Сущность христианской морали. Проблема художественного творчества в искусстве

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття про художню творчість

 

В теорії естетичної науки  проблема художньої творчості займає особливе місце. Так склалося, що творчість  традиційно вивчалася психологічною  наукою і естетика ще мусить обгрунтувати наявність специфічного, тобто естетичного аспекту творчості. Що ж до психологічної науки, то вона визначає творчість як діяльність, кінцевим підсумком якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи за своєю сутністю культурно - історичним явищем, творчість має психологічний аспект — особовий і процесуальний . Протягом останніх десятиліть наука робила спроби хоч би частково зламати цю традицію: стверджувалося, що «творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному і філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» здійснення акту творчості. Філософія розглядає питання про сутність творчості, яке по-різному ставилося у різні історичні епохи . Особистісний характер творчості, як одна з її важливих рис, змушує вивчати «перехресні» ситуації (морально-естетичні, естетико-психологічні та ін.), поза врахуванням яких навряд чи можливе опанування всім обсягом категорії творчість.           У загальнотеоретичному плані творчість інтерпретується як діяльність, що породжує «щось якісно нове, щось, яке ніколи раніше не існувало» .  Творчість також визначають як «щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю» . Серед існуючих поглядів заслуговує уваги і такий, що намагається поєднати два різних поняття — створення й опанування: «Творчість — це цілеспрямована діяльність, наслідком якої виявляється відкриття (створення, винайдення) чогось нового, раніше невідомого, або активне, що відповідає вимогам часу, опанування вже існуючим багатством культури» .    Важливим аспектом вивчення творчості є розгляд питання про її види, адже та чи інша концепція складається залежно від того, «звужено» чи «розширено» тлумачиться творчість. Прагнучи підняти авторитет тієї чи іншої професії, дослідники іноді навмисне підкреслюють творчий її характер, хоч насправді йдеться про звичайну шаблонну діяльність, яка не може претендувати на створення якісно нових цінностей.  Для того, щоб підняти авторитет професії чи знайти шляхи стимулювання професійних навичок, необов’язково маніпулювати поняттям «творчість». Мова повинна йти про розвиток морального світу людини, формування у неї почуття відповідальності, професійної гордості, почуття обов’язку тощо.    Реалізація творчості у сфері мистецтва пов’язана з художньою творчістю, в основі якої лежить процес створення нових естетичних цінностей.             До понять, які використовуються при вивченні художньої творчості, але несуть в собі узагальнене значення, можна віднести поняття калакогатія і катарсис. До числа суміжних понять слід також віднести поняття емпатія (співпереживання) — опанування емоційним станом іншої людини, «вчуття» в її переживання. Емпатія розкриває такий важливий аспект творчого процесу митця, як переживання ним тих самих емоційних станів, в яких перебуває інша людина.         Значної теоретичної уваги заслуговує поняття «ідентифікація» (ототожнення), яке психологи розглядають у єдності різних аспектів. Ідентифікація — це процес поєднання суб’єктом самого себе з іншим індивідом чи групою людей з допомогою емоційного зв’язку.   У дослідженні художньої творчості певної уваги заслуговують і такі нетрадиційні поняття, як авторитарність — соціально-психологічна характеристика митця, який прагне максимально підкорити своему впливові партнера по творчості. Авторитарність породжує агресивність, переоцінку власних можливостей, суворий контроль за діями інших. Негативні аспекти авторитаризму чітко простежуються у колективних видах художньої творчості, наприклад, у театрі, в кіно.        У систему понять, які залучаються для дослідження художньої творчості, слід включити і поняття активність, «надситуативна активність», «пошукова активність», тобто ті, які фіксують здатність суб’єкта ставити нові цілі, руйнувати стереотипи, змінювати існуючі мистецькі, художні ситуації, авторитети, канони.

