Тенденцій розвитку офшорного сектора в системі міжнародного бізнесу

Вступ

      Найбільш  суттєвою pисою сучасного pозвитку світової економіки є глобалізація, яка  пpоявляється у зростанні економічної  залежності між окpемими кpаїнами. Зовнішньою ознакою цього явища  стали постійно значні обсяги зустpічних  потоків товаpів, послуг, капіталів, наукових pозpобок. В pезультаті сучасний світ пеpетвоpюється у складну ієpаpхічну систему, що постійно тpансфоpмується в напpямку: національне - інтеpнаціональне -  тpанснаціональне - глобальне, складові елементи якої фоpмують взаємозв’язану світову економіку. Важливою фоpмою інтеpнаціоналізації господаpського життя є міжнаpодний pух капіталів. Достатньо сказати, що лише за п’ять років останнього десятиріччя ХХ ст. пpямі іноземні інвестиції зpосли з 4,8% до 9,6% по відношенню до виpобленого у всьому у світі ВВП. Не менш важливе значення має і світовий ринок капіталів, який за прогнозами аналітиків у найближчі 10 років зросте до 200 млрд.дол. Це разом зі зростанням податкового пресу в деяких країнах та надмірною регламентацією підприємництва створює передумови для розширення сфери оффшорного бізнесу.

      Про зростання інтересу підприємців  всього світу до оффшорів свідчить, наприклад, те, що майже половина світового  руху капіталів у прямій та позиковій  формі наприкінці ХХ ст. проходила  через оффшорні компанії. Широке застосування в бізнесі оффшорів врешті-решт призводить країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку до необхідності формування чіткої позиції щодо цього явища. Рішення можуть бути різними: від обмеження практики зарубіжних оффшорів – до заборони національним підприємцям користуватись оффшорними схемами або – до створення оффшорного центру на власній території.

      Слід  також зазначити, що тематика офшорної фінансової діяльності в цілому недостатньо  висвітлена в наукових працях вітчизняних та зарубіжних учених. На сьогодні є досить обмежена кількість досліджень цього явища, виконаних переважно міжнародними фінансовими організаціями у рамках вивчення тенденцій розвитку світових фінансових ринків.

      Тема  офшорних зон мало досліджена у працях вітчизняних учених. На сьогодні є досить обмежена кількість досліджень цього явища, виконаних переважно міжнародними фінансовими організаціями у рамках вивчення тенденцій розвитку світових фінансових ринків.

        В Україні дослідженням окремих  питань сутності офшорних центрів, тенденцій їх розвитку та впливу міжнародного співтовариства присвячені праці таких вчених, як О. Бондарева, В. Кравченка, Н.П. Кучерявенка, С.А. Квасова, В. Бабаніна, С. Гриценка та інших [3].

      Метою даної статті є дослідження стану  і тенденцій розвитку офшорного сектора в системі міжнародного бізнесу.

      Об’єкт  дослідження –  передумови та економічна сутність розвитку оффшорного бізнесу.

      Предмет дослідження – сукупність теоретико-методологічних та прикладних проблем формування оффшорів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Оффшорні  центри в системі  міжнародного бізнесу

      Англійське  слово offshore перекладається як такий, що знаходиться в морі на відстані від  берега, що знаходиться за межами берегів, направлений від берега вбік моря, закордонний, іноземний. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови дано таке визначення: «Офшор – території, які забезпечують пільговий режим для фінансово-кредитних операцій із закордонними учасниками в іноземній валюті» [2].

      Офшорним  центром, або податковою гаванню (tax haven) називають територію, в межах якої існуюче законодавство надає власникам іноземних підприємств можливість знижувати податкові, зобов'язання в країнах їх походження. Іншими словами, офшорні-центри дозволяють юридичним і фізичним особам значно полегшувати податковий тягар шляхом повного або часткового звільнення від сплати податків у своїй рідній країні.

      Характерною рисою оффшорного центра є те, що депонований в ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням.

