Фінансові інвестиції

Зміст

Вступ

1 Інвестиційна діяльність  та інвестиції.

2 Формування регулювання  фінансових інвестицій.

2.1 Загальна характеристика  цінних паперів.

3 Формування і функціонування  фондового ринку.

4 Державне регулювання  випуску та обігу цінних паперів.

5 Залучення іноземних  інвестицій.

6 Оцінка ефективності  фінансових інвестицій.

7 Чинники підвищення ефективності  інвестицій.

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Довільна система, яка  дає можливість покупцям вступати в  контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Світова економічна наука, як ми знаємо, усі економічні явища та процеси розглядає на двох рівнях: макроекономічному та мікроекономічному. Існує також мезоекономічний рівень, що займає серединне становище. Уявляючи собі будь – яку систему економіки у спрощеному вигляді, не важко здогадатись, що функціонування її грунтується на взаємозв'язаному русі ресурсів, споживчих благ і доходів, такий рух називається кругообігом. Основниі принципи ринкової економіки: по – перше, економічна свобода, вона заснована на приватній власності і вільній підприємницькій діяльності. Приватна власність надає приватним особам право користуватися і розпоряжатися ресурсами. Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь – які угоди, використовувати будь – які придбані ресурси і реалізовувати створені товари та послуги, виходячи з власних інтересів при цьому ніхто не диктує один одному якісь команди, не примушує діяти по плану, тоді як у плановій економіці у цьому випадку панує ценралізм, що реалізується через привласнення державою ресурсів та визначення цін і доходів. До речі, іде рівний розподіл прибутків між членами суспільства незалежно від їхньої ролі в процесі виробництва – так звана зрівняність. Зворотнім боком економічної свободи у ринковій економіці, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик. Кожен, хто користується економічною свободою, розплачується за негативні наслідки невірно прийнятих рішень і дій своїй майном, коштами, втраченими можливостями отримати прибуток і збагатитись. Тут вже держава не відповідає за підприємництво особи, тому у самостійній діяльності треба бути дуже обачним і прогнозуючим, щоб уникнути серйозних проблем. Другий вагомий аспект ринкової економіки – це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше і вигідніше реалізувати свій товар або послугу. Отже, механізм регулювання ринкової економіки - це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.

Характерні риси:

• Приватна власність
• Обмежена роль держави
• Свобода вибору
• Ціновий механізм
• Маркетингова система управління виробництва
• Гнучкість системи

1. Інвестиційна діяльність  та інвестиції.

Інвестиційна  діяльність — це процес організації  інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки  інвестора щодо нарощування свого  капіталу.

Інвестиційна  діяльність представляє інвестиційний  процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається  стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної  особи), що здійснює інвестиційний процес.

Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів  діяльності, в результаті якої створюється  прибуток (дохід) або досягається  соціальний ефект":

• кошти;

• паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

• нерухомість;

• устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

• майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права  користування;

• інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

• знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

• інвестування недержавними юридичними особами;

• інвестування фізичними особами;

• державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок  коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

• інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних  і позичених коштів;

• іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.

Інвестиційна  діяльність базується на наявних  вільних фінансових ресурсах у потенційних  інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив  на інвестиційні умови, банківську систему  та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній  системі (гроші роблять гроші) —  а це є завдання інвестиційної  діяльності.

Національний  банк країни має у своєму розпорядженні  три типи інструментів грошово-кредитного регулювання:

• операції купівлі-продажу урядових цінних паперів;

• норми страхового резервування банківських  активів;

• ставка рефінансування Національного  банку.

Державні  цінні папери випускаються і продаються на первинному ринку для забезпечення бюджетного дефіциту та обслуговування урядових боргових зобов'язань. Але  на вторинному ринку уряд може їх купувати й продавати також для впливу на кількість вільних коштів у  інвесторів. Встановлюючи більш або  менш вигідні умови дохідності за своїми цінними паперами (змінюючи їх цінову пропозицію), держава стимулює їх викуп або продаж юридичним  та фізичним особам і в такий спосіб зв'язує, зменшує кількість вільних  грошей чи, навпаки, вивільнює додаткові  кошти для фінансового ринку  та інвестування.

Відповідно  до встановлених Центральним банком норм страхових резервів комерційні банки частину своїх коштів мають  тримати в резервах. Зарезервовані  кошти не беруть участі в інвестиційній  діяльності банку. Змінюючи норму резерву, Центральний банк впливає на інвестиційну активність і спроможність банку.

За  офіційно встановленою обліковою ставкою  Центральний банк кредитує комерційні банки. Чим більшою є ця ставка, тим менше кредитних ресурсів придбають у Центрального банку  комерційні банки (невигідно). І навпаки.