2. Художня творчість  в мистецтві

 

Поняття «художня творчість» охоплює весь процес роботи митця  незалежно від будь-якого конкретного виду мистецтва і включає в себе художню діяльність письменника і композитора, художника і актора. Це, безперечно, так. Адже представники кожного конкретного виду мистецтва вирішують спільне завдання — художньо освоюють об’єктивну дійсність.  Водночас поняття «художня творчість» вимагає певної деталізації. Вона допоможе з’ясувати специфіку творчості митця в кожному конкретному виді мистецтва. Це поняття поєднує два види творчого процесу — прямий та опосередкований. Такий розподіл дає можливість побачити, скільки самобутнього з точки зору психології творчості індивідуального має в собі, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця, наслідки творчості поета відрізняються від творчості актора.  Розчленування поняття «художня творчість» дає змогу говорити про літературу, живопис, музику, скульптуру як про види мистецтва, де творчість має прямий, а творчість у театрі, в кіно, в усіх жанрах виконавчого мистецтва. — опосередкований характер. Прямий і опосередкований види творчості далеко не рівнозначні.         Митці, творчість яких має прямий характер, яскраво виражають одну з найважливіших рис мистецтва — його об’єктивно-суб’єктивний характер. Письменник чи композитор використовують єдину об’єктивну основу — навколишній світ, життя в усіх його складності та багатогранності. Пізнаючи об’єктивну дійсність, художник відбирає ті її сторони і прояви, які з найбільшою силою розкривають його власний внутрішній світ, світогляд, смаки, мистецьку позицію. Митець не обмежений у пошуках життєвого матеріалу, повністю вільний у відборі тем майбутнього твору.   Специфіка прямого виду творчості має ще одну важливу рису: незв’язаність митців з виробництвом, індивідуальне планування творчого процесу. Ось чому письменник чи живописець може повністю уникнути часових обмежень у творчому процесі, працюючи кілька років над твором. Такої можливості позбавлені, наприклад, режисери і актори театру, де на підготовку вистави дається певний термін.     Опосередкований вид творчості здійснюється здебільшого колективно. Це, як правило, ставить одного художника у творчу залежність від іншого. Виявляється, що в такому складному процесі, як художня творчість, поруч можуть бути співдружність та авторитаризм. Сергій Ейзенштейн підкреслював, що навіть щиро відстоюючи принцип колективізму в творчій роботі, сама специфіка кіно і театру як виду мистецтва викликає дуже складні стосунки між режисером і актором, оператором чи композитором. Творча співдружність, на думку Ейзенштейна, можлива тоді, коли існує «єдність стилю, стилістичного передбачення та втілення речі». Якщо режисер відчуває «стилістичну неусвідомленість» або нездатність актора охопити всю «композиційну лінію» фільму, він має право на прояв «залізної волі».  Проте справа полягає не тільки в існуванні такої риси опосередкованого виду творчості, як залежність (актора і режисера від літературної першооснови, актора від режисера і т. д.), а й у тому складному психічному стані, який породжує у митця ця особливість його творчості.

