Газова промисловість України, її регіональні особливості

Отже, без залучення до розробки нових родовищ компенсувати падіння видобутку неможливо. Управлінські заходи щодо інтенсифікації видобутку  та використання нових прогресивних технологій, яким приділялась і надалі приділятиметься дедалі більша увага, не можуть компенсувати природне зниження видобутку.

Тобто наявні розвідані запаси не можуть забезпечити стабілізацію і тим більше зростання видобутку  нафти та газу, хоча надра України, особливо Прикарпаття, містять ще не розвідані ресурси вуглеводнів, які дадуть змогу при їх належному  освоєнні стабілізувати, а в перспективі  і збільшити власний видобуток  газу та нафти.

Особливу увагу необхідно  приділяти освоєнню родовищ української  частини шельфу Чорного та Азовського морів, на які припадає третина прогнозних ресурсів газу України. Останні успіхи тут пов'язані з відкриттям Східно-Казантипського і Північно-Казантипського родовищ в Азовському морі. В 2001 році було розгорнуто проведення геологорозвідувальних робіт у районі острова Зміїний, який вважається найперспективнішим нафтогазовім об'єктом на шельфі Чорного моря.

Актуальним є те, що з  метою пошуків значних за запасами родовищ нафти й газу в Прикарпатському  регіоні започатковано буріння  надглибокої (до 8 тис. м) свердловини. Проте  для реалізації планів щодо нарощування  видобутку газу та нафти необхідна  реорганізація геологорозвідувальної  галузі[13, 214].

2.2 Екологічний  фактор

Екологічні проблеми в  газовій промисловості мають  свою специфіку, яка визначається в  основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової  експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

Завдяки легкості використання,  розвинутій системі постачання та розподілу  і більш значній екологічній  прийнятності, газ у порівнянні з  нафтою та вугіллям, зайняв стійки позиції майже у всіх секторах використання енергії[14]. При спалюванні вугілля, дров та інших видів твердого, а також рідкого палива в атмосферу викидається велика кількість диму, сажі, часток палива, що не згоріли, сірчистого ангідриду та інших шкідливих речовин. Околиці засмічуються золою, шлаками і пилом від них. Надходження в повітря великої кількості продуктів згоряння, особливо у великих промислових центрах, різко змінює його склад, часто наближаючи концентрацію токсичних речовин до межі допустимих норм у значенні впливу їх на здоров’я людини. Максимальні гранично допустимі концентрації токсичних речовин в атмосфері обмежені суворими санітарними нормами, наприклад окису вуглецю до 3,0, сірчистого ангідриду до 0,5, окислів азоту до 0,08, нетоксичного пилу до 0,5, сажі до 0,15 г у 1 повітря.

Заміна твердого і рідкого палива газоподібним різко скорочує у відхідних газах котельних настанов вміст шкідливих речовин – сажі, сірчистого ангідриду, окису вуглецю. Так, якщо прийняти забруднення атмосфери при спалюванні вугілля за 100%, то при спалюванні мазуту забруднення складе 60%, а при спалюванні газу – тільки 20%.[15, 118].

Вміст шкідливих речовин у продуктах згоряння, що викидаються в атмосферу котлами великої продуктивності при спалюванні природного газу, наводиться у табл.2.3,(у ).                                        

 Таблиця 2.3

Вміст шкідливих речовин у продуктах згоряння, що викидаються в атмосферу

котлами великої продуктивності при спалюванні природного газу[15, 118]

Переведення електростанцій, котельних, промислових підприємств і печей житлових будинків на газове опалення різко зменшує забруднення повітря і навколишнього середовища населених пунктів. По кольору вихідного з труби диму відразу можна визначити вид спалюваного палива – влітку при газовому паливі диму взагалі не видно, а взимку із труби виходить дим білого кольору. Істотно знижується забруднення атмосфери в районах розташування підприємств кольорової металургії при переведенні їх на газове паливо.

