Щодо  позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і  низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

     Оптимізація фінансової структури капіталу є  одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

     Хоча  залучення кредитів можливо, коли вже  забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.

     Таким чином, в результаті розглянутих  варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант – залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту  платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

     Щодо  управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1. Визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;
2. Періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;
3. Якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
4. Використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;
5. Продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
6. При продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;
7. Використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;
8. Відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;
9. Пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;
10. Страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

    ВИСНОВКИ

    Фінансовий  стан - найважливіша характеристика економічної  діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

    Стійке  фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської  або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, можна визначити на базі публічної офіційної звітності.

    Стійка  діяльність підприємства залежить як від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі існуючі в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносяться податкова, кредитна, цінова політика держави та ринкова кон‘юнктура. Через це в якості інформаційної аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

    Підприємство  ВАТ „Альфа” має недостатню фінансову  стійкість. Це підтверджують і отримані дані коефіцієнту абсолютної ліквідності, які свідчать, що підприємство в  змозі негайно погасити лише 1,6% короткострокової заборгованості. Значення коефіцієнту швидкої ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише тільки значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього позанормативних виробничих запасів.

    Коефіцієнт  загальної ліквідності також  свідчить, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадає 5,33 грн. на початок року та 3,01 грн. на кінець оборотних коштів. Коефіцієнт автономії має велике значення через наявність великої кількості власного капіталу. Підприємство має достатній запас фінансової стійкості. Згідно коефіцієнту співвідношення позикових та власних коштів на кожну гривню власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду) та 8 коп. на кінець.

    Незважаючи  на те, що підприємство має добрі  результати по деяких показниках, воно знаходиться в критичному стані через нестачу грошових коштів. Готова продукція на складі не дуже користується попитом через високу ціну, яка обумовлена великою собівартістю.

    Оскільки  на ВАТ „Альфа” існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації  дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути основну увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою або із знижкою, потрібно знижувати собівартість продукції. Щодо дебіторів, потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

    Доцільно  також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на покупку нового обладнання чи на розширення виробничої діяльності.

    Пошук ефективних механізмів управління фінансовими  ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 1999. - 132с.;

2. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. Підручник - К.: КНЕУ, 2000. - 460с.;

3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. -М.: Финансы й статистика, 1996.-429с.;

4. Савчук В.П. Финансовый анализ деятельности предприятия (международные подходы)

5. Мних Є.В. Аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств: Навч. посібник. - К.: НМК ВО, 1993; 

Додаток 1

БАЛАНС  ПІДПРИЄМСТВА

на   31 грудня   2003  р.

Форма №1  тис. грн.

Продовження додатка 1