Конкуренцыя

Термін конкуренція  походить від латинського слова concurrentia, що означає змагання, суперництво. Це суперництво закладено в природі  людини, яка прагне, перш за все, виявити  свої кращі якості. У суспільстві  все життя пронизане постійним  змаганням або, як ми частіше говоримо, боротьбою. Спортсмени змагаються для досягнення найкращих результатів, політичні партії борються між собою за владу, можна навести з цього погляду ще безліч прикладів. Зрозуміло, що конкуренція пронизує і все економічне життя країни. Вона полягає в суперництві економічних суб'єктів за досягнення найкращої реалізації своїх економічних інтересів. Це, за словами Ф.Енгельса, боротьба всіх проти всіх. Оскільки вирішальним стимулом для товаровиробників є прибуток, то в практичному житті конкуренція - це боротьба за можливість отримати найвищий прибуток. 

Як уже було розглянуто, ринок - це механізм саморегулювання  ринкової економіки, і "працює" він  завдяки тому, що покупці і продавці постійно вступають у відносини  обміну. Вони ж є основними суб'єктами в конкурентній боротьбі. У сучасних умовах в процеси конкурентної боротьби активно включається держава. Але її головне завдання полягає не стільки в участі державних підприємств в конкуренції, скільки в захисті добросовісної конкуренції і боротьбі проти суцільної монополізації ринків і виробництва товарів. 

Головне призначення  конкуренції, з погляду функціонування ринку як основного регулюючого  механізму в системі суспільного  виробництва, полягає в тому, що бажання  виробника отримати найбільший прибуток спонукає його постійно шукати умови для найліпшого (з позиції прибутку) виробництва і збуту своєї продукції. Іншими словами, власник засобів виробництва в процесі добросовісної конкуренції хоче випередити, обійти тих, хто виготовляє і реалізує аналогічну продукцію чи надає подібні послуги, й отримати додатковий прибуток. 

Конкуренція, як економічне суперництво за найкращу реалізацію своїх інтересів, ведеться в різних формах і різними методами. Щодо форм , то в економічній літературі найчастіше виділяють ринкову конкуренцію (її ще часто називають добросовісною) і неринкову форму конкуренції (недобросовісна конкуренція). 

Ринкова форма  конкуренції - це конкуренція, яка здійснюється ринковими і, як правило, санкціонованими  суспільством методами. У межах цієї форми застосовуються такі методи, як конкуренція за допомогою цін, реклами, патентів, диференціації продукції, випуску то-варів-субститутів і т.ін. Ці методи є легітимними, але це не означає того, що в їх застосуванні не може відбуватись порушення прав інших конкурентів, тому держава, як правило, регламентує і межі використання того чи іншого методу. 

У період панування  вільної конкуренції в домонополістичну епоху найбільш поширеним методом  виступала цінова конкуренція. Вона полягає в тому, щоб за допомогою зниження ціни потіснити свого конкурента. Зменшення ціни на продукцію приваблює покупців, і таких товарів купують більше. Якщо товарообіг у виробника, що знизив ціни, суттєво зросте, то навіть за умови таких самих витрат на виробництво продукції, як і в інших конкурентів, він отримає більше прибутку через більший оборот товару. А якщо його індивідуальні витрати капіталу менші за суспільно необхідні, то норма прибутку зросте в нього ще більше. 

Цінова конкуренція  дає помітні переваги покупцеві, який може придбати товар за меншу ціну. Але в сучасних умовах цей метод застосовується не дуже часто через те, що є певні обмеження з боку держави (антидемпінгове законодавство). Іншою причиною є і те, що фірма-конкурент може налагодити випуск товарів-субститутів, тобто такого товару, який в очах покупця за своїми характеристиками і ціною є більш-менш рівнозначний з тим, що вже традиційно виробляється. Тому фірми і підприємства часто відмовляються від цінової конкуренції і в питаннях ціни дотримуються практики так званого лідерства в цінах, що знаходить свій вираз у встановленні певного діапазону цін на товари різних виробників. Скажімо, велика компанія, яка випускає, наприклад, холодильники, установлює на певний їх тип ціну реалізації. Інші фірми, що випускають холодильники такого ж типу, установлюють ціни, уже орієнтуючись на головного виробника. 

В умовах монополістичного капіталізму монополії можуть розпочинати "війну цін", тобто вдаватись  до жорсткої цінової конкуренції. Але  це відбувається рідко. Найчастіше така ситуація пов'язана з кризовими явищами в економіці, з різким погіршенням кон'юнктури ринку тощо. Іноді монополії застосовують цінову конкуренцію у боротьбі проти аутсайдерів, хоча в арсеналі монополій багато й інших, не менш дійових методів боротьби з конкурентами. 

Найпоширенішим  методом ринкової конкуренції в  сучасних умовах є конкуренція за якістю продукції. Технічний рівень продукції, її якість, надійність, гарантії виробника - усе це є надзвичайно  потужним засобом залучення споживача. Цей метод конкурентної боротьби, як правило, не пов'язаний з ціною, але він дуже дійовий і використовується, перш за все, великими виробниками, які можуть дозволити собі великі витрати на наукове супроводження випуску продукції, на постійне її вдосконалення і пошук нових рішень. 

