Газова промисловість України, її регіональні особливості

Газ на внутрішньому ринку України продає дочірня компанія "Газ України". Виробничо-збутове підприємство "Нафтогаз" у вересні 2002 року визначено оператором зі створення фірмової мережі паливниць НАК "Нафтогаз України". ДП "Укрнафтогазкомплект" централізовано постачає матеріально-технічні ресурси на потреби підприємств "Нафтогазу України". У вересні 2002 року Кампанія ухвалила створити фірмову мережу паливниць, що доповнить уже наявну загальноукраїнську систему заправляння автомобілів стиснутим газом.

Сьогодні частина нафти й газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61%. Пріоритетним енергоресурсом є природний газ, частина якого в енергобалансі за останні роки складає 41-43%.

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів, задовольняючи потребу в газі за рахунок власного видобутку на 20-25%, у нафті – на 10-12%.

1991 р. споживання природного газу становило 118,1 млрд. і країна посідала 3 місце в світі щодо рівня споживання газу, поступаючись тільки США й Росії. За останні 10 років використання природного газу в Україні зменшилося більш як на третину і 2001 р. склало 70,5 млрд.

2000 р. в Україні видобули загалом 18,1 млрд. кубометрів природного газу, 2001 р. – 18,4 млрд., а 2002-го – 18,8 млрд. За останні роки тільки підприємства НАК “Нафтогаз України” знайшли 9 газових родовищ у межах Дніпровсько-Донецької западини та 5 у Західному регіоні. Особливо велике значення має відкриття на українському шельфі Чорного та Азовського морів 4 родовищ природного газу, що свідчить про великі перспективи видобутку шельфової зони. Її передбачені запаси складають близько 1 трлн. кубометрів газу.

Видобування газу на території  України в 2009 році зросло на 0,8% порівняно  з 2008 роком - до 21 млрд 181,8 млн , зокрема природного - на 1,3%, до 20 млрд 237,9 млн . Зокрема, підприємства "Нафтогазу" торік збільшили видобуток газу на 0,7% - до 19 млрд 345,4 млн , зокрема природного - на 1,4%, до 18 млрд 616,9 млн .

Видобування газу на території  України в січні-травні 2010 року скоротилося  на 7,3% (на 666,5 млн ) порівняно з аналогічним періодом 2009 року - до 8 млрд 427,4 млн повідомляється на веб-сайті Міністерства палива і енергетики. Згідно з повідомленням, зокрема, підприємства Національної акціонерної компанії (НАК) "Нафтогаз України" за п'ять місяців поточного року зменшили видобування газу на 6,8% (на 568,9 млн куб м) в порівнянні з січнем-травнем 2009 року - до 7 млрд 746,5 млн [21].

 

2.4 Споживчий фактор

 

Газова  промисловість, її розміщення залежить від географії розміщення населення. Населення є не тільки споживачем, але й воно є й трудовими  ресурсами, бо без робочої сили неможливий жодний процес виробництва(Додаток Д). Тому місця зосередження населення одночасно є не тількі джерелами трудових ресурсів, але і споживачами великої кількості промислової продукції. Забезпеченість газом та продуктами газової промисловості споживачів України має не лише виробниче, а й соціальне значення.

При спалюванні газ повністю згоряє і практично не забруднює  атмосферу. Оскільки влітку потреба  в газі є дещо меншою, то в цей  період його закачують у газосховища (це старі газосховища, з яких викачали газ), їх на сьогодні в Україні тринадцять [22, 95].

Також, особливістю газової  промисловості є те, що видобуток  палива тісно пов'язаний з його транспортуванням, адже до родовищ потрібно підвести трубопровід. Споживають газ житлово-комунальні господарства, металургійна та хімічна  промисловості та інші галузі господарства(рис.3.1).

 

  Рис. 2.1 Використання природного та попутного газу в народному господарстві[16, 95].

 

Стратегічне значення української  газотранспортної системи зумовлене  вигідним географічним розташуванням  нашої держави між основними  газодобувними регіонами і основними  споживачами газу в Європі, з’єднанням газопроводів з магістральними газопроводами  всіх сусідніх країн, наявністю найбільшого  в Європі (після Росії) комплексу  підземних газосховищ.

Надійність транзитних поставок газу і газопостачання внутрішніх споживачів у значній мірі забезпечується комплексом підземних сховищ газу, які розміщені в основному  в Західному регіоні. Мережа газосховищ, активний обсяг яких перевищує 30 млрд.м3, є найпотужнішою в Європі і може ефективно використовуватися не тільки для власних потреб, але і для споживачів газу в Європі.

