Інвестиційна політика в регіональному розвитку продуктивних сил

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Донбаська національна академія будівництва і
архітектури

КАФЕДРА „ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ”.

Реферат з дисципліни „Економіка підприємства”.

Тема: «Інвестиційна політика в регіональному розвитку продуктивних сил».

Виконала

                                                                                Студентка групи ЕП 17-а

                                                                                Комарова Юлія

                                                                                Перевірила: доц Медвідь В. Ю.

Макеевка 2012

Введення.
 

Зміни,  що відбуваються в соціально-економічному розвитку регіонів України,  сприяють визначенню нових підходів до оцінки інвестиційного потенціалу.

Проблемами та перспективами регіональної інвестиційної політики займаються видатні вітчизняні й іноземні вчені. Серед них вирізняють праці Е.Дж. Блейклі, О. Денщика, М. Долішнього, Г. Дробинко, А. Гапоненко, О.  Оболонського,  В.  Рогового,  Д.  Стеченко,  С.  Хорошухіна,  А. Щоголя та інших.

Формування інвестиційн політики базується на основі врахування специфічних чинників,  серед яких вирізняють переваги регіону щодо залучення інвесторів  (вітчизняних та іноземних).  На жаль,  вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва. Отже, необхідно створити умови,  які сприяли б залученню таких інвестицій у найбільш привабливі регіони країни та види економічної діяльності.

Залучення іноземних інвестицій повинно здійснюватись на основі врахування мети та завдань державних і регіональних програм щодо структурної переорієнтації виробництва,  цільових програм галузевого  (види економічної діяльності)  та міжгалузевого розвитку,  конверсії,  розвитку експортного потенціалу .

В межах регіональної інвестиційної стратегії необхідно розробити підходи до ресурсного забезпечення реалізації ринкових можливостей інноваційного розвитку  (формування структури інвестицій,  пошук найбільш ефективних напрямів їхнього вкладення з погляду максимізації прибутку та мінімізації ризику).

Регіональній інвестиційній стратегії притаманна подвійність, яка проявляється у пошуку можливих варіантів інвестування в інноваційний розвиток та формуванні регіональної інвестиційної стратегії інноваційного розвитку,  що здійснюється шляхом аналізу можливих джерел та механізмів фінансування інновацій.

На мою думку, у процесі здійснення інвестиційної політики регіону необхідно надавати перевагу інноваційній стратегії. Слід зазначити, що більшість провідних підприємств регіону в Україні зобов’язані своїм успіхом інноваціям.

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність відіграє важливу роль у регіональному розвитку продуктивних сил. Вихід української економіки з кризи пов'язаний передусім з відтворенням інвестиційного процесу. Державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на стимулювання джерел нагромадження всередині країни, широке залучення зарубіжного підприємницького капіталу.

Інвестиції в цілому — це витрати на розширення й оновлення виробництва, що пов'язані з запровадженням нових технологій, матеріалів та інших знарядь і предметів праці. Вони реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в окремі підприємства і галузі. При цьому під капіталом у фінансовому значенні розуміють активи (кошти) фірми, підприємства. В економічному значенні він втілений у засобах виробництва, тобто основних і оборотних виробничих фондах.

До інвестицій належать усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що спрямовуються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті чого утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями є: грошові засоби, рухоме і нерухоме майно (матеріальні цінності); права на користування землею та іншими природними ресурсами, а також майнові права, що витікають з авторського права, ноу-хау, інтелектуальних цінностей тощо.

Вкладення майнових та інтелектуальних цінностей у той чи інший інвестиційний проект може здійснювати як юридична, так і фізична особа, що називається інвестором. У ролі інвесторів, що визначають обсяг, напрями й ефективність інвестицій, виступають органи влади та управління України, суб'єкти держави й адміністративно-територіальних утворень, державних підприємств і установ; недержавні підприємства; державні асоціації, товариства тощо. Інвесторами можуть також бути іноземні громадяни, юридичні особи, а також держави та їхні спільні з Україною підприємства.

Інвестиції поділяють на реальні та фінансові. Результатом перших є прирощення реального капіталу (споруди, машини, транспортні засоби тощо). Результатом других (фінансових), що мають за мету вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації тощо), не є прирощення реального капіталу. Тут відбувається так звана купівля титулу власності (аналогічно, наприклад, купівлі нерухомості), тобто операція передавання.

Інвестиційна діяльність відбивається у відповідній державній політиці, що здійснюється на основі певних принципів, які не є постійними і залежать від етапу розвитку економіки країни та здійснюваних у ній перетворень.

У сучасних умовах важливе значення має принцип послідовної децентралізації інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромаджень підприємств для фінансування своїх інвестиційних проектів. Важливими є державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій; розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі; фінансування інвестиційних проектів згідно з федеральними цільовими програмами.

Обов'язковою умовою прийняття рішень про фінансування є попередня експертиза кожної інвестиційної програми і проекту щодо їхньої відповідності цілям і пріоритетам соціально-економічної політики, окупності капітальних вкладень. Застосовується також спільне або пайове державно-комерційне фінансування інвестиційних проектів. Це дає можливість залучати додаткові фінансові кошти.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок власних, позикових і залучених коштів інвесторів, а також бюджетних і позабюджетних асигнувань. До власних фінансових ресурсів належать прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, збереження громадян та юридичних осіб. Позикові кошти інвесторів включають облігаційні позики, банківські й бюджетні кредити, а залучені — кошти від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб.

Державні інвестиції фінансуються за рахунок бюджету, прибутків державних підприємств, емісії грошей або шляхом випуску внутрішніх і зовнішніх позик уряду.

