Банківська система

      Нормативні  коефіцієнти порівнюються з фактичними значеннями показників ліквідності, платоспроможності, максимального ризику на одного позичальника, на основі чого робиться висновок про можливість банку виконувати свої фінансові зобовязання, повязані з активними, пасивними та іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану ліквідності комерційних банків та за необхідності залучення коштів на міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання платоспроможності та доброго фінансового стану банківських установ у довгостроковому аспекті. Мається на увазі, що банк повинен бути спроможним не просто оперативно усувати проблеми, виявлені за показниками своєї ліквідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а  й здійснювати стратегічне планування й управління ліквідністю на основі всебічного аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні впливати на можливість банку виконувати свої зобовязання. При цьому комерційний банк повинен регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у проведення активно-пасивних та інших операцій.

      Можна виділити кілька основних напрямів аналітичної  роботи, від якої залежить ефективне  управління ліквідністю комерційного банку:

• оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та можливості перетворення на засоби платежу;
• аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, здійснення яких супроводжується зміною структури активів і пасивів банку, а отжк, і зміною стану його ліквідності;
• прогнозування зміни співвідношення обсягу залучених вкладів і виданих кредитів з урахуванням макро- та мікроекономічних факторів;
• оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів.

      Оцінка  ризиковості активних операцій банку тісно повязана з класифікацією їх залежно від строків виконання і чим триваліші строки, на які вкладаються кошти банку, тим вищий рівень їх ризиковості. При цьому здебільшого діє так зване «золоте правило»вкладень, яке встановлює пропорційну залежність між доходністю активів та ризиком ймовірних втрат коштів за ними, що ускладнює загальну систему фінансового менеджменту в банку, адже підтримання ліквідності не повинно шкодити його прибутковій діяльності. Згідно з діючою нині нормативною базою регулювання діяльності комерційних банків в Україні з метою оцінки стану їхніх активів, вони поділяються на 5 груп. Основні критерії поділу повязані із ступенем ризиковості вкладень та ймовірністю певного їх знецінення при перетворенні на ліквідні засоби платежу. Окремі категорії і групи активів мають відповідні коефіцієнти ризику.[див.Додаткок 4].

      Звичайно, класифікація активів за ступенем ризику важлива при регулюванні банківської  ліквідності, але механічна зміна  питомої ваги активів з різними ступенями ризику не завжди дає бажаний ефект. Це повязано і із зменшенням ризику прибутковості, коли збільшиться частка низькоризикових активів, і з недосконалістю самої системи розподілу.

      На  наш погляд, шляхом до вирішення  цього питання в процесі аналізу і безпосереднього управління фінансами слід вважати постійне увязування певних груп активів, класифікованих за ступенем ліквідності, з пасивами, згрупованими за строками їх виконання.[див. Додаток5].

      Рівновага у балансі між сумами і стролками  вивільнення активів у грошовій формі та сумами і строками очікуваних платежів за зобовязаннями вказує на достатній рівень ліквідності комерційного банку.

      Зрозуміло, що наведена у таблиці додатку 5 класифікація є розподілом, який використовується Укрсоцбанком у процесі управління фінансами.

      В основі другого напряму регулюванння ліквідності комерційного банку  лежить аналіз впливу результатів проведення окремих банківських операцій на загальний рівень ліквідності банківської  установи. Найбільше впливають кредитні операції комерційних банків, оскільки вони супроводжуються зміною кредитних зобовязань.Вплив касових операцій на стан ліквідності комерційного банку повязаний із задоволенням вимог клієнтури в готівкових коштах. Організація безготівкових розрахунків має дещо менший вплив на рівень ліквідності комерційного банку, оскільки тут не потрібно залишати в касі певну кількість готівки. Однак різні види розрахунків мають неоднаковий вплив на стан банківської ліквідності. Отже, слід враховувати вплив різних банківських операцій на зміну вкладень і зобовязань банку, щоб ефективно організовувати управління фінансами банку так, щоб найменшої можливості невиконання своїх зобовязань перед клієнтами.

        Регулювання банківської ліквідності  значною мірою залежить від  точності прогнозування співвідношення обсягу залучених вкладів і наданих кредитів.

      У звязку з тим, що в січні 1998 року Інструкція №10 Про виконання комерційними банками  економічних нормативів змінилась  внаслідок змін у бухгалтерському  обліку, змінились деякі принципи стосовно нормативів. Наприклад, вже немає поділу на економічні нормативи і оціночні показники, а є лише нормативи, змінені деякі позначення і критерії.

      Я проходила переддипломну практику у відділенні»Сонячне» Укрсоцбанку, де розраховуються не всі показники, передбачені Інструкцією №10. Це повязано з тим, що відділення не має статусу юридичної особи, тому відповідно не може діяти від свого імені. Наприклад, відділення не розраховує нормативів розміру статутного фонду, бо не має його. Щодо нормативів ризику, то оцінюється тільки дотримання ризику на одного позичальника (не >25% власних коштів банку). У грудні цей норматив було дотримано без жодного порушення.Не розраховуються нормативи інвестування, рефінансування,  максимального розміру наданих міжбанківських позик тощо.

      За  новою редакцією Інструкції №10 серед  нормативів ліквідності не розраховується норматив ресурсної ліквідності (забезпечення ресурсами банку його активних вкладень) через те, що для цього використовується норматив загальної ліквідності (співвідношення загальних активів до загальних зобовязань банку).

      Серед нормативів ліквідності розраховуються такі:

• норматив миттєвої ліквідності;
• норматив загальної ліквідності;
• норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра).

      Миттєва ліквідність  сигналізує про здатність установи банку покрити коштами в касі та на коррахунку частину залучених коштів в національній валюті. Норматив миттєвої ліквідності розраховується як співвідношення суми коштів на коррахунку (Ккр) та в касі (К) до розрахункових (Рп) і поточних (Пр) зобовязань:

                            Н6 = ( Ккр+К ) / ( Рп+Пр ) *100%

      Нормативне  значення має бути не менше 20%.

      У «Сонячному» цей норматив був  дотриманий у грудні 1997 року і січні 1998 року без порушень, а у лютому було 5 порушень (незначні відхилення). Хоча середньозважена у лютому проти грудня зменшилась (26.88% проти 36.79%), проте це не перетнуло межі 20% [див. Додатки 6-9).

      Загальна  ліквідність  характеризується відношенням зобовязань банку незалежно від строку їх виконання до активів незалежно від строку їх надходження. Розраховується цей норматив як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобовязань банку (З) : 

                            Н7 = А / З * 100%

      Значення  цього нормативу має бути не менше 100%.

      У «Сонячному» у грудні 1997 р. цей  показник не був виконаний, як і у  лютому, середньозважена у ці місяці досягла лише 97%, хоча у січні цей  показник набагато перевищував рівень 100% [ див. Додатки 6-9].

      Норматив  співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н8) характеризує питому вагу високоліквідних  активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою: 

                         Н8 = Ва / Ра * 100%

      Нормативне значення показника Н8 має бути не менше 20%.

      У «Сонячному» в грудні 1997 р. цей  норматив не виконувався жодного  дня, більше того, середньозважена була 9.33%. У січні вже намітились позитивні  зрушення, були значення Н8 і на рівні 19%. У лютому ж було лише 11 порушень, середньозважена становила вже 19.95%, що свідчить про ефективність роботи банку в цьому напрямку [див. Додатки 6-9].

      Оскільки  є порушення нормативу загальної  ліквідності, то це свідчить, що в діяльності банку є моменти, коли йому недостатньо коштів, щоб покрити свої зобовязання. Звичайно, така ситуація не є стабільною, є і підвищення 100%-го рівня цього нормативу.але керівництву слід уважніше слідкувати за рівнем ліквідності, оскільки це не тільки обмежує можливості кредитування клієнтів, а, отже, і одержання прибутку, а також тягне за собою штрафні санкції за невиконання нормативів. Аналізуючи структуру активів, бачимо, що є велика недостача високоліквідних активів. Це обмежує банк у розрахунково-касовому обслуговуванні клієнтів, змушує його купувати готівку, а відтак і кредитні ресурси в облдирекції чи у інших відділень, що тягне за собою додаткові витрати. Добре, що цей момент вже врахований керівництвом банку, про що свідчать дані лютого, але слід динамічніше діяти в цьому напрямку, щоб забезпечити достатній рівень ліквідності. Можливо, це повязано із побоюваннями при підвищенні ліквідності втратити прибутковість активів, але слід шукати оптимальні варіанти, коли є достатній рівень ліквідності при досатньому рівні прибутковості активів.

Звичайно, слід думати про прибутковість, адже комерційний банк функціонує на принципах комерційного розрахунку,але невиконання нормативів тягне за собою штрафи, які, фактично, є витратами банку і порушенням банківської дисципліни. Тож слід обдумати, чи варто прибуток витрачати на штрфи, чи., може, варто провести структурні зміни і вибрати оптимальний варіант. 
 
 
 

          2. Аналіз платоспроможності 

Достатність капіталу- це здатність банку покривати  свої витрати.

      Платоспроможність банку- це достатність власних коштів для забезпечення захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Дотримання банківських норм достатності капіталу дає змогу:

• зменшити кредитний ризик;
• відмовитись від кредитування чи надання послуг у разі, якщо сума банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу ліміти;
• змінити плату за кредит.;
• відмінити кредитні ліміти.

      Банку необхідно мати достатній капітал  для забезпечення обсягу і характеру  своїх комерційних угод. Згідно з  Базельською угодою основними показниками  достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт ризиковості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття.

      При аналізі достатності капіталу , перш за все, визначається виконання економічних  нормативів, встановлених НБУ.

      Достатність капіталу визначається чотирма показниками:

• мінімальний розмір статутного фонду;
• мінімальний розмір власних коштів банку (капіталу);
• платоспроможність банку;
• достатність капіталу (співвідношення власних і залучених коштів).

      Власний капітал банку є амортизатором  збитків по робочих активах. Відповідно, адекватність капіталу- це його достатність покривати явні і приховані збитки ро активах.

      Капітал банку вважається достатнім, а банк платосрооможним, якщо він покриває не менше 8% ймовірних збитків по активах, що зважені на величину кредитного ризику.

      За  Базельською угодою основний і додатковий капітал повинні у рівній долі (не менше 4%) покривати ймовірні збитки по активах.

      При недостатності капіталу його нарощення  може йти:

• шляхом нарощення власного капіталу;
• шляхом диверсифікації (переструктурування) активів;
• продажу активів і скорочення бази порівняння.