Економічний глобалізм: його сутність і особливості

20

Зміст

Вступ

1.      Сутність і причини економічного глобалізму

2.      Цінності глобалізму

      3. Вплив «глобалізму» на міжнародні відносини країн

      4. Країни у глобалізаційних процесах

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. За останніх двадцять років світова економіка зазнала справжню глобальну революцію. У результаті змін в економічній політиці і техніці національні економіки, ще недавно розділені високими транспортними витратами та штучними бар'єрами на шляху торгівлі і переміщення капіталів, сьогодні являють собою зростаючу мережу різноманітних економічних взаємозв'язків. Внаслідок економічної глобалізації підсилюються інтенсивні тенденції в міжнародному розподілі праці, а саме, національні кордони стають все менш важливими для сегментації ринків; спеціалізація підприємств визначається їх трансграничною інтеграцією в багатонаціональній виробничій мережі; багатополярність технічних центрів зумовлює тісну технологічну кооперацію фірм; глобальні інформаційні мережі об'єднують світ в одне ціле; зростає взаємозалежність найважливіших фінансових центрів; формуються нові міжнародні механізми накопичення і руху капіталів. Тому сьогодні актуальним є питання сумісного функціонування національних економік в умовах глобалізації.

   Глобалізаційна ситуація сьогодення спонукала вчених різних галузей науки вивчати проблеми, пов'язані з розвитком суспільства (Ж. Атталі, З. Бжезинскі, В. Даниленко, К. Попер, Ф. Фукуяма). Мова йде не тільки про взаємодії різних етносів в межах єдиного простору, про проблеми з пошуком ідентифікацій (релігійної, соціальної, політичної та інші). Це стосується насамперед визначення рівня впливу економічних розвитих країн на країни перехідного періоду, їх способу рекомендування (найчастіше нав'язування) особистих форм ідентифікації.

   Усі ці питання так й не були остаточного вирішені та визначені. Тому з'ясування особливостей економічної глобалізації з використанням синтетичного підходу могло б стати тією ланкою, що дозволила зробити спробу вирішити питання, пов'язані з розвитком суспільства в умовах прагнення тотальної глобалізації.

   В умовах глобалізації та інформатизації вирішальна роль належить інформаційній культурі в систематизації глобального світу. Робертсон висуває думку про соціокультурні складові процесу глобалізації та про її історично-культурні виміри, тому інформація – це культурний ресурс, носій інтелекту, в основі якої пріоритет освіти, науки, культури. Як відмічає М. Блюменталь, інформація стала розглядатися як ключ до сучасної економічної діяльності, базовий ресурс, що має сьогодні таке значення, яке в минулому мали капітал, земля і робоча сила. У працях Р.Кроуфорда, Д. Куа, Г. Сакайї, Дж. Ходжсона та ін. виокремлені основні ознаки нового суспільного устрою, які пов'язані з сучасним соціально-економічним розвитком, що характеризується зростанням ролі та значення факторів, інтелектуалізації та інформатизації господарського життя суспільства. На думку західних дослідників, інформація та знання, що трактуються не як субстанція, втілена у виробничих процесах або засобах виробництва, а як безпосередня продуктивна сила, що перетворюється на найважливіший фактор сучасного господарства, «первинний сектор», який постачає господарство найсуттєвішим ресурсом виробництва. Так, на думку Т.Сакайї, новий етап розвитку цивілізації відрізняється тим, що рушійною силою є цінності, створені знаннями. Інформація як соціальний феномен характеризується наступними аспектами:

   1) комунікаційного, пов'язаного з процедурою передачі повідомлення, трансляції відомостей (дослідження комунікацій, комунікаційних технологій, інформаційних мереж);

   2) змістовного, пов'язаного з передачею продуктів інтелектуальної діяльності та їх засвоєнням, спрямованим на зростання обізнаності або зниження невизначеності отримувачів.

   Отже, вищенаведені умови і формують важливість дослідження даної теми.

   Метою даної роботи є дослідження сутності та особливостей економічного глобалізму.

   Об’єктом дослідження є світова економіка на сучасному етапі розвитку.

  Предметом роботи є ефективність методів дослідження процесу формування економічної системи нового типу в сучасних умовах глобалізації.

    Проблематика становлення глобального інформаційного суспільства набула особливої актуальності на початку ХХІ століття і активно вивчається провідними зарубіжними науковцями (П.Друкером, В.Іноземцевим, Ж. Ліотаром, У. Мартіном, Й. Масудою, Ф. Махлупом, М. Поратом, Р.Річтою, Т. Стоуньєром, А.Тофлером, А.Туреном, Ю.Хаяши, Н.Штером, та ін.), аналітиками ключових міжнародних організацій (ООН, СБ, СЕФ), а також низкою вітчизняних науковців (зокрема, В.Гейцем, О.Голобуцьким, В.Куриляк, М.Макаровою, Л.Мельником, Є.Савельєвим, В.Семиноженком, А.Чухном, О.Шевчуком, та ін.).