3.  Загальні  поняття процессу художньої творчості

Процес художньої творчості  незалежно від виду її або індивідуальних особливостей роботи кожного окремого митця включає в себе кілька етапів. Стадії творчого процесу, основні етапи  роботи митця над окремими художніми  образами і цілим твором цікавили психологів і мистецтвознавців давно. На межі XIX і XX ст. склалося кілька своєрідних підходів до цих питань, що й підсумували попередні пошуки науковців. Російський інженер і психолог П. Енгельмейєр увів поняття «еврологія», тобто вивчення творчості в повному обсязі цього поняття і тлумачення «художньої творчості, технічного винаходу, наукового відкриття, вольової дії» . На думку Енгельмейєра, найважливішим у творчості є вирішення чотирьох питань: хто створює, як створює, що створюється, як створюється? При цьому друге і четверте питання тільки з різних сторін висвітлюють творчий процес, який має три предмети: суб’єкт творчості, об’єкт творчості та процес творчості.   Вивчаючи природу творчої особистості Енгельмейєр бачив у ній сукупність трьох моментів: інтуїтивного, дискурсивного та активного. Відповідно до трьох факторів внутрішньої природи особистості, вчений поділив усіх людей на три типи щодо ступеня обдарованості. Є генії, таланти та звичайні люди («рутина»)         П. Енгельмейєр увів три етапи процесу творчості («акти»): 1. Інтуювати. Здогадка. 2. Думати. Діалектика. 3. Робити. Спритність. Дослідник правильно визначив загальні риси трьох основних етапів творчого процесу: виникнення задуму, розробка та безпосереднє втілення його, реалізація задуму.    Досить оригінальну і, правильну концепцію творчого процесу зустрічаємо в праці відомого болгарського теоретика М. Арнаудова «Психологія літературної творчості» . Перший етап творчості — це задум. Другий і третій етапи Арнаудов визначає як концентрацію і виконання, тобто «стани, в яких переплетені емоційні та інтелектуальні елементи». Виконання — останній етап творчого процесу — підпорядковується чисто розумовому підходові автора до матеріалу, супроводжується, емоційним піднесенням — адже це завершальний етап роботи, коли відбувається остаточне внутрішнє і зовнішнє злиття митця з образами.       Відомий психолог П. Якобсон вважав, що процес художньої творчості — це: 1) виникнення задуму; 2) його розробка; 3) активізація досвіду життєвих вражень; 4) пошуки форм і втілення задуманого твору; 5) реалізація задуму; 6) доробка твору.           Розгляд проблеми художнього сприймання як обов’язкової ланки в процесі художньої творчості необхідний ще й тому, що дає змогу вивчати питання ідейно-естетичного впливу мистецтва на людину в плані суто наукового дослідження. Проблема «художній твір — аудиторія» набирає особливого значення в зв’язку з тим, що художні запити не мають загальнолюдського характеру. Кожен твір мистецтва знаходить найбільший відгук серед певного кола людей, для яких питання, порушені саме цим твором, найбільш цікаві, зрозумілі, внутрішньо необхідні.     Як уже зазначалося, процес художньої творчості незалежно від індивідуальних особливостей праці кожного окремого митця включає в себе кілька етапів. Можна схематично поділити на чотири етапи: 1) загальне пізнання й спостереження навколишньої дійсності; 2) виникнення задуму твору; 3) вибіркове пізнання й спостереження навколишньої дійсності; 4) безпосередня реалізація художнього задуму в мистецький твір.     Мистецький твір завжди позначений рисами особистості його творця, який не тільки пізнає, спостерігає і переживає найрізноманітніші життєві явища, а й часто є їх безпосереднім учасником. По суті, загальне пізнання і спостереження життя — це поступова, іноді неусвідомлена підготовка до творчості, це своєрідний перший етап творчого процесу. Нарешті, як результат глибокого пізнання життя, у митця складається задум художнього твору.            Виникнення задуму твору можна розглядати як другий етап творчого процесу. З моменту виникнення його припиняється підготовча робота і починається безпосередній процес творчості.      Неможливо визначити, який з етапів творчості є провідним, а який другорядним. Кожен з них — це внесок у складний процес художнього відтворення дійсності, що вимагає від митця максимальної людської та мистецької щедрості й вимогливості.        Поштовх до творчого процесу буває різним. Якщо ж теоретикові допомагає сам митець, то можна сподіватися на відновлення об’єктивної картини творчого процесу. Надзвичайно цікава в цьому відношенні постать Володимира Маяковського. Поет ніколи не претендував на роль теоретика мистецта, наголошуючи: «Я поет. Цим і цікавий». Поет ніколи не робив секретів з власної творчості, рішуче виступав проти тверджень про «таємничість» поетичної роботи. З щедрістю високоталановитої людини Маяковський відкривав усі «секрети» народження твору, образів, поетичних асоціацій.             Кожен художній твір — це завжди пошук нових виражальних засобів, це завжди відкриття, перевірка й удосконалення своєї професійної майстерності, копітка робота. Роль праці в процесі творчості протягом життя митця зростає і набуває нового значення. Якщо на початку творчого життя праця — це навчання, опанування професії, то в роки творчої зрілості потрібне постійне вдосконалення й утвердження художніх досягнень. Разом з майстерністю у кожного справжнього митця зростає вимогливість до власної творчості, загострюючи почуття відповідальності перед самим собою, своєю добою, перед народом. Прикладом може служити ставлення до власної творчості видатного українського письменника М. Коцюбинського.     Великі майстри мистецтв усіх часів вражають нас і вмінням трудитися, і розумінням того, що творчість,— це складна, напружена, копітка праця. Своє життя відомий японський художник Хокусаї визначив як вісімдесят років наполегливої праці; співвітчизники Моцарта вважають, що для того, аби тільки механічно переписати всі твори композитора, людині треба працювати тридцять п’ять років по вісім годин щодня.      В залежності від індивідуальних особливостей митець може працювати з більшим чи меншим емоційним та інтелектуальним навантаженням. Швидкість здійснення художнього задуму завжди пов’язана із знанням матеріалу, який лежить в основі твору, з силою захоплення митця цим матеріалом. Все це може прискорити процес творчості. Але при часовому ущільненні творчого процесу підвищується інтенсивність роботи над твором. Тим часом зауважимо, що вміння швидко створювати справжні художні шедеври властиве, як правило, лише митцям, які досконало володіли «секретами» художньої майстерності.       Процес роботи над мистецьким твором складний і відповідальний. Він вимагає від митця глибоко усвідомленої поваги до людини, в ім’я якої створюються художні твори. Тому кожний справжній митець, за словами В. Маяковського, не дозволить собі «безсовісної хвацької халтури». Така ж повага повинна бути у тих, хто сприймає твір, до митця, який його створив. Адже остаточна завершеність художнього задуму — це відгук на твір, ставлення до нього, оцінка творчих зусиль митця.

