Економічні теорії національної економіки

Тотальне  одержавлення відносин власності та формування складних за географічними, галузевими та функціональними зв'язками промислових комплексів вело до надмірної  монополізації національної економіки  Радянського Союзу. Великі монопольні об'єднання отримували змогу контролювати випуск того чи іншого продукту, деформуючи загальну економічну ситуацію в державі.

Економіка СРСР була перенасичена неприбутковими господарськими одиницями, що функціонували  за рахунок державних субсидій та дотацій. Ринок у його західному розумінні - як здатний до саморозвитку організм, який за рахунок дії законів конкуренції може сам себе оздоровлювати, не існував. Натомість значна частина державних коштів витрачалася на штучне утримання як збиткових, так і прибуткових підприємств.

Під жорстким тотальним контролем, в умовах "повної відірваності" від зовнішнього  світу, тоталітарної ідеології, жорсткого  плану та диктату керівного центру Україна перебувала понад 70 років, не маючи жодних альтернатив всебічного та багатоваріантного розвитку.

Були, звичайно, і періоди певних продуктивних змін у координації господарського життя  СРСР (50-ті та 60-ті роки). Наприклад, період "хрущовської відлиги", за якого  українським землям було надано деякі  автономні права у виробленні власної національної політики (мова, освіта, культура, частково економічна політика тощо). Проте вони не були довгостроковими та всеосяжними, оскільки суспільні підсистеми українських земель все ж залишалися частиною єдиного радянського народногосподарського комплексу. Не дали свого результату ані грошова, ані земельна, ані галузева реформи, що розпочалися ще в 1961 р.

Реальні підвалини  для формування національної економіки  України були закладені в середині 80-х років XX ст. Цей період прийнято називати "горбачовською перебудовою". Це час усвідомлення того факту, що закрита економіка, позбавлена реальної об'єктивної рушійної сили, приречена на загибель. За управління команди М.Горбачова було проведено ряд економічних заходів (активізація товарно-грошових відносин, розроблення стратегії для формування відкритої економіки СРСР, формувалися механізми вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі економіки, закладалися підвалини нової грошово-кредитної політики, відносин власності та принципів підприємництва, системи оподаткування тощо), проте їхня невідповідність базовим економічним взаємовідносинам у державі, форсованість та непродуманість наслідків реформування, інституційний вакуум, відсутність досвіду проведення економічних реформ, значний тіньовий сектор, політизація економічної системи та боротьба за політичну й економічну владу не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.

Різка дестабілізація економічних взаємозв'язків у  середині країни (падіння курсу національної валюти, диспропорції в зовнішніх та внутрішніх інвестиціях, нерівномірність розподілу доходів серед населення, дефіцит на ринку товарів широкого вжитку, збільшення тіньового сектора економіки, зниження якості радянських товарів та застаріла технологія виробництва, що не відповідала міжнародним стандартам, непродумана й нечітка зовнішня політика держави, відсутність мотиваційних механізмів здійснення підприємницької діяльності тощо) та прагнення радянськими республіками самостійно проводити соціально-економічну політику фактично призвели до краху радянської імперії. З 1989 р. починається розпад СРСР та становлення нових національних господарств колишніх радянських республік.

В результаті того, що Україна фактично весь період свого існування була не окремою  незалежною державою, а одиницею інших країн, стадія виникнення та формоутворення як дійсно національної господарської системи з усіма вище означеними ознаками нації та національної економіки відбулися з отриманням нею незалежності в 1991 р. її економічна система до 1991 р. - це синтезована залежна від інших економік форма організації та управління господарським життям. Проте, не зважаючи на залежність українських земель від інших господарських систем, Україна все ж не переставала брати участі як своїми ресурсами, так і продуктивними силами в загальноекономічних процесах, що протікали на їх території. При цьому вона набувала досвіду та відпрацьовувала можливі шляхи розвитку власної господарської системи. Тобто формування національної економіки України відбувалося на тому досвіді, економічному потенціалі, що вона отримала, будучи частиною інших економічних систем.