1.Сутність і причини економічного глобалізму

Наприкінці XX і початку XXI ст. у роз­витку світової економічної системи все чіткіше і об'ємніше по­чали проявлятися процеси, які отримали назву глобалізації або глобалізму. Сутність глобалізму полягає в закономірному формуванні єдиної загальносвітової економічної системи. Розвиток економічних зв'язків між окремими країнами і підприємствами приводить до все більшої їх взаємозалеж­ності і на цій основі — до виникнення єдиної, цілісної системи економічних відносин у масштабах усього світу (глобусу).

Розвиток світового господарства характеризується глобалізацією, яка є якісно новим етапом відкритості та взаємозалежності національних економік, посиленням інтернаціоналізації господарського життя на основі лібералізації міжнародного обміну. Глобалізаційний процес веде до створення інтегрованого світового господарства на основі відкритих національних економік, вільних глобальних ринків товарів, послуг, факторів виробництва та фінансів. Головними суб’єктами процесу глобалізації, що створюють його інституційну систему, виступають держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації та банки, міжнародні фінансові ринки. Держава, як система економічного управління та регулювання, відіграє важливу роль у розвитку та укріпленні національних господарств на їх шляху до відкритості і взаємозалежності [5, с.41].

Уперше термін „глобалізація” запровадив Т. Левіт у 1983 р. Він застосував його до характеристики феномену злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими ТНК [1, c.7]. ­

Глобалізація – це процес накопичення структурних зрушень та поетапного формування органічно цілісного, взаємопов’язаного та взаємозалежного всесвітнього господарства, окремі ланки якого органічно поєднані фінансово-економічними, виробничо-технічними, інформаційними та іншими зв’язками. Тобто глобалізація – це вищий етап  інтернаціоналізації всіх факторів виробництва, коли система міжнародних відносин охоплює всі національні економіки, змінюючи економічну цілісність світу.

Іншим поширеним визначенням глобалізації є ототожнення її з вищою стадією інтернаціоналізації. Під нею розуміють сукупність таких процесів і явищ, як трансграничні потоки товарів, послуг, капіталу, технології, інформації і переміщення людей між країнами, перевагу орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні й інших трансакціях (на рівні фірм), територіальну й інституціональну інтеграцію ринків тощо. Переважно це стосується потоків капіталу й інформації          [4, с.3].

Узагальнюючи дослідження в галузі обґрунтування категорії глобалізації,    Б. Баді стверджує, що єдиного визначення цього феномену не існує. Він пропонує три виміри глобалізації, а саме:

-         це історичний процес, що розвивається упродовж багатьох століть;

-         ознака уніфікаціі світу, життя за єдиними принципами, орієнтація на єдині цінності, дотримання єдиних звичаїв і норм поведінки, прагнення все універсалізувати;

- дедалі більша взаємозалежність, головним наслідком якої є підрив, руйнування національного державного суверенітету під тиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени – глобальних фірм, релігійних угрупувань, транснаціональних управлінських структур, що взаємодіють на рівних засадах не лише між собою, а й безпосередньо з державами – традиційними суб’єктами міжнародних відносин. ­

М.В. Жук розглядає глобалізацію як "...зростання впливу зовнішніх чинників (економічних, соціальних і культурних) у виробництві всіх країн — учасників цього процесу, форму­вання єдиного світового ринку (ринків) без національних бар'єрів і створення єдиних правових засад для всіх країн". Як особлива фаза міжнародних відносин глобалізація зародилася декілька десятиліть тому, але її формування відбувається й донині. У сучасній світовій науці та політиці єдиного визначення глобалізації не існує, наявні формулю­вання мають описовий або навіть суперечливий характер. Наприклад, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) визначає глобалізацію як посилення економічної взаємозалежності країн світу внаслідок збільшення обсягів і зростан­ня різноманітних переміщень товарів, послуг й інтер­національних переміщень капіталів, а також прискореного та значного поширення технологій.

Прихильники глобалізації розглядають її як широкий, багатоплановий процес, який охоплює всі аспекти життя люд­ства. Насамперед, зазначається, що вона випливає із саморозвитку економіки. Процес глобалізації сприяє вільному рухові товарів, капіталів та інформації, створює най­кращі умови для економічного зростання й добробуту людини. Також глобалізація сприяє формуванню єдиного соціально-економічного ладу, фактично приводить до одноваріантності розвитку тощо.

