Модель сталого розвитку економіки

Міністерство  науки та освіти, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Факультет суспільних наук і міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Світова економіка. Економіка та зовнішньоекономічні зв’язки України»

Концепція сталого розвитку 
 
 
 
 

                                                                              Виконала

                                                                                     Косяковська А.Ф. 
 

                                                                                  Перевірила

                                                                                         Гапоненко С.А. 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ, 2011

ПЛАН 

     ВСТУП………………………………………………………………….3 

     І. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. ЕТИМОЛОГІЯ ПОНЯТТЯ «СТАЛИЙ РОЗВИТОК»…………………....4 

     ІІ. ПРИЙНЯТТЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО  РОЗВИТКУ. ЇЇ ЗМІСТ ТА ПРОБЛЕМИ…………………………………………………………………..7 

     ІІІ. КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ  УКРАЇНИ………12 

     ВИСНОВОК………………………………………………………….17 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………18

     ВСТУП 

     Розвиток  всієї людської цивілізації характеризується поступовим нарощуванням темпів економічного зростання. Середина ХХ ст. характеризувалася  стрімким економічним розвитком  більшості країн світу. Але вже  в цей же період виникають енергетичні, продовольчі, соціальні та екологічні проблеми, які прямо впливають  на економічний розвиток країн.

     Модель  сталого розвитку побудована на концепції  сталого економічного розвитку, яка  визнана світовою спільнотою як домінантна ідеологія розвитку людської цивілізації  у ХХІ ст. На сьогодні більшість  теоретиків та практиків світу вважають найбільш перспективною для третього тисячоліття модель «сталого економічного розвитку», яка з поглибленням її наукової обґрунтованості витісніть  усі існуючі світові моделі як такі, що є фрагментарними та неспроможними  забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

     І. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. ЕТИМОЛОГІЯ ПОНЯТТЯ «СТАЛИЙ РОЗВИТОК» 

     Наростання  глобальних екологічних проблем, виникнення локальних криз та катастроф антропогенного походження, загрози для виживання  людства призвели до необхідності перегляду  взаємозв'язків системи «природа - людство», пошуку шляхів їх гармонізації. Така можливість стає реальною шляхом вироблення механізмів розвитку суспільства  відповідно до законів природи.

     Розглядаючи передумови виникнення уявлень про стійкий розвиток, необхідно звернути увагу на соціально-економічні та екологічні фактори. До соціально-економічних необхідно перш за все віднести:

1. панування «філософії споживання» – людство протягом історії свого розвитку використовувало біосферу як джерело ресурсів для задоволення зростаючих потреб. Результатом такого способу господарювання з'явилися виснаження ресурсного потенціалу і деградація навколишнього природного середовища. Існуюче в ХХ ст. протиборство між капіталістичною і соціалістичною системами сприяло інтенсифікації використання природних ресурсів і наростання глобальних екологічних проблем.
2. панування ресурсоруйнівних технологій – висока конкурентоспроможність низько ефективних технологій визначалася пріоритетом економічної вигоди і ілюзією невичерпності ресурсного потенціалу.
3. неадекватність механізму ціноутворення на природні ресурси їх справжньої вартості, а також динаміці цін на ресурси по мірі використання відновлюваних і вичерпності невідновних ресурсів.
4. проблема «Північ - Південь» – її суть полягає в специфіці взаємин між розвиненими і країнами, що розвиваються. Результатом є виникнення конфлікту, тобто диспропорції в рівнях економічного розвитку.

     Серед екологічних передумов виникнення парадигми сталого розвитку є наступне:

1. забруднення навколишнього середовища, формування нових техногенних геохімічних зон, порушення біогеохімічних циклів як на глобальному, так і на локальному рівнях.
2. техногенний порушення цілісності поверхні ландшафтів: знищення лісів, зневоднення, заболочування і ін.
3. зменшення видового різноманіття світу живих організмів.
4. проблема якості продуктів харчування і питної води: накопичення пестицидів і гербіцидів в продуктах харчування, забруднення поверхневих і підземних вод.
5. виникнення екологічної патології: захворювання, генетичні відхилення, скорочення тривалості життя та ін.

