Модель сталого розвитку економіки

     Щодо  компонентів моделі сталого розвитку, то на сьогодні ними можуть бути такі, як соціалізація, державне регулювання, суспільна відповідальність, екологічність, безпека, інформатизація, власність, корпоративна система, ринкове регулювання, алокація ресурсів, інтелектуалізація, транс  націоналізація. Зазначені компоненти виступають не лише як статичні, а, насамперед, як динамічні механізми організації та функціонування, національної, регіональної та світової економіки, поєднання або взаємний вплив яких певним чином дозволяє визначати зміст та структуру моделі.

     Жодна економічна модель не може дати абсолютно  точне відображення реальності. Це стосується й моделі «сталого економічного розвитку», розробка якої навіть за наявності найсучаснішої та найпрогресивнішої на сьогодні концепції не може вважатися успішною завдяки відсутності відповідних теоретичних знань, які б виразили суттєві закономірні зв’язки та глибинні структури досліджуваного суспільства, характеризувались систематичністю та спираються на цілеспрямовані пізнавальні процедури. Брак теоретичних знань щодо економіки майбутнього обумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками: неможливістю визначити матеріальні потреби майбутніх поколінь с точки зору сьогодення; несформованістю єдиної світової економічної системи; відсутністю відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему та впливати на динаміку та структуру економічного розвитку; невідповідністю існуючого рівня економічного мислення новому способу виробництву; відсутністю необхідних економічних знань щодо нового способу виробництва, законів функціонування глобальної економіки та сформованих наукових шкіл.

     Оскільки  у світовому співтоваристві поки ще не створено відповідних інституційних  структур, які могли б регулювати світову економічну систему, здатність  впливати на динаміку та структуру  економічного розвитку на сучасному  етапі формується на основі взаємодії  національних господарських комплексів та імпульсів, що надходять із світового  ринку, тобто на регіональній економічній  рівновазі (наприклад, Європейський Союз).

     Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство - природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи  і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери.

     Ключовими принципами сталого розвитку є:

1. принцип обережності: збереження сучасного стану навколишнього середовища як перешкоди безповоротним чи небезпечним змінам;
2. принцип «передбачати і запобігати»: більш дешевий, менш ризикований підхід, ніж ліквідація збитків навколишньому середовищу;
3. принцип балансу між ресурсами і забрудненням: використання ресурсів у рамках масштабів регенеративної здатності екосистем; контроль над обсягом надходжень забруднень і відходів у рамках асиміляційного потенціалу екосистем;
4. принцип збереження природного багатства на нинішньому рівні: недопущення чи зменшення втрат природно-ресурсного потенціалу;
5. принцип «забруднювач платить»: повна вартість екологічного збитку повинна бути компенсована користувачем (споживачем).

     Реалізація  цих принципів дозволить забезпечити:

1. гармонізацію співіснування людини і природи;
2. реалізацію права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку нинішнього і прийдешнього поколінь;
3. невід’ємність захисту навколишнього природного середовища в процесі розвитку суспільства.

     Таким чином, сталий розвиток узагальнює в  собі процес виживання і відновлення  генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення його прав, збереження природного середовища, формування умов для відновлення  біосфери і її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на навколишнє середовище і  гармонізацію розвитку людини і природи.

     Разом з тим, непогодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної  безпеки, домінування природомістких галузей, висока питома вага ресурсо- і  енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація  виробництва, відсутність гуманістичних  цінностей серед пріоритетів  розвитку, а також недостатній  рівень екологічної культури і споживання ведуть до поглиблення кризових явищ в економіці, погіршення стану навколишнього  природного середовища, що створює  реальну загрозу для життя  і діяльності нинішніх і прийдешніх поколінь. 
 

     ІІІ. КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ  УКРАЇНИ 

     У 1992 році в Ріо-де-Жанейро Україна  задекларувала своє бажання перейти  на шлях сталого розвитку, а на конференціях «Ріо+5» та «Ріо+10» документально  підтвердила свої прагнення.

     Основна мета сталого розвитку України –  забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього  середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення  потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної  системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний  прогрес, а також має соціальну  спрямованість.

     Забезпечення  сталого розвитку України грунтується  на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних  та екологічних особливостях, з урахуванням  яких основними цілями сталого розвитку є:

1. економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;
2. охорона навколишнього природного середовища – створення громадянам умов для життя в якісному  навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;
3. добробут – запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;
4. справедливість – встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;
5. ефективне (стале) використання природних ресурсів – створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;
6. стабілізація чисельності населення – формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і дитинства;
7. освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;
8. міжнародне співробітництво – активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

     Сталий  розвиток України базується на таких  принципах:

1. забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;
2. реалізації права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;
3. невід’ємності захисту і підтримання належного стану навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;
4. відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного середовища;
5. нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;
6. здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього середовища, а не його  наслідків;
7. забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;
8. співробітництва у створенні відкритої міжнародної економічної системи, яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;
9. стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в інші країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для здоров’я людини;
10. проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;
11. зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подолання бідності;
12. участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;
13. державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;
14. залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку.