Від боротьби між  конкурентами за допомогою якості продукції  виграє споживач, бо він може отримати часто за ту саму ціну більш якісний  товар. Цей метод конкурентної боротьби дійсно веде до суттєвого поліпшення якості продукції. Особливо це має місце там, де виробник стикається з висококомпетентним, добре поінформованим покупцем. Найбільше це стосується ринку засобів виробництва, де як покупці виступають фірми, підприємства, які зацікавлені тільки у високоякісних засобах виробництва. Це пояснює той факт, що на цьому ринку у ви-сокорозвинутих країнах має місце дійсно висока якість продукції. 

Але попри цей  надзвичайно важливий і позитивний наслідок конкурентної боротьби за допомогою  якості ця боротьба може і не завершуватись  таким бажаним для покупця  результатом. Це має місце там, де виробник має справу з некомпетентним покупцем. Прикладом може бути продукція фармацевтичних фірм, в якості якої масовий споживач, як правило, не може розібратись. Тому тут наслідком часто стає так звана квазіякість, яка є не дійсною, а надуманою. 

Наступний метод  конкурентної боротьби пов'язаний з  установленням контролю над патентами. Справа в тому, що в сучасних умовах розвиток науки і техніки відбувається дуже швидкими темпами. Наукові відкриття  і винаходи, як правило, фіксуються патентами, які дають їх власнику монопольне право на використання відкриття чи винаходу. Тому, заволодівши патентом, можна застосовувати отриманий винахід у монопольному варіанті і в такий спосіб потіснити своїх конкурентів за якістю продукції, її особливостями, через зменшення витрат на її виробництво тощо, залежно від того відкриття чи винаходу, який супроводжує конкретний патент. 

Купівлю патентів здійснюють переважно корпорації високотехнологічних  галузей - як, наприклад, електротехнічні, радіотехнічні, машинобудівні і т.ін. При цьому слід зауважити, що купівля патенту не завжди тотожна подальшому технічному прогресу внаслідок його застосування. Якщо фірма має потужні позиції на ринку і її задовольняє це становище, то вона може придбати патент лише для того, щоб не дати можливості конкуренту скористатися новітньою технологією, новим обладнанням чи ноу-хау. Як правило, у середньому патент дає можливість на користування новим досягненням приблизно протягом 5 років. У випадку, коли патент кладуть "під сукно", науково-технічний прогрес штучно гальмується. 

Важливим методом  конкурентної боротьби виступає диференціація  продукції. Він полягає в тому, що виробник, за рахунок випуску  нових різновидів свого товару і  нових його моделей, розширює власний  ринок, бо залучає більш широке коло покупців. В умовах швидкого технічного прогресу моральне старіння продукції відбувається в межах відносно невеликих проміжків часу і тому оновлення продукції є певною формою прояву загального прогресу виробництва. Це однак не виключає можливості надання товару таких характеристик, які можуть і не поліпшувати якісь якості товару. 

Близьким до розглянутого методу є метод конкурентної боротьби, який досягається шляхом випуску товарів-субститутів, тобто  товарів замінників. Можливість налагодження випуску таких товарів часто гальмує цінову конкуренцію, бо завжди є ризик того, що конкурент налагодить випуск товару-замінника. Випуск таких товарів розширює можливості покупця, а якщо товари-субститути розробляються з урахуванням досягнень науки і техніки, то такий товар, зрештою може й витіснити традиційну продукцію з ринку. 

Сучасний ринок  характеризується посиленням такого явища, як індивідуалізація потреб. За цих  умов виробник намагається надати своєму товару особливих, неповторних характеристик. Прикладом може бути охолоджувальний напій кока-кола. Він є одним із сотні тисяч напоїв, але його вирізняють особливі смакові якості. Це дозволяє компанії мати власний стійкий сегмент на ринку споживачів, а отже, бути сильнішими за своїх конкурентів. 

Потужним важелем  конкурентної боротьби стає реклама. Вона завжди має певну інформаційну складову, і в цьому її корисна суспільна  функція. Але її використання в умовах ринку виходить далеко за межі цієї функції. Вона стає одним із найважливіших  методів конкурентної боротьби, формуючи і стимулюючи попит споживача. Тому великі корпорації витрачають шалені гроші на рекламу і це, як правило, дає певні позитивні наслідки. За допомогою реклами відбувається перерозподіл ринків збуту, а часто й формування нових ринків. Вона сприяє розвитку суспільного виробництва, і тому часто ми чуємо вираз: "Реклама - це двигун прогресу". Але слід зауважити, що поряд із цим реклама часто використовується для шахрайства, омани споживачів та інших незаконних дій. Особливо це стосується ринків, на яких покупець малокомпетентний. Прикладом може бути вже згадана вище продукція фармацевтичних фірм. Користуючись тим, що покупець не може реально встановити дійсні властивості товару (наприклад, якість пігулки чи чогось подібного), реклама приписує непритаманні їм властивості. Достатньо послухати рекламу медичних препаратів, що передають по нашому телебаченню. Якщо вірити рекламі, то препарат, який рекламується, лікує від певної хвороби всіх, якісно й відразу. І хоча це все суперечить здоровому глузду, споживач дуже часто "клює" на цей гачок і викидає свої кревні інколи за те, що не тільки не принесе йому користі, а навіть може виявитись і шкідливим для здоров'я. 

