Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Ноября 2011 в 01:25, реферат
Незважаючи на те, що 1) сила здавна активно використовується як засіб у міжнародних відносинах і 2) з силою пов'язана проблема війни і миру як одна з центральних проблем міжнародних відносин, немає повної ясності відносно змісту поняття сили. Найчастіше під силою мають на увазі здатність міжнародного актора нав'язати свою волю і тим самим вплинути на характер міжнародних відносин у власних інтересах.
З кінця 40-х рр. у ТMB набули поширення два підходи до розуміння сили -- атрибутивний і біхевіоріальний (біхевіористський), до яких пізніше додався третій -- структуралістський.
Загальні
підходи щодо феномену
сили в ТМВ.
Незважаючи на те, що 1) сила здавна активно використовується як засіб у міжнародних відносинах і 2) з силою пов'язана проблема війни і миру як одна з центральних проблем міжнародних відносин, немає повної ясності відносно змісту поняття сили. Найчастіше під силою мають на увазі здатність міжнародного актора нав'язати свою волю і тим самим вплинути на характер міжнародних відносин у власних інтересах.
З кінця 40-х рр. у ТMB набули поширення два підходи до розуміння сили -- атрибутивний і біхевіоріальний (біхевіористський), до яких пізніше додався третій -- структуралістський.
Атрибутивний підхід характерний для представників політичного реалізму. Вони розглядають силу міжнародного актора, насамперед держави, як щось властиве йому з самого початку, як його невід'ємну властивість. Звідси, Г. Моргентау розглядає міжнародну політику як політику сили. При цьому він не проводить різниці між силою, могутністю, владою і впливом, виражаючи все це одним терміном "power". Він виступає для нього як узагальнена характеристика для позначення цілі та засобу політики держави на світовій арені. Г. Моргентау виділяє наступні елементи сили: воєнні ресурси, промисловий потенціал, природні ресурси, геостратегічні переваги, чисельність населення, культурні характеристики (національний характер), національна мораль, якість дипломатії і державного керівництва.
Другий підхід -- біхевіористський -- пов'язує силу з поведінкою міжнародного актора, його взаємодіями на, світовій арені. На такий підхід, наприклад, звертають увагу російські дослідники на чолі з академіком Е, Поздняковим у збірнику "Баланс сил в мировой политике: теория и практика" (М.,1993. -- С. 11).
Однак останнім часом
великою популярністю користується
структуралістський підхід до розуміння
сили, його предтечею можна вважати
відомого французького соціолога Р.
Арона. Він розглядав силу лише як
один із елементів державної
Теоретики взаємозалежності (наприклад, Р. Коохейн і Дж. Най) звернули увагу на перерозподіл сили у взаємодії міжнародних акторів, на переміщення основного суперництва між ними з воєнної сфери у сфери економіки, фінансів тощо та на збільшення у зв'язку з цим можливостей малих держав і недержавних суб'єктів міжнародних відносин. Отже, великий внесок школи взаємозалежності полягає в тому, що вона показала неправомочність зведення феномену сили тільки до її воєнного компоненту. Він витісняється іншими елементами сили, в першу чергу такими, які належать до сфери економіки, фінансів, нових технологій і культури, Водночас слід визнати поспішність положень представників цієї школи про відмирання ролі воєнної сили у відстоюванні міжнародними акторами своїх інтересів (збройний конфлікт у районі Перської затоки, війна Росії на Кавказі, дії НАТО в Югославії з весни 1999 р.).
У зв'язку з цим
прихильники
Таким
чином, цілі та засоби в глибинними
взаємозалежними категоріями
Особливості
силової політики
в сучасних міжнародних
відносинах.
Сила и насилие издревле являются наиболее распространенными и решающими в арсенале средств международных акторов. С понятием силы связана одна из центральных проблем международных отношений — проблема войны и мира.
В самом общем
виде под силой понимают способность
международного актора навязать свою
волю и тем самым повлиять на характер
международных отношений в
Примерно с конца
40-х годов наиболее распространенными
в науке о международных
Атрибутивный подход
характерен для политического реализма.
