Корпоративне управління в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ: Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

 

 

 

Реферат

на тему:

«Корпоративне управління  
в Україні»

 

 

 

 

Виконав: студент

11 групи, спец. 6508

Буняк Іван

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011 р.  
План

 

Вступ

1. Становлення корпоративної форми власності в Україні
2. Корпоративне управління в Україні: сутність, особливості, проблеми та перспективи
3. Основні напрямки удосконалення системи корпоративного управління

Висновки

Список використаної літератури 

 

Вступ

У процесі переходу України  до ринкової економіки відбулося  створення великої кількості(понад 35 тис.) акціонерних товариств, діяльність яких здійснюється на засадах корпоративногоуправління. Власниками майна стали близько 17 млн. акціонерів. Аналіз формування та діяльностівітчизняних корпорацій показує, що на цьому етапі ефективність функціонування цієї пріоритетноїдля  України форми господарювання є  недостатньою. Система корпоративних  відносин функціонуєтак, що дрібні акціонери, які становлять основну частину  всієї їх кількості, не беруть реальноїучасті в управлінні корпораціями. Відповідно їхні інтереси ігноруються в процесі  діяльності АТ іпри розподілі отриманих  доходів. Основне протиріччя полягає  в розбіжності інтересів менеджерівкорпорації та акціонерів, особливо власників  дрібних пакетів акцій. У силу недосконалостізаконодавства в  сфері корпоративного управління, де багато аспектів корпоративних відносин неохоплені правовим полем, а також  шляхом прямих порушень утискаються  інтереси та праваакціонерів. Це стосується основних корпоративних прав: на управління корпорацією; на дивіденди(частку прибутку); на частку активів при ліквідації АТ; на доступ до інформації.

Забезпечення правакціонерів безпосередньо впливає не ефективність діяльності корпорацій, оскільки сприяє залученню значно дешевших порівняно  з кредитними інвестиційних ресурсів, стимулює до активноїучасті в корпоративному процесі всіх його учасників, мотивує  працівників, регулює корпоративнівідносини  загалом. Проблема захисту прав акціонерів є актуальною не лише для України, а і длябагатьох країн світу (навіть економічно розвинутих), де здійснюються відповідні дослідження тарозробки по її подоланню.

 

1. Становлення корпоративної форми власності в Україні

Дослідження сфери вітчизняного корпоративного управління почалося лише нещодавно, післястворення перших акціонерних товариств. Сьогодні, коли з’явився певний досвід діяльностікорпорацій, економічна наука впритул зайнялася вивченням проблем їх діяльності. Однак, можнаконстатувати, що ці дослідження мають дещо розрізнений характер, тобто назрілі проблемивимагають системного підходу і всебічного розкриття. Вкрай необхідний Закон України «Проакціонерні товариства» прийнятий і набув чинності з 1 квітня 2009 року, але він недостатньовраховує особливості діяльності корпорацій в Україні і потребуєзначногодоповнення та удосконалення.

Поняття корпоративного управління не має загальновизнаного визначення. Однак це не означає, що в економічній  теорії відсутнє розуміння того, що саме становить основу відносин корпоративного управління. Проблеми корпоративного управління пов’язані з відокремленням прав власності від прав управління (контролю) в умовах розпорошеності між численними акціонерами титулів прав власності. Проте аналізуючи різноманітні підходи до визначення предметної галузі, доходимо висновку, що корпоративне управління – це сукупність відносин між окремими особами чи групами осіб, що ґрунтуються на відокремленні прав власності від прав управління (контролю). Для точнішого розуміння сутності проблеми корпоративного управління слід виходити з того, що «пучок правомочностей власності на компанію», включно з так званими кінцевими правами, виявляється розподіленим між окремими учасниками відносин.

Подібний розподіл зумовлений порівняльними перевагами різних груп осіб – менеджерів, з одного боку, та власників (акціонерів) – з другого. Водночас така спеціалізація пов’язана  з низкою ризиків, нівелювання яких є важливим чинником забезпечення ефективності системи корпоративного управління [1, с. 5 – 6].Корпоратизація національних підприємств стає вагомим чинником їхньої ринкової активності.

Корпорація як організаційна система управління є однією з наймасштабніших форм інтеграції компаній шляхом об’єднання акціонерних товариств та інших фірм різних сфер діяльності з метою розробки узгодженої політики діяльності [2, с. 65].