Кольорова металургія добуває і переробляє мільйони тонн сульфідних руд, що виділяють при виплавці багато сірчистого ангідриду. При використанні природного газу як палива в продуктах згоряння відсутній сірчистий ангідрид, і в такий спосіб загальна кількість викидів ангідриду знижується.

Варто додати, що застосування газу виключило необхідність у складах вугілля і коксу, що є також джерелами запиленості повітря, що у свою чергу поліпшило умови праці на цих підприємствах[16, 97].

Зростання обсягів перекачування  нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного  транспорту пов'язане зі збільшенням  діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями (приклади — вибух бензопроводу в Челябінській області в 1995 р. чи забруднення величезної площі земель нафтою, яка витекла з пошкодженого нафтопроводу в республіці Комі на півночі Росії в 1994 р. Також достатньо випадків і на Україні) [17].

 В останні часи посилюється негативній вплив на довкілля з боку трубопровідного транспорту. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно в найрізноманітніших куточках планети. Вони споруджені на Алясці й у Сибіру, вони пролягли від Тюмені до Уралу й від Уралу до центру Європи, вони перетинають Карпати й Альпи, простягаються вздовж узбереж Каспію, Чорного, Середземного, Північного морів і Балтики, узбереж Тихого океану й Атлантики, вони є в Америці й Азії, Африці й Австралії. І всюди останніми роками лінії трубопроводів стали зонами особливого екологічного ризику.

Незважаючи на високу міцність, ці могутні трубопроводи (діаметр  труб — переважно понад 1 — 1,5 м, їхня товщина — 1,5— 2 см, тиск усередині  — кілька атмосфер) із часом просідають (особливо — в зонах мерзлих або різнопородних тріщинуватих ґрунтів, під вагою й через різницю температур), тріскаються на стиках, кородують унаслідок підвищеної кислотності повітря чи несприятливих кліматичних умов. У місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювальних речовин, а оскільки це трапляється далеко від населених пунктів, у лісі, в горах, то через неможливість оперативно ліквідувати аварію шкода, завдана довкіллю, буває величезною. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов'язано із умисними пошкодженнями газопроводів — викраданням нафтопродуктів. В Україні, нажаль, на відміну від інших держав, це досить розповсюджено(Газопроводи України у додатку Б).

2.3 Історичний  фактор

Нафтогазова промисловість  України має багатовікову історію: перші історичні дані про видобуток  нафти на території західної України  з’явилися ще у 14 столітті. У 20-их роках 19 століття розпочався промисловий видобуток нафти в районі м. Борислав на Прикарпатті. На той час це був найбільший нафтовидобувний регіон у Європі. Вже на початку 20 століття обсяг видобутку в цьому регіоні досяг 2 млн. тонн на рік.

Розвиток газодобувної промисловості  України пов’язано з Закарпаттям: перше родовище природного газу було відкрите у 1910 р. в районі м. Калуш (Івано-Франківська  обл.). В 1913 р. відкрите Дашавське родовище (Львівська обл.), перша промислова розробка якого почалася в 1924 р. Звідси були прокладені два газопровіда на Львів (в 1929 р., перший в Україні, і в 1940 – 1941 рр.).

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище, що експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі[18, 34].

Саме з території України  були здійснені перші у світі  міждержавні поставки природного газу: у 1945 році розпочато поставки з Дашавського та Опарського газових родовищ до Польщі. У середині 20 століття природний газ українського походження транспортувався до Росії, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Чехословаччини та Австрії.

У післявоєнний період нафтова  і газова промисловість України  інтенсивно розвивались внаслідок  відкриття значних запасів вуглеводнів  в регіоні Дніпровсько-Донецької  западини, на Прикарпатті та в Причорноморсько-Кримській  нафтогазоносній області. У 1972 році було досягнуто максимального обсягу видобутку нафти та газоконденсату – 14,4 млн. тонн; а у 1975 році – найбільшого  рівня видобутку газу – 68,7 млрд.куб.м.