С точки зрения Г. Моргентау, международная
политика, как и любая другая,
есть политика силы. Моргентау не делает
различий между силой, мощью, властью
и влиянием, выражая все это
одним термином «power», который выступает
для него как обобщенная
Власть тесно связана с мощью и силой государства. Однако их нельзя смешивать. Власть — понятие внутриполитическое, тогда как мощь относится к внешнеполитической характеристике государства. Ориентация власти на внешнеполитические цели — свидетельство завоевательной политики. Но власть суверена — будь то наследный монарх или партийный лидер — отличается от власти завоевателя: первый стремится выглядеть легитимным выразителем общества, соответствовать его традициям и законам, второй же опирается (по крайней мере вначале) на откровенную силу. Таким образом, проявление властных отношений на международной арене связано с имперскими амбициями и тенденциями. Отличие силы от мощи, с точки зрения Р. Арона, состоит в том, что мощь международного актора — это его способность навязать свою волю другим. Иначе говоря, мощь — это социальное отношение. Сила же — это лишь один из элементов мощи. Таким образом, различие между ними — это различие между потенциалом государства, его вещными и людскими ресурсами, с одной стороны, и человеческим отношением — с другой. Составными элементами силы являются материальные, человеческие и моральные ресурсы государства (потенциальная сила), а также вооружения, армия (актуальная сила). Мощь — это использование силы. Это способность повлиять не только на поведение, но и на чувства другого. Важный фактор мощи — мобилизация сил для эффективной внешней политики. Следует отличать наступательную мощь (способность политической единицы навязать свою волю другим) и оборонительную мощь (способность не дать навязать себе волю других).
В структуре государственной
мощи Р. Арон выделяет три основных
элемента: 1) среда (пространство, занимаемое
политическими единицами); 2) материалы
и знания, находящиеся в их распоряжении,
а также численность населения
и возможности превращения
Несмотря на то, что
ему не удалось это полностью,
заслугой Р. Арона явилось стремление
преодолеть недостатки атрибутивного
понимания силы. При этом он не останавливается
и на би-хевиоральном понимании, связывающем
ее с целями и поведением государств
на международной арене. Р. Арон идет
дальше, пытаясь обосновать содержание
мощи как человеческого (социального)
отношения. Можно сказать, что в
определенной мере он сумел предвосхитить
некоторые аспекты более
Основы этого подхода были заложены уже сторонниками теории взаимозависимости, получившими широкое распространение в 70-е годы. Р. Коохейн, Дж. Най и другие представители этой теории предприняли попытку поставить силу в зависимость от характера и природы широкого комплекса связей и взаимодействий между государствами. Теоретики взаимозависимости обратили внимание на перераспределение силы во взаимодействии международных акторов, на перемещение основного соперничества между ними из военной сферы в сферы экономики, финансов и т.п. и на увеличение в этой связи возможностей малых государств и частных субъектов международных отношений (см.: 11). При этом подчеркивается различие степеней уязвимости одного и того же государства в различных функциональных сферах (подсистемах) международных отношений. В каждой из таких сфер (например, военная безопасность, энергетика, финансовые трансферты, технология, сырье, морские ресурсы и т.п.) устанавливаются свои «правила игры», своя особая иерархия. Государство, сильное в какой-либо одной или даже нескольких из этих сфер (например, военной, демографической, геополитической), может оказаться слабым в других (экономика, энергетика, торговля). Поэтому оценка действительной силы предполагает учет не только его преимуществ, но и сфер его уязвимости.
Так, например, было
установлено, что существует корреляция
между структурой внешней торговли
того или иного государства и
его влиянием на мировой арене. В
этом отношении показателен пример
американо-японских отношений, свидетельствующий
о том, что в современных условиях
межгосударственного
Таким образом, крупный
вклад школы взаимозависимости
состоит в том, что она показывает
несостоятельность сведения феномена
силы к ее военному компоненту, привлекает
внимание к его вытеснению другими
элементами данного феномена, и прежде
всего такими, которые относятся
к сфере экономики, финансов, новых
технологий и культуры. Вместе с
тем следует признать, что некоторые
выводы и положения указанной
школы оказались явно преждевременными.
Это касается прежде всего вывода
об отмирании роли военной силы в
отстаивании международными
Информация о работе Загальні підходи щодо феномену сили в ТМВ