Сучасна корпорація завдяки  акціонерній формі капіталу відкриває  можливості для встановлення фінансового контролю над раніше незалежними економічними суб’єктами з метою включення їх у власну сферу прийняття господарських рішень. На основі системи участі та перехресного володіння акціями формується гнучка модель виробничих та фінансових зв’язків між підприємствами, завдяки чому можливими є будь-яківаріанти комбінування й диверсифікації. В англійській інтерпретації термін «корпорація», крім значення окремої юридичної особи, має й інше значення – «велика група компаній», тоді як у німецькому економічному лексиконі останнє передається поняттям «концерн».

В економічній літературі корпоративне управління розглядається  насамперед як управліннякорпоративними правами їх власників [3].

Основні корпоративні права  акціонерів в системі сучасного  корпоративного управління – це:

− право на отримання  частини прибутку корпорації у вигляді  дивіденду;

− право на отримання  частки майна при ліквідації підприємства;

− право на участь в управлінні компанією шляхом голосування на загальних зборах акціонерів;

− право на отримання  інформації про діяльність корпорації.

Не викликає сумніву, що захист прав акціонерів, особливо дрібних, є  одним з найважливішихелементів системи корпоративного управління і безпосередньо впливає на ефективність функціонування акціонерних товариств.

2. Корпоративне управління в Україні: сутність, особливості, проблеми та перспективи

Розглянемо досвід та проблеми українських корпорацій у сфері  реалізації акціонерами своїхкорпоративних прав.

Аналіз ситуації щодо реалізації права акціонерів, зокрема дрібних, на отримання дивідендів,показує, що в Україні практично не купують  акцій з метою отримання дивідендів, бо дивідендикорпорації не виплачують. Акції купуються, щоб одержати прибуток на різниці їх курсів.

Така ситуація є наслідком  того, що в законодавстві передбачені випадки, коли дивіденди за акціями невиплачуються, але нічого не сказано про обов’язок корпорації виплатити частину прибутку акціонерам,якщо цей прибуток є в наявності. Тобто механізм реалізації права акціонерів на отримання дивідендів вЗаконі відсутній. Також недостатньо опрацьоване питання щодо розмежування положень та нормдивідендної політики: які належать до компетенції винятково загальних зборів, а які мають бутизафіксовані у Статуті корпорації. Річ у тім, що при вирішенні питань виплати дивідендів на загальнихзборах (як це сьогодні передбачено законодавством) цілком можуть бути знехтувані інтереси дрібнихакціонерів з боку власників крупних пакетів акцій або простої більшості.

Одним з напрямків врегулювання цього питання може стати чітка  законодавчо закріпленарегламентація  порядку виплати дивідендів. Це сприятиме  тому, що дрібні акціонери почуватимутьсебе більш захищеними і матимуть певні  гарантії щодо отримання частини  прибутку компанії.Водночас слід передбачити  всі можливі наслідки таких рішень, наприклад, у вигляді штучноїмінімізації реального прибутку.

Ставка оподаткування  дивідендів фізичних осіб в Україні  становить 13%, відповідна нормадля іноземних  інвесторів – 30%. Аналізуючи досвід зарубіжних країн (США, Великобританії,Ізраїлю, Польщі, Мексики, Аргентини, Венесуели, Індії  та ін.), можна констатувати, що як увисокорозвинених, так і в країнах, що розвиваються, розроблені і діють гнучкі системи  пільговогооподаткування дивідендів з метою залучення інвестицій в цінні папери корпорацій.

Узагальнюючи напрацювання цих країн, можна визначити деякі  методи стимулюванняінвестицій шляхом зміни податкової політики:

− часткове або повне  звільнення від податку на дивіденди  іноземних інвесторів, якщо цікошти  не витікають за кордон, а реінвестуються в нові цінні папери в Україні;

− значне зменшення ставки податку для осіб, які володіють  певною часткою акцій тривалий час;

− звільнення від сплати податку з дивідендів, які скеровуються на виконання інноваційнихпроектів;

−введення прогресивного  податку на дивіденди (з можливим неоподаткуванням дрібнихінвесторів);

− застосування низької  податкової ставки для інвесторів, які спрямовують свої кошти унаукоємні та інші важливі галузі;

− різне оподаткування  за довгостроковими та короткостроковими  інвестиціями;

− звільнення від оподаткування  прибутку, отриманого під час продажу  цінних паперів та ін.

