Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини

Статутний капітал МФК створено із внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний до частки їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює за такими основними напрямами:

— інвестування приватного сектору (в основному країн, що розвиваються);

— надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

— формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до складу МФК входить 170 країн.

У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багато­стороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхуваль­ників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заво­рушення, порушення умов контрактів.

Неконвертованість валюти — це захист від втрат, які ви­никли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переказу за межі країни перебування.

Експропріація — захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.

Війна і громадянські заворушення — це захист від збитків, викликаних військовими діями або громадянськими завору­шеннями, які призвели до руйнування чи нанесення шкоди матеріальним активам підприємства або до створення пере­шкод для його діяльності.

Порушення умов контрактів — це відмова від зобов'я­зань за контрактом з отримувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли отримувач га­рантій не має змоги звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконано.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) був заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій через надання послуг по арбітражному розгляду і врегулю­ванню суперечок між урядами і іноземними інвесторами, надання консультативних послуг, проведення наукових до­сліджень, надання інформації про інвестиційне законодав­ство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн — членів цієї організації.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового бан­ку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпе­чення рівноваги платіжного балансу. Крім цього, названі країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спо­рудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов'язання. Учасники повинні ставити до відома ці орга­нізації про обраний країною правовий режим курсу націо­нальної валюти та про всі зміни в ньому, уникати маніпулю­вань валютними курсами або міжнародною валютною систе­мою для врегулювання свого платіжного балансу та одер­жання несправедливих переваг над іншими країнами-члена­ми, прагнути до відміни валютних обмежень та не запрова­джувати нові, створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти, в будь-який час країни ма­ють бути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою органі­зацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розра­хунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейца­рія). Він був створений як акціонерне товариство централь­ними банками Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, Японії і групою банків США. Його статутний капітал формується за рахунок продажу акцій центральним банкам країн-учасниць та на відкритому валютному ринку. Від­повідно до Гаазької угоди одночасно він був заснований як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжна­родним правом і яка користується привілеями й імунітетами, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є об'єк­том швейцарського законодавства про компанії. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного бан­ку, який координує дії національних центральних банків.

Членами БМР е 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно із Статутом на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між централь­ними банками, забезпечувати сприятливі умови для міжна­родних фінансових операцій, діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

Свою основну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Він об'єднує центральні банки 33 країн, в основному євро­пейських. Крім цього, він здійснює розрахунки між країна­ми — членами Економічного і Валютного союзу, виконує функції депозитарію[*] Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

• купівлю-продаж і зберігання золота;

• депозитно-позичкові операції з центральними банками;

• прийом урядових вкладів за особливими угодами;

• операції з валютою і цінними паперами (крім акцій);

• операції на світових ринках (валют, позик, цінних па­перів, золота) як агента або кореспондента центральних банків;

• підписання угод з центральними банками з метою спри­яння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело засобів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків в іноземній валюті або золоті.

Найвищим органом БМР є загальні збори, які скликаються щороку з представників центральних банків країн — акціоне­рів Банку, голоси яких розподіляються пропорційно до кіль­кості їх акцій. Поточними справами керує Рада директорів.

Цікавою специфікою Банку є, з одного боку, сувора кон­фіденційність його діяльності, а з другого — той незаперечний факт, що за роки свого існування він перетворився на про­відний інформаційно-дослідний центр аналізу важливіших сучасних проблем розвитку міжнародних валютно-фінансо­вих відносин. Його річні звіти — одне з найавторитетніших видань у фінансовому світі. Часто рекомендації БМР, підготовлені на базі консенсусу, у валютно-фінансовій сфері мають більше значення, ніж деякі міждержавні або наднаціональні рішення.

БМР відіграв велику роль в організації міжнародного ва­лютного співробітництва, оскільки брав участь в роботі органів Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних і регіональних органах з питань функціонування світової ва­лютної системи.

Банк міжнародних розрахунків — велика світова валют­но-кредитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР — міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнарод­них валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.

III.           ВИСНОВОК

Стрімке зростання світового фінансового ринку в ос­танні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій піс­ля ІІ світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р., азійська криза 1998 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валют­но-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питань було покладено гід час відзначення 50-річчя від дня ство­рення Бретгон-Вудської валютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку.

Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжна­родної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і все­бічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоеко­номічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання ва­лютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Остаточне з'ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування реформованої системи пропонується покласти на МВФ. При цьому МВФ повинен зосередитися переважно на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічної рівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового бан­ку. Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита система платежів мають стати наріжним каменем діяльнос­ті МВФ, що посилить його системну трансформаційну здатність щодо фінансування і підтримання макроекономічних стабілізаційних програм. Йдеться про всебічне надання допомоги своїм членам у під­тримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включає контрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валют­них курсів та відкриття економік перехідних країн та країн, що роз­виваються, для торгівлі та іноземних інвестицій. Безперечно, страте­гія МВФ мусить бути гнучкою і враховувати унікальні умови, істо­ричні, геополітичні та інші особливості кожної країни.

