Этика рыночных отношений

Таким образом, социальный характер рыночной экономики является дуалистичным. Он объединяет требование к производительному труду всех, кто эту задачу объективно может решить, с обязательствами специальных государственных институтов к социальному выравниванию и социальной поддержки тех, кто не может обеспечить себе условий полноценной жизни. Это является еще одной формой проявления этики рыночных отношений.

Подытоживая сказанное, следует подчеркнуть, что по своей объективной природе рыночные отношения несут в себе этические начала, которые отвергают принципы иждивенчества и злоупотребления властью. Однако, во-первых, субъекты рыночных отношений своим деловым поведением вносят такие изменения в рыночный механизм, который приобретает во многих случаях черты безнравственности, проявляющиеся как на микроуровне экономики, так и на ее макроуровне. Безнравственное поведение субъектов рынка находит свое выражение в возникающих ежедневно экономических преступлениях и экономической эксплуатации, в алчности и эгоизме предпринимателей, в имеющем место недобросовестном принятии народнохозяйственных решений политиками. Наиболее остро эти проблемы возникают тогда, когда нравственное поведение субъектов рынка вступает в противоречие с целями краткосрочной максимизации прибыли в деятельности компании. Работая на краткосрочную перспективу, рынок всегда поворачивается своей безнравственной стороной. Множество примеров тому дает экономика переходного к рынку периода, когда погоня за повышением прибыли в краткосрочном периоде приводит к фактическому закрытию предприятий в массовом порядке, обнищанию масс вкладчиков, негативно влияет на экономическое состояние общества, подрывает саму идею рыночных преобразований.

Во-вторых, нравственные проблемы этических отношений возникают тогда, когда рынок оказывается недееспособным. Однако ограниченные возможности рынка дополняются в странах с развитой рыночной экономикой целенаправленной деятельностью государства, которое стремится компенсировать рыночные недостатки и берет на себя защиту нравственных идеалов общества. Свидетельством тому является деятельность государства по созданию правового поля, в котором функционируют хозяйствующие субъекты и индивиды, по социальной защите и обеспечении своих граждан, по организации предоставления общественных благ и т. д. Среди нравственных проблем, которые наиболее часто приходится решать государству, дополняя рыночный механизм, имеют место проблемы экономического роста, который сопряжен с отрицательным воздействием на окружающую среду, проблемы финансирования дефицита государственного бюджета, проблемы налогообложения и монетарного регулирования, предоставления общественных благ, проблемы занятости и пр. Их решение зависит от компетентности субъектов экономической политики, значительную часть из которых выбирают сами члены общества и отсюда соответствующую их менталитету.

Таким образом, для этики рыночных отношений характерны, с одной стороны, объективная основа в виде реально складывающихся экономических производственных отношений и системы рыночного саморегулирования, а с другой - субъективная целенаправленная деятельность государства по выражению объективных нравственных потребностей. Взаимодействие этих двух сторон обеспечивает эволюцию этики рыночных отношений в направлении социально-экономического прогресса и тем самым поступательное изменение в учете интересов каждого индивида и общества в целом, без чего становится невозможным дальнейшее цивилизационное развитие.

4. Етика ринкових відносин

Не можна стверджувати, що етика ринкових відносин з моменту свого становлення свідомо розвивалася як така, якій притаманні моральність і людинолюбство. Навпаки, з моменту свого становлення ринкова економіка заявила про себе як про жорстку системі примусу, забуває про людину. Варто згадати виснажлива праця робітників на фабриках, коли були відсутні елементарні умови для нормального відтворення робочої сили, коли життя людини обривалася в тридцять - тридцять п'ять років.

Піднесення в етиці відносин принципів моральності й гуманності на рівень національної економічної політики стало реальністю тільки в другій половині XX ст. Це результат тривалого еволюційного розвитку ринкових відносин, коли з'ясувалося, що без дотримання таких принципів неможливий подальший прогрес людського суспільства та існування самої ринкової системи.

Етика ринкових відносин розвивалася разом з розвитком, по-перше, виробничих ресурсів у всіх їх складових, по-друге, людини як суспільної особистості і, по-третє, економічних виробничих відносин. Результатом досягнутого рівня соціально-економічного розвитку стало те, що на основі сформувалася сучасної багатоукладної, змішаної економіки, що виражається в різноманітності форм власності, регуляторами ринкової економіки є не тільки ринковий механізм саморегулювання, але і державне регулювання. При цьому особливу роль грає рівень і стан ринкового свідомості.