     Не  варто забувати, що перехід України на шлях сталого розвитку обумовлений не лише об’єктивними факторами, але і наявністю цілого ряду організаційно-правових підстав. Серед них офіційне приєднання України до Рамкового документу ООН «Порядок денний на ХХІ століття», підписання нашою державою ряду міжнародних договорів, які зобов’язують уряд вести країну шляхом сталого розвитку. Є численні напрацювання вітчизняних науковців з проблем впровадження сталого розвитку, наявний досвід застосування метрики вимірювання сталого розвитку (МВСР) на загальнодержавному та регіональному рівнях.

     Світове співтовариство, у відповідності  з рішеннями ООН, також багато приділяє уваги для започаткування сталого розвитку України. Особливе місце належить міжнародному проекту «Програма сприяння сталому розвитку в Україні», реалізація якої почалася наприкінці 1994 року.

     Головні сфери діяльності ПРООН (Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй) в  Україні зосереджені на демократичному врядуванні, подоланні бідності, енергетиці та довкіллі, гарантуванні безпечного середовища, що повністю відповідає Принципам  у Декларації Ріо-де-Жанейро. У Програмі ПРООН передбачається забезпечення балансу між упровадженням заходів щодо розробки політико-правових документів, аналітично-дорадчою діяльністю, заходами з поліпшення спроможності національних партнерів та окремими пілотними проектами. У даний час робочим планом ПРООН передбачається чотири основні напрями реалізації, а саме:

1. супровід Концепції сталого розвитку України та її відпрацювання на регіональному рівні, сприяння роботі Національної ради з питань науки, інновацій та сталого розвитку, публікація матеріалів з питань сталого розвитку, відкриття і підтримка сторінки в Інтернеті з питань сталого розвитку;
2. впровадження принципів сталого розвитку України на основі розробки еколого-економічної моделі розвитку сировинної галузі України в сучасних умовах;
3. розробка основних напрямів вдосконалення економічного механізму природокористування та системи фінансування природоохоронної сфери відповідно до ринкових умов господарювання та адміністративної реформи;
4. законодавча, інвестиційна та інформаційна підтримка екологічного бізнесу.

     Сутність  сталого розвитку як комплексної  соціально-економічної та екологічної  проблеми потребує відповідної державної  політики, стратегічного менеджменту, тому що діяльність державних інституцій стає засобом реалізації сталого  розвитку суспільства. У процесі  переходу сталого розвитку держава повинна створити систему програмних та прогнозних документів, а саме: національну стратегію сталого розвитку; довгострокові та середньострокові прогнози розвитку, а також ефективну систему взаємодії «центр-регіон» з передбаченням жорсткого дотримання низки обмежень. Повинні бути чітко визначені цільові орієнтири, які б характеризували якість життя, природного середовища та економічного розвитку.

     Однак аналіз існуючих законів, указів, постанов і розпоряджень органів державної влади України свідчить про необхідність подальшої деталізації та конкретизації нормативних документів, розробку та прийняття нових. Одним із найважливіших є прийняття «Концепції сталого розвитку України». У 1998-1999рр. був розроблений Урядовий проект Концепції сталого розвитку України, але він не був прийнятий Верховною Радою України, що знову повернуло Україну на «сировинний шлях» розвитку. У той же час варто зазначити, що є значні зрушення у підготовці та затвердженні законодавчо-нормативних актів, які мають перспективний характер.

     ВИСНОВОК 

     Виникнення  концепції сталого розвитку нерозривно пов’язане із активізацією антропологічного фактору, що призвело до дисбалансу між  природою і людиною. Це знайшло свій вияв у соціально-економічній та екологічній нестабільності. У зв’язку  із загостренням вище вказаних протиріч перед суспільством постала проблема побудови моделі подальшого розвитку цивілізації.

     Концепцію сталого розвитку почали розвивати  зарубіжні вчені ще на початку 80-х  років. Остаточного формування вона отримала лише у 1992 році на конференції  в Ріо-де-Жанейро. Були встановлені  основні правила та принципи розвитку економічних та соціальних відносин в країнах таким чином, щоб їх реалізація не шкодили навколишньому середовищу.

     Прийняття даної концепції історично співпало із проголошенням незалежності України. Молода країна прийняла участь в конференції. Є багато об’єктивних і суб’єктивних причин, через які для України дана концепція має велике значення.

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Чалчинський В. Особливості правового-забезпечення сталого розвитку України в перехідний період // Вісн. Академії управління МВС. – 2010. – №3 (15). – с. 109-114.
2. Дорогунцов С., Ральчук О. Сталий розвиток — цивілізаційний діалог природи і культури // Вісн. НАН України. — 2001. — № 10. — С. 17.
3. Ефремов А. Устойчивое или гармоничное (с экосистемой) развитие – чему отдать предпочтение? // Экономика Украины. – №2. – 2008. – С. 85-90.
4. Шостак Л. Цели и приоритеты устойчивого развития Украины // Экономика Украины. – №10. – 2002. – С. 30-36.
5. Особливості концепції сталого розвитку у двадцятому столітті // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/politolog/17571
6. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку історія і сучасність. [Текст]– К.: Знання, 2007. – 670 с.