Розглянуті методи конкурентної боротьби належать до ринкової форми конкуренції і так чи інакше пов'язані з виробництвом товару чи його обміном. Але окрім цих методів, у конкурентній боротьбі часто застосовують і ті методи, які не стосуються ринку. їх відносять до не-ринкоеої форми конкуренції. Ці методи конкурентної боротьби в сучасних умовах частіше називають недобросовісною конкуренцією. 

В арсеналі методів  неринкової конкуренції є ті, які  в принципі не пов'язані з порушенням законів. Це можуть бути судові тяжби, лобію-вання інтересів окремих  виробників в органах законодавчої і виконавчої влади, боротьба за певне спрямування державних субсидій, переманювання фахівців, що працюють у конкурентів, і т.ін. Але в сукупності методів недобросовісної конкуренції є й такі, які є нелегітимними і безпосередньо суперечать законодавству країни. Це підпали майна і виробництва конкурента, убивства, промисловий шпіонаж, застосування антиреклами, шантаж, рекет, використання хабарів тощо. Ці дії підпадають під карну відповідальність, і кожна держава намагається викорінити ці методи. До речі, у високорозвинених країнах, таких, як Німеччина або Японія, такі злочини, по суті, зведені нанівець. Інша ситуація спостерігається в країнах з перехідною економікою. Тут ще панує правовий нігілізм, високим є рівень корупції, недосконалість законодавства, а тому в цих країнах (до них належить і Україна) неринкові методи конкурентної боротьби, особливо ті, що пов'язані з порушенням закону, відіграють значну роль в економічному житті. 

Конкуренція базується  на вільному виборі покупця стосовно того, які товари купувати, де й коли їх купувати. Так само вільний вибір стосовно пропозицій свого товару має і виробник. Де, коли, який товар і за якою ціною він буде продавати свою продукцію - це вирішує він сам. Усе це вирівнює взаємне становище покупця і виробника й створює умови для вільного ціноутворення як основного елемента ринкового механізму. Це, у свою чергу, відкриває широкий простір для дії закону вартості, основні вимоги якого реалізуються якраз через ціни. Саме через конкуренцію і дію цього закону реалізується регуляторна функція ринку як механізму всієї економіки, що базується на товарному виробництві. 

У решті-решт, дія конкуренції і названого вище закону приводять до таких результатів: 

o сприяють постійному  намаганню виробника зменшити  індивідуальні витрати на виробництво  продукції, а оскільки головним, магістральним шляхом для цього  є застосування досягнень науки  і техніки, то це все веде до прогресу в розвитку продуктивних сил; 

o ті підприємства, які не витримують конкурентної  боротьби, банкрутують. Ця функція  санації об'єктивно необхідна  для нормального функціонування  суспільного виробництва. Проте  в умовах недосконалого законодавства, корумпованої влади й інших аналогічних умов цей процес у суспільстві може бути дуже гострим і породжувати великі соціальні суперечності; 

o забезпечує  перерозподіл ресурсів суспільства  в напрямі найбільш ефективного  їх використання стосовно загальних цілей суспільства. Але при цьому слід мати на увазі, що цей перерозподіл відбувається в умовах наявної майнової нерівності членів суспільства й досягнення загальної мети (економічного зростання), може здійснюватися переважно за рахунок певних класів або верств населення. 

Конкуренцію характеризують ще й певні типи, а вже панівний її тип є підставою для визначення моделі ринка. Виділяють такі типи конкуренції: 

o Чиста конкуренція. 

o Монополістична  конкуренція. 
 

 Чиста монополія. 

При цьому перший тип називають досконалою конкуренцією, а три останніх - недосконалою. Охарактеризуємо кожен з цих типів. 

Чиста конкуренція - це конкуренція, яка характеризується наявністю великої кількості  незалежно діючих виробників, які  виробляють стандартизовану, тотожну продукцію і при цьому ніхто з них не може контролювати ринкову ціну. Як випливає з цього визначення, чиста конкуренція характеризується великою кількістю виробників. Вони виробляють схожі і прості за переліком своїх властивостей товари. Прикладом можуть бути зерно, цукор тощо. Кожен виробник виробляє тільки невелику частину продукції і тому не має можливості впливати на ціну. Сфера виробництва через досить просту технологію і відносно невеликі розміри порогового капіталу є відкритою для вільного входження в неї нових товаровиробників. Таким же вільним є й вихід із цієї сфери.