Приблизно газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним  завданням є будівництво газосховищ.

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони  — відповідно 32 та 6% загальної потреби  в газі. При цьому у промисловості  використовується майже половина спожитого  в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% — в  комунально-побутовому секторі.

Отже, в Україні є чотири основні  категорії споживачів: населення  бюджетні організації й установи, промислові споживачі й підприємства теплокомуненерго, але, треба зазначити, що  газ власного видобутку поставляється тільки населенню.

Також Україна є країною-транспортером природного газу до Європи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ І ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗМІЩЕННЯ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

3.1 Галузева структура

 

Газова галузь промисловості включає  у себе підгалузі.

Газотранспортна підгалузь газової промисловості України бере початок з 1924 p., коли в промислову експлуатацію було введене Дашавське газове родовище та побудовано газопровід Дашава-Трий. Першим магістральним газопроводом в Україні стаз газопровід Дашава-Київ. У І948р. по ньому здійснювалися поставки Газу в Київ та Тернопіль. З І951 р. український газ почав подаватися п Росію. В 1960 р. прикарпатський газ отримала Білорусь по магістральному газопроводу Дашава-Мінськ. З часом цей газопровід було продовжено до Вільнюса та Риги. В 1966 р. український газ отримала Молдова У наступному році почалась подача газу в Чехословаччину і Болгарію через територію Румунії, а в 1975р. - в Угорщину[16, 91].

Україна у своєму розпорядженні  має потужну і розгалужену  газотранспортну систему. Загальна довжина газопроводів перевищує 35 тис. км, у тому числі: магістральні газопроводи – понад 23тис. км, газопроводи-відводи – 12 тис. км. Кількість компресорних станцій, обладнаних газоперекачуючими агрегатами трьох типів (з газотурбінним, електричним і газомоторним приводом), – близько 125. Кількість газорозподільчих станцій досягла 1330. Їх проектна річна потужність на вході в Україну становить 290, а на виході з неї – 170 млрд. газу. Експлуатація 13 підземних сховищ газу потужністю 30 млрд газу на рік.

По українській газотранспортній системі здійснюється транзит російського газу (до 120 млрд щорічно) у Центральну і Західну Європу, а також у деякі країни СНД (з відповідною оплатою послуг природним газом). Разом з тим газотранспортна система України загалом зношена на 17-20%. Близько 33% магістральних газопроводів експлуатується від 23 до 48 років (нормативний строк служби труб – 33 роки)[11, 293].

Українська ГТС має велике значення. Це зумовлено її вигідним географічним розташуванням, розвиненою системою газопроводів, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ, а також високим рівнем обслуговування та експлуатації ГТС.

Враховуючи строки експлуатації газопроводів і їх технічний стан, для підтримки надійного і  ефективного функціонування до 2015 р. планується повністю завершити реконструкцію  всіх компресорних станцій. До 2030 р. буде закінчена модернізація і технічне переоснащення газотранспортної системи  з використанням найсучасніших  і найефективніших на той час  технологій. Для реконструкції і  модернізації компресорних станцій  транзитних газопроводів орієнтовно потрібно понад 700 млн USD.

На підставі Рамкової угоди  про інституційні засади створення  міждержавних систем транспортування  нафти і газу в 2002 р. було створено Спільну Робочу групу експертів  із представників України і Європейської Комісії, яка в рамках Міжнародної  програми Європейського Союзу щодо транспортування енергоносіїв до Європи виконує роботи з розробки варіантів  реформування системи експлуатації транзитної газотранспортної мережі України[23].

Україна, як і всі пострадянські  країни, зберігає нині галузеву Структуру  управління, відповідно управлінським центром ПЕКу - Міністерство палива та енергетики. Міністерство відповідає за економічний, науково-технічний, соціально-економічний рівні і галузі, розробляє і реалізує відповідну політику щодо додержання світових рівнів і стандартів. Європейський вибір розвитку України спричинив визначення нових завдань і механізмів діяльності ПЕК.

НТК України налічує майже 250 підприємств різної форми власності, основні з яких об'єднані в НАК "Нафтогаз України". Компанія здійснює розвідку те. розробку газових і  нафтових родовищ; експлуатаційне та розвідувальне буріння на газ і нафту; транспортувакня газу і нафти; постачання газу промисловим споживачам, бюджетним організаціям та комунально-побутового сектора; зберігання газу в ПГС; переробку газу і газового конденсату; заправку автомобілів скрапленим газом; виробництво моторних олив та мастильних матеріалів; наукове забезпечення галузі; сервісне обслуговування промислових об'єктів. [24, 63].