Рівень ринкового менталітету визначається соціально-культурними факторами. Останні включають в себе економічну, правову, політичну та іншу соціокультур. Основною розвитку соціокультури є економічна культура як складова частина культури суспільства, етики відносин у ньому. Економічна культура характеризується рівнем економічних знань та вміння ведення господарства, глибиною пізнання і використання економічних законів. Вона значною мірою визначає реалістичність основних напрямків економічної політики і, в кінцевому підсумку, їх результативність. Розвиток процесу демократизації господарського життя, становлення різноманітних форм власності і перехід до ринкових відносин в Україну особливо актуалізують проблему підвищення економічної культури, етики її відносин.

Невиконання в сучасних перехідних умовах Україна договірних зобов'язань партнерів, нерідке прагнення до миттєвого доходу, некомпетентність і незнання ринку, виробництво неякісної продукції, непрофесіоналізм, особливо на всіх щаблях управління економікою, наочно свідчать про низький рівень економічної культури і ділової етики. Цей же рівень проливає світло і на тенденцію до посилення групового егоїзму (колективного, відомчого, регіонального) у багатьох суб'єктів економічної діяльності, що проявляється в задоволенні власних інтересів на противагу інтересам національно-державним.

Увага до людини та її інтересам розглядається в більшості країн з розвиненою ринковою економікою як принцип моралі в суспільстві і тому економічну політику намагалися пристосувати до людини, а не навпаки, як це було раніше. Тому в центр соціальної філософії, на якій будується система ринкових відносин, була поставлена ​​ідея, що суспільний лад має враховувати дуалістичну природу людської сутності.

Суть дуалістичної природи людини полягає в тому, що людина як особистість, індивідуум одночасно є соціальною сутністю, вмонтованої в суспільство. З індивідуальності людини випливає, що йому як індивідууму повинні належати невід'ємні основні життєві права (право на життя, на людську гідність, на вільний розвиток особистості та ін), а з соціальності людини випливають його права і зобов'язання по відношенню до суспільства, наприклад обов'язок і право на солідарність. Ці два полюси людської істоти становлять вихідну і одночасно цільову точку сучасної соціально орієнтованої моделі ринкової економіки. Синтез політичної, економічної та персональної свобод, які повинні забезпечуватися правовою державою, виходячи із загальнолюдських ідеалів, соціальної справедливості через соціальні гарантії, розглядається в розвинених ринкових економіках як найбільш принципова сутність побудови суспільних відносин. Тому одним з критеріїв суспільного ладу держави сучасної ринкової економіки є гуманність і моральність в етиці відносин, оскільки, як підкреслював "батько" концепції соціального ринкового господарства А. Мюллер-Армак, ні влада чи право, ні більшість або свобода, ні демократія чи диктатура не можуть характеризувати сутність державного ладу. На це місце має бути поставлена ​​гуманність, оскільки "гуманність є втілення всього того, що ми виносимо назовні з глибокого усвідомлення суті людини, і розуміється вона (гуманность. - Авт.) Як передумова буття і саме буття людини". Звідси випливає, що суспільство для свого розвитку має просуватися в напрямку гарантування кожному громадянинові права на людську гідність, вільний розвиток особистості, які вимагають соціальних гарантій і соціальної справедливості.

Вихідною посилкою етики ринкових відносин є те, що в ринковій економіці планування споживання і планування виробництва здійснюються споживачами і виробниками спочатку індивідуально. Координація окремо складених економічних планів здійснюється на ринку в ході ціноутворення на основі конкуренції. Це основоположний принцип економіки ринкового типу.

Однак прагнення індивіда до індивідуальної свободи і саморозвитку не може бути безмежним, оскільки, в кінцевому підсумку, сприяє громадським конфліктів і соціальної напруги. Враховуючи об'єктивну можливість подібної поведінки індивідів, суспільний устрій в країнах з розвиненою ринковою економікою підпорядковує людський індивідуалізм етичним нормам, які відповідають духу і цілям панівних в них економічному та соціальному укладу. Обмежений рамками моральності індивідуалізм ринкової економіки перетворюється на етичний індивідуалізм і стає точкою відліку розвитку всієї суспільної системи. Цю функцію він виконує і у визначенні двох основоположних системоутворюючих елементів ринкової економіки: конкурентності та соціальності.

