки             

2.  Міжнародні фінансові ринки             

3. Сучасні міжнародні кредитні відносини             

4. Міжнародні валютно-фінансові організації             

III. ВИСНОВОК             

Список використаної літератури та джерел             

I.      ВСТУП

Зростання ролі і значення міжнародних валютно-кредитних відносин у розвитку світової економіки та диверсифікації світогосподарських зв'язків наприкінці XX ст. зумовлене кількома головними факторами. По-перше, поглибленням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізацїї виробництва і капіталу, усіх сфер господарського життя на ру­бежі II і ІІІ тисячоліть. По-друге, глобалізацією економічного розвитку сучасного суспільства, необхідністю спільного розв'язання усіма учасника­ми світового співтовариства гострих економічних, соціальних та еколо­гічних проблем. По-третє, формуванням нової системи міжнародного по­ділу і кооперації праці внаслідок розпаду колишнього Радянського Союзу і створення нових незалежних держав та в результаті суттєвих змін, що відбуваються в Центральній і Південно-Східній Європі та в Китаї. По-четверте, домінуванням у системі світового господарства ринкових структур, інституцій та інструментів, розширенням ринкового поля сві­тової економіки внаслідок виникнення нових підсистем (emergind market). По-п'яте, карколомним зростанням фінансового сектора світової еконо­міки та інших сегментів сфери послуг.

При розбудові відкритої української економіки слід враховувати усі ці новітні процеси з огляду на те, що вже зараз третина валового внутріш­нього продукту держави реалізується з допомогою зовнішньоекономічних зв'язків. Україна бере безпосередню участь у діяльності провідних міжна­родних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР). Крім того, запровадження у вересні 1996 р. власної грошової оди­ниці — гривні — передбачає поступове включення грошово-фінансової сис­теми України до світових валютно-фінансових ринків.

Міжнародні валютно-кредитні відносини мають три головні виміри і проявляються в трьох головних площинах. З одного боку, вони являють со­бою певну теоретичну систему, сукупність принципів і форм міжнарод­них валютно-кредитних відносин. З іншого боку, валютно-кредитні та фі­нансові інструменти є важливими засобами здійснення економічної полі­тики, її координації у міжнародному масштабі. Нарешті, валютно-кре­дитна сфера виступає важливим каналом залучення додаткових фінансо­вих коштів до національної економіки, сприяє прискореному обміну між країнами та регіонами товарів і послуг, поліпшенню системи розрахунків між суб'єктами світогосподарських зв'язків.

Міждержавні валютні і кредитні відносини як спорадичні явища були ві­домі порівняно давно. У процесі свого історичного розвитку вони зростали кіль­кісно, удосконалювались їхні якісні характеристики, урізноманітнювалися форми.

Науково-практичне пізнання міжнародних валютно-кредитних відносин пов'язане з подоланням так званих порогових точок (міток). Їх виділення, виокремлення із загальної системи гуманітарного знання відбулося у XVIII ст., коли економічне знання в цілому набуло відповідної автономізацїї та індивідуалізації. Це означало досягнення ним порога позитивності. Поріг епістемологізації (від грецьк. episteme — знання та logos -поняття, підвалини) досягається внаслідок набуття міжнародними валютно-кредитними відносинами системних форм, що домінують над повсякденними уявленнями та відповідають принципу спростовуваності.З ним пов'язане впровадження системи золотого стандарту (1870 р.) міжнародних валютно-кредитних відносинах. Поріг науковості був обумовлений виникненням кейнсіанських теорій і моделей, виробленням на базі епістемологізації формальних критеріїв верифікації, відтворюваності та практичної здійсненності наукових доктрин і концепцій. На даному етапі викристалізовуються певні економічні принципи, визріває структурна цілісність, формується понятійно-категоріальна адекватність, виробляються елементи економічної політики, яка забезпечує певну синхронізацію дій національних та міжнародних органів (Бреттон-Вудська валютна система — 1944р.). І, нарешті, на порозі формалізації міжнародні валютно-кредитні відносини розвиваються переважно на іманентній базі як відносно незалежна й автономна підсистема світогосподарських зв'язків, а межах якої формулюються власні аксіоми та теореми, інші формальні структури, що здатні «утримувати» якість у процесі серйозних трансформацій і біфуркацій міжнародної валютної систем (Ямайська валютна система — 1976р.).

