Міжнародна торгівля та її розвиток в сучасних умовах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

На тему:

Міжнародна торгівля та її розвиток в сучасних умовах

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.  СУТНІСТЬ ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1. Основні концепції  міжнародної торгівлі

1.2. Етапи розвитку  міжнародної торгівлі

1.3. Система показників  міжнародної торгівлі

РОЗДІЛ 2.  ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Форми міжнародної  торгівлі за специфікою регулювання

2.2. Форми міжнародної  торгівлі за специфікою взаємодії  суб’єктів

РОЗДІЛ 3.  ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

РОЗДІЛ 4.  ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

ВСТУП

У загальному вигляді  міжнародна торгівля є засобом, за допомогою  якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна  інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність даної теми.

Дана робота присвячена традиційній та найбільш розвинутій формі міжнародних економічних  зв’язків — зовнішній торгівлі. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарських зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які, в свою чергу, складають сферу ”невидимої ” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар’єрів.

Мета  роботи – дослідити основні концепції, етапи розвитку, систему показників розвитку міжнародної торгівлі, розглянути форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання і за специфікою взаємодії суб'єктів, державне регулювання міжнародної торгівлі, а також зовнішню торгівлю України та особливості її розвитку в сучасних умовах.

Об’єктом роботи є міжнародна торгівля і зовнішньоторговельна політика.

Суб’єктом - процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах.

Метод роботи — пошуковий, описовий та порівняльний аналіз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.  СУТНІСТЬ ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1. Основні  концепції міжнародної торгівлі

Зовнішньоторговельна  політика будь-якої держави зосереджується на таких питаннях: які товари необхідно  експортувати та які імпортувати, з якими країнами торгувати та у якому обсязі, чи потрібно державі втручатися у вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі?

Сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному  відповідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держава не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії абсолютних переваг , відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн, "міжнародної конкурентоспроможності націй" тощо. Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші.

Метою теорій міжнародної  торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого  варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання національних ресурсів.

Меркантилізм.

Перша теорія міжнародної  торгівлі — теорія меркантилізму  — була розроблена європейськими  вченими Томасом Маном (1571—1641), Чарльзом Дейвіантом (1656—1714), Жаном Батістом Колбертом (1619—1683), сером Вільямом Петті (1623— 1687). Обгрунтувала роль товару та необхідність економічного виходу національних держав на зовнішні ринки.

Меркантилізм  — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди  феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з  теорією меркантилізму багатство  країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається  з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом.

Оскільки у  світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшувати  своє багатство і за рахунок зубожіння  інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Однією з  головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайнятості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з, надлишковою робочою силою збільшити виробництво. Якщо б зайнятість населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання інфляції і не знаходив ефективного використання.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували  струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіжним балансом.

Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної  школи економічної думки був  Адам Сміт (1723—1790). Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують  ті товари, які вони виробляють з  меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором  виробництва є праця; 2) зайнятість  повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів; 3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами; 4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар; 5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія  порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид  Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні  переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих  припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат. 

Альтернативні витрати  — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються  на виробництві тих товарів, які  вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно  з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1) Вперше описала  баланс сукупного попиту та  сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках. 2) Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат. 3) Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона: 1) Не враховує транспортних витрат. 2) Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу. 3) Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці. 4) Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва. 5) Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають. 6) Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Сучасні теорії міжнародної торгівлі

Сучасні теорії міжнародної торгівлі можна згрупувати за двома основними напрямами: кейнсіанство (неокейнсіанство) і монетаризм (неокласицизм).

Кейнсіанство – макроекономічна теорія, яка виникла як відповідь економічної теорії на велику депресію в США. Основоположною працею була робота «Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей» Джона Мейнарда Кейнса.

Кейнсіанство  використовує ті ж механізми, що класична і неокласична школи, але відрізняється  по ряду гіпотез і приходить до зовсім інших висновків.

Суть кейнсіанства.  Ринковій не властива рівновага, яка забезпечує повну зайнятість. Причиною цього є – схильність зберігати частину прибутків, що приводить до того, що загальний попит менший загальної пропозиції. Подолати схильність до збереження неможливо. Тому держава повинна регулювати економіку впливом на загальний попит: збільшення грошової маси, зниження ставок відсотка (стимуляція інвестиційної діяльності). Нестача попиту компенсується за рахунок громадських робіт і бюджетного фінансування.

За данною схемою розвитку країни успішно будували економіку на протязі 25 років. Тільки на початку 1970-х років почали з’являтися проблеми макроекономічної політики, загострившоїся внаслідок нафтової кризи 1973 р.

Кейнс вибудовував  наступний ланцюг. Падіння загального купівельного попиту викликає скорочення виробництва товарів та послуг, що в свою чергу призводить до розорення невеликих товаровиробників, звільнення найманих робітників великими підприємствами і великого безробіття. Безробіття викликає зниження доходів населення, тобто покупців, а це в свою чергу викликає падіння купівельного попиту. Це замкнуте кільце утримує економіку в стані хронічної депресії.

Кейнс пропонував наступний вихід. Якщо масовий споживач не здатний оживити загальний  попит в масштабах національної економіки, це повинна зробити держава. Якщо держава зробить (і оплатить) підприємцям велике замовлення, що викличе додатковий найм робочої сили. Отримуючи заробітні плату, минулі безробітні збільшать свої витрати на споживацькі товари і цим збільшать загальний економічний попит, а це в свою чергу збільшить загальну пропозицію товарів та послуг і оздоровлення економіки.

Монетаризм – макроекономічна теорія, один із головних напрямків неоконсервативної економічної думки. Виник в 1950-х роках, як ряд емпіричних досліджень в області грошового обігу.

Ключові положення

1. Регулююча  роль держави в економіці повинна  бути обмежена контролем над  грошовим обігом.