 

3.2 Територіальна структура

 

Територіальне управління організоване так, що всі підприємства розміщені  в одному регіоні, підпорядковані місцевій регіональній владі незалежно від  їх профілю та галузевої приналежності. Територіальне управління сильне своїм  цілісним підходом до території. В цьому  випадку регіон має єдиного "господаря", легко налагоджуються зв'язки виробничої кооперації, комбінування. Розробка та реалізація єдиної загальнодержавної науково-технічної політики стає надзвичайно складним[25].

У межах України зараз вид-ся дев¢ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об¢єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний – Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний – Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська Південий – Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

За протяжністю магістральних  газопроводів великого діаметра, яка  на сьогодні становить понад 35 тис.  км, Україна поступається лише США та Росії.

На території України  розташовано дванадцять великих  підземних газосховищ, що мають надзвичайно важливе значення для регулювання подачі газу протягом року. Найбільшими газопроводами в Україні є: Таганрог — Маріуполь (312,3 км), Луганськ — Рубіжне (148,1 км), Амвросіївка — Слов’янськ (135 км), Дашава — Київ (462 км), Київ — Брянськ (367 км), Шебелинка — Полтава — Київ(477,4 км), Єфремівка — Диканька — Київ (478 км), Київ — Захід України- 1 і -2 (367 і 506 км) та ін. Діаметр труб 520 — 1420 мм, робочий тиск — 35 атм і вище. Як ми знаємо, підприємства газової промисловості здійснюють видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Так, у балансі споживання газу в Україні можна виділити три основні складові: власний добуток (близько 18 млрд кубометрів на рік), импорт (25 — 26 млрд кубометрів) та газ, що надходить від російського ВАТ“Газпром” за транзит (30 — 32 млрд кубометрів). Завершується будівництво магістрального газопроводу Джанкой — Феодосія — Керч довжиною 254 км. Слід відзначити величезну пропускну спроможність магістральних газопроводів України. Так, діючий газопровід Торжок — Долина завдовжки 529 км і діаметром 1420 мм має потужність 11 млрд куб. метрів газу на рік. Друга нитка газопроводу Ананьїв — Ізмаїл завдовжки 377 км і діаметром труб 1420 мм, яка ще споруджується, розрахована наперекачування 18 млрд. кубометрів газу на рік[26, 96].

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, —  дуже цінна сировина для промисловості  органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному  балансі відіграє утилізація промислових  газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація  вугілля.

Основним напрямом ефективного, використання природного газу, крім комунально-побутового сектору і широкого переведення  на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600—700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект  використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд. газу, а на виробництво електроенергії — майже 34 млрд. газу на рік.

РОЗДІЛ 4

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

 

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ  світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Є  також перспективи подальшого видобутку  нафти і природного газу в районах, де їх видобувають десятки років. Відомі новітні способи її видобутку, які дозволять одержати ці «залишки». Як виявилося, Україна досліджена в геологічному відношенні недостатньо, тобто є перспектива пошуку енергоносіїв практично по всій її території: Закарпаття, Передкарпаття, Волинь, Чернігівщина, Причорномор'я, Азовське море, Донбас, Придніпров'я тощо. По-третє, нині є нові, відмінні від тих, що існували раніше, теорії походження нафти і газу, а це значно розширює діапазон їх пошуку.   

В найближчі роки можна чекати на нові великі відкриття родовищ газу[27].

У перспективі необхідно  забезпечити стабілізацію обсягів  видобутку газу. Напрями вирішення  цієї проблеми:

• досягнення приросту газових запасів, які в 2-3 рази перевищують його видобуток, за рахунок відповідних геофізичних досліджень та пошуково-розвідувального буріння;
• підвищення технологічного рівня і ефективності всіх стадій процесу від розвідки газових покладів до добування газу;
• покращення фінансово-економічного стану структур з видобутку газу;
• удосконалення амортизаційних підходів;
• прийняття відповідних законів, нормативно-правових.

Проблема, пов´язана з транспортуванням газу зводиться до забезпечення високоефективного  функціонування газотранспортної мережі України, включаючи перспективні газопотоки і технологічні транспортні схеми, сприятливі умови для зарубіжного і внутрішнього інвестування, заходи науково-технічного характеру, які б сприяли нарощуванню транзиту газу по території України, збільшенню потужності підземних газових сховищ тощо.