Дослідження ринку праці України

    Інституціональне  безробіття — є складовою частиною фрикційного безробіття і пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

    Структурне  безробіття — виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли внаслідок технологічних та структурних змін суспільного виробництва з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками [8, с 206].

    Циклічне  безробіття — виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з Дефіцитом попиту. [8, с 206]

    Ситуація  на ринку праці оцінюється рівнем безробіття і рівнем зайнятості, які визначаються, як питома вага відповідної категорії робочої сили в чисельності економічно активного населення на початок (кінець) періоду [9, с 74]: 

    Рівень  безробіття (%) = 100; 

    Рівень  зайнятості (%) = 100.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА  РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ 

    2.1. Аналіз розвитку вітчизняного ринку праці 

    Ринок праці України характеризується наступними тенденціями (порівняно з 2009 роком):

    – щодо економічної активності населення  працездатного віку:

    збільшення  рівня зайнятості з 64,7% до 65,6%;

    зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 9,6% до 8,8%;

    зменшення рівня зареєстрованого безробіття з 3,4% до 2,2%;

    – зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених  з економічних причин з 45,5% до 39,0%;

    – зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 6,6%;

    − зменшення кількості вільних  робочих місць на 3,0%;

    − збільшення навантаження незайнятого  населення на 10 вільних робочих  місць, вакантних посад з 82 до 88 осіб;

    − зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою  державної служби зайнятості з 32,8% до 40,3%;

    − зростання рівня прийому робочої  сили з 22,5% до 25,3% та зменшення рівня  вибуття з 28,7% до 28,1%

    середньооблікової кількості штатних працівників;

    − збільшення кількості працівників, які перебували у відпустках без  збереження заробітної плати (на період

    припинення  виконання робіт), з 2,6% до 3,4%;

    − зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного  робочого дня (тижня) з економічних  причин,

    з 19,4% до 13,6%;

    − зростання середньомісячної номінальної  заробітної плати на 20,0%;

    − зростання індексу реальної заробітної плати з 90,8% до 110,2%;

    − зменшення суми заборгованості з  виплати заробітної плати на 17,3%;

    − зменшення кількості працівників, які вчасно не отримали заробітну  плату, на 43,0%.

    За  даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної  активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилась на 0,4% переважно за рахунок осіб працездатного віку та становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,3 млн.осіб або 91,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,8 млн.осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

    Рівень  економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 63,3% у 2009р до 63,7% у 2010р., а для населення працездатного віку – з 71,6% до 72,0% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось як серед мешканців міських поселень так сільської місцевості, про що свідчать дані рис 2.1.

    Рис 2.1. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років

    Найвищий  рівень економічної активності був  характерним для осіб віком 30–49 років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років. 

    2.2. Вивчення зайнятості та безробіття на ринку праці України 

    Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., збільшилась на 74,5 тис. осіб, або на 0,4% та становила 20,3 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період з 57,7% до 58,5%, а у населення працездатного віку з 64,7% до 65,6% (рис 2.2). 

    Рис. 2.2. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років у 2009-2010рр. 

    Найвищий  рівень зайнятості населення спостерігався  у осіб віком 30–49 років, а найнижчий  –у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років Збільшення рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зростання зазначеного показника зафіксовано у Тернопільській (на 1,3 в.п.), Житомирській та Рівненській областях (на 1,2 в.п. у кожній). Найвище значення цього показника в 2010р. було у м.Києві (63,6%) та м.Севастополі (62,0%), а найнижчий – у Івано – Франківській (52,3%) області.

    Серед зайнятого населення віком 15-70 років  кожен п'ятий був працівником  сільського

    господарства  або промисловості, шостий –торгівлі.

    Збільшення  кількості зайнятих у 2010р. порівняно  з 2009р. відбулося у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві; торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; державному управлінні. Водночас зменшення обсягів зайнятості було зафіксоване в

    промисловості; освіті; діяльності готелів та ресторанів; діяльності транспорту та зв’язку; охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги; діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.

    У структурі зайнятих спостерігалось зменшення питомої ваги найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

    Кількість зайнятих у неформальному секторі  економіки у 2010р. порівняно з попереднім роком збільшилась на 179,3 тис. осіб і складала 4,6 млн. осіб, або 22,9% загальної кількості зайнятого населення віком 15–70 років.

    Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилася на 173,2 тис. осіб, або на 8,8% та становила 1,8 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,3 млн. осіб), решту – сільські жителі (493,5 тис. осіб). Зменшення кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 172,4 тис. осіб, або на 8,8%).

    Рівень  безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,7 в.п. та становив 8,1% економічно активного населення зазначеного віку та був нижчим, ніж відповідний показник по країнах Євросоюзу (9,6%) (рис 2.3).

    Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зменшився  на 0,8 в.п. та становив 8,8%. Більш суттєве зменшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільської місцевості.

    Рис. 2.3. Рівень безробіття населення (за методологією МОП)у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні у 2010 році 

    Найвищий  рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15–24 роки, а найнижчий – серед осіб віком 50–59 років.Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 4 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 2,9 раза, чоловіків – у 5,4 раза, міських поселеннях – у 4,6 раза, сільській місцевості – у 2,9 раза). (рис. 2.5)

    Рис. 2.4. Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у 2009–2010рр.

    Рівень  безробіття (за методологією МОП) серед  населення віком 15–70 років зменшився  в усіх регіонах України. Значне зменшення цього показника відбулося у Рівненській (на 1,3 в.п.), Закарпатській (на 1,2 в.п.), Донецькій та Кіровоградській областях (на 1,0 в.п. у кожній). Його максимальне значення спостерігалось у Рівненській області (11,4%), а мінімальне – у м.Києві (5,8%),

    Показник  середньої тривалості безробіття населення  у віці 15-70 років (за методологією МОП) зріс з 6 місяців у 2009р. до 7 місяців у 2010р.  [12]. 
 

 

РОЗДІЛ  3

НАПРЯМКИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ 

    3.1. Використання закордонного досвіду для вирішення проблем зайнятості. 

    Одним із компонентів пошуку шляхів реформування національної системи регулювання  зайнятості населення стає дослідження  механізмів, принципів, правових засад  та форм регулювання зайнятості населення  у зарубіжних країнах.

    Слід  враховувати, що у кожній з країн  існує власна національна модель регулювання зайнятості, на формування якої впливають певні системні чинники, під якими розуміють : надання  переваги проведенню активної чи пасивної політики зайнятості; ступінь централізації  ринку праці та законодавства  з питань зайнятості; участь у вирішенні  проблемних аспектів профспілок, організацій  роботодавців, тощо. Відповідно до цього, розвинутими країнами використовуються різні за своєю суттю і характером методи регулювання зайнятості.

    В цілому у світовому досвіді господарювання по відношенню до зайнятості виділяють 5 домінуючих моделей: американська, німецька, англійська, шведська та японська.

    Основні концептуальні відмінності зазначених моделей і української зосереджуються у застосуванні різних підходів щодо розподілу коштів на активні й  пасивні заходи політики зайнятості, а також у відмінності законодавчого  забезпечення гарантій з працевлаштування.

    Розглядаючи американську модель, бачимо, що регулювання  зайнятості представлено системою трьох  складових : державні підприємства, пов’язані  з наймом робочої сили; фінансово-кредитна політика, з допомогою якої відбувається регулювання попиту на робочу силу, і безпосереднє регулювання зайнятості з допомогою штатної системи законодавства.

    Регулюючими важелями є: здійснення широкомасштабних заходів по створенню нових додаткових робочих місць; заходів по перерозподілу  трудових навантажень; заходів по збереженню робочих місць, зокрема націоналізація підприємств з цією метою.

    Щодо  Німеччини,  то держава так само вживає заходів по збереженню робочих  місць, надаючи пільги підприємствам, які утримуються від масових  звільнень працівників.

    Для англійської моделі зайнятості характерна державна активність у її стимулюванні. Законодавча система в Англії надає можливість місцевим владним  органам самостійно заохочувати  підприємницьку ініціативу .

    Акцентується  увага і на систему професійної  підготовки, перенавчання і працевлаштування, вдосконалення системи соціального  забезпечення.

    Основою сучасної політики зайнятості у Швеції є не сприяння працевлаштуванню і  виплата допомоги по безробіттю, а  попередження виникнення безробіття. Шведська модель орієнтована на підприємство, і має свою специфіку, суть якої –  орієнтація на групи зі слабкою позицією на ринку праці.