Впровадження централізовано-керованої міжнародної валютно-кредитної системи є тривалим процесом. Її практичне здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політики провідних індустріаль­них держав світу, насамперед «великої сімки», від перебігу подій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьому зв'язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійс­нюється в рамках МВФ, зокрема, шляхом підготовки і видання «Сві­тового економічного огляду», та ін.

Важливим кроком до подальшої диверсифікації та глобалізації повноважень МВФ є надання йому статусу спостерігача у щорічних нарадах групи семи. Особливо зростає його значення як повноваж­ного центра координації економічної і монетарної політики гло­бального рівня, під час гострих фінансових криз, подібних до тієї, що сталася у Мексиці. МВФ виступає тоді як ефективний інстру­мент гарантування монетарної кооперації і співробітництва.

Мексиканська фінансова криза вимагає створення відповідних стри­муючих противаг та превентивних захисних засобів у глобальному масш­табі. Сприяння з боку МВФ може здійснюватися за двома напрямами.

По-перше, надання технічної допомоги країнам в удосконаленні їх економічної політики таким чином, щоб унеможливити переви­щення меж валютних диспаритеїів та виникнення криз платіжних балансів.

По-друге, якщо криза все ж сталася, надання фінансової підтрим­ки для здійснення корекційної політики. Це вимагає створення попе­реджувальної системи, яка б пильно відслідковувала урядову політику і пропонувала необхідні корективи та створювала можливості для взаємної перевірки та уточнення економічних індикаторів.

Для створення необхідних ліквідних засобів запобігання та «швидкого реагування» на фінансові кризи протягом двох років бу­де сформовано необхідні кошти в рамках Генеральної домовленості щодо боргу (ГДБ) за рахунок насамперед найбільших членів фонду. Треба врахувати, щоб ресурси фонду були адекватними попиту на них протягом залишку років XX ст. і в майбутньому. Першим і най­головнішим пріоритетом при формуванні додаткових засобів є наступний генеральний перегляд квот МВФ, тобто внесків капіталу мо­го членами до статутного фонду. ЛІерегляд передба­чає подвоєння квот, що в сумарному обсязі гарантувало б Міжнарод­ному валютному фонду відповідність його можливостей зростанню у світовій економіці та відображало поступальний обсяг зростання масштабів світових фінансових потоків. Другим напрямом є пере­гляд ролі, розмірів і процедур активізації діяльності Генеральної до­мовленості з боргу і дослідження шляхів підвищення ресурсного по­тенціалу, достатнього для МВФ, з метою забезпечення боргових зо­бов'язань його членів у надзвичайних ситуаціях. При розгляді такої форми боргу треба мати чітку відповідь на питання: скільки ресурсів знадобиться під час самої кризи та протягом якого часу вони будуть діяти? У сучасних умовах глобалізації ринків МВФ повинен мати можливість миттєвого реагування і прийняття рішень, які б забезпе­чували довіру й інвесторів, і членів фонду.

Таким чином, сучасні міжнародні відносини потребують опера­тивних і скоординованих дій національних урядів та міжнародних валютно-кредитних організацій.

Список використаної літератури та джерел:

1.      Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 1999

2.      Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 1997

3.      Економічний словник-довідник /  За ред. С.В. Мочерного.-К.: Феміна, 1995

4.      Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.-К.: Наук. думка, 1998

5.      Школа І.М. Міжнародні економічні відносини. Чернівці, 1996

6.        Гальчинський А.С. Сучасна валютна система.-К.: Вища шк., 1995

2

[*] СДР (Special Drawing Rights(SDR)) — спеціальні права запозичен­ня (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються Міжна­родним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ.

[((] ЕКЮ (ECU-European Currency Unit) — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена в 1979 р. в рамках Європейсь­кої валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Європей­ського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

[*] Авуари — ліквідна частка активів, до якої належать кошти банку, цінні папери, що легко реалізуються. Найчастіше даний термін вживають стосовно коштів банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахун­ках у закордонних банках.

[*] Резервна валюта — національна валюта провідних держав світу, яка нагромаджується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

[*] Країна-емітент — держава, яка випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно-розрахункові документи.

[*] Від англ. SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications.

[*] 3 червня 1992 р. Президент України підписав Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації. Між­народної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".

[*] Депозит (вклад) — певна сума коштів, зарахованих або переданих для зарахування на рахунок фізичної чи юридичної особи, якими банк може розпоряджатися на свій розсуд певний час залежно від типу депозит­ного сертифіката, одержаного клієнтом. Останній може бути строковим, коли одержання вкладеної суми і розмір відсотка зумовлюються певним терміном, і до запитання, коли клієнт банку в будь-який час може вилучити всю суму чи певну її частку при пред'явленні депозитного сертифіката.