Феномен трансформації економіки

     Його  розширення, як це має місце в  Україні, Польщі, деяких інших країнах, насамперед у сільському господарстві, не відповідає вимогам законів розвитку продуктивних сил, насамперед, основної продуктивної сили.

     Капіталістичний уклад представлений у більшості  постсоціалістичних країн приватнокапіталістичними та колективними капіталістичними підприємствами у формі акціонерних компаній. Водночас внаслідок узурпації акціонерної  власності вузьким колом нової української великої буржуазії колективні капіталістичні підприємства зазнають все більшої приватнокапіталістичної спрямованості, що означає рух даного укладу у бік капіталізму взірця кінця XIX – початку XX ст.

     Колективний трудовий устрій представлений в деяких інших країнах викупленими трудовими колективами підприємствами, кооперативами, в яких нема найманої праці або вона займає незначну частку. Цей устрій є найпрогресивнішим, бо в ньому досягається єдність колективної праці та колективної власності на основі технологічного способу виробництва, що базується, переважно, на машинній праці. Хоча в Україні він також є надмірно фізично та морально зношеним, але завдяки прогресивній суспільній формі це відставання можна буде швидко подолати.

     Державний устрій у постсоціалістичних країнах вже не є домінуючим. Його розвиток може набувати різного спрямування здебільшого соціалістичного, в основному – капіталістичного, відповідати загальнонаціональним інтересам, поєднувати у різні* комбінації ці три напрями, що безпосередньо залежить від типу політичної влади, особливостей господарського механізму. Його розвиток в Україні має, здебільшого, прокапіталістичний характер.

     У Китаї процес реформування почався з сільського господарства, легкої та харчової промисловості, а також передових наукомістких галузей. При цьому середньорічні темпи приросту ВВП за період 1979–1999 pp. становили майже 10%. Водночас було створено близько 400 тис. спільних підприємств, у яких державі спочатку належав лише контрольний пакет акцій, а через 10 років вона (держава) ставала їх повним власником.

     Градуалістська  та інституціональна концепції реформ реалізувались також в Угорщині, Чехії та деяких інших країнах. Позитивною стороною реформ у цих країнах є, по-перше, те, що частка бюджетних асигнувань у ВВП не тільки не зменшилась, а навіть зростала в окремі періоди.

     По-друге, в цих країнах збереглася на старому  рівні частка витрат на освіту у  ВВП. У інших країнах, у т. ч. в Україні, вона суттєво скоротилася.

     По-третє, лише незначною мірою посилилась диференціація в доходах 10% найбідніших і найбагатших верств населення. Так, якщо на початку реформ цей розрив становив 2,5–3 рази, то далі – 4,5–5 разів.

     По-четверте, уряди Угорщини, Словенії, а також  у дещо меншій мірі Чехії намагалися не допустити суттєвого зниження життєвого рівня населення.

      Висновок

     Перехідна економіка — це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюції до нової економічної системи, до нового врівноваженого стану).

       На межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що прийшли до влади, постало завдання проведення глибоких економічних реформ. Суть їх полягала у трансформації (реформуванні) адміністративно-командних національних економік у ринкові. Необхідність ринкової трансформації економіки За сімдесят років у Радянському Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базувалась на засадах марксистських ідей соціалізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на певному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрішні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад — на їх думку, соціалізм.         Соціалістичне виробництво, за Марксом, має ґрунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за   кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна справедливість.   Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього. Реалізація марксистських ідей уможливила побудову суспільства, яке дістало назву соціалістичного. Таке суспільство й відповідну йому економіку було створено в СРСР, а потім і в ряді інших країн Східної і Центральної Європи, Азії та на Кубі.

     Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси. Перша. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання зміцнювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового. Суттєве методологічне значення має і те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами (у даному випадку між адміністративно-командною і змішаною). Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної. У своїй діалектиці перехідні форми економічних відносин виражають взаємозв’язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку. Квінтесенцією боротьби між суспільною (що відходить) і приватною (що приходить) формами власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства. Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні — Польщі, Росії, Україні та ін. Третя. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. (Тут ми абстрагуємось від здатності економіки до глибоких криз. Ця проблема буде розглянута з іншого боку: як закономірність.) У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал.

Проблемне питання:

     Чи  правильним є твердження, що сукупність економічної системи суспільства  залишається незмінною, а змінюються лише її історичні форми? 

      Для того, щоб відповісти на це питання  треба дати означення що таке економічна система суспільства об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одних з іншими явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, всі елементи знаходяться в органічному взаємозв’язку, не існують поза її межами.      

      Я вважаю, що якісна однорідність системи не є абсолютною, вона допускає появу елементів нової якості, зо відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин. Тому що основними елементами економічної системи, її підсистемами є продуктивні сили, економічні відносини (організаційно-економічні, техніко-економічні, соціально-економічні), господарський механізм. А всі ці елементи змінюються разом зі змінами історичних форм економічних систем.