      Офшорні зони зобов'язані себе узаконити  - і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, отримавши їх згоду на низьке оподаткування. Це - важлива, але не єдина їх риса. До основних слід віднести:

1. політичну й економічну стабільність в країні;
2. гарантію суворої фінансової і банківської таємниці;
3. відсутність валютних обмежень;
4. наявність сучасних засобів зв'язку і добре облаштованої мережі комунікації;
5. зручну правову систему;
6. виконання індивідуальних потреб інвесторів.

      До  інших особливих вимог клієнтів офшорних центрів зазвичай відносять: відносно низькі адміністративні витрати, які необхідні для поточної діяльності, добре мовне обслуговування збоку  перекладачів, послуги професіональних  радників, сприятливі умови збирання податків, можливість придбання статуса іноземця, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життя персонала та членів їх оімій. Розглянемо перераховані риси.

      Це, насамперед, економічна й політична стабільність. Вона є головною умовою, котрої повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто і ніколи не стане вкладати капітал в ті країни, в котрих може бути проведена націоналізація власності, фінансів або котрим загрожує крах. Те ж саме стосується політичних змін, особливо за яких верх беруть лівоорієнтовані чи радикальні елементи. В однаковій мірі військова дестабілізація або збройні конфлікти ставлять хрест на існуванні офшорних центрів. Політичний ризик має вирішальне значення при прийнятті рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато раїн, в яких легко можна здійснити військовий переворот, вважаються більш небезпечними, ніж колишні колонії, що пов'язані численними нитками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менше піддаються небезпеці збоку більш сильних сусідів. Відтак Бермуди вважаються більш безпечними, ніж Багамські острови, хоча в обох цих країнах не можна виключити расові заворушення.

      Наступною за значенням і за важливістю особливістю оффшорного центра (після політичної й економічної стабільності) є зобов'язання зберігати й гарантувати сувору банківську таємницю. Це - загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодавству по відношенню до банківської діяльності створюється легкість і доступність банківських рахунків - з одного боку, а з іншого — поряд з безумовним зобов'язанням збереження таємниці нараховується максимум безпеки їх діяльності в проведенні банківських операцій.

      За  цими ознаками офшорні центри підрозділяються на два основних типи:

      Перший  - це власне офшорні території, які офіційно визнані у світі, і юрисдикції, що відносяться до "податкових гаваней" це переважно країни з нечисленним населенням і малою територією. За термінологією ООН, вони називаються міні-державами. Для них характерним є відсутність податку на прибуток для іноземних "пільгових" компаній. Але це переважно в значній мірі знецінюється в очах клієнтів таким серйозним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими державами! і особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Багамські острови, Теркс, Кайкос та інші.

      До  другого типу відносяться юрисдикції з "помірним" рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені до "чорних списків" податкових гаваней. Тут найчастіше збирається "помірний"! (а інколи і досить значний) податок на прибуток. Але такий "недолік"! (з точки зору бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язанні) цілком! компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного роду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано далі (в главі Ш), так компанії використовуються як проміжні пункти для переказу доходів і капіталів з однієї країни в іншу. При цьому в якості кінцевого пункта такого переказу виступають офшорні компанії, які зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.

      Що  ж до законодавчого регулювання  правостосунків із усіма типами офшорних юрисдикцій в Україні, то, як відомо, 1 березня 2000 року нарешті було прийнято довгоочікуване розпорядження Кабінету Міністрів України № 106-р, де викладений повний перелік країн, які визнані українським законодавством як офшорні юрисдикції. Зрозуміло, що законодавства інших країн можуть відрізнятися по віднесенню або ні тої чи іншої країни до офшорної території. Деколи це призводить до ускладнень стосунків між країнами, тому для універсалізації та приблизно однакового ставлення різних країн до офшорних центрів розроблений спеціальний перелік ознак, за якими та чи інша юрисдикція може бути віднесена до офшорної.

      Офшорні зони (або податкові гавані) є  специфічним інструментом стимулювання інвестиційної діяльності і збільшення надходжень до бюджетів депресивних  територій, економічний ефект якого  ґрунтується на явищі зростання  державних доходів завдяки розширенню податкової бази (використанню її особливого виду доходів, отриманих лише від здійснення зовнішньоекономічної діяльності) та мінімізації величини податкового навантаження. Доходи від офшорного бізнесу в податкових гаванях складають до половини обсягу державних бюджетів [1].

