Феномен трансформації економіки

Міністерство  освіти і науки України 
Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана" 
 
 
 

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Трансформаційна економіка»

" Феномен трансформації економіки " 
 
 
 
 
 
 

студента факультету 
міжнародної економіки і права 
групи 6.503-2 
ІІІ курсу 
Балашова Євгена

                               
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кривий  Ріг 
      2011

 

      План: 

1. Вступ
2. Зміст перехідної економіки
3. Основні трансформації
4. Основні моделі трансформаційної економіки
5. Економічний устрій у країнах перехідної економіки
6. Висновок

 

      1. Зміст перехідної  економіки 

     У процесі свого розвитку будь-яка  система проходить декілька стадій:

     – становлення (висхідний розвиток нової системи);

• зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);
• занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи).

     Трансформаційна економіка є особливим  станом еволюційного процесу суспільного  розвитку в період зміни його соціально-економічних форм. 

       

     

       
 
 
 

       
 
 
 

     Невідповідність між економічним устроєм держави  та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке  традиційно прийнято кваліфікувати  як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів економічної діяльності, глибоким спадом обсягів національного виробництва, посиленням інфляційних процесів, високим рівнем безробіття. Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи

     Перехідна економічна система  – це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.

     За  своїм характером ці економічні системи  слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі  ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис  та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД та Східної Європи, включаючи, звісно, і Україну.

     Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

     Перехідні економіки можна класифікувати  за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.

     Аспект  цивілізаційного процесу:

• від неоліту до бронзового віку;
• від бронзового до залізного віку;
• від залізного до передіндустріального віку;
• від передіндустріального до індустріального віку;
• від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

     Аспект  формаційного процесу:

• від первісного до рабовласницького ладу;
• від рабовласництва до феодалізму;
• від феодалізму до капіталізму;
• від капіталізму до соціалізму;
• від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

     У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є  перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

     Закономірності  трансформації в межах ринкової системи

     1. Поглиблення суспільного характеру виробництва.

     2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адаптованості існуючих господарських форм.

     Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжу є нові фактори  економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу.

     Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

     Державно-монополістичний  капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.

     Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільністю.

     Формування  специфічної ієрархії суб'єктів господарювання. Головним суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник;

     – періоду крупного машинного виробництва – – власник капіталу;

     – за монополії – об'єднання капіталістів;

     – в умовах державно-монополістичного капіталізму держава.

     Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).

     Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.

     2. Основні завдання трансформації 

     Соціальне орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг. Головні завдання перехідного періоди від адміністративно-командної до соціальне орієнтованої ринкової системи такі:

     – реформування відносин власності;

     – роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів);

     – приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);

     – демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);

     – лібералізація, яка набуває двох форм – внутрішньо-економічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).

     – макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);

     – формування ринкової інфраструктури;

     – соціальний захист найвразливіших верств населення.

     4. Основні моделі трансформаційної економіки 

     Основні моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах. У другій половині 80-х і на початку 90-х років формувались такі основні моделі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн. По-перше, неокласична модель, яка розроблялась М. Фрідменом, Дж. Стінглером та ін., передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, опору на іноземні інвестиції, здійснення швидкої лібералізації цін та лібералізації зовнішньої торгівлі, скорочення соціальних витрат держави, значну соціальну диференціацію суспільства та ін.

     При цьому стверджується, що невиконання  будь-якої з званих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна «шокова терапія» На відміну від неокласиків, автори другої, так званої градуалістської (від англ. gradual – поступовий) концепції трансформації провідну роль відводять стабілізації виробництва. При цьому усвідомлюються тривалість даного процесу та можливість забезпечення необхідного обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення лише за умови стабільного випуску економічних благ. Низький рівень рентабельності вважається переважним порівняно з падінням обсягів виробництва. Дана концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних витрат, надає перевагу колективним цінностям. Найбільш послідовно ця концепція реформ реалізується в Китаї.

     Представники  інституціоналізму (третя модель) акцентують увагу на необхідності інституціональних  змін у суспільстві, які передбачають еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких вони відносять зміни прав власності), але й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо.

     Четвертим напрямом у теоретичному розумінні  моделей перехідної економіки є  структурний підхід. Представники цієї концепції вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподілі доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності. Монополії, на їхню думку, є невід'ємною частиною технологічної структури народного господарства, тому антитрестівська політика вважається недоцільною. Водночас першочерговим завданням ними проголошений тривалий підготовчий період створення ринкових інститутів, а макроекономічна стабілізація має передувати структурним реформам. До числа структурних реформ вони відносять реформи у сфері прав власності, мотивації праці управлінського персоналу та ін.

     Найбільш  антигуманною серед названих моделей є перша, реалізація в латиноамериканських країнах призвела до стрімкого зубожіння переважної більшості населення, різкої поляризації суспільства, посилення сировинної орієнтації країн у зовнішньоекономічній діяльності. 

     5. Економічний устрій у країнах перехідної економіки 

     Економічний устрій, як зазначалося, визначається типом виробничих відносин і, насамперед, характером власності на засоби виробництва. Оскільки у всіх постсоціалістичних країнах переважала державна власність, то новий устрій може формуватися лише шляхом роздержавлення економічної власності, внаслідок чого утворюються різні економічні устрої. Такі устрої – це особливі типи відносин економічної власності і форм господарювання, матеріальною основою (речовим змістом) яких є певний рівень розвитку продуктивних сил, що разом із суспільною формою підпорядковуються відповідним типам економічних законів.

     Основними устроями у постсоціалістичних країнах  є: 1) державний; 2) капіталістичний; 3) колективний трудовий; 4) дрібнотоварний.

     Дрібнотоварний  устрій представлений індивідуальними (сімейними) господарствами, що базуються  на особистій праці господаря  і членів його сім'ї. Водночас, внаслідок  його залежності від домінуючого  укладу, яким є капіталістичний, розвиток дрібнотоварного устрою підпорядковується законам капіталістичного способу виробництва.