Проблема відкритості економіки в глобальному середовищі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

ім. В.ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни "Глобальна  економіка "

на тему: «Проблема відкритості економіки в глобальному середовищі»

Підготувала:

студентка 5 курсу

спеціальності 6503

1 групи 

Мірошник Юлія

 

 

 

 

 

Київ – 2012

Зміст

1. Вступ
2. Сутність поняття відкритості економіки
3. Основні проблеми відкритої економіки в умовах глобалізаційного розвитку
4. Основні показники відкритості національної економіки
5. Висновки
6. Список використаних джерел

 

 

Вступ

Актуальність. Характерною ознакою глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень  відкритості  міжнародної  економічної  системи  визначається  ступенем відкритості її підсистем та суб’єктів – національних економік, регіональних об’єднань,  транснаціональних  корпорацій,  міжнародних  економічних організацій.  Значне  зростання  рівня  відкритості  міжнародної  економіки забезпечується протягом декількох останніх десятиліть послідовним переходом багатьох національних господарських систем  до економіки відкритого типу, значною  мірою  орієнтованої  на  зовнішні  ринки.  Відкрита  економіка,  яка  є цілісним  господарсько-економічним  комплексом,  який  вільно  взаємодіє  із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовою успішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основі поглиблення спільного  підприємництва,  організації  зон  вільної  торгівлі,  ефективного використання порівняльних переваг.

Разом  з  суттєвими  перевагами  відкритість  економічної системи  може призводити  до  формування  нових  небезпек  на макроекономічному  рівні, передусім  пов’язаними  із  підвищенням  впливу  зовнішніх  процесів  на національну  економіку.  Саме  тому проблема  відкритості  економіки  країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави у зовнішньоекономічну сферу, однією  із  головних  цілей  якої  має  стати  забезпечення  рівня  відкритості внутрішнього ринку  країни  щодо іноземного  капіталу,  технологій,  товарів  і послуг на зваженому рівні. Основним напрямом зовнішньоторговельної політики трансформаційного типу стала лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, яка проявлялася у послідовному знятті  обмежень  приходу  іноземного  капіталу  на  вітчизняні ринки.  Така  політика  була  покликана  нормалізувати  внутрішній  споживчий ринок,  запустити  ринкові  механізми,  прискорити  структурну перебудову економіки.

Аналіз  останніх  наукових  досліджень. Значний  доробок  у  наукове дослідження проблеми формування відкритості економіки України належить таким  вітчизняним  вченим:  Г. Аніловська,  О. Бадрак,  О. Даниленко, Р. Кулинич, В. Новицький, Л. Шостак та інші. Напрями і перспективи розвитку економічної системи країни з огляду на зростання відкритості економіки та посилення  глобалізаційних  процесів  активно  досліджують  науковці: В. Базилевич, Л. Лазебник, О. Рогач, А. Філіпенко, О. Шнипко та інші.

Метою  статті є дослідження питань  сутності  відкритої економіки як об’єкта  теоретичного  вивчення  та  економіко-статистичного  аналізу.

Об’єктом дослідження даної роботи є проблема відкритості економіки.

 

 

 

 

1. Сутність поняття відкритості економіки

За ступенем залучення  країн  в  міжнародний  поділ  праці  та  міжнародну економіку  національні економіки поділяються на закриті і відкриті. Розвиток закритих або автаркічних країн  визначається  виключно  внутрішніми тенденціями,  грунтується  на самозабезпеченні та мінімізації економічних зв’язків з іншими національними господарствами  і  не  залежить  від тенденцій  світового  господарства.  До прикладів закритої економіки експерти і науковці часто відносять СРСР та інші соціалістичні  країни.

У  сучасній  економічній  літературі  поняття  «відкритість  економіки» розглядається у широкому сенсі. На думку С.С. Носової, відкритість економіки 3є умовою,  за  якої  будь-який  економічний суб’єкт має право здійснювати зовнішньоторговельні операції, тобто іноземні юридичні та фізичні особи на рівних умовах з усіма виробниками діють на внутрішньому ринку згідно із законодавством  країни  та міжнародними нормами [7]. А.Ю. Булатов трактує поняття «відкрита економіка» наступним чином: це національне господарство, в якому відкрито доступ іноземним інвестиціям до більшості ринків, галузей і сфер [6]. Згідно  із  баченням  Г.Ф. Фейгіна відкрита  економіка  є  системою ринків, у якій представлено зарубіжний сектор [10]. Найбільш  поширеним  визначенням  поняття відкритості економіки,  яке вже стало традиційним,  є визначення Є.Ф. Авдокушина: відкрита економіка – це національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини [1]. Враховуючи, що до основних форм міжнародних економічних відносин традиційно відносять міжнародну  торгівлю  товарами  і  послугами,  міжнародний  рух  капіталу, міжнародну  міграцію  робочої  сили,  міжнародну  торгівлю  знаннями, міжнародні валютно-кредитні і розрахункові відносини, можна стверджувати, що  ступінь  їх  розвитку  стосовно  окремої  країни  і  є  характеристикою  її відкритості.

