Економічна оцінка ефективності інвестування в людський капітал (дослідження і порівняння рентабельності навчання в різних країнах)

 

План

Вступ 

1.Інвестування в людський капітал. Теоретичні засади. Погляди різних авторів.

2. Порівняння інвестицій в людський капітал на прикладі різних країн.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На етапі становлення ринкових відносин у світі надзвичайно важливим є підвищення конкурентоспроможності економіки. Одним з найвагоміших чинників є підвищення можливостей використання людських ресурсів,адже вважається, що інноваційною віхою майбутнього підвищення продуктивності світового ринку - є максимально можливе використання людського капіталу.

 Зважаючи на трансформаційні  та інтеграційні процеси, що спостерігаються в економіках світових країн на початку нового тисячоліття, кожна з країн залучається до соціально-економічного  розвитку, що характеризується,зокрема, зростаючою роллю людського чинника.

Зарубіжні країни все більше спрямовують  свої зусилля на розвиток системи підготовки трудових ресурсів на необхідному професійно-кваліфікаційному рівні.

Сьогодні по-новому розуміється  роль людського капіталу. Він виступає головним фактором підвищення конкурентоспроможності   ринку не лише в глобальному розумінні, а й економіки країни на мікрорівні. Крім того,  ефективні інвестиції в людський капітал набувають все більшого значення для окремих підприємців, які розуміють всі переваги доходу від освіти своїх працівників в майбутньому.

Професійне лідерство працівників  стало стратегічним  товаром, а  освіта та кваліфікаційне навчання вважається важливим економічним фактором піднесення держави.

Отже, спираючись на такі твердження, актуальність даної теми є безумовною, її роль збільшується з кожним днем, з того часу, як постійно зростають  вимоги  роботодавців до професійної кваліфікації робітників та спеціалістів та відбувається  активне впровадження у виробництво сучасних технологій та посилення професійної конкуренції на ринку праці.

1.Інвестування в людський капітал. Теоретичні засади. Погляди різних авторів.

Зростання значення людського фактора  виробництва за науково-технічної  революції сприяло на рубежі 60-х  років XX ст. появі й поширенню теорії людського капіталу. Розробили її прихильники вільної конкуренції і ціноутворення в західній політичній економії американські економісти Т.-В. Шульц і Г.-С. Беккер. Пізніше ці проблеми вивчали Дж. Кендрік, Ц. Гріліхес, Б. Денісон та ін".

За теорією людського капіталу у виробництві взаємодіють два  фактори — фізичний (засоби виробництва) і людський капітали. Інвестиції в  людський капітал — це витрати  на підтримання здоров'я, на здобуття освіти, витрати, пов'язані з пошуком  роботи, одержанням необхідної інформації, міграцією, професійною підготовкою на виробництві тощо. Величину його оцінюють розміром потенційного доходу, який він здатний принести.

Т.-В. Шульц стверджував, що людський капітал — це форма капіталу, тому що служить джерелом майбутніх заробітків чи майбутніх задоволень або того й іншого разом і є складовою людини. З точки зору вченого людські ресурси подібні, з одного боку, до природних ресурсів, а з іншого — до речового капіталу. Відразу після народження людина, як і природні ресурси, не приносить прибутку. Тільки після відповідної "обробки" вона набуває якості капіталу, тобто із зростанням витрат на поліпшення якісного стану робочої сили праця як первісний фактор поступово перетворюється у людський капітал.

Як відзначають теоретики людського капіталу, витрати, що збільшують продуктивні якості і характеристики індивіда, можна розглядати як інвестиції, тому що поточні витрати здійснюються з тим розрахунком, що ці витрати будуть багаторазово компенсовані зрослим потоком доходів у майбутньому.  
    К. Макконнелл і С. Брю виділяють наступні види інвестицій у людський капітал:

-  витрати на освіту – які включають загальну і спеціальну, формальну і неформальну підготовку на робочому місці;

- витрати на охорону здоров'я, що складаються з витрат на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування, поліпшення житлових умов;

- витрати на мобільність, завдяки, яким працівники мігрують з місць із відносно низькою продуктивністю в місця з відносно високою продуктивністю.

