Нормативно- правове регулювання туристичної діяльності в Україні

Головним координатором багатостороннього співробітництва в сфері туризму виступає ООН. З перших днів створення ООН туризм став об’єктом

прискіпливої уваги цієї організації і багатьох її спеціалізованих установ. Особливо важливу роль у розвитку міжнародного туризму відіграли такі документи ООН, як:

1.Загальна декларація прав людини, що була прийнята у 1948 р., у 24 ст.

якої оголошується, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу й періодично оплачену відпустку;

2. Міжнародний пакт  про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий у 1966 р., у 7 ст. якого визначено, що держави зобов’язуються забезпечувати кожній людині право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу й періодично оплачену відпустку;

3. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий у 1966 р., у ст. 12 якого говориться, що кожна людина вільна залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Найбільш представницькою, авторитетною й активно діючою організацією є Всесвітня туристична організація (ЮНВТО), яка вважається міжурядовим універсальним органом співпраці країн у сфері туризму. У 1969 р. ООН ухвалила рішення про створення цієї організації, був прийнятий її Статут, і в 1975 р. відбулося перше засновницьке засідання Генеральної асамблеї ЮНВТО. Нині ЮНВТО об’єднує 139 дійсних і 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднаних членів, які в 1997 р. створили Ділову раду ЮНВТО. До неї входять понад 100 навчальних закладів світу, туристського й готельного профілю (серед них Київський університет туризму, економіки і права, готельний комплекс «Дніпро» (м. Київ) [6, с.85].

Головним органом ЮНВТО  є Генеральна асамблея, яка збирається один

раз в два роки й  ухвалює всі важливі рішення про вибори генерального секретаря, членів Виконавчої ради, про затвердження й розподіл кошторису ЮНВТО, про прийом нових членів, про затвердження звітів і ухвалення планів роботи тощо.

Основна діяльність ЮНВТО  зосереджена на таких напрямах:

1) зміцнення співпраці  країн з метою розвитку туризму. Для цього ЮНВТО розробляє рекомендації й надає допомогу урядам країн з багатьох питань туризму, включаючи розробку проектів, техніко-економічних обґрунтовувань, визначення потреб в інвестиціях, передачу технологій, а також маркетинг і просування туристського продукту;

2) організація професійної підготовки у сфері туризму, створення базових навчальних структур, наприклад, курсів «навчання навчаючих», короткострокових і заочних курсів, а також мережи центрів ЮНВТО з професійної підготовки;

3) сприяння забезпеченню сталого розвитку туризму й розв’язання проблем довкілля. З цією метою ЮНВТО бере участь в міжнародних форумах, присвячених охороні довкілля планети;

4) підвищення якості  туризму. ЮНВТО приділяє увагу питанням охорони здоров’я і безпеки туристів, усунення бар’єрів на шляху розвитку туризму, лібералізації туристського бізнесу;

5) створення туристської  статистики і дослідження ринку. ЮНВТО є основним центром зосередження (більш ніж з 180 країн і територій), аналізу й розповсюдження даних про туризм. Для членів ЮНВТО й туристської індустрії випускається серія видань з питань міжнародного туризму;

6) розвиток комунікацій  і системи документації у сфері туризму.

У ЮНВТО працює видавничий підрозділ, який одночасно є органом із зв’язків з пресою. У центрі документації ЮНВТО зберігається великий обсяг інформації з різних джерел з питань туризму.

У 1985 р. ЮНВТО були розроблені й прийняті такі важливі документи як Хартія туризму і Кодекс туристів, які проголошують основні принципи туристського руху, закріплені в переліку прав і обов’язків туристів, виробників

туристських послуг, державних адміністрацій і місцевого населення [5].

Сьогодні міжнародне співробітництво в туристській сфері демонструє тенденцію подальшого вдосконалення, що без сумніву буде позитивно впливати на загальний розвиток індустрії туризму.

 

ВИСНОВОК

 

Перед туристичною галуззю України стоять багато проблем, які потребують розв'язання шляхом вдосконалення системи та механізмів її державного регулювання. Способи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулювання туристичної галузі, далеко не завжди виявляються адекватними сучасним умовам і тенденціям. Тому для зміни ситуації на краще необхідним є вдосконалення механізмів регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн з розвиненою туристичною галуззю, формування нових соціально-економічних підходів до стратегії розвитку національного туристичного комплексу і системи управління туристичними процесами як на державному, так і на регіональному рівнях.

Необхідно прийняти закон, які забезпечать ефективне функціонування галузі: «Про сільський туризм», «Про соціальний туризм», концепції розвитку українських курортів, а також внести поправки до законів України «Про туризм», «Про місцеве самоврядування» (щодо функцій органів місцевого самоврядування в галузі туризму) тощо.

Необхідна реорганізації всієї системи та зміни механізмів управління на державному, регіональному та місцевому рівнях. З цією метою необхідно на державному рівні переосмислити роль санаторно-курортних закладів у національній системі рекреації та оздоровлення населення і функції, які вони виконують. Лише зі зміною методологічних підходів держава зможе розробити нові концепції розвитку як самих курортів, так і санаторно-курортного обслуговування населення. У подальшому на базі цих концепцій буде розроблено програму стратегічного розвитку цієї сфери з поглибленням спеціалізації курортів та обов'язковим чітким визначенням прав власності.

Забезпечення сталого розвитку туристичної галузі значною мірою  має базуватися на модернізації інфраструктури туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою необхідно запровадити спеціальний інвестиційний режим для сприяння будівництву і реконструкції готелів та інших об'єктів туристичної інфраструктури, що спонукатиме іноземних і вітчизняних інвесторів вкладати кошти у туристичну індустрію. Водночас необхідно запровадити практику прямого фінансування з державного та місцевих бюджетів заходів, спрямованих на розвиток туристичної інфраструктури, зокрема облаштування маршрутів, місць для відпочинку в лісах та гірських районах, громадських пляжів, оглядових майданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів на дорогах тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. № 325/95-ВР.

2. Держтурадміністрація [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.tourism.gov.ua/ua/

2. А.І. Кубах, Т.А. Коляда, О.В. Харитонов. Правове регулювання туристської

діяльності: Навчальний посібник. - Харків: ХНАМГ, 2010.-282с.

3. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва /Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

4. Туристичні ліцензії - створення туристичної фірми, отримання туристичної ліцензії [Електронний ресурс] – Режим доступу http://licen.com.ua

5. Міщенко А.Г. / Міжнародне співробітництво в сфері туризму [Електронний ресурс] – Режим доступу  http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vmntu/2011_2/19.pdf

6. Конкуренция наций в туризме // Гостиничный и ресторанный бизнес.

- 2007.  № 1. - С.8

7. Т.А.Коляда. – Харків: ХНАМГ, 2008. - 182 с.