Теоретичним підґрунтям політики "відкритої  економіки" є сучасні новітні  концепції світогосподарських зв'язків, які пройшли довгий еволюційний шлях розвитку їх ретроспекція була розглянута в попередніх розділах.

Вперше політика відкритої економіки  була проголошена (швидше як лозунг, а  не як концепція) Сполученими Штатами  Америки безпосередньо після  Другої світової війни. Така політика відіграла безумовно позитивну  роль для країн-лідерів, а саме для  національної економіки США - єдиної країни, яка вийшла економічно зміцнілою  після Другої світової війни, коли виникла  потреба розширення ринків. Досить влучне її визначення дав французький  економіст Мішель Пебло: "Відкритість, свобода торгівлі - це найсприятливіше правило гри для лідируючої економіки". Однак у процесі зміни соціально-економічної ситуації в повоєнному світі теза про відкриту економіку поступово втрачає односторонню корисливу направленість інтересів американського експансіонізму і набуває об'єктивного, обумовленого діями глибинних чинників, змісту інтернаціоналізації господарського життя.

Визначальна роль у формуванні "відкритої  економіки" належить державі, яка  стимулює експортні виробництва, заохочуючи вивіз товарів і послуг, сприяючи взаємозв'язкам із закордонними фірмами  та розвитку процесів міжнародної економічної  інтеграції. Вона створює міцний правовий фундамент, який сприяє припливу з-за кордону інвестицій, технологій, інформації.

Перехід держави до більш "відкритої економіки" стимулюється діями транснаціональних корпорацій. Прагнучи освоїти нові ринки, створюючи в різних країнах філіали, дочірні компанії, представництва, ТНК обходять протекціоністські перепони національних економік, інтернаціоналізуючи міжнародний економічний обмін.

Помітний прогрес транспорту і зв'язку, інформаційних засобів у другій половині XX сторіччя також відіграв стимулюючу функцію у розвитку відкритості національних економік. Поступово руйнувалися торгово-економічні, валютно-фінансові перешкоди. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливу, сприяла активному включенню в міжнародний поділ праці.

З 60-х років процеси відкритості  розповсюдились на ряд країн, у тому числі і країн, що розвиваються, і  досягли особливого успіху в нових  індустріальних країнах ("малі тигри"), а з 90-х років до розбудови "відкритої  економіки" активно приєднались  країни з перехідною економікою.

"Свобода торгівлі" та "відкрита економіка" - це два рівні одного і того ж процесу. Відкрита економіка передбачає:

• цілісність економіки, єдиний економічний комплекс, інтегрований у світове господарство;
• використання різних форм світового господарства;
• ліквідацію державної монополії на зовнішню торгівлю;
• ефективне використання принципу порівняльних переваг країн у МПП [8].

 

2. Основні проблеми відкритої економіки в умовах глобалізаційного розвитку

Відкритість  національної  економіки  тісно  пов’язується  із термінами «взаємність»  і «вразливість».  «Взаємність»  передбачає  подолання диспропорцій  і  нерівноваги  у співпраці із  країнами-партнерами,  а «вразливість» – залежність національної економіки від ситуації на світовому ринку. Основні проблеми для національних економічних систем полягають у залежності від світових цін, попиту і конкуренції. Наприклад, підвищення цін на  енергоносії,  яке  є  вигідним  для  країн,  які  їх  експортують,  означає економічний удар для країн з переважанням енергоємних галузей.

Треба пам'ятати, що реалізуючи політику інтеграції національної економіки  у світове господарство, слід поєднувати прагматичну відкритість із розумним протекціонізмом. Повинна мати місце оптимальна відкритість. її рівень залежить від багатьох факторів економічного, технологічного, історичного характеру. В цьому зв'язку, до прикладу, в перші роки незалежності процес відкритості економіки в Україні формувався стихійно і наближався до "розхристаності" і "анархічності". Будучи проявом "дитячої хвороби" всезагальної демократизації та "шокової*" лібералізації зовнішньої торгівлі, така "відкритість" не тільки не сприяла підвищенню ефективності економіки, її конкурентоспроможності, але, навпаки, спричиняла непоправні збитки, підривала економічну безпеку країни [8].