Кир’янов А.В. основними видами інвестицій у людський капітал підприємства вважає інвестиції в спеціальну підготовку, фізичний стан і емоційну поведінку  працівників. Він пропонує їх розширення з цільовою орієнтацією на формування в працівника почуття прихильності до організації, яку можна розкласти на наступні складові. По-перше, працівник розділяє і робить своїми власними цілі організації і її цінності. По-друге, він прагне залишитися на підприємстві і зберігає це прагнення навіть тоді, коли це може бути для нього невигідно. По-третє, він готовий не тільки старатися для неї, але, і якщо це треба, принести в жертву фірмовим інтересам свої особисті.

Шарп У. розкривав  поняття інвестицій  так: у найширшому значенні

слово "інвестувати" означає: "розлучатися з грошима сьогодні, щоб отримати велику їх суму в майбутньому"

М.О. Шишканов зазначає, що інвестиції - це не що інше, як розміщення капталу у самостійні підприємства на термін не менше одного року з метою отримання додаткового прибутку.

Проблемам діагностування та прогнозування розвитку людського капіталу приділяли увагу вітчизняні дослідники, серед яких Д. Богиня, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Грішнова, Г. Євтушенко, Є. Лібанова, В. Куценко, С. Писаренко, Л. Семів, Л. Шевчук та інші. Автори сходяться на тому, що дослідження різних аспектів людського капіталу є актуальними.

Однак в економічній  літературі через відсутність чітких і однозначних позицій у розумінні  самого поняття "людський капітал" залишається проблемою неоднозначність  його трактування.

Вважають, що передумови для розроблення теорії людського  капіталу були закладені у працях класиків політичної економії. Зокрема, А. Смідт у роботі "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.) стверджував, що збільшення продуктивності праці більше залежить від удосконалення вмінь працівників,ніж від покращення машин та інструментів.

Наступні покоління  економістів дійшли висновку, що вдосконалення  здібностей людини є нагромадженням капіталу. Наприклад, Дж. М. Кларк як капітал визнавав саму людину. І. Фішер, слідом за Л. Вальсаром, визначив заробітну плату як відсоток на людський капітал, що може нагромаджуватися подібно до фізичного капіталу. У праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905 р.) М. Вебер, техніці відводить другорядну роль, акцентуючи на нарізності ставлення людини до праці (людських ресурсів). Ф. Ліст вважав найважливішим компонентом національного запасу капіталу майстерність, спадкові та надбані якості (здібності) людини і стверджував, що внесок людського капіталу проявляється як у виробництві продукції, так і у її споживанні.

 

 

 

 

 

 

2. Порівняння інвестицій в людський капітал на прикладі різних країн.

Одним з найважливіших аспектів людського капіталу є освіта.Нині вона трактується як інвестиції в один з видів людського капіталу, що не лише приносить прямі економічні і соціальні прибутки його власникові, а й стимулює економічне зростання загалом. Розрахунки вітчизняних та зарубіжних вчених дають підставу стверджувати, що внесок освіти в приріст ВВП досягає майже 30%. Ця обставина спонукає керівництво більшості країн світу вкладати величезні кошти у цю сферу формування людського капіталу.

Країни - члени ООН, для  яких щорічно розраховується індекс розвитку людського потенціалу, підрозділяються  на три групи: країни з високим  рівнем людського розвитку (ІЛР > 0,800), середнім (0,500 < ІЛР < 0,799) і низьким (ІЛР < 0,499). Хоча СРСР відносився до країн з високим ІЛР, країни СНГ з більшою або меншою швидкістю перейшли з першої в другу категорію.

