Нормативно- правове регулювання туристичної діяльності в Україні

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Економічний факультет

Кафедра обліку та аудиту

 

 

 

 

 

 

МАРКОВИЧ КАТЕРИНА ЮРІЇВНА

 

Нормативно правове регулювання туристичної діяльності в Україні

 

 

РЕФЕРАТ

 

з курсу «Облік рекреаційно-туристичної діяльності»

студентки 4-го курсу денного відділення економічного факультету

спеціальність «Облік і аудит»

 

 

 

 

ст.. викладач:

Данканич Т.П.

 

 

 

 

Ужгород, 2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………....3

Розділ 1. Нормативно-правова база туристичної діяльності…………………4

Розділ 2. Міжнародні договори та співпраця у сфері туристичної         діяльності…………………………………................................................................9

Висновок…………………………………………………………………………....12

Список використаної літератури…………………………………………….…14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Однією з найбільш прибуткових  галузей економіки в світі  є туристична діяльність. Її цілком справедливо називають «феноменом ХХ століття», для багатьох країн вона є джерелом отримання прибутку, що стимулює економічний розвиток.

В більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фактори, пов’язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов’язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства

Географічне розташування України, помірний клімат, багатство історико-культурного  фонду об’єктивно створюють умови  для широкого розвитку туристичної діяльності. Тільки недавно в Україні зробили висновок про доцільність розвитку туризму не тільки як джерела поповнення бюджетів різних рівнів, а й як своєрідної візитної картки в світі. Цілком зрозуміло, що досягти відчутних результатів у туристичній діяльності можливо лише за її правового забезпечення, з цього і випливає актуальність даної теми.

  Мета даної роботи, ознайомитись з правовою базою державного регулювання туристичної діяльності.

 Відповідно до мети дослідження було поставлено таке завдання, як провести ґрунтовний аналіз нормативно-правової бази туристичної галузі України з огляду на трансформації, які відбулись останніми роками.

Предметом дослідження є регулюючий вплив держави на розвиток туристичної  галузі України.

РОЗДІЛ 1

Нормативно-правова база туристичної діяльності

 

У багатьох країнах світу туризм визначено є напрямком розвитку національної економіки: туристична діяльність є основним джерелом доходів населення. Туризм здійснює великий вплив на такі ключові сектори господарства, як транспорт і зв’язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та багато інших (всього близько 50) виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку.

Наприклад, адміністративним законодавством регламентується питання одержання в'їздних віз, валютним законодавством - форма розрахунків, митним - порядок пропуску через границю декларуючих товарів. Є нормативні акти Держстандарту України про сертифікацію туристичних послуг, акти державних антимонопольно органів про застосування до туристичних послуг за­конодавства в сфері прав споживачів і так далі.

Основні документи нормативно-правової бази туризму:

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Податковий кодекс  України.

5. Закон України «Про підприємства в Україні».

6. Закон України «Про господарські товариства».

7. Закон України «Про правовий статус іноземців».

8. Закон України «Про туризм».

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»

10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування»

11. Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних туристів за кордон та інші законодавчі постанови та акти.

В цілому ж державна політика в  галузі туризму визначається Верховною  Радою України. Згідно із Законом України «Про туризм» основними напрямами державної політики в цій сфері є [1]:

- залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

- забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

- створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

- захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

- створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

- створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

- запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

- заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

- встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

- впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

- визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

- створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння;

- розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

- забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

- організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності».

Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям  Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: «Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії» таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів» [3, с.54].

Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в  галузі туризму, всебічно регламентує  туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України «Про туризм» став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Механізм реалізації туристичної  політики держави включає: складання  цільових програм з розвитку туризму  на рівні держави і регіонів; розробку конкретних заходів щодо досягнення поставленої стратегічної мети і державне регулювання розвитку туристичної галузі.

Діяльність, пов'язана з наданням туристичних послуг, підлягає ліцензуванню.

Туристична ліцензія - це ліцензія на здійснення туристичної діяльності і необхідна для роботи компанії на ринку туристичних послуг. 