Вивчення поглядів провідних  вітчизняних і зарубіжних науковців дозволяє стверджувати, що до проблеми відкритості національної економічної системи необхідно підходити достатньо зважено та керовано, оскільки відсутні єдині погляди  щодо  наслідків  підвищення  відкритості  економіки  і  впливу глобалізаційних процесів. Так, О.С. Власюк наголошує на тому, що збільшення відкритості  національної  економіки  спричиняє  суттєве посилення  впливу зовнішніх  чинників  на  динаміку  української  економіки.  Водночас незавершеність процесів структурної перебудови посилює її вразливість [11,с.93]. Даниленко О.Л. справедливо зазначає, що стихійна відкритість, особливо для  країн  з  перехідною  економікою,  не  тільки  не  сприяє  економічному розвитку, але, і є погрозою економічної безпеки [3]. Лазебник Л.Л. в свою чергу зауважує,  що  взаємозалежність  національних  суб’єктів  світо господарського механізму  здатна  як  додати  їм  нових можливостей,  так  і  завдати  чималих збитків  [5,  с.60].  Таким  чином,  з  одного  боку,  підвищення  відкритості економіки  надає  країні  ряд  переваг,  зокрема  поглиблення  спеціалізації  та розвиток кооперації, раціональний розподіл і використання ресурсів, широкі можливості  використання  досвіду  інших  країн,  посилення  конкуренції, зростання  добробуту  нації  тощо,  але  з  іншого  –  відкритість  призводить  до формування  загроз  фінансово-економічній  безпеці  держави  та  загострення дилеми  в  процесі  визначення  пріоритетів  розвитку  країни:  орієнтація національної економіки на вільну торгівлю чи захист внутрішнього ринку.

Фактори, що впливають на рівень відкритості економіки, представлені у табл. 1. Наявність в країни значних обсягів природних ресурсів знижує рівень відкритості  національної  економіки  навіть  при  недостатньому  рівні економічного  розвитку.  Чим  менша  забезпеченість  країни  власними природними  ресурсами,  тим  більшою  є  потреба  у  забезпеченні  їх  дефіциту шляхом ввезення. Але це, в свою чергу, вимагає від держави інтенсифікації міжнародної  зовнішньоекономічної  діяльності,  що  повинно  виражатися  у зростанні  обсягів  коштів  від  експортних  операцій  з  метою  забезпечення фінансування ввезення необхідних природних ресурсів.

Одним  із  найважливіших  факторів  є  рівень  економічного потенціалу країни,  оскільки  величина  виробничого  і  особистого споживання  прямо залежить від національного доходу і визначає параметри співпраці з іншими країнами.  На  думку  Аніловської Г.А.,  великий потенціал країни  дозволяє  в основному забезпечити потреби країни у споживчих та інвестиційних товарах, не  вдаючись  до  імпорту,  окрім  того, авторка  зазначає,  що  при  достатньо 6великому  внутрішньому господарському  просторі  значна  частка  вироблених товарів знайде споживачів на національному ринку [2]. Слід зазначити, що хоча суворої закономірності немає, все-таки, якщо інші умови є рівними, чим країна менша, тим  в  неї  більша  відкритість  господарства.  Це  пояснюється  як незначною в  порівнянні  з  великими  за  чисельністю  населення  та  площею країнами диверсифікацією  галузевої  структури  їхнього  господарства,  так  і вузькістю національного ринку збуту. Поглиблення суспільного поділу праці призводить  до  формування  в  країні  вузькоспеціалізованих  виробництв  і посилення технологічної  залежності  країни,  що  вимагає  підвищення  рівня відкритості  національної  економіки.  Особливу  роль  у  зростанні  ролі  цього фактора відіграються  сучасні  транснаціональні  корпорації,  які  розміщуючи окремі ланки виробничого циклу в різних країн, створюють умови для розвитку та інтенсифікації зовнішньоторговельних зв’язків на міжнародному рівні.

3. Основні показники відкритості національної економіки

У процесі дослідження  сутності відкритості економіки  постає проблема співвідношення цього поняття зі свободою торгівлі. Відкритість економіки як економічна категорія ширше, ніж торгівельна свобода, оскільки включає окрім власне  торгівлі  товарами  і  послугами  свободу  руху  між  країнами  факторів виробництва – трудових ресурсів, капіталу, інформації, а також розрахунково-валютні операції на міждержавному рівні. У цьому контексті можна виділити два  аспекти  економічної  відкритості  країни:  функціональний  і  торгово-політичний (рис. 1).