Цього року святкування Дня  працівників нафтової та газової  промисловості співпало з кількома визначними для галузі датами.

Двісті років тому розпочався видобуток нафти поблизу міста  Борислав на Західній Україні, який наприкінці 19 – початку 20 століття був найбільшим нафтовим промислом у Європі. 60 років  тому було відкрите Шебелинське газоконденсатне родовище - найбільше на той час на території Європи. 50 років тому на півострові було відкрито перше родовище з промисловими запасами природного газу – Задорненське[19, 81].

Важливою подією в історії  існування газової промисловості  України стала побудова у 1946-47 рр. газопроводів "Дашава – Калуш – Галич – Добовці", "Бендери – Станіслав" 115 км завдовжки загалом, продуктивністю 500 тис. куб. м на добу. А в жовтні 1948 р. було введено в дію магістральний 500 мм газопровід "Дашава – Київ", що його споруджували протягом 1946-48 рр. Прокладено 534,4 км труб. Продуктивність газопроводу – 5,4 млн. куб. м на добу, на той час найдовший газопровід в Європі, у 1951 р. його подовжили (через м.Брянськ) до Москви (Дашава – Москва 1530 км завдовжки), а згодом побудовано ще й з м. Дашави до м. Мінська й через м. Вільно до м. Риги.

З території тієї таки України вперше в світі стали постачати на вивіз природний газ – до Польщі від 1944 року. Газу з родовищ Львівщини вивозили за кордон через газопровід Опари – Самбір – Перемишль – Стальова Воля (210 км завдовжки, 300 мм у попереку), який було збудовано під час німецької окупації та реконструйовано силами “Укргазу” протягом 1944-1945 років. За короткий термін було відпрацьовано технологію міждержавної передачі газу та збудовано пункт передачі газу в селі Дроздовичах Мостиського району Львівської області.

Інтенсивний розвиток нафтової й газової промисловості пов’язаний з відкриттям у 50-60 рр. XX ст. та інтенсивним розробленням ряду великих родовищ нафти та газу в Західному (Передкарпатський прогин), Східному (Дніпровсько-Донецька западина) та Причорноморсько-Кримському газоносних районах.

Найбільшого рівня видобутку газу було досягнуто у 1975 році – 68,7 млрд.

Газова промисловість  як галузь сформувалась у післявоєнні  роки на базі розвіданих у країні родовищ  природного газу. Найінтенсивнішого  розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років(Додаток В).

Важливим кроком було Відкриття акціонерного товариства “Укрнафта” – найбільшої сучасної нафтовидобувної компанії України, що видобуває 75% нафти й газового конденсату від загального обсягу видобутку в країні. ВАТ "Укрнафта" створено 31.03.1994 р. корпоратизацією підприємства "Виробниче об’єднання "Укрнафта" на виконання Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 р. № 210/93, наказу Мінекономіки від 22.11.93 р. № 90 й Наказу Держкомнафтогазу № 57 від 23.02.94 р[16, 90].

Таблиця 2.4

Видобуток природного газу в Україні в різні роки[20, 146]

Навесні 1998 р. створено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" як вертикально інтегровану нафтогазову компанію, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробки родовищ, розвідувального та експлуатаційного буріння, видобутку, транспортування та зберігання нафти й газу, постачання природного та скрапленого газу споживачам. Її дочірні компанії: "Газ України", "Укргазвидобування" й "Укртрансгаз". Понад 97% нафти й газу в Україні видобувають підприємства Компанії. 100% статутного фонду "Нафтогазу України", розмір якого дорівнює $650 млн., належить Кабінету Міністрів України. Переробна база Компанії складається з шести газопереробень, що входять до складу ДК "Укргазвидобування" та ВАТ "Укрнафта", де виробляється скраплений газ, моторні палива й інші типи нафтопродуктів.