 

 

Висновок

Проблема художньої творчості має складну історію, що відповідним чином вплинуло на теоретичний рівень її осмислення. Якщо до аналізу видової специфіки мистецтва естетична наука зверталась упродовж усієї історії свого існування і сьогодні є реальна можливість простежити логіку руху відповідних концептуальних моделей, то ситуація з проблемою художньої творчості виявилася набагато складнішою. Це можна пояснити тим, що фактично її дослідження розпочалося тільки з другої половини XІX ст. Щодо інших історичних періодів, то вивчення цього феномену відбувалось у «завуальованій» формі. Цей факт є принципово важливим, адже аналіз логіки розвитку художньої творчості зумовлює потребу реконструкції її прямих і опосередкованих моделей, які дають змогу розглядати динаміку закономірностей дослідження цього феномену.   В останні роки вивчення закономірностей художньої творчості все активніше пов’язують з художнім сприйманням мистецтва. І таку тенденцію слід вітати. Адже повноцінне вивчення творчості можливе лише тоді, коли простежується й остання ланка — життя твору серед тих, для кого він створений.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список рекомендованої літератури

 

1. Творчество // Психология: Словарь, М., 1990. С. 393.  

2. Творчество // Философский энциклопедический словарь. М., 1983.С. 671.  

3. Там же. С. 670.

4. Творчество// Краткий словарь по философии. М., 1979. С. 318.  

5. Творчество // Советский энциклопедический словарь. М,, 1980. С. 1322.

6. Кант И. Сочинения:  В 6т. М., 1964. Т. 5. С. 318.

 

7. Див.: Энгельмейер П. Эврология или всеобщая теория творчества // Вопросы теории и психологии творчества : Сб. Х-, 1916. Т. 7.1970.

8. Арнаудов М. Психология літературного творчества. М., 1970.

9. Апресян Р.Г. Идея морали и базовые нормативно-этические программы. - М.: Норма, 1995. - 132с.

10. Бердяев Н. Философия свободы. В книге: Н.А. Бердяев "Сочинения". М., "Раритет", 1994. - 420с.

11. Гусейнов А.А. Введение в этику. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. - 208 с.

12. Гусейнов А.А. Иррайтц П. Краткая история этики. - М.: Мысль, 1987. - 589с.

13. Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюк, В.І. Панченко; За заг. ред. Л.Т. Левчук. – К.: Вища шк., 1997. – 399с.

14. Естетика. Навч. посібник / М.П. Колесніков, О.В. Колеснікова, В.О. Лозовой та ін.; За ред. Лозового. – К.: Хрінком Інтер, 2005. – 208с. – Бібліогр.: с. 202 – 205

15. Калинин Ю.Л., Е.А. Харковщенко. Религиоведение. К., 1995. - 252с.

16. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

17. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 с.