Абдукція і аддукція в екоономічних дослідженнях

 Зміст

  Вступ

     Усі економічні явища, що мають місце  на окремих підприємствах, в їхніх  підрозділах, у галузях економіки, сприймаються як цілісний процес, без  виокремлення окремих частин і властивостей. За такими узагальненими даними ми можемо визначити фінансовий стан підприємства, рівень його рентабельності, певні тенденції розвитку окремих показників діяльності. Проте вони не дають змоги встановити причини цих явищ, визначити напрямки підвищення ефективності роботи підприємства. Тому часто й виникає необхідність "розчленувати" загальне явище на окремі складові, щоб виділити основні, найбільш вагомі його фактори.

     Таке "розчленування" досліджуваного об'єкта на складові частини називається  аналізом. Зрозуміло, що розкладання  об'єкта або явища матеріального  світу на окремі складові можна здійснити з допомогою механічних, електричних, хімічних або інших експериментальних способів. Проте щодо явищ суспільного життя використання таких способів є неможливим. Аналізувати економічні явища можна тільки на основі логічних висновків, відповідного розумового моделювання, абстрактного мислення.

     Отже, аналіз економічних явищ - це абстрактне розумове розчленування цих явищ на складові частини за допомогою  логічних висновків та моделювання. Розподіл складного явища на окремі елементи дає можливість пізнати сутність явищ та об'єктів, що досліджуються, визначити внутрішні зв'язки та суперечності.

  1.Методологія дослідження  економічних систем

     Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.

     Економічні   явища  і   процеси,   як   правило,  дуже  складні, розвиваються під впливом великої кількості факторів, тому для їх дослідження намагаються виділити головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, а при цьому навмисне відволікаються від несуттєвого, другорядного, випадкового. Такий спосіб дослідження називається науковим абстрагуванням. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постійного, типового.   Наприклад,   для   вияву   залежності   між   попитом   і пропозицією на певний товар у ринковій економіці допускають, що кількість та якість інших аналогічних товарів незмінна, ціни на них незмінні,   доходи   споживачів   незмінні   і   т.д.   Абстрагування використовується  для  аналізу  окремих  явищ  і  процесів,  але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічної системи. Тому поряд з ним використовується аналіз як спосіб дослідження, при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо, і синтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони  і  закономірності,  сформулювати  принципи  і  концепції економічного розвитку.

     Економічна  діяльність суспільства проявляється в господарській практиці, у великій  різноманітності фактів господарського життя різноманітних господарських суб'єктів. Діяльність різних суб'єктів господарювання зумовлена їхніми власними потребами та інтересами. Економіст повинен у цій різноманітності фактів виявити принципи або закономірності їх розвитку для того, щоб пізніше сформувати принципи економічної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Аналіз фактів, що відносяться до тієї чи іншої конкретної проблеми, називають описовою або емпіричною економічною наукою. Виведення принципів, закономірностей, формулювання законів називають економічною теорією, або економічним аналізом. Економіст у своєму дослідженні може просуватися як від фактів до теорії, так і навпаки, від теорії (гіпотези) до перевірки її на практиці. Перший метод називається індукцією, а другий - дедукцією, або гіпотетичним методом дослідження. Але мета економічного дослідження — це не тільки вияв принципів та закономірностей економічного розвитку, а й розробка конкретних рекомендацій, способів і методів розв'язання економічних проблем, формування принципів економічної політики. Цей процес називають прикладною економічною наукою, або економічною політикою.

     Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів,  емпіричних даних, застосовуючи  при  цьому  спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні  для  розробки   правильної  економічної  політики,  для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.

     Як  відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних країнах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі  закономірності розвитку. їх вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження. На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних країн і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей їх розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь — математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання.

     До  конкретно-економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.

     Обмеженість   економічних   ресурсів   зумовлює   необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Те, що підприємець втрачає, від чого відмовляється у результаті цього вибору, - це вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.

     Граничний аналіз дає можливість вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при зростанні спожитого продукту на одиницю.

     Методи  абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.

     Аналіз еластичності дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого, наприклад, як зміниться попит на продукцію при зменшенні ціни на 10%.

     Економічні  величини можна представляти у взаємозалежності за допомогою таблиць, математичних формул, графічних зображень, за допомогою яких визначають оптимальні варіанти економічних рішень. Ці методи дуже широко використовуються в економіці.

     В економічному дослідженні визначають позитивний і нормативний підхід. Позитивна економіка досліджує те, що відбувається в економіці, а нормативна визначає те, що має бути, надає конкретні пропозиції для удосконалення економіки.

     Сучасна економічна теорія має справу із дуже складними процесами, тому використовує так званий синергетичний підхід у дослідженнях:

     1.  Акцентує увагу на процесах нестійкої рівноваги та нестабільності економічних систем.

     2.  Визнає складність та нелінійність соціально-економічної еволюції.

     3.  Припускає можливість впливу спонтанних змін в економіці на виникнення кризових ситуацій.

