Фінансові інвестиції

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Марта 2012 в 23:23, курсовая работа

Описание

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.
Довільна система, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари.

Содержание

Вступ
1 Інвестиційна діяльність та інвестиції.
2 Формування регулювання фінансових інвестицій.
2.1 Загальна характеристика цінних паперів.
3 Формування і функціонування фондового ринку.
4 Державне регулювання випуску та обігу цінних паперів.
5 Залучення іноземних інвестицій.
6 Оцінка ефективності фінансових інвестицій.
7 Чинники підвищення ефективності інвестицій.
Список літератури

Работа состоит из  1 файл

Фінансові інвестиції.docx

— 56.67 Кб (Скачать документ)

Фінансові інвестиції це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та непрямі-портфельні.

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна  інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.

Капітальна інвестиція — це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Загальна характеристика цінних  паперів.

Цінні папери— це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явникаДуже важливо знати, що цінні папери можна використати для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів. 
Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства. 
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг останніх фіксується в книзі реєстрації акцій відповідних товариств. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Випуск усіх видів акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства в разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства. 
Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів:  
1) облігації внутрішньої державної та місцевої позик;  
2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим обігом. 
Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускаються. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків. 
Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місцевої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а облігацій підприємств — емітент з оформленням відповідним протоколом. Підприємства (акціонерні товариства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій. 
Кошти, одержані від реалізації облігацій позичкового характеру, направляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Виплата доходу на придбані облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на облігації цільової позики (безвідсоткові облігації) не виплачується. Власникам таких облігацій надається лише право придбати відповідні товари або послуги, під які випущено цей вид цінних паперів. Якщо ціна товару на момент його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною в облігації, а коли товар стане дешевшим, власнику виплачується різниця між вартістю облігації та ціною товару. 
Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються три різновиди казначейських зобов'язань:  
а) довгострокові — з терміном чинності від 5 до 10 років;  
б) середньострокові — від 1 до 5 років;  
в) короткострокові — до одного року.  
Рішення про емісію довго- і середньострокових казначейських зобов'язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових — Міністерство фінансів України.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво  банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника  на одержання після закінчення встановленого  строку як самого депозиту, так і відсотків на нього. 
Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред'явника.

Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує без умовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строю відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату) сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. У процесі обігу вексель передається одним держателем іншому з допомогою передавального напису — індосаменту.

В Україні донедавна в  обігу перебував особливий вид  державних цінних паперів, що засвідчував право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації певної частки майна державних підприємств, — приватизаційні папери ( майнові сертифікати ). Їхню емісію здійснював Національній банк України, а видачу громадянам України організовували місцеві відділення Ощадного банку України. Згідно з чинним законодавством України видані громадянам приватизаційні майнові сертифікати підлягали обміну на акції вітчизняних підприємств, що приватизувалися. 
Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в обігу в Україні, поділяють на три групи. До першої з них належать пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, Інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини майна за ліквідації емітента. Друга група охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не дають їхнім власникам права на участь в управлінні справами емітента. Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обігу яких зв'язаний із пайовими борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Формування і функціонування  фондового ринку.

Дослідження питань фондового ринку є і  буде актуальним до того часу, коли він  буде існувати,  адже розробка тенденцій розвитку ринку цінних паперів не може здійснюватися без виявлення та дослідження всіх стадій формування такої економічної системи як фондовий ринок.

Формування  українського фондового ринку  відбувалося в кілька етапів: перший  етап  -  це  період  виходу  України  зі  складу Радянського  Союзу,  що  збігся  у  часі  з  процесом  створення   приватних акціонерних та  фінансових  компаній,  які  займалися   залученням   коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч  діяльність  цих  установ на ринку цінних паперів була  стихійною  й  неорганізованою,  а  самі  цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап  можна  назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Другий  етап розвитку ринку цінних паперів  виник у зв'язку з  випуском  в  обіг  та   створенням   вторинного   ринку   купівлі-продажу компенсаційних  сертифікатів  і  чорного  ринку   приватизаційних   майнових сертифікатів - ваучерів .  У  цей  період  створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів,  велика  кількість  фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній),  формується  інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Другий етап  розвитку  фондового  ринку  в  Україні  відіграв величезну роль у формуванні  інвестиційної  свідомості  нації  та  створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо  другий  етап характеризувався масовою, тобто  народною,  приватизацією,  то  третій  етап характеризується пошуком  ефективного  власника,  що  зумовило  пошук  нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та  активне залучення  до  приватизаційних  процесів  зовнішніх   інвесторів.   Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову  приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення  цього  процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго,  але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій  етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами як:  