Бюджетне фінансування інвестиційної діяльності з метою реалізації державних інвестиційних програм передбачає регулювання галузевої та територіальної структури інвестицій.

З розвитком економіки бюджетне фінансування інвестицій замінюється системою субсидування їх, що передбачає надання бюджетних коштів у формі інвестиційних позик на принципах платності та повернення. Перевага такого субсидування полягає в можливості відбору на конкурсній основі найефективніших варіантів інвестування.

Державна інвестиційна політика передбачає широке використання і позабюджетних асигнувань через відповідні фонди. Позабюджетні фонди можуть виступати інвесторами в розрахунку на отримання доходів від інвестицій для додаткового фінансування своїх витрат. За основним напрямом діяльності фонди звільнені від сплати податків, мита.

Позабюджетні інвестиційні фонди утворюються, як правило, у формі акціонерного товариства відкритого типу і є компаніями, що вкладають капітал у цінні папери інших компаній.

В останні роки інвестиції у виробництво, що закладають основу для довгострокового економічного зростання, різко скоротилися і продовжують скорочуватися. Для відновлення й активізації інвестиційного процесу насамперед потрібно:

розвивати ощадну справу з використанням коштів населення;

знижувати рівень сукупного податкового тягаря на товаровиробників і його значну диференціацію;

використовувати рефінансування Національним банком України комерційних банків переважно на інвестиційні цілі;

зберігати і примножувати національний інтелектуальний потенціал завдяки залученню інвестицій у науку, освіту, перепідготовку кадрів.

Головним завданням є створення економічних умов для збільшення довгострокових інвестицій та залучення іноземних капіталів. Важливе значення у його вирішенні мають фінансові пільги: звільнення від оподаткування частини прибутку, що направляється на науково-технічні розробки; дозвіл на проведення прискореної амортизації основних фондів (тобто зменшення через прискорену амортизацію суми прибутку, що підлягає оподаткуванню) тощо. Це дає можливість якомога ефективніше використовувати інвестиції у виробництво і тим самим створити умови для його розвитку.

Чинне податкове законодавство в Україні не справляє стимулюючого впливу на підприємницьку діяльність взагалі та довгострокові вкладення зокрема. В умовах перехідного періоду важливо врахувати не тільки фіскальну, а й стимулюючу роль податкової системи.

Основним напрямом інвестицій є капітальні вкладення в основні фонди (основний капітал). Капітальні вкладення — це витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переоснащення діючих підприємств, витрати на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво.

Співвідношення різних видів і напрямів витрат у загальному обсязі капітальних вкладень, його внутрішня будова встановлюються відповідно до інвестиційної політики і визначають структуру капітальних вкладень, яка багато в чому визначає темпи і пропорції відтворення основних фондів. Джерелом простого відтворення основних фондів є фонд заміщення, більша частина якого акумулюється у вигляді амортизаційних відрахувань, а розширеного — частина національного доходу країни, яка виділяється на цілі накопичення.

Залежно від призначення капіталовкладення поділяють на виробничі та невиробничі. Розрізняють також відтворювальну, технологічну, галузеву і територіальну структури капітальних вкладень.

Відтворювальна структура характеризує обсяги капіталовкладень, що спрямовуються на підтримку потужностей діючих підприємств, технічне переозброєння і реконструкцію, а також на розширення діючих і будівництво нових підприємств. Як правило, перші види вкладень обходяться дешевше, ніж нове будівництво. Технологічна структура установлює співвідношення між вартістю будівельно-монтажних робіт, вартістю устаткування та іншими витратами у загальному обсязі капіталовкладень. Галузева структура відбиває розподіл капіталовкладень між галузями, а територіальна — між регіонами.

Відповідно до державної інвестиційної програми формується перелік будов і об'єктів для загальнодержавних потреб, що мають фінансуватися з залученням коштів державного бюджету як на засадах безоплатності, так і на засадах повернення. Практикою установлено такий порядок формування переліку будов і об'єктів, що фінансуються з бюджету.

1. Міністерство економіки України попередньо установлює і повідомляє державним замовникам можливий обсяг капіталовкладень на відповідний період.

2. Державні замовники передають до Міністерства економіки пропозиції щодо інвестиційних проектів, розроблені на основі попередніх обсягів державних централізованих капіталовкладень.

В обгрунтуванні замовників зазначається перелік будов та об'єктів з відповідними показниками на весь період будівництва з розбивкою за роками, додаються необхідні техніко-економічні розрахунки.

3. Міністерство економіки України і Міністерство фінансів України розглядають пропозиції державних замовників і приймають рішення щодо включення їх у перелік будов і об'єктів для державних потреб.

Відбір будов і об'єктів провадиться на конкурсних засадах. Включення до зазначеного переліку будов і об'єктів, будівництво яких треба розпочинати, допускається за умов, якщо перехідні будови і об'єкти з аналогічними потужностями забезпечені необхідними обсягами капітальних вкладень. Державні замовники визначають забудовників та організують проведення підрядних торгів. До забудовників належать інвестори й особи, уповноважені інвесторами здійснити реалізацію інвестиційних проектів з будівництва. Підрядні торги (тендери) проводяться за участю будівельних організацій та іноземних фірм.

Міністерство економіки України і Міністерство фінансів України на підставі повідомлень державних замовників про результати підрядних торгів уточнюють обсяги капіталовкладень, розміри і джерела фінансування будов і об'єктів, будівництво яких намічено розпочинати й які включені до переліку на весь період будівництва, з розподілом за роками. Включення таких об'єктів до списку є державною гарантією їхнього фінансування до повного завершення будівництва у визначені строки.