Розвиток системи стимулювання ЗЕД підприємств в Україні

    • розробка комплексу заходів зі зниження непрямого оподаткування експорту послуг;

    •звільнення експортерів від виплати податку на рекламу;

    • зниження розміру державного мита при розгляді в арбітражних судах тих справ, які пов'язані з виробництвом і подальшим експортом товарів.

    По  мірі поліпшення економічної ситуації в країні стає можливою розробка додаткових механізмів податкового стимулювання експортної діяльності підприємств, у тому числі в формі інвестиційного податкового кредиту, що спричинило б збільшення машинотехнічного експорту через створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів.

    На  сучасному етапі економічних  перетворень, коли йде активний процес формування принципово нової правової та інституційної основи відкритого ринкового господарства, особливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави з удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності. Зі зменшенням втручання держави в підприємницьку діяльність, у тому числі в сфері зовнішньої торгівлі, суттєво зростає роль непрямих форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і завдань у цій галузі. Система організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту дозволить більш ефективно виконати покладені на державу функції її розвитку і розширення участі України в міжнародному розподілі праці.

    Однією  з функцій державної підтримки  експорту товаровиробників є сприяння в просуванні вітчизняної продукції на зовнішні ринки. Вдосконалення реклами експортних товарів є необхідною органічною частиною політики стимулювання експорту. Особливо сконцентрованою формою експортної реклами виступають торговельні виставки і ярмарки. При цьому в останні роки державна підтримка виставково-ярмаркової діяльності була практично згорнута, що призвело до значного збідніння українських експозицій на традиційних світових виставках. Перспективними формами просування експортної продукції України є проведення специфічних виставкових заходів, ярмарок, міжнародних контактів для суб'єктів малого підприємництва, виставок ідей і технологій, а також організація під егідою держави спеціалізованих торговельних делегацій для ознайомлення з ситуацією па зовнішніх ринках і встановлення ділових зв'язків.

    Здійснення  вищенаведених організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту потребує нових витрат. їх сума незначна, оскільки відповідні заходи, як правило, не є високовитратними і  можуть здійснюватися поетапно. Ефективним інструментом стимулювання експорту, в першу чергу підтримки виставково-ярмаркових, рекламних та інших" заходів з освоєння зовнішніх ринків, може стати Фонд підтримки експорту за умови виділення йому необхідних коштів.

    Заходи зі стимулювання зовнішньоекономічної діяльності повинні включати розвиток зовнішньоекономічної освіти та наукових досліджень у сфері ЗЕД, а також створення необхідних організаційних умов. Важливо закріпити і надалі розвивати механізм консультацій, взаємної узгодженості інтересів та обговорення перспектив за участю представників органів влади й експортерів.

    Шляхами поступового вдосконалення зовнішньоекономічної стратегії вітчизняних підприємств 

є: 
• формування і розвиток нових зв'язків, побудованих на спільному 
використанні прогресивних технологій та технічних рішень; 
• розвиток кооперації у виробництві технічно складних і капіталомістких виробів, орієнтованої на реалізацію продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; 
• підвищення конкурентоспроможності основних товарів українського експорту (машинобудівна

продукція, продукція агропромислового та хімічного  комплексу, продукція металургії) з  метою збереження традиційних ринків збуту; 
• створення на взаємовигідних умовах транснаціональних і міжнаціональних корпорацій у пріоритетних галузях, сферах і видах виробництва та експорту; 
• сприяння на вигідних для інтересів держави умовах експорту українського капіталу в формі прямого інвестування гірничовидобувних підприємств держав СНД або концесійного освоєння родовищ корисних копалин. 
Державна підтримка експорту підприємств повинна передбачати більш активне та чітке застосування найважливіших економічних, правових і адміністративних важелів, спрямованих на пріоритетний розвиток зовнішньоекономічної сфери. 
Для цього слід реалізувати такі основні заходи з боку держави: 
• у сфері валютної політики - стабілізація курсу гривні, зменшення валютних ризиків, пов'язаних з її нестабільністю. 
• у сфері кредитної політики - створення на добровільних засадах за рахунок коштів підприємств у галузевих міністерствах Фондів підтримки експортного виробництва та цільових запозичень; введення пільгового кредитування виробництв, зорієнтованих на експорт наукомісткої та високотехнологічної продукції за рахунок покриття бюджетними коштами різниці між повною та пільговими ставками. 
• у сфері страхування - формування страхового фонду для покриття можливих збитків, які виникають у зв'язку з появою непередбачених ситуацій, надання державних гарантій щодо кредитів на участь у міжнародних тендерах; сприяння страхуванню операцій з освоєння зовнішніх ринків. 
• у сфері податкової політики - запровадження механізму, згідно з яким експортери не сплачуватимуть податок з прибутку на приріст експортної продукції, забезпечення гарантованого, своєчасного та повного повернення ПДВ у разі експорту продукції; підтримка виробників-експортерів наукоємної і високотехнологічної продукції шляхом врахування прибутку, що буде одержаний ними при експорті цієї продукції, у валовому прибутку при розрахунку податку на прибуток лише після закінчення року; звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів. 
• у сфері митної політики - проведення митної тарифної політики, яка базуватиметься на зваженій системі тарифів. 
Державна політика стосовно іноземних інвестицій повинна бути зорієнтована на істотне збільшення іноземних інвестицій у вітчизняні та спільні підприємства, насамперед у пріоритетні галузі економіки України для сприяння модернізації та підвищенню технологічного рівня виробництва, забезпечення просування українських товарів і послуг на міжнародні ринки. Крім цього слід: 
• забезпечити спрямування іноземних кредитів, які надаються під гарантії Кабінету Міністрів