Зрозуміло, що на сучасному  етапі розвитку корпоративного управління в Україні лишесерйозні зміни  податкового законодавства та чітка  регламентація порядку нарахування  і виплатидивідендів призведуть до притоку інвестицій в економіку  як з боку населення, так і з  бокуіноземних інвесторів.Значні перешкоди  стоять на шляху реалізації права  акціонерів на частку майна при ліквідаціїАТ. Законом встановлено, що при банкрутстві  компанії виплати за простими акціями, якіпідлягають викупу, а також  розподіл майна між акціонерами-власниками простих акцій відбувається відповідно у сьому та восьму черги. Усі попередні  черги – це задоволення потреб щодоподатків, вимог кредиторів, виплати заробітної плати власником привілейованих акцій. Якщоврахувати, що розподіл майна кожної черги здійснюється після повного задоволення вимогкредиторів (акціонерів) попередньої черги, то стає зрозумілим, що можливості отримати певнучастку майна корпорації фактично немає .

Для покращення такого стану  справ доцільно було б діяти у  двох напрямках. По-перше,розподілити  ризики між тим, хто дає кредит, і позичальниками, оскільки кредитування – цедвостороння угода, і обидві сторони повинні нести певну  частку ризику, а не лише боржник. По-друге, переглянути законодавство в  сенсі покращення умов для власників  простих акцій порівняноз власниками привілейованих, які сьогодні є вельми дискримінаційними для перших.

Найбільше судових процесів у сфері корпоративного управління – це оскарження рішень,прийнятих  на загальних зборах акціонерів. Тобто, часто порушується одне з головних правучасників корпоративних відносин – право на управління товариством. Так, зафіксовані непоодинокі випадки  несвоєчасного надання інформації або взагалі її відсутності про  скликаннячергових чи позачергових зборів акціонерів. Часто трапляються  порушення при реєстраціїучасників, прийняття рішень за відсутності  кворуму, порушення тривалості проведення зборів та ін.

Українська асоціація  інвестиційного бізнесу провела  спеціальне статистичне дослідження  щодотипових корпоративних конфліктів і згрупувала їх в процентному  відношенні до загальної кількості.Керуючись  цими та іншими подібними даними, доцільно було б на основі аналізу порушень, щозустрічаються найчастіше, внести відповідні поправки та доповнення в  законодавство.Загалом законодавством передбачено право акціонерів на отримання інформації про діяльністькорпорації. До основних складових такої інформації належать: засновницькі документи, принципи(Кодекс) корпоративного управління, протоколи  загальних зборів, протоколи засідань виконавчих таконтролюючих органів  АТ (наглядової ради, правління, ревізійної комісії) та їхні накази, річнафінансова звітність, документи бухгалтерського обліку (з певними обмеженнями), інформація проемісію акцій та інших цінних паперів, перелік афілійованих осіб товариства та кількість акцій, якоювони володіють. Крім того, кожне ВАТ зобов’язане мати свою інтернет-сторінку.Порівняно з попереднім законодавством стосовно вирішення цих питань відбувся певнийпрогрес. Так, окреслено коло осіб, до яких слід звертатись за наданням інформації, та визначеновідповідні строки її отримання. Водночас не передбачено жодної відповідальності посадових осіб заненадання інформації, потрібної акціонеру. Невідомо, де і як можна оскаржити порушення цьогокорпоративного права. Позитивним моментом є розроблення віднедавна кодексів корпоративногоуправління багатьма вітчизняними компаніями, де положенням щодо розкриття інформаціїприділено значну увагу.

Загалом можна констатувати, що порівняно із європейською, англо-американською  таяпонською системами корпоративного управління в Україні не забезпечено  достатньої прозоростідіяльності АТ і  треба прагнути до значно ширшого  доступу акціонерів і громадськості  доінформації про діяльність підприємств, що унеможливить прояви тінізації та корупції. Крім того, яквідомо, чим прозоріша  діяльність корпорації, тим привабливішою  вона є для інвесторів. З цієюметою  доцільно включити до кола питань, що не є конфіденційними, такі: інформація провласників найбільших пакетів акцій, розмір винагороди провідних менеджерів та ін. Слід такожзабезпечити рівний доступ до інформації всіх акціонерів та передбачити  адміністративну(фінансову) відповідальність посадових осіб за ненадання інформації.

Аналіз господарської  практики дає змогу зробити висновок про те,що в Україні співіснує  кілька моделей корпоративного управління, зокрема:

• модель «приватного підприємства», за якої відбувається суміщення функцій власників і менеджерів.