     4.  Аналізує   множинність,   різноспрямованість   та   різну   якість внутрішніх   і   зовнішніх   факторів,   які   можуть   впливати   на соціально-економічний розвиток.

     5. Виходить з того, що один і  той самий ефект в економічній  системі може бути досягнутий  під впливом різних імпульсів. 
 
 
 

     2. Абдукція та аддукція  в економічних  дослідженнях 

     Серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція — взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. Індукція (лат. inductio — наведення) — це логічний спосіб пізнання, який базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів, явищ і процесів або більш загального знання на основі менш загального. Дедукція (лат. deductio — виведення) — логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи.

     Індукція  важлива при використанні таких  елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного  до абстрактного. Так, при з'ясуванні процесу обміну різних товарів стає зрозуміло, що в них є дещо спільне, а саме — затрачена на виробництво товарів праця. Використання індукції не вимагає вивчення всієї сукупності окремих фактів, явищ, оскільки цей процес безконечний. За допомогою індукції не можна розкрити внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, тобто дослідити економічні закони й закономірності, процеси розвитку явищ.

     Дедукція  як логічний спосіб пізнання важлива  при використанні таких елементів  діалектичного методу дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного. Так, розкриття сутності капіталу загалом (капіталу як специфічної категорії капіталістичного способу виробництва) є основою для з'ясування сутності багатьох його форм: індивідуального, акціонерного, державного та ін. За допомогою дедукції розкривають генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем. Метод дедукції дає змогу простежити спільні ознаки та властивості, притаманні узагальнюючим (системним) і конкретним економічним формам (наприклад, додаткова вартість і підприємницький дохід), глибше пізнати сутність кожної з них, їх внутрішні суперечності.

     Індукція  і дедукція так само органічно  взаємопов'язані, як аналіз і синтез. Аналіз (грец. analisis — розкладання) передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі аспекти. Наприклад, систему виробничих відносин поділяють на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а в системі продуктивних сил виокремлюють їх елементи. Так обґрунтовуються економічні категорії. Синтез (грец. synthesis — складання) означає поєднання розрізнених частин і сторін у цілісність з урахуванням їх взаємозв'язків. Синтез дає змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів.

     Найважливішою складовою діалектичного методу є сукупність політико-економічних методів.

     На  відміну від давно увійшовших в науковий обіг індукції та дедукції, термін «абдукція» з'явився відносно недавно. М. Блауг пов'язує його виникнення з дослідженнями М. Блека і датує 1970 роком. Відзначимо, що, на відміну від вітчизняних дослідників, М. Блауг оперує терміном «аддукції». Контекст робіт М. Блауга та Г. Рузавіна дозволяє зробити висновок, що мова йде про одні й ті ж методи дослідження. Відповідно до глосарію в роботі М. Блауг - аддукції - термін, введений Блеком для позначення недоказових висновків; те, що в просторіччі називають індукцією [1, с. 373]. Авторство глосарію встановити складно, але М.Блауг безумовно не ототожнює індукцію і аддукції: «аддукції є нелогічні операція переходу від панує в реальному світі хаосу до інтуїтивної здогадки або пробної гіпотезі про фактичну взаємозв'язку, що існує між набором релевантних змінних ... Коротше кажучи, давайте не будемо стверджувати,що наука заснована на індукції, - вона заснована на аддукції з подальшою дедукцією »[1,с.62].

       Г. Рузавін, з посиланням на  Ч. Пірса, проводить цікаве  зіставлення індукції, дедукції  і абдукції - дедукція доводить, що  щось має бути, індукція показує,  що щось дійсно є, а абдукція  просто припускає, що щось може  бути [3, с. 128].

       Далі Г.Рузавін відзначає, що абдукція призводить не просто до гіпотетичних, вірогідним висновками, а служить специфічним методом пошуку наукових гіпотез для пояснення наявних фактів. Відповідно до посилкою Ч. Пірса етілогічна форма абдуктівного міркування виглядає наступним чином:

     - Спостерігається явище Р; 

      - Явище було б пояснено, якщо  гіпотеза  Н була правильною;

      - Отже, є підстава вважати, що  гіпотеза Н істинна. 

       Гіпотези повинні відповідати  певним тредовапеніям. 

      1.Гіпотези повинні пояснити не  тільки емпірично спостережувані факти, а й факти, безпосередньо не спостерігаються і перевіряються непрямим шляхом.

      2.Гіпотези повинні бути сформульовані  як інтеррогативні висловлювання, тобто містити певне питання, на яке слід відповісти в ході дослідження.

      3. Необхідна вимога до будь-якої  пояснювальній гіпотези - це її перевірюваність, причому остання не обмежується спостережуваними даними. Що стосується критерію спростування, то він, хоча і є логічно коректним правилом, тим не менш, служить лише засобом елімінації, або виключення, помилкових гіпотез [3, с. 129].