1) активний продаж державою значних  пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових  та позабіржових систем обігу  акцій;          

3) поява значної кількості фінансових  посередників, що оперували  вже  не сертифікатами, а реальними грошима;                                                                 

4)  концентрація  власності  шляхом  активного   скуповування   акцій   у населення;                                                                                                                          

5) розвиток ринку державних боргових  зобов'язань;                                               

6) вихід на ринок у ролі покупців  великих зовнішніх інституціональних  та приватних інвесторів.                  

Основною  помилкою цього  етапу,  є  переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування  його  розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені  світовою фінансовою кризою.

Четвертий  етап  розвитку  фондового  ринку  в  Україні,  який відраховується від початку фінансової кризи ставить  більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив  розвитку  фондового  ринку  в країні. .  На сьогодні український ринок має  досить  добре  розвинену  систему обігу цінних паперів (національну депозитарну  систему,  електронні  торгові системи і т. ін.), розвинуті  контролюючі  органи  та  органи  захисту  прав акціонерів,  але  активність  у  цьому  сегменті  економіки  дуже  незначна. Держава  повинна  активізувати  продаж  контрольних  пакетів  акцій  великих підприємств   із   залученням   висококваліфікованих   фахівців   у   галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий  імпульс  для розвитку національного фондового ринку.

Узагальнення  етапів розвитку фондового ринку  дає змогу оцінити дії направлені на функціонування ринку цінних паперів  та проаналізувати ефективність його роботи, а також безпосередньо  дає змогу зробити прогнози і  скласти плани, враховуючи помилки  попередніх періодів. 

Фондовий ринок — сфера  обігу цінних паперів. Формування і  функціонування фондового ринку базуються на певних принципах. 
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ 
 
1.Соціальна справедливість  
Забезпечення створення однакових можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, запобігання дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів  
 
2.Надійність захисту інвесторів  
Створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав  
 
3.Регульованість  
Створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку  
 
4. Контрольованість  
Створення надійно діючого механізму обліку й контролю, запобігання проявам зловживань і злочинності на ринку цінних паперів  
 
5. Ефективність  
Максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки  
 
6. Правова впорядкованість  
Створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки та взаємовідносин його суб'єктів  
 
7. Прозорість, відкритість  
Забезпечення надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку  
 
8. Конкурентність  
Забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових суб'єктів господарювання  
 
Здійснювана державою система регулювання фондового ринку виконує три основні функції: 
перша — визначення засадних рис і складових підсистем фондового ринку та ролі учасників цього ринку; 
друга — формування сприятливого законодавчого поля для учасників фондового ринку; 
третя — встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації і руйнування фондового ринку, недобросовісної конкуренції, шахраювання з фінансовими ресурсами. 
Постійне функціонування фондового ринку забезпечують його учасники, а саме: 
• емітенти цінних паперів — юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку; 
• інвестори — фізичні та юридичні особи, у тім числі інституціональні інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержати певний дохід (відсотки) чи дочекатись зростання ринкової вартості цінних паперів; 
• посередники — юридичні особи, діяльність яких зв'язано з наданням професійних послуг на фондовому ринку емітентів та інвесторів; 
• держава, яка визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримування його ефективного функціонування та захисту його учасників. 
На постійно діючому фондовому ринку як посередники зазвичай виступають спеціалізовані інституціональні утворення (підприємства, організації), банківські установи та інвестиційні компанії. 
• Спеціалізовані інституціональні утворення здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів

• Банківські установи, крім основних функцій фінансово-кредитного закладу, мають право здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, їм дозволено виконувати операції на фондовому ринку власним коштом і з доручення своїх клієнтів, здійснюючи реєстраційні функції, довірчі операції з цінними паперами та надаючи позики, зв'язані з цінними паперами. 
• Інвестиційні компанії поєднують функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом одержання доходу. 
У країнах з ринковою орієнтацією економіки існують біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів, кожний з яких виконує властиві йому функції. 
Біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі — спеціалізовані установи, які створюють умови для централізованої торгівлі цінними паперами через об'єднання попиту на них і пропонування, а також надання місця, системи та засобів для їхнього первинного розміщення і вторинного обігу. У процесі приватизації майна державних підприємств через фондові біржі може відбуватися первинне розміщення тієї частки їхніх акцій, що реалізується за грошові кошти. Через фондові біржі здійснюється також розміщення державних цінних паперів. Варто зазначити, що фондові біржі мають забезпечувати формування максимально справедливої ціни на цінні папери через процедуру лістингу та механізм біржових торгів і цим самим підвищувати довіру інвесторів до них. 
З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для виробничих підприємств і створення фондової інфраструктури має розвиватися й цивілізований позабіржовий ринок цінних паперів, що зазвичай являє собою торговельно-інформаційну систему для організованого продажу цінних паперів з використанням для цього діючих товарних бірж. Такий ринок дає змогу розвиватися послугам інвестиційного консультування та управління портфелями цінних паперів, що приваблює передовсім дрібних інвесторів. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Державне регулювання випуску  та обігу цінних паперів.

Ухвалений Верховною Радою  спеціальний Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 року № 475/96-ВР містить відповідні положення щодо 
мети і форм державного регулювання ринку цінних паперів, видів професійної діяльності на фондовому ринку й органів, що здійснюють державне регулювання випуску та обігу цінних паперів. 
У ньому зазначається, що державне регулювання здійснюється з метою: 
реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів; 
створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринку цінних паперів з урахуванням інтересів суспільства; 
усебічного захисту прав учасників ринку цінних паперів. 
До передбачених законодавством форм державного регулювання ринку цінних паперів належать: 
прийняття законодавчих і нормативних актів з питань діяльності учасників ринку цінних паперів; 
видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів і забезпечення контролю за такою діяльністю; 
реєстрація емісії цінних паперів та інформація в засобах масової інформації про випуск цінних паперів; 
створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів; 
установлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів, а також контролю за їх дотриманням; 
контроль за процесом ціноутворення на ринку цінних паперів. 
На ринку цінних паперів здійснюються конкретні види професійної діяльності, як-от:  
1) торгівля цінними паперами;  
2) депозитарна й розрахунково-клірингова діяльність;  
3) управління цінними паперами, що належать іншим особам;  
4) ведення реєстру власників іменних цінних паперів;  
5) організація торгівлі на ринку цінних паперів (переважно надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінних паперів). 
Функції прямого регулювання ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка є органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. Вона складається з Голови комісії і шести членів, має відповідний центральний апарат, а також територіальні відділення. ДКЦПФР призначає державних представників на фондових біржах, яких уповноважено здійснювати контроль за додержанням положень Статуту і правил фондової біржі та які мають право брати участь у роботі керівних біржових органів. 
При ДКЦПФР діє Консультативно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів і бере участь у підготовці та обговоренні проектів законодавчих актів. Комісія організує також проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку (при Київському національному економічному університеті, зокрема, створено Інститут цінних паперів і фондового ринку). 
З огляду на їхню важливість, варто виокремити дві особливі функції ДКЦПФР: 1) видача дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів; 2) реєстрація випусків цінних паперів. 
Здійснення виключної діяльності з випуску та обігу цінних паперів допускається на підставі дозволу, виданого ДКЦПФР. Дозвіл на здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності видається торговцям цінних паперів, які мають попередньо внести у статутний фонд біржі не менше ніж 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для здійснення комісійної діяльності з цінними паперами — не менше ніж 200 неоподатковуваних Порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств, а також інформації про їхній випуск визначається ДКЦПФР. Ця Комісія веде також загальний реєстр випуску цінних паперів. Цінні папери підлягають реєстрації протягом ЗО днів з дня подання заяви з іншими необхідними документами. 
Дотримання вимог антимонопольного законодавства стосовно обігу всіх видів цінних паперів контролює Антимонопольний комітет України.

Информация о работе Фінансові інвестиції