Фактично всі країни розташовуються відповідно до цього показника в  спадному порядку. При цьому найбільш важливим є місце країни за індексом людського розвитку. В останні роки ІЛР визначається за незмінною методологією та охоплює 177 країн, серед яких: великі західні країни, країни, що розвиваються та ін. За ІЛР Україна в 2011 році посідала 76-ме місце після Грузії і Азейбарджану.[табл. 1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1

Індекс людського розвитку у 2011 році

Місце	Країна, регіон	Загальний ІЛР	Тривалість життя, років	Грамотність дорослих, %	Валове охоплення навчанням, %	ВВП на душу населення по ПКС, дол. США
1	Норвегія	0,943	81,1	(99,0)	100	47557
2	Австралія	0,929	81,9		96	29354
4	США	0,910	78,5		93	43017
9	Німеччина	0,905	78,7		89	27756
12	Японія	0,901	83,4		84	27967
20	Франція	0,884	81,5		92	27677
24	Італія	0,874	81,9	98,5	87	27119
25	Люксембург	0,867	80,0		93	50557
27	Чехія	0,865	77,7	99,5	88	21405
35	Словакія	0,794	75,4	99,6	75	13494
66	Росія	0,754	68,8	99,4	90	9230
75	Грузія	0,733	73,7	97,3	72	7277
76	Азейрбайджан	0,731	70,7	99,6	88	6052
77	Україна	0,729	68,5	99,4	86	6175

 

 

Лідером за загальним ІЛР вже декілька років є Норвегія. Країни ОЕСР  лідирують за усіма компонентами індексу, особливо за показником середньодушового ВВП. За рахунок розвинутого фінансового сектора цей показник у Люксембургу найвищий. Але відносно низький показник за валовим охопленням навчанням не дає змоги Люксембургу опинитися на першому місці. При цьому в цій країні з півмільйонним населенням об’єктивно неможливо здійснювати підготовку спеціалістів за усіма спеціальностями, а його жителі змушені навчатися в університетах інших країн: Франції, Німеччині, Бельгії. Серед 25 країн, що посідають перші позиції в ІЛР, у восьми тривалість життя перевищує 80 років. Цей показник найбільш високий в Японії (83,4) і Гонконгу (81,6). Найвищий показник валового охоплення навчанням спостерігається у Великобританії – 123%.

Останні 24 місця за ІЛР без виключення посідають африканські країни. Найнижчий  показник середньодушового ВВП у  Сьєрра-Леоне, найменша тривалість життя - в Свазіленді (32,5 року), а в Буркіна-Фасо 12,8% грамотного населення.

У 2011 році програмою розвитку ООН оприлюднені такі дані:

Табл. 2

Континет	Індекс рівня  освіти	Втрати від  нерівності в освіті(у %)
Північна Америка	0,938	3,7
Європа	0,847	6,8
Латинська Америка та Кариби	0,687	23,2
Азія	0,563	30,2
Африка	0,444	36,5

Так, неважко помітити, що найвищим рівнем освіти є рівень Північній Америці та Європі, і саме там втрати від неповного використання людського капіталу є найменшими,лише 3,7%. А в странах Африки і Азії навпаки рівень освіти є помітно нижчим і відповідно до цього вищі показники втрат від нерівності в освіті – 36,5% і 30,2%.

Інвестиції в людський капітал  вимірюються насамперед не лише видатками держави на освіту, а ще і на охорону здоров’я. Ці показники є найвищими в країнах Європи:

• Найбільший відсоток видатків на охорону здоров’я у Франції(8,7%),Німеччині(8%), Норвегії(7,5%).Найменшими п ж вони є в країнах Сходу та Африки: Індія(1,1%), Індонезія(1,2%), Непал(2%), Судан(1.3%). [табл.3].
• Державні витрати на освіту є найвищими у Норвегії та у Новій Зеландії: 6,8% і 6,1%, а найнижчими у Японії(3,5%), Індії(3,1%), Індонезії(3,5%).Крім того в цих країнах є також найвищими показники рівня освіти: 0,87%; 0,928%; 0,985% відповідно. У Новій Зеландії показник рівня зайнятості дорівнює 1, що свідчить про стовідсоткову освіченість населення[табл.3].
• В Україні ці показники є відносно середніми: 4%-витрати на охорону здоров’я, державні витрати в освіту – 5,3%, та високий рівень освіти – 0,858[табл.3].