Відповідно до Закону України «Про туризм» ліцензуванню підлягає лише:

- туроператорська діяльність - виключна діяльність з організації та забезпечення створення туристичного продукту, реалізації та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг (тільки юридичні особи);

Для отримання ліцензії на туроператорську  діяльність подаються такі документи:

1. Заява про видачу ліцензії на бланку встановленої.

Особливості заповнення заяви:

- заява заповнюється на комп’ютері українською мовою (рукописна заява не приймається);

- підписується керівником суб'єкта господарювання, завіряється печаткою.

- в заяві вказується повне найменування суб`єкта господарювання згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію;

- всі адреси в заяві вказуються в повному обсязі: індекс, область, місто/сел., район міста, вулиця, будинок, приміщення);

- в розділі – місцезнаходження філій/інших відокремлених підрозділів вказується адреса офісного приміщення (або адреса філії; відокремленого підрозділу) де буде здійснюватись діяльність;

- Код території суб’єкта господарювання (КОАТУУ) - перші 5 цифр в Місцезнаходженні за КОАТУУ(Знаходиться в довідці з ЄДРПОУ), тут же код знаходиться код організаційно-правової форми за КОПФГ.

2. До заяви додаються такі  документи:

- виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

- нотаріально засвідчена копія довідки з банківської або іншої кредитної установи про підтвердження фінансового забезпечення відповідальності суб’єкта господарювання у розмірі, визначеному ст.15 Закону України «Про туризм» (банківська гарантія);

- копії документів, що підтверджують право власності суб'єкта господарювання або оренди ним службового приміщення. Договір суборенди не допускається.;

- копія договору із страховою компанією про обов'язкове страхування (медичне та від нещасного випадку туристів, що здійснюють туристичні подорожі (кожний аркуш завірений підписом керівника та печаткою)) [4].

Найважливішим засобом державного контролю над підприємництвом у сфері туризму є ліцензування цієї діяльності, стандартизація в туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту. Це необхідно для захисту прав та інтересів туристів.

Державне регулювання повинне будуватися так, щоб споживач був у центрі уваги, тільки тоді буде реалізоване його право на приступність послуг, право на відпочинок, на волю пересування. Зусилля держави повинні бути спрямовані не тільки на обмеження монополії в сфері пропозиції туристичних послуг, а й на підвищення соціальної відповідальності підприємництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Міжнародні  договори та співпраця у сфері  туристичної діяльності

 

Велику кількість нормативно-правових актів з питань туризму становлять

міжнародні правові  акти, а саме: Міжнародні договори, Міжнародні конвенції, Рекомендаційні акти Всесвітньої туристичної організації, Рішення (декларації) міжнародних конференцій з туризму, Рекомендації міжнародних організацій та ін [7, c.23].

У розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму значну роль відіграють багато чисельні міжнародні організації, що працюють на постійних засадах. Особливе значення мають Організація Об’єднаних Націй (ООН) і її спеціалізовані установи, а також Всесвітня туристична організація ЮНВТО.

Міжнародне співробітництво в сфері туризму розвивається на двосторонній та багатосторонній основі. Двостороннє співробітництво виникає тоді, коли дві сторони домовляються між собою щодо довгострокових дій відносно розвитку взаємних туристських зв’язків. Цілі, форми і методи співробітництва закріплюються в спеціальних договорах, які зазвичай мають назву міждержавних (міжурядових) угодами про співпрацю в сфері туризму. Такі угоди являють собою найбільш доступну й ефективну форму міжнародного співробітництва, тому що для їх узгодження й реалізації не потрібно створювати якихось складних організаційних структур. Тому практика двосторонніх угод широко застосовується багатьма країнами в тому числі й Україною [2]. Перевага надається встановленню договірних відносин з країнами, які є перспективними для України туристськими ринками. Вивчається міжнародний прогресивний досвід щодо впровадження практики створення нормативно-правової бази туризму, організації функціонування високорентабельної туристської індустрії, державного регулювання та стимулювання галузі.