     Таким чином, стан глобальної соціо-еколого-економічної  системи (СЕЕС), що склалося під впливом  вищевказаних передумов, можна охарактеризувати як нестабільний.

     Усвідомлюючи  існуючі проблеми, науковці світу  дійшли до трьох основних шляхів подальшого розвитку цивілізації: антропоцентризм, біоцентризм та сталий розвиток.

     До  останнього схиляються все більше науковців і політиків. Основним його принципом є гармонізація взаємин людини і біосфери.

     Модель  сталого економічного розвитку ґрунтується  на доктрині сталого розвитку, яка  уявляє собою сукупність ідей, концепцій, положень та постулатів різних наук, зокрема  філософії, соціології, економіки, екології, і які вже лягли в основу документів ООН та окремих країн. Доктрина сталого розвитку – це системна суспільно-соціальна доктрина, яка спрямована на зміну стосунків людини і природи задля розширення можливостей економічного зростання, та на створення скоординованої глобальної стратегії виживання людства, орієнтованої на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.

          Появі терміну «сталий розвиток»  передували наукові праці засновника  національної школи фізичної  економії С Подолинського (1880 р.), який першим з’єднав «фізичне  з економічним», класичне вчення  В.І. Вернадського про біосферу  та ноосферу, новаторські ідеї  щодо цивілізаційного прогресу  людства М. Руденка. Декларації  першої конференції ООН з навколишнього  середовища в Стокгольмі (1972 р.), наукові  доповіді Римського клубу (1997 р.) окреслили зв'язок економічного  і соціального розвитку з проблемами  навколишнього середовища і сформулювали  ідеї переходу цивілізації до  стану «глобальної динамічної  рівноваги». Динамічність світової  економічної рівноваги як багатомірної  та багатофакторної системи, що  формується під впливом сукупності  різноспрямованих сил і складається  з низки елементів, означала, насамперед, таке стійке співвідношення сил  (рівновагу), яке зберігається не  тільки при втручанні в економічну  систему сьогодні, а і при таких  змінах, що відбуваються у часі, в майбутньому. 

          Звіт Всесвітньої комісії ООН  з навколишнього середовища і  розвитку в 1987 р., Конференція  ООН з проблем навколишнього  середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро  в 1992 р. продемонстрували світу  катастрофічність глобальної екологічної  ситуації, яка могла б стати  вибухом вже у ХХІ ст. Незаперечна  необхідність практичних кроків  щодо зміни ситуації на краще  призвела до принципово нової  та фундаментальної стратегії  економічного зростання, в основу  якої було покладено ідею динамічної  рівноваги як розвиток у межах  господарської ємності природного  середовища, що не вносить незворотних  змін у природу і не створює  загрози для як завгодно тривалого  існування людини як біологічного  виду. Таке економічне зростання,  за якого ефективно будуть  вирішуватися найважливіші питання  життєзабезпечення суспільства  без виснаження, деградації та забруднення довкілля, лягло в основу нової концепції, що отримала назву «sustainable development» (стійкій розвиток, сталий розвиток).

     На  сьогодні в світі не існує загальновизнаного  тлумачення цього терміну, адже в  ньому самому вже закладені певні  суперечності. У спеціальних словниках  термін sustainable визначається як характеристика процесу або стану, який може підтримуватися невизначено довго, а термін «sustainable development» – як поліпшення якості людського життя при збереженні сталості підтримувальних екосистем. В доповіді Міжнародної комісії з питань екології та розвитку ООН під назвою «Our Common Future» (1987р.) поняття стійкий розвиток трактувалося просто і конкретно – це такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити свої власні потреби. Між тим, співставити нагальні потреби сучасного та достатньо віддаленого майбутнього поколінь завдання практично не вирішуване, оскільки на сьогодні не можливо навіть передбачити ступень уявлень та форми задоволення потреб майбутнього суспільства та способи виробництва відповідних продуктів. Разом з тим, таке не достатньо чітке визначення дало величезних поштовх до розробки нової філософії та ідеології світобачення, результатом якої є поява концепції (доктрини) стійкого (сталого) розвитку. 

     ІІ. ПРИЙНЯТТЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО  РОЗВИТКУ. ЇЇ ЗМІСТ ТА ПРОБЛЕМИ 

     Концепція сталого розвитку – це модель розвитку цивілізації, яка ґрунтується на необхідності забезпечити світовий баланс між вирішенням соціально-економічних проблем та збереженням навколишнього середовища. Вперше термін «стійкий розвиток» був введений в доповіді «Наше спільне майбутнє» у 1987 році Всесвітньою комісією ООН з охорони довкілля та розвитку Гру Харлем Брунтландом. Він визначив таку модель розвитку суспільства, при якій задоволення життєвих потреб теперішнього покоління досягається не за рахунок позбавлення такої можливості майбутніх поколінь.

     Концепція «сталого розвитку» розроблялась міжнародним  співтовариством поступово, визначаючи принаймні три принципові обов’язкові  її складові: економічне зростання, соціальний прогрес та захист навколишнього  середовища. Стійкий (сталий) розвиток виражає достатньо просту ідею: досягнення гармонії між людьми і між суспільствами  та природою, розв’язання протиріч, що існують у наш час (протиріччя між природою і суспільством, між  екологією і економікою, між розвинутими  країнами і тими, що розвиваються, між  багатими і бідними, між уже сформованими потребами людей і розумними  потребами, між теперішніми та майбутніми поколіннями тощо). Взаємозв’язок  та баланс економічних, соціальних, екологічних, інституційних та інноваційно-технологічних  компонентів з метою максимізації добробуту людини без ускладнення  можливостей для майбутніх поколінь задовольняти свої потреби визначаються сучасними науковцями як «сталий  розвиток».

     Досягнення  мети суспільного розвитку передбачає періодичне оновлення реалізованої моделі економічного розвитку. Мета переходу суспільства до сталого економічного розвитку означає побудову принципово нової моделі економічного розвитку. Модель як один із важливіших інструментів наукового пізнання відображає умовний  спрощений образ конструйованого суспільства відповідно до поставленої ним мети. Побудова суспільства сталого розвитку передбачає довготривалий послідовний процес, тоді як моделювання такого суспільства на основі методології дослідження економічних моделей можливо вже сьогодні.

     Оптимальне  визначення сутності економічної моделі здійснюється на основі її функцій. Функції  моделі відображають напрями цілеспрямованого впливу на зв’язки і відносини  між різними компонентами моделі. Наприклад, методологічна функція  означає формування понятійного  апарату, методів дослідження та визначення закономірностей соціально-економічного розвитку; інформативна функція визначає суттєві риси моделі, як джерела інформації; регулятивна функція полягає в упорядкуванні соціально-економічних відносин та забезпечує динамічну трансформацію об’єкта дослідження за певним вектором суспільного розвитку; мобілізаційна функція відіграє стимулюючу роль у процесі реалізації певної економічної моделі та дозволяє мобілізувати необхідні ресурси; інтеграційна функція забезпечує входження країни до системи міжнародних економічних відносин та реалізацію її міжнародної конкурентоспроможності; прикладна функція виступає інструментом удосконалення соціально-економічної системи держави шляхом реалізації певних практично-організаторських дій або певної стратегії розвитку і т.п. Всі ці функції мають універсальні ознаки, а тому притаманні кожній економічній моделі, на основі аналізу яких можна визначити їх певні сутнісні характеристики. Щодо моделі «сталого економічного розвитку», то тут можна виявити такі її характеристики як активність (спрямована на зміну існуючих параметрів системи); еволюційність (характер ініційованих змін поступовий); синергетичність (передбачає взаємодію та взаємозамінність економічних інститутів, передбачає наявність компенсаційних механізмів розвитку); збалансованість (високий рівень взаємодії із зовнішнім середовищем).