Циклічність залишається поки що основним недоліком  ринкової економіки. Періоди економічного зростання переходять у спади  виробництва та споживання. У цей  період зростає рівень безробіття, знижується життєвий рівень і ділова активність. Протидія циклічності, забезпечення рівномірного розвитку є завданням "урядової" політики. У періоди  підйому при надмірному інвестиційному "розігріві" економіки, передчуваючи близький економічний спад активності, вдаються до заходів ринкового гальмування  інвестиційних намірів підприємств, тобто штучними діями обмежують  обіг вільних коштів підприємств: збільшують норми страхових резервів, продають державні цінні папери, підвищують облікову ставку НБУ. Ці дії мають назву політики "дорогих грошей". Навпаки, уряд, воліючи активізувати інвестиційну діяльність, збільшує кількість вільних коштів в економіці: зменшуються норми страхових резервів (частина їх вивільняється для інвестицій), викуповуються державні цінні папери у приватних інвесторів, зменшується ціна (відсотки) кредитних ресурсів Національного банку. Це політика "дешевих грошей".

Інвестиційна  діяльність реалізується у відповідному середовищі, що має багатоаспектну характеристику. Вона має бути врахована  при плануванні й прийнятті рішення  інвестором як параметр узгодженості із зовнішніми умовами.

Важливою  частиною зовнішніх умов реалізації інвестицій є прогноз параметрів макроекономічного стану економіки  на глибину (за часом) його реалізації:

При розробці чи оцінці проекту важливий прогноз відносної фінансової стійкості  економіки та її основних характеристик: зміна внутрішніх цін (рівень інфляції) і прогноз зміни валютного  курсу національної грошової одиниці (рівень девальвації).

Прогнозоване  економічне зростання у країні на період реалізації проекту формує економічний  фон, на якому реалізовуватиметься  проект. Загальна для економіки тенденція  зростання дає потенційну впевненість, що проект розвиватиметься в умовах зростання попиту, у тому числі  і на продукцію проекту. Деякі  помилки проекту можуть бути із запасом  компенсовані зростаючим попитом. Прогнозований  загальноекономічний спад означає, що для проекту умови погіршуються, а це підвищує загальноекономічний  ризик проекту.

Збалансована  державна бюджетна й грошово-кредитна політика створює атмосферу сприятливого зовнішнього середовища для проекту. І навпаки.

Головним  суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в  об'єкти інвестування, приймає рішення  щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову  відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Учасниками  інвестиційної діяльності є фізичні  та юридичні особи України та інших  держав, які забезпечують реалізацію інвестицій на основі відповідних договірних умов з інвестором і між собою. Вони можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами  продукції проекту, позичальниками, посередниками тощо.

Об'єктом  інвестиційної діяльності можуть бути фінансові, матеріальні та нематеріальні  активи, у які трансформується  інвестований капітал і які забезпечують зростання його вартості.

Окрема  форма інвестування — інноваційна  діяльність, яка передбачає проведення і впровадження науково-технічних  розробок в ході реалізації інвестиційного проекту або використання в проекті  досягнутих результатів наукових і  проектно-конструкторських досліджень.

Інвестиційний ринок має свою інфраструктуру, яка  забезпечує послуги учасникам ринку, продавцям і покупцям інвестиційних  інструментів. Інвестиційний комплекс — це сукупність підприємств, організацій, установ, які своєю діяльністю забезпечують інтереси учасників інвестиційної  діяльності. До інвестиційного комплексу  входять:

• регулювальні органи державного управління;

• проектні установи (інститути, дослідницькі центри, проектні, конструкторські  бюро);

• банківська система;

• фінансові посередники (інвестиційні банки, компанії, фонди);

• виробничі галузі інвестиційного спрямування: будіндустрія, машинобудування;

• біржі та спеціальні торговельні  системи, організації, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку.

У інвестиційній діяльності можна  виокремити три достатньо різні  за характером періоди.

1. Підготовка до інвестування (розробка  стратегії, оцінка ринків, вибір  проектів, проектні роботи, організація  фінансування, стадії погодження, планування  та матеріально-технічне забезпечення  початку робіт).

2. Реалізація інвестиційного проекту  (трансформація капіталу в активи  проекту, оформлення прав власності  інвестора, підготовка об'єкта  до експлуатації, набір і підготовка  персоналу, організація управління  проектом).

3. Експлуатація активів проекту,  отримання поточного прибутку, забезпечення  окупності інвестицій, подальша  робота об'єкта.

Період  часу, за який загальний накопичений  поточний прибуток починає перевищувати обсяг інвестицій, є періодом окупності  проекту.

У разі фінансового інвестування наведені вище етапи мають інший зміст, але ту саму логіку дій інвестора.

1. Підготовка до інвестування (розробка  стратегії, аналіз фінансового  ринку, вибір інструментів для  інвестування).

2. Безпосереднє інвестування —  формування інвестиційного портфеля  — управління портфелем (проведення  переговорів, підготовка договору  на придбання цінних паперів,  переоформлення прав власності  на цінні папери).

3. Отримання прибутку (отримання поточних  прибутків від цінних паперів,  зростання вартості портфеля, продаж  цінних паперів, прийняття рішень  щодо управління структурою портфеля).

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього  економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій у поточному році, тим  більший може бути обсяг валового внутрішнього продукту країни в майбутньому  періоді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формування регулювання фінансових  інвестицій.

інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Досить  часто під інвестиціями розуміють  лише довгострокові вкладення підприємств  з метою отримання прибутку. Хоча залучений капітал може бути інвестований як у необоротні (довгострокові), так  і в оборотні (короткострокові) активи.