Надзвичайно складним і недостатньо відпрацьованим в Україні є комплекс проблем, пов'язаних з платіжними та розрахунковими балан­сами, з механізмом міжнародних розрахунків. Міжнародний кредит, хоча і має свою давню історію, в даний час набуває небачених раніше масштабів і форм. Вирішуючи питання ринкової трансформації своеї економіки, здійснення радикальних структурних перетворень, Україна потребує залучення значної кількості кредитно-фінансових ресурсів.

Останнім часом істотно зростає значення міжнародних валютно-фінансових інститутів та фінансових центрів у координації та регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин, гармонізації національної та міжнародної економічної і валютно-фінансової політики. Водночас слід мати на увазі, система міжнародних валютно-кредитних відносин є надзвичайно динамічною, її окремі ланки та сектори зазнають відчутних змін, збагачується їх зміст, з'являються нові форми тощо.

II.  ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.     Розвиток міжнародних валютних відносин

1. Національна та світова валютні системи

Валюта і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча всередині країни частіше використовується термін "гроші", а термін "валюта" — зовні.

При вживанні поняття "гроші" питання про їх "націо­нальність" практично не виникає, однак у міжнародних трансакціях національна належність валюти відіграє першо­чергову роль.

Термінологічна різниця між грошима і валютою існує і в багатьох мовах. Наприклад, monеу і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) — у німецькій. Що стосується росій­ського слова "деньги", то його можна вважати "приємною" спадщиною татаро-монгольського іга. Український термін "гривня" походить ще з Київської Русі; термін "валюта", що має сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції.

Випуск грошей тісно пов'язаний з національним сувере­нітетом та символізує владу держави, що виражається в її здатності примусити своїх громадян приймати видрукувані державою гроші. Проте держава не може нав'язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає до­мовленість сторін і пов'язане з необхідністю обміну валют.

Перетворюючись на валюту, гроші беруть на себе додатко­ву функцію — стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси ви­пливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтова­ристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно пере­тинають кордони і повертаються назад.

По суті справи тут криється сутність здібності національ­них платіжних засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка гарантується, як правило, центральним бан­ком країни походження грошей.

З одного боку, якщо залишатися в рамках внутрішніх проблем, то виявляється, що операції з валютою являють со­бою складову частину грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й економічного зро­стання.

З другого боку, оскільки ізольованих національних еко­номік не існує, а національні господарства пов'язані між со­бою ланцюгом взаємних зобов'язань, то в цьому плані ва­лютні відносини постають перед нами як ключова форма міжнародних економічних зв'язків. Товарообіг і рух факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне співробітницт­во, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції.

Найбільш простим визначенням валюти є визнання такою банкнот, чеків, монет іноземних держав, між тим як вітчиз­няні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках.

Отже, валюта, в широкому розумінні, означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо).

         Поняття валюта використовують в таких значеннях:

• національна валюта — грошова одиниця певної краї­ни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова);

• іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошо­вих одиницях і які використовуються в міжнародних розра­хунках;

• міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу:СДР[*] (спеціальні права запозичення), ЕКЮ[((].

Міжнародні валютні відносини — це сукупність валют­но-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Міжнародні валютні відносини складаються і розвивають­ся на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та но­вітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільо­вою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери роз­поділу та обміну, проте разом з тим тісно пов'язаний з про­цесом відтворення в сфері матеріального виробництва. При­чому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення виступає об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передачу техно­логії та ін. і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з міжнародним оборотом останніх. З другого боку, хоча валютна сфера — вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг виробничих процесів, а й активно на них впливає.

Отже, міжнародні валютні відносини — одна з головних складових міжнародних економічних відносин. Найважливі­шим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Валютні відносини тісно пов'язані з внутрішніми грошо­вими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини не виключають національного ха­рактеру грошового механізму окремих країн. У процесі по­глиблення міжнародного поділу праці та розвитку економіч­них зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і функціональні відмінності між ними практично нівелюються.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійсню­ються міжнародні розрахунки, утворюються та використову­ються валютні кошти держави. Основні елементи національ­ної валютної системи визначаються національним законо­давством.

Її структурними елементами є:

• національна валюта — грошова одиниця країни;

• валютний паритет як основа валютного курсу;

• режим курсу національної валюти;

• організація валютного ринку;

• національні органи, що обслуговують та регулюють ва­лютні відносини країни;

• умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість валюти.

Національна валютна система є органічною частиною сис­теми грошових відносин окремих держав. Її функціонуван­ня регулюється національним законодавством кожної краї­ни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, форму­вання та використання міжнародної ліквідності, золотова­лютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу націо­нальних валютних систем входять відповідні інфраструк­турні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це су­купність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахун­ковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів — світовий грошовий товар, валютний курс, ва­лютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.