Досліджуючи динаміку глобалізації, науковці зосереджують увагу на кількох обставинах:

-         кожний з етапів її розвитку був безпосередньо зумовлений технологічними досягненнями і поступальною зміною домінуючих соціальних укладів. Не менш важливо те, що усі ці нововведення реально впливали на динаміку світогосподарства лише в тому разі, якщо вони були затребуваними суспільством;

-         процеси глобалізації чітко спрямовані від „центру” – регіону світу, що найбільш динамічно розвивається, до його „периферії”.

Однією із особливостей сучасного етапу глобалізації є те, що вона формується і виявляється шляхом розвитку різних форм економічної організації у планетарних масштабах. Це веде до підвищення технологічної взаємозалежності, об’єднання та уніфікації ринків, методів виробництва й організації фірм, маркетингу, сприяє динамічному зростанню торгівлі й переливанню капіталу між окремими країнами та регіонами [3, с.24]. Глобалізація ринків приводить до посилення конкуренції, що змушує компанії розвивати й оновлювати виробництво й використовувати новітні форми маркетингу. ­

Глобалізації притаманні прискорене та масштабне зростання світогосподарських зв’язків і співпраці, розширення та диверсифікація торгівлі товарами та послугами, міграції капіталів,  виробничого кооперування, міграції робочої сили і висококваліфікованих спеціалістів на міжнародному рівні. Глобалізацію відрізняє тісний функціональний взаємозв’язок міжнародних економічних зв’язків, їх зростаючий вплив на національні економіки, обмеження економічної самостійності держави при посиленні міжнародного інституційного та ринкового регулювання.

В умовах глобалізації змінюються роль і зміст економіки. Вона стає домінуючою силою управління суспільством. Зростання ролі економіки в глобальному світі пов’язано з такими обставинами:  

-         геополітика наповнюється економічним змістом, відносини між країнами проявляються, як економічні відносини, економічний інтерес є превалюючим;

-         геоекономіка перетворюється в спосіб геостратегічного оперування всіма процесами;

-         економіка стає стратегією розвитку людства і всіх соціальних спільностей.

У зв’язку з вищезазначеними обставинами виникає необхідність у визначенні поняття «глобалізаційний економічний простір». Це новий етап закономірного об’єктивного розвитку світового економічного простору, який формується на основі взаємозв’язків і взаємозалежності країн (зростання обсягів і прискорення темпів обміну товарами та послугами, міжнародного перетікання капіталів і робочої сили), що приводить до поступового усунення від локальних інтересів, норм і традицій і формування економічного монополізму з єдиним міжнародним центром управління.

Теоретичною основою глобалізації стала неоліберальна теорія (особливо монетаризм), яка сповідує: пріоритет ринко­вих механізмів у економічному розвитку, відмову від держав­ного втручання в економіку, усунення усіх перепон для ка­піталу, товарів і робочої сили.

Щодо наведеної теорії у світовій науці та політиці виникло декілька постулатів:

-         процес глобалізації набув планетарного характеру;

-         участь країни у глобалізації надає їй певні вигоди й економічні переваги (розширення масштабів виробництва, зниження витрат, підвищення якості та збільшення можли­востей вибору товару тощо);

-         глобалізація поширюється на всі галузі життя - економіку, соціальну сферу, культуру та ін.

Неолібералісти пропонують ідею, що глобалізація світової економіки залежить від створення ліберальних умов на національному та міжнародному рівнях. Більш того, стверджується, що згодом усі країни світу повинні застосовувати таку політику, інакше вони не зможуть відповідати умовам глобальних ринків.

Глобалізація як якісно новий етап відкритості та взаємозалежності національних розвинутих економік стає можливою в умовах відкритої економіки [5]. Стратегія відкритої економіки стала визначальною не тільки для розвинутих, але й для країн, що розвиваються.

Ознаками відкритої економіки є:

-         послаблення державних засобів протекціонізму;

-         загострення конкуренції на внутрішніх ринках;

-         зростаюча залежність національних економік від зовнішнього  впливу та їхня уразливість;

-         відміна бар’єрів на шляху переміщення капіталу;

-         зростання долі іноземного капіталу у внутрішніх інвестиціях;

-         зростання ролі іноземних технологій у НТП.

Треба зауважити, що істотно змінився механізм глобалізації. По-перше,  якщо спочатку вона носила переважно політичний характер, зараз охоплює головним чином економічну й фінансову сфери. По-друге, ефективність використання західними країнами політичного й економічного впливу на периферійні регіони сьогодні набагато вища, ніж у попередні роки.