України, на придбання новітніх технологій, ноу-хау, що підвищують конкурентоспроможність української продукції та послуг; 
• розширити сферу залучення іноземних кредитів під обігові кошти в частині проектів, якими передбачається нарощування експорту українських товарів та послуг; 
• надавати гарантії Кабінету Міністрів України тільки тим кредитним проектам, що здійснюються на умовах валютної самоокупності шляхом експорту продукції та імпортозаміщення; 
• спрямувати іноземні кредити та міжнародну технічну допомогу у галузі, пов'язані зі структурною перебудовою і пріоритетами, визначеними Державною програмою соціально-економічного розвитку; 
• передавати в оренду спільним підприємствам, іноземним юридичним і фізичним особам окремі родовища корисних копалин, земельні ділянки з метою комплексної переробки природних ресурсів і розширення експорту за умови дотримання жорстких екологічних нормативів; 
• здійснювати аукціонний продаж або оренду іноземним юридичним і фізичним особам нерухомого майна, насамперед об'єктів незавершеного будівництва; 
• вдосконалювати умови приватизації стратегічних об'єктів в Україні, впроваджуючи конкурентний підхід при залученні іноземних інвесторів; 
• скасовувати невиправдані пільги для всіх без винятку підприємств; 
• проводити незалежну експертизу інвестиційних проектів; 
• стимулювати впровадження маркетингу в сфері зовнішньоекономічної діяльності; 
• створювати спеціальні (вільні) економічні зони різних типів з метою забезпечення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу і формування на цій основі експортної спеціалізації України. 
Значний резерв підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності підприємств міститься у підвищенні якості самих зовнішньоторговельних контрактів. Сучасний стиль торгівлі має включати супровід постачання товарів відповідними послугами розміщення на території покупця торговельних представництв і сервісних центрів. Це сприяє стійкості і передбачуваності торговельних контрактів, дає можливість поліпшити маркетингове забезпечення торгівлі, максимально підняти планку прибутковості операцій.

Сучасна маркетингова концепція передбачає багатоплановість лратегічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Такою метою може бути, наприклад, застосування стратегічного маркетингу у дослідженні та оцінці можливостей суб'єкта відносно агресивного зовнішнього середовища з метою запобігання небажаним проблемам. 
За три останніх роки Україна за індексом людського розвитку перемістилась з 45 місця в світі на 95, зайнявши за цим показником місце серед країн «третього світу». Купівельна здатність населення в порівнянні з 1990 роком знизилась у п'ять разів.

Політика, спрямована на лібералізацію економічних  відносин, ще не є достатньою умовою для стимулювання розвитку ринкового  механізму. Потрібен комплекс заходів, об'єднаних в одну стратегію. 
Перебудова економічного механізму, центральне місце в якій займав виробник, на економічний механізм, центральне місце в якому належить структурі збуту, є складною справою. Виконати такі трансформаційні перетворення можливо за рахунок маркетингу організацій, який вивчає проблему господарських структур та розробляє комплекс заходів для вирішення виявленої проблеми. Дослідження стратегій міжнародних торговельних компаній показують, як у залежності від зовнішнього середовища та позиції на ринку змінюються їх маркетингові стратегії. На сьогодні для переважної більшості українських виробників серйозною проблемою є узгодження виробничої та збутової діяльності. Шляхи розв'язання даної проблеми можуть бути знайдені за допомогою маркетингу. 
Внутрішні економічні фактори помітно впливають на організаційну структуру та функціональні завдання господарської структури. Основними внутрішніми факторами є ємність внутрішнього ринку і забезпечення його сировиною, відкритість економічної системи та її розвиток. 
На сьогодні європейські загальноторговельні компанії функціонують не за рахунок агресивної маркетингової стратегії (на відміну від японських компаній), а за рахунок структурних змін на загальноєвропейському ринку за своїм товарообігом та розвитком інфраструктури значно перевищують американські торговельні компанії. 
Кількість торговельних компаній є характерним показником розвитку підприємництва в суспільстві, що пов'язується з розвитком регіональних зовнішньоекономічних відносин та забезпеченням сучасними інформаційними технологіями. Потрібно відзначити, що під впливом світової лібералізації зовнішньоекономічних відносин законодавство ряду країн дозволяє цим бізнесом займатися навіть фізичним особам. Українська законодавча політика в цілому відповідає світовій тенденції, але система підзаконних актів та бюрократична машина значно стримує розвиток зовнішньоекономічних зв'язків. Таке стримування призвело до розвитку тіньової економіки. 
За своїми стартовими умовами ринок України залежить від зовнішніх ринків і буде залежати в майбутньому. Тому внутрішній український ринок може успішно розвиватися тільки тоді, коли буде добре взаємодіяти зі світовим ринком. Інструментом такої ь-заємодії є торгівля. 
Розвиток світових торговельних відносин свідчить, що торговельна компанія в складі корпоративної структури є ефективним інструментом для завоювання ринків. Українському національному виробнику важко конкурувати з міжнародними виробниками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках без такого ефективного збутового забезпечення. 
Для збільшення українського експорту в межах здійснення експортоорієнтованої стратегії вітчизняних підприємств необхідно: 
1) розвивати конкурентоспроможне експортне виробництво; 

2) стримувати  інфляцію; 
3) активно сприяти залученню іноземних інвестицій; Найважливішим аспектом реформування економіки вважається перехід 
«тіньової» економіки та її зв'язків з корумпованими колами державного управління до легальних інституціональних відносин. Доки існує узаконена можливість отримання ренти, розпоряджаючись державним, колективним, корпоративним майном, зусилля багатьох управлінців будуть спрямовані не на підвищення ефективності використання цього майна, а на підвищення розміру ренти. Радикальним розв'язанням подібної ситуації є швидка приватизація. 
Необхідною умовою розвитку як експортного, так і орієнтованого на внутрішній ринок виробництва є зменшення податкового тягаря. Як показують дослідження, найбільший вплив на ціну має податок на дохід підприємств. У такій ситуації можливо досягти компромісу між фіскальним інтересом держави та його інтересом щодо розвитку своїх підприємств. Доцільно було б встановити невелику ставку податків у розмірі 10-15%. Такий крок позитивно вплине на різні аспекти національної економіки: полегшить нелегкий стан підприємств, зробить невигідним ухиляння від податків, буде стимулювати перехід підприємств із тіньового сектору до легального, дасть можливість підприємствам збільшити доходи. 
Усі заходи, викладені тут, певною мірою відносяться і до ПДВ. Будемо вважати, що задля такої стрімкої, дієвої і перспективної реформи міжнародні фінансові організації нададуть уряду України фінансову допомогу на підтримку держбюджету на перші кілька років. Потім підвищення обсягів виробництва забезпечить виконання бюджету і при низьких ставках податків. Переговори, які проводяться із зарубіжними партнерами на міждержавному рівні, підтверджують це. 
Необхідно створити сприятливу основу для залучення іноземних інвестицій. Окрім

забезпечення  політичної та економічної стабільності, основним фактором залучення інвестицій ззовні є також зменшення податкового  навантаження. Ефективність зниження податків для залучення іноземних інвестицій не тільки теоретично доведена, а й практично підтверджена досвідом країн з перехідною економікою, зокрема, Чехії. 
Іншою необхідною умовою розвитку реального сектору України є створення умов для переведення грошових коштів до нього з фінансового сектору. Для досягнення цієї мети ставки відсотків потрібно зменшити нижче рівня рентабельності вітчизняного виробництва (використавши досвід Росії). 
Такі засоби слід застосовувати одночасно, інакше відс>тність хоча б одного з них зведе нанівець успіхи від інших. 
Свій вибір ринкової трансформації Україна зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації економіки. Тому головним