      В Україні розвиток офшорного бізнесу  стимулює комплекс чинників. До основних з яких можна віднести вагу податкового  навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний  клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за рубіж, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об`єктами в Україні, криміналізацію економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом.

      Останнім часом європейське співтовариство почало не дуже добре ставитися до компаній із «податкових гаваней», спрямовуючи свою ділову активність до країн, які не мають офшорної юрисдикції, проте є привабливими з точки зору податкового планування. Більшість із них уклала договори про уникнення подвійного оподаткування, що важливо для мінімізації податків на платежі дивідендів і продаж ліцензій. Країни, що не належать до офшорних юрисдикцій, проте є привабливими з точки зору оптимізації оподаткування, можна умовно поділити на дві групи:

      -      країни з пільговим оподаткуванням. Це, зокрема, Угорщина, Швеція, Люксембург, Естонія, Латвія;

      -   країни з високим рівнем оподаткування, компанії яких можуть використовуватися у підприємницьких схемах з метою зниження рівня оподаткування, зокрема Великобританія, Данія, Австрія, Канада, Нідерланди.

      Досвід  Італії, накопичений в галузі врегулювання відносин із власною офшорною зоною, розглянемо на прикладі її регіону  Кампіоне. Податкові пільги в Кампіоне поширюються тільки на місцевих жителів або іноземців-емігрантів, яким для того, щоб одержати право на проживання, необхідно придбати у власність житло. Територія цього італійського анклаву на швейцарській землі дуже обмежена, а населення становить приблизно 3500 осіб, з яких 1500 – так звані податкові біженці. Тому можливості Кампіоне як офшорної зони обмежені і не можуть негативно вплинути на ситуацію з оподаткуванням в Італії. З іншого боку, використання міста іноземними громадянами як податкової гавані сприяє додатковим додатковим валютним надходженням у скарбницю Італії. Крім того повчальним є італійський досвід боротьби з податковими правопорушеннями, що здійснюються в тому числі з використанням громадянами цієї країни офшорних компаній.

      Розвиток  співробітництва з офшорними  зонами для України посідає значне місце, з кожним роком зростають обсяги офшорних операцій. Наші підприємці та олігархічна верхівка прекрасно розуміє усі наведені вище позитиви, які надаються учасникам. Саме тому особливе значення для України є співпраця з Кіпром, як найближчою офшорною зоною. І така кількість операцій з капіталом займає таку велику нішу експортно-імпортних операцій України.

      Складна система оподаткування в Україні  спонукає все більше і більше  підприємців до активного пошуку засобів планування та мінімізації податків. Для цього широко практикують досвід Заходу, щодо створення, так званих офшорних компаній. Це призводить до того, що бюджет не отримує повністю податкових надходжень. Проте створення компаній в офшорних зонах законом не заборонено, а прибуток формально з'являється у суб'єктів господарювання інших країн. Всі махінації пов'язані з укриванням прибутку в офшорній зоні називаються «офшорними схемами».

      За  даними Держкомстату маємо такі дані загальної суми прямих іноземних  інвестицій в Україну за 2009 рік - 40026,8 млн.дол., з них інвестує Кіпр - 8593,2 млн.дол., Нідерланди - 4002,0 млн.дол., Вiрґiнськi Острови, Британські - 1371,0 млн.дол., Австрія - 2604,1 млн.дол [4].

      Міжнародна  фінансова статистика засвідчила той  факт, що сьогодні на офшорний сектор у світовій економіці припадає 20% усіх обсягів банківських операцій, до 7% світової торгівлі товарами й послугами, тоді як безподаткові території населяє близько 0,4% людства, господарство офшорних зон дає лише 0,7% світового ВВП. Створено індустрію офшорних фінансових установ, яка щорічно обслуговує до трьох чвертей фінансових потоків світу. Деякі з цих фінансових центрів конкурують за обсягами закумульованих активів з Лондоном, Нью-Йорком і Токіо.