Перш за все етичний індивідуалізм лежить в основі конкурентності ринкових відносин. Якщо розглядати ринкові відносини в їх найбільш чистому вигляді, то вони базуються на системному єдності трьох складових: 1) різноманіття форм власності на економічні ресурси з опорою на приватний інтерес і децентралізувати право прийняття рішень; 2) ціни як інструменту ринкового управління; 3) конкуренція як двигун ефективних дій господарюючих суб'єктів та індивідів. Приватна власність на економічні ресурси виступає основою основ становлення та подальшого розвитку ринкових відносин. Перебуваючи в органічному зв'язку з прагненням до прибутку, вона діє як інструмент заохочення до економічної активності і виступає найбільш простий і надійною формою гарантії раціональної поведінки індивідуумів і господарюючих суб'єктів. Відносини приватної власності лежать в основі практично всіх форм прояву економічної свободи на ринку та у виробництві.

Економічні свободи оформляють право децентралізації прийняття рішень господарюючими суб'єктами та індивідами. Реалізується воно не тільки в праві на самостійне визначення ринкової поведінки або способу дій у сфері виробництва, а й в обов'язки підприємця брати на себе результати прийнятих ним самим економічних рішень, якими б вони не були. Децентралізоване управління економікою примушує власника факторів виробництва враховувати можливі вигоди і втрати від своїх господарських дій самостійно і в повному обсязі, в іншому випадку його неминуче наздожене крах.

Економічні вигоди і втрати можуть бути наслідком не тільки індивідуальних дій власника факторів виробництва, а й результатом ділової поведінки контрагентів. Право на свободу договорів зобов'язує нести індивідуальну відповідальність і в таких випадках. Виключне значення тут набуває оформлення умов для солідарних дій власників, які ставлять індивідуальний егоїзм на службу суспільству і сприяють ліквідації конфліктів між індивідуальними і суспільними інтересами. Узгодження приватних і громадських інтересів реалізується на ринку при активному сприянні держави як гаранта етичних норм в суспільстві. Децентралізоване право прийняття рішень допускає значне число приватних рішень. Однак ціна повинна встановити попит і пропозицію і відобразити економічну обмеженість ресурсів і товарів. До того ж на ринку, насиченому різними інформаційними потоками, ціна несе в собі основну інформацію для прийняття рішення щодо обсягів виробництва і використання факторів виробництва. Цим ринкова ціна найбільш точно вкаже доцільність витрат і дасть громадську оцінку всіх товарів і ресурсів. Через ціну узгоджуються інтереси виробників і споживачів, при яких індивідуальний інтерес може бути реалізований лише в разі суспільного визнання. Це стосується всіх товарів, за винятком так званих громадських, які не можуть бути цілком індивідуалізовані і від яких споживач не може бути відлучений, оскільки вони складають природний елемент його існування і розвитку (громадський транспорт, охорона здоров'я, освіта і т. п.).

Визнання чи невизнання суспільством того чи іншого товару, що відбувається через ринкове ціноутворення, управляє процесом виробництва. І тут визначальну роль відіграє конкуренція. Конкуренція примушує виробників спрямовувати свою пропозицію на задоволення бажань покупців і вимагає ціни, яка відповідає фактичним відносинам обмеженості ресурсів і товарів. Одночасно конкуренція виступає способом запобігання обмеження економічної свободи і з цієї точки зору вона може бути трактована як властивість етики ринкових відносин. В ідеальному варіанті конкуренція може захистити економічну свободу і одночасно привести у відповідність приватні та громадські економічні інтереси. У конкурентній економіці економічний прогрес усіх людей, особливо в їх функції споживачів, підкреслював Л. Ерхард, йде їм на користь і в той же час переваги, які є наслідком високої продуктивності економічної діяльності, ліквідуються. Цим конкуренція створює достаток, впливає на соціалізацію технічного прогресу і підтримує особисте прагнення до продуктивної праці.

Таким чином, приватна автономія і децентралізоване управління, вільне ціноутворення і конкуренція, утворюючи системне ціле, формують конкурентно-ринковий механізм, який генетично несе в собі окремі риси моральності етичних відносин. В організації цього механізму закладені потенційні гарантії також і політичних свобод: економічна свобода, створювана конкурентно-ринковим механізмом, не сумісна з політичною несвободою, точно так само і політична свобода не може бути об'єднана з економічною несвободою.