Дефіцит державного бюджету, економічна характеристика та шляхи скорочення

2.    Виділення з центрального бюджету субвенцій [*] і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавчо встановлених умов надання субвенцій для областей призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок кошті в інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

3.    Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються  витрати між державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств і організацій.

4.    Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.

5.    Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

Шляхи скорочення.

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом.  Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач.  Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику.  При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у  бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат.  Сюди відносяться:

      зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

      зниження воєнних витрат;

      зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

      заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу.  З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

      загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

      зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

      внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

      операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки  процентних платежів;

      первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

      поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

      фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

      трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення  заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну  емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в 1995 – 67 відсотків.[2] Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

BD=MB+D+eD*,

де:    BD – показник дефіциту бюджету;

MB – грошова база;

D – внутрішній борг;

D* -- зовнішній борг в іноземній валюті;

е – валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

Вплив дефіциту на економіку.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який  через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави: ІТ=(М/Р), де ІТ – інфляційний податок,  -- темп приросту інфляції за рік (%), М/Р – рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення“. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”. Ми розглянемо лише ефект “витіснення”.

Ефект “витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулювальна фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулювальної фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення”.

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення” частково зменшуються.

Висновок.

Аналізуючи бюджетний процес в Україні (підготовка проекту бюджету, розгляд і ухвалення йог Верховною Радою, виконання бюджету) упродовж 1991-1999 років можна побачити ось що:

      терміни подання проекту бюджету до Верховної Ради, навіть у разі формально своєчасного першого подання, розтягувалися в часі поза межі дозволеного, а відповідно мінялися і дати прийняття Закону про держбюджет (табл.1);

      інколи майже відразу після введення в дію Закону про державний бюджет (інколи трохи пізніше) встановлені  нормативні показники переглядалися, тобто відбувалася процедура секвестру;

      є значні розходження між значеннями показників бюджету, які обгрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються Верховною Радою як норма закону:

      макроекономічні показники, які є підгрунтям бюджетних розрахунків (ВВП, рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними – 1996 року відхилення щодо ВВП становили від 22 до 1000%, а з